Право на медичну допомогу

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Хмельницьке відділення

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни: «Цивільне та сімейне право»

на тему 5: «Право на медичну допомогу».

Виконав:

Слухач _-ї групи _-го курсу

Хмельницького відділення ННІЗДН

Залікова книжка № __-__ БХМ

Домашня адреса: ________________

_______________________________

тел. моб.:_______________________

м. Хмельницький – 2010

Зміст

Вступ. 3

1. Ознаки та зміст права на медичну допомогу. 5

2. Здійснення фізичною особою права на медичну допомогу. 9

3. Договірний характер відносин щодо надання медичної допомоги. 12

4. Особливості цивільно-правової відповідальності за ненадання або неналежне надання медичної допомоги. 14

Висновки. 19

Список використаних джерел та літератури. 21

Вступ

Україна, на шляху розвитку від громадянського суспільства до правової держави, намагається робити певні заходи, для надання людині, можливості реалізовувати свої права. У контексті цього, треба зазначити, що існує величезна проблема: в нормативно правових актах закріплені певні права людини і громадянина, але на практиці, реалізація цих прав дуже складна. Це стосується і такого права, як «право на медичну допомогу» яке закріплене в ст. 284 Цивільного кодексу України. Починаючи вивчати дану проблематику, одразу стикаєшся з тим, що законодавчо, немає закріплення «права на здоров'я», закріплена лише низка прав пов'язаних зі здоров'ям, до якого входить і право на медичну допомогу.

Цивільний кодекс України, закріплюючи в ст. 284 право на медичну допомогу, не подає самого поняття «медична допомога», однак, в іншому акті, все ж таки існує роз'яснення: медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюють професійно підготовлені працівники, які мають на це право [12,с.12].

Певну визначеність у вирішення даного питання безумовно внесла зазначена Постанова КМУ, яка виділила види безоплатної медичної допомоги. Зазначене в Конституції положення про безоплатну медичну допомогу не виключає також і можливості надання фізичним особам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги. При цьому перелік таких платних не може вторгатися у межі безоплатної медичної допомоги.

Як правило, питання про визначення якості медичної допомоги з особливою гостротою постає у разі спричинення шкоди здоров'ю пацієнта.

Слід зазначити, що сьогодні одним з питань, що потребує вдосконалення законодавчої бази у даній галузі, є гарантоване статтею 49 Конституції України право на безоплатну медичну допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Разом з тим поняття медичної допомоги, а також порядок надання медичних послуг на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, перелік таких послуг мають бути визначені Законом України, а не постановою уряду. Стає очевидним, що чинне законодавство у сфері охорони здоров’я потребує кардинальних змін, зокрема щодо вирішення питань стосовно гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, видів та порядку надання платних медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, умов запровадження медичного страхування, комплексного врегулювання прав та обов’язків пацієнтів і лікарів тощо.

Інше питання, яке вимагає якнайшвидшого розгляду та вдосконалення, – це накази Міністерства охорони здоров’я України, що є основними підзаконними нормативно-правовими актами у сфері охорони здоров’я. Значна кількість наказів МОЗ не пройшла реєстрації в Міністерстві юстиції України, внаслідок чого вони не мають статусу обов’язкових до виконання, а в більшості випадків носять рекомендаційний характер.

1. Ознаки та зміст права на медичну допомогу

Меди́чна допомога - комплекс діагностичних і лікувальних заходів, спрямованих на встановлення діагнозу, усунення чи зменшення симптомів і проявів захворювання чи патологічного стану, з приводу якого звернувся пацієнт, на нормалізацію його життєдіяльності, покращення чи відновлення здоров'я [9,с.512].

Конституцією України гарантовано право на безкоштовну медичну допомогу, для чого в Україні створено державні лікувальні заклади, скорочення мережі яких забороняється. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я є кримінально караною.

Законодавчо зміст поняття «медична допомога» не розкривається ні в Конституції України, ні в Основах законодавства України про охорону здоров'я. Залишається нормативно не визначеним і поняття «медична послуга», співвідношення його з поняттям «медичної допомоги». Поняття медичної послуги логічно ширше поняття медичної допомоги, однак, у відповідності зі ст. 49 Конституції України медична допомога повинна надаватися безкоштовно. Медичні ж послуги у випадках, передбачених законом, можуть надаватися і за оплату [8,с.47]. Дефініції понять «медична допомога» та «медична послуга» не збігаються, їх розмежування потрібно для визначення з дотриманням конституційного права людини на безоплатну медичну допомогу. В окремих випадках від цього залежить доцільність медичного втручання взагалі, необхідність обов'язкового отримання згоди на таке втручання, зміст і обсяг інформаційного обов'язку медичного закладу та ін. Об'єктом правовідносин з надання платних медичних послуг є сама медична послуга, що складається з дій медичного характеру. Медична послуга належить до фактичних послуг і включає в себе застосування спеціальних медичних заходів стосовно здоров'я, поліпшення чи підтримання стану якого є головною метою надання послуг.

У Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги» від 11 липня 2002 року № 955 під медичною допомогою розуміється «вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства». Таке розуміння звужує коло послуг, які можна розглядати як медичну допомогу, обмежуючи їх лише такими, які обумовлені фізичним чи психічним станом пацієнта. Таким чином, головними ознаками медичної допомоги можна вважати такі:

здійснення втручання у фізичну або (та) психічну сферу існування людини; обумовленість втручання станом здоров'я;

спрямованість дій на рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров'я і працездатності;

здійснення втручання фахівцем в галузі медицини [10,с.103].

Сукупність зазначених ознак дозволяє визначити медичну допомогу як правомірне втручання фахівця в галузі медицини у фізичну або (та) психічну сферу існування людини, обумовлене станом її здоров'я, з метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров'я.

Отже, при розширеному трактуванні поняття медичної допомоги нею можна вважати застосування однією особою медичних знань і навичок, спрямоване на реалізацію іншою особою власних прав та інтересів, що потребують втручання в її організм. В такому випадку навіть косметологічна послуга, вилучення органа у донора або здійснення операції штучного переривання вагітності за соціальними показниками будуть вважатися медичною допомогою. Необхідно розмежовувати медичну допомогу з медичним втручанням. Під медичним втручанням розуміється будь-який профілактичний, діагностичний, лікувальний або інший вплив (фізичний, хімічний, біологічний чи психічний) на організм людини, який спричиняє чи може спричинити зміни в цьому організмі.

Законодавством, також, встановлено перелік видів безоплатної медичної допомоги, що надається державними та комунальними закладами охорони здоров'я:

а) швидка та невідкладна - на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;

б) амбулаторно-поліклінічна;

в) стаціонарна - у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;

г) невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі - дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років);

д) долікарська медична допомога сільським жителям;

е) санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;

є) утримання дітей у будинках дитини;

ж) медико-соціальна експертиза втрати працездатності (постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. N 955 «Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги»).

Як бачимо, «медична допомога» охоплює надання ряду послуг, безпосередньо пов'язаних з лікуванням хворих та профілактикою захворювань, зокрема профілактичні медичні огляди з винесенням висновку про стан здоров'я на прохання громадян; зубне, вушне, очне протезування дорослого населення; надання всіх видів медичної та лікувально-профілактичної допомоги (крім першої невідкладної) особам, обслуговування яких не передбачено даним закладом; надання додаткової медичної інформації на прохання громадян (довідки, виписки з історії хвороби) та інші.

Також, існує ряд послуг, які за певних обставин можуть розглядатися як медична допомога. Це, зокрема, надання юридичним та фізичним особам консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про охорону здоров'я, в тому числі щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; діагностичне обстеження і лікування за направленням лікарів, які працюють на засадах підприємницької діяльності (крім випадків надання невідкладної медичної допомоги, професійних захворювань, виробничого травматизму), якщо у такому обстеженні і лікуванні немає невідкладної необхідності; організація лікарських і фельдшерських здоровпунктів на підприємствах, в установах та організаціях, де вони не передбачені штатними нормативами та інші (Рішення КСУ по справі про платні медичні послуги) [11,с.178].

Право на надання медичної допомоги припускає вільне визначення людини у питанні доцільності звернення за медичною допомогою. Адже законом не заперечується і право на відмову від лікування взагалі, і право на самолікування.

Однак, сід зазначити, що у галузі надання медичної допомоги мають місце суттєві недоліки її правового регулювання, зокрема те, що медичне законодавство не систематизоване в одному законодавчому акті. Основи законодавства про охорону здоров'я недостатньо врегульовують ці питання. Свідченням цього є досить велика кількість підзаконних нормативно-правових актів. Для вирішення цих проблем, видається, недоцільно приймати окремі, невеликі за обсягом закони, котрі регулюють окремі види відносин у галузі медичного права. Зокрема у медичній спеціальній літературі неодноразово порушувалось питання про необхідність прийняття нормативного акта, у котрому були б врегульовані права та обов'язки пацієнта.