2.1 Регулювання електронного цифрового підпису нормами права: міжнародний досвід

 

Останнім часом ми спостерігаємо підвищену законодавчу активність в області правового регулювання електронного цифрового підпису (ЕЦП). Тільки протягом року в США, Австрії, Англії, Ірландії, Індії і Сінгапурі були прийняті закони, які стосуються електронного цифрового підпису. Деякі з них направлені безпосередньо на нормативно-правове регулювання застосування ЕЦП, інші – на нормативно-правове регулювання електронної комерції і застосування інформаційних технологій, зокрема ЕЦП. У 1997 році в Німеччині був прийнятий Закон «Про електронний цифровий підпис» (Singaturgesetz). Діють також міжнародні правові акти. Наприклад, Директива Європейського Парламенту і Ради № 1999/93/EC «Про загальні рамкові умови для електронних підписів» 1999 року (далі по тексту – Директива). Об’єктивною необхідністю для такого бурхливого розвитку нового напряму законодавства стала зміна характеру суспільних відносин в економіці, управлінні і банківській сфері, пов’язаного з широким впровадженням інформаційних технологій в сферу комунікацій. У зв’язку з цим виникло нове поняття – електронний документ. Він відрізняється від традиційного документа перш за все тим, що має не фізичну, а логічну природу. А це, у свою чергу, призводить до відриву властивостей документа від властивостей носія і, відповідно, до неможливості застосування таких традиційних реквізитів, як рукописний підпис, друк, бланк і захисні елементи бланка, при здійсненні різного роду операцій, зокрема договорів. Сьогодні, коли говорять про необхідність швидкого становлення законодавства про електронний цифровий підпис (ЕЦП), перш за все згадують Інтернет і електронну комерцію. Це дійсно важливі, але далеко не єдині його передумови. Питання правового регулювання застосування ЕЦП повинні відігравати не меншу роль і в забезпеченні внутрішнього документообігу підприємств, установ, адміністративних органів.

Вперше про електронний цифровий підпис заговорили ще в 60-70-х роках, хоча ні об’єктивних передумов і технічних умов, ні організаційних структур для повноцінного посвідчення особи автора електронного документа у той час ще не існувало. Під «електронним підписом» розуміли якусь послідовність символів, отриманих в результаті одностороннього перетворення документа (повідомлення) по відомому алгоритму.

Зарубіжні країни по-різному визначають ЕЦП, хоча основні, базові риси і властивості ЕЦП указуються в кожному законі. Держави – члени Європейського Союзу в своїх законодавчих актах наслідують прийняту в Європейському Союзі Директиву Європейського Парламенту і Ради

№ 1999/93/EС «Про загальні рамкові умови для електронних підписів». Відповідно до неї ЕЦП – це «дані в електронній формі, які прикладені до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані і призначені для аутентифікації». Федеральний закон Німеччини «Про цифровий підпис» 1997 р., наслідуючи положення Директиви, практично повторює це визначення. Закон Ірландії «Про електронну комерцію» також практично повторює це визначення, додаючи лише, що дані в електронній формі (ЕЦП), включають розширені ЕЦП [16, с.23].

Федеральний закон Австрії «Про цифровий підпис» (Singaturgesetz) 2000 року визначає ЕЦП як «електронні дані, які додаються до інших електронних даних або пов’язані з ними іншим логічним способом і служать для аутентифікації змісту документа та ідентифікації особи, що підписала документ». У даному визначенні також зазначається, що ЕЦП служить не тільки для аутентифікації змісту електронного документа, але і для ідентифікації особи, що підписала документ.

Закон Великобританії «Про електронні комунікації» 2001 року дає наступне визначення ЕЦП: «Суть, що має електронну форму, включена в склад або іншим чином пов’язана з електронними даними і призначена для їх аутентифікації».

Федеральний закон США «Про електронні підписи в глобальній і національній торгівлі» 2000 р. визначає ЕЦП як «електронний звук, символ або процес, прикріплений або логічно пов’язаний з контрактом або іншим документом і здійснений або вибраний особою з наміром підписати документ». «Аутентифікація електронного документа за допомогою електронних методів або процесів відповідно до норми закону» - таке визначення міститься в Законі Індії «Про інформаційні технології».

Крім цього вказані нормативно-правові акти вводять додаткові визначення, наприклад, кваліфікований електронний підпис. Такі поняття вводяться в законодавчі акти для досягнення оптимального нормативно-правового регулювання. Під кваліфікованим ЕЦП розуміється звичайний ЕЦП, що задовольняє вимогам відповідного закону та інших нормативно-правових актів. Зокрема, в Директиві встановлено, що «держави - члени Європейського Союзу повинні піклуватися про те, щоб розширений підпис був створений захищеною системою засобів ЕЦП».

Якісні характеристики засобів ЕЦП і даних, які використовуються при його створенні, встановлюються національним законодавством держав - членів Європейського Союзу. Зокрема, такі вимоги встановлені законодавствами Ірландії, Німеччині і Австрії. У загальних рисах ці вимоги зводяться до необхідності захисту ключів, вживаних при створенні ЕЦП, від неправомірного їх використання третіми особами, які не володіють законними правами на них, а також від підробки. Що ж до засобів ЕЦП, то вони не повинні в процесі створення підпису змінювати зміст електронного документа або перешкоджати доступу власника підпису до даних, що містяться в електронному документі. Крім того, засоби ЕЦП повинні бути захищені від несанкціонованого доступу до них з боку третіх осіб.

Особливої уваги заслуговує питання доступності засобів шифрування і, зокрема, засобів ЕЦП. Зокрема, певним лібералізмом відрізняється регламентація порядку використання засобів ЕЦП в Німеччині. Відповідно до Принципів німецької політики в області шифрування, розроблених Федеральним Урядом, від 2 червня 1999 року, «Федеральний Уряд не має наміру забороняти вільну доступність засобів шифрування в Германії».

У Великобританії Законом «Про електронні комунікації» передбачено ліцензування діяльності, пов’язаної з шифруванням. Таке ліцензування здійснюється Державним секретарем (the Secretary of State), що створює і веде спеціальний реєстр, в якому міститься інформація про органи, що надають послуги в області шифрування інформації. Для отримання ліцензії необхідна відповідність ряду вимог технічного характеру, що встановлюються Державним секретарем. Вони стосуються якісних характеристик засобів ЕЦП. В цілому у Великобританії встановлені жорсткіші вимоги до засобів ЕЦП, ніж у Німеччині.

Законодавства зарубіжних держав регламентують діяльність системи засвідчувальних центрів. Зокрема, в Європейському Союзі Директивою засвідчувальний центр визначається як «орган або юридична або фізична особа, яка видає сертифікат або надає інші послуги, пов’язані з електронним цифровим підписом». Під сертифікатом розуміється «електронне посвідчення, за допомогою якого відбувається ідентифікація засобів перевірки підпису особи і підтвердження її особи». Крім того, Директива використовує поняття кваліфікованого сертифікату, тобто виданого відповідно до вимог закону та інших нормативно-правових актів.

Директива також встановлює вимоги до змісту сертифікату. Відповідно до Додатку № 1 до Директиви кваліфікований сертифікат повинен містити:

а) повідомлення, що даний сертифікат є кваліфікованим;

б) повідомлення засвідчувального центру і держави, що даний сертифікат діє;

в) ім’я особи, що звернулася за отриманням сертифікату відкритого ключа ЕЦП, або його псевдонім, який служить з метою ідентифікації особи;

г) місце для вказівки специфічних рис особи, яка звернулася для видачі сертифікату відкритого ключа ЕЦП, що використовується у разі потреби з метою визначення особи;

д) інформацію про засоби перевірки підписів, які відповідають засобам ЕЦП, що знаходяться під контролем особи, охочої отримати сертифікат відкритого ключа ЕЦП;

е) повідомлення про початок і кінець терміну дії сертифікату відкритого ключа ЕЦП;

ж) унікальний номер сертифікату;

з) розширену ЕЦП засвідчувального центру;

и) у разі потреби – обмеження території дії сертифікату;

к) у разі потреби – обмеження ціни операції, для якої може застосовуватися сертифікат.

Директива встановлює також ряд вимог до діяльності засвідчувальних центрів. Зокрема, даний центр винен:

а) довести наявність необхідної надійності для надання послуг з сертифікації;

б) забезпечити швидке і безпечне надання послуг з реєстрації, а також безпечне і негайне відкликання сертифікату відкритого ключа ЕЦП;

в) забезпечити точне визначення дати і часу видачі або відкликання сертифікату відкритого ключа ЕЦП;

г) перевірити відповідними засобами відповідно до права окремих держав особу і, у разі потреби, специфічні риси особи, яка звернулася за отриманням сертифікату відкритого ключа ЕЦП;

д) надати роботу персоналу, що володіє спеціальними знаннями, досвідом і кваліфікацією, особливо знаннями в області управління, технології і застосування ЕЦП, а також ґрунтовними знаннями в області процедур забезпечення достатньої безпеки;

е) дотримуватися в подальшому необхідних процедур управління та інших норм;

ж) застосовувати системи, що користуються довірою, і продукти, захищені від внесення змін, що забезпечують технічний і криптографічний захист відповідних процедур;

з) прийняти заходи проти фальсифікації сертифікатів, а у випадках, коли виробляються засоби і елементи ЕЦП, забезпечити конфіденційність даних при їх виробництві;

и) володіти достатньою кількістю фінансових коштів для роботи відповідно до вимог Директиви; мати змогу нести ризик відповідальності за збитки, наприклад в результаті укладення відповідних договорів страхування;

к) вказати всю відповідну інформацію про кваліфікований сертифікат і про термін його дії, для того, щоб, особливо в судовому процесі, можна було довести сертифікацію;

л) не дозволяти зберігання і копіювання засобів та елементів ЕЦП особам, які надають послуги з управління ключами ЕЦП;

м) інформувати власників сертифікатів про умови застосування сертифікату відкритого ключа ЕЦП, про існування вільної системи ліцензування засвідчувальних центрів, про процедури оскарження та погодження.

В цілому законодавства держав-членів ЄС, таких як Ірландія, Німеччина, Австрія, повторюють (деколи навіть структурно), за винятком деяких незначних змін в деталях, вимоги Директиви. У Німеччині і Австрії федеральними урядами прийняті відповідні ухвали про ЕЦП на виконання національних законодавчих актів. Національні законодавчі акти держав – членів ЄС по-різному регулюють процедуру ліцензування засвідчувальних центрів. Наприклад, Закон Ірландії «Про електронну комерцію» встановлює обов’язковість ліцензування діяльності засвідчувальних центрів. Таке ліцензування здійснюється міністром громадських підприємств (Minister for Public Enterprise). Закони Німеччини і Австрії «Про цифровий підпис» встановлюють добровільний порядок ліцензування засвідчвальних центрів. Істотною специфікою володіє також законодавство Великобританії. Закон «Про електронні комунікації» не передбачає діяльність центрів по посвідченню відкритих ключів ЕЦП, він лише говорить про посвідчення самого ЕЦП. Коротке нормативно-правове регулювання діяльності засвідчувальних центрів згідно цього закону зводиться до наступного:

а) передбачена сертифікація не відкритого ключа ЕЦП, а самого підпису;

б) особа може засвідчити підпис після того, як зробить заяву, що підпис, засоби його створення і перевірки, а також засоби і процеси зв’язку, що відносяться до ЕЦП, дійсно підтверджують незмінність даних і (або) умов зв’язку.

Таким чином, законодавство Великобританії дає можливість сторонам самим здійснювати посвідчення ЕЦП. Закон Індії «Про інформаційні технології» встановлює обов’язковість ліцензування діяльності засвідчувальних центрів одним уповноваженим державним органом – Керівником засвідчувальних центрів (Controller of Certifying Authorities). Ліцензія може бути видана засвідчувальному центру у разі задоволення вимог з кваліфікації і чисельності кадрів, фінансових ресурсів, інфраструктури. При здійсненні діяльності засвідчувальний центр зобов’язаний [16, с.25]:

а) використовувати програмне і апаратне забезпечення та процеси, захищені від неправомірного привласнення і зловживання;

б) забезпечити оптимальний ступінь надійності своїх послуг, достатній для їх надання;

в) дотримуватися захищених процесів для забезпечення конфіденційності ЕЦП, що завіряються;

г) дотримувати інші стандарти, встановлені іншими нормативно-правовими актами.

Закон Індії не встановлює вимог до змісту сертифікату. У США федеральне законодавство не регулює діяльність засвідчувальних центрів, але їх нормативно-правове регулювання здійснюється законодавством окремих штатів, хоча й не всіх. Зокрема, питання, пов’язані з інфраструктурою ЕЦП, регламентовані в таких штатах, як Айова, Міннесота, Міссурі, Род-айленд, Юта, Вермонт, Вашингтон. Законодавства зарубіжних держав не завжди встановлюють відповідальність за порушення режиму застосування ЕЦП. Норми про відповідальність можуть міститися в інших нормативно-правових актах, зокрема, кодифікованих (кримінальні, адміністративні кодекси і т.п.). Для держав - членів ЄС загальне регулювання відповідальності за порушення законодавства про ЕЦП здійснюється на основі Директиви.

Правове регулювання відповідальності за законом Індії «Про інформаційні технології» володіє значною специфікою. Зокрема, цей закон перераховує різні види злочинів в області застосування електронного цифрового підпису і встановлює різні види покарань. Тим самим він структурно нагадує кодифікований кримінальний акт. Суб’єктами перерахованих злочинів можуть бути як сторони по операції, що здійснюють застосування ЕЦП, так і засвідчувальний центр. Як приклад таких злочинів можна назвати: спотворення відомостей засвідчувальним центром для отримання ліцензії; порушення конфіденційності даних; обман при публікації сертифікату; публікація сертифікату з метою шахрайства. Як покарання передбачаються різні терміни позбавлення волі. Міжнародним регіональним законодавством ЄС і національними законодавствами держав-членів ЄС передбачається ряд випадків обмеження відповідальності засвідчувальних центрів. Зокрема, відповідно до Директиви, а також законодавств Ірландії, Німеччині, Австрії визначена можливість обмеження відповідальності. Таке обмеження може бути здійснене шляхом встановлення певного переліку операцій, при здійсненні яких можливе використання сертифікату, або на підставі вказівки суми операції, для якої застосовується сертифікат. При спричиненні стороні збитків у разі використання сертифікату в операції з сумою, яка перевищує вказану в сертифікаті, засвідчувальний центр відповідальності не несе. Федеральний закон Австрії також встановлює, що засвідчувальний центр не несе відповідальності перед іншими особами, якщо він доведе, що порушення обов’язків відбулося не з вини самого засвідчувального центру або його співробітників. Потерпілий, відповідно до закону, може посилатися на ту обставину, що обов’язки, встановлені законом, були порушені або мало місце недотримання вимог закону і прийнятих на його виконання інших нормативно-правових актів в області безпеки, а також якщо не були здійснені належні заходи. При цьому вказані обставини повинні привести до виникнення збитків у потерпілої сторони. Федеральний закон США «Про електронні підписи в глобальній і національній торгівлі», так само, як і Федеральний закон Німеччини, не містить яких-небудь положень про відповідальність, що випливає з правовідносин між партнерами по операції у зв’язку з неналежним застосуванням ЕЦП. Відповідальність, пов’язана із застосуванням ЕЦП, регулюється законодавством штатів. Зокрема, в Законі штату Юта (1996 р.) встановлюється відповідальність засвідчувального центру за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. Відповідно до нього засвідчувальний центр несе відповідальність в межах, встановлених у сертифікаті відкритого ключа ЕЦП.

Згідно ст.46-3-308 Закону штату Юта засвідчувальний центр, за деякими виключеннями, не відповідає за [16, с.24]:

а) будь-який збиток, заподіяний фальшивим або сфальсифікованим підписом власника сертифікату відкритого ключа ЕЦП, якщо засвідчувальний центр діяв відповідно до вимог Закону;

б) спотворення в сертифікаті, помилку при його видачі при перевищенні меж відповідальності засвідчувального центру, вказаних в сертифікаті.

Із засвідчувального центру не можуть бути стягнуті штрафні санкції.



Информация о работе «Правові основи використання електронного цифрового підпису в цивільному обігу»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 80193
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
70406
1
0

... 28.10.2004 р. №1451 «Про затвердження Положення про Центральний засвідчувальний орган». 9)         Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. №1452 «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності». 10)      Постанова Кабінету Міні ...

Скачать
142790
0
2

... суперечать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;   суперечність цілям, указаним у статуті чи положенні угоди, що укладається від імені юридичної особи;   якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів. До другої групи підстав відмови відносять:   звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають ...

Скачать
294342
0
0

... ональних інтересів та безпеку інформаційного простору. Підсумки: В цьому розділі ми з’ясували, які саме зміни всередині урядових організацій, в їх структурі, функціях і методах роботи ініціює запровадження електронного уряду. А саме: відбувається перенесення акцентів з вертикальних на горизонтальні зв’язки всередині уряду, між різними його підрозділами і гілками влади. За рахунок створення внутрі ...

Скачать
37009
0
0

... свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (ст. 92 ЦК). Сторонами у підприємницькому договорі можуть бути і фізичні особи з повною цивільною дієздатністю, тобто з досягненням ними вісімнадцяти років, за умови їх державної реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. З ...

0 комментариев


Наверх