Поняття та характерні риси приватного підприємництва
Приватне підприємство діє на основі приватної власності фізичної (фізичних) або юридичної особи – суб’єкта господарювання
Корпоративне приватне підприємство
Основні етапи створення приватного підприємства
Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства
Порядок реорганізації приватного підприємства
Державна реєстрація реорганізації приватного підприємства
Навигация
Порядок реорганізації приватного підприємства
Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства
156727
знаков
2
таблицы
0
изображений
3.1 Порядок реорганізації приватного підприємства
Розглядаючи питання реорганізації підприємства та аналізуючи чинне законодавство варто відмітити, що ні Цивільний кодекс України ні Господарський кодекс України не оперують поняттям ”реорганізація”. Термін ”реорганізація” зустрічається лише в ч. 4 ст. 129 ЦК України [5] проте юридичного визначення цього терміну не закріплено.
В літературі відмічено, що розробники ЦК України зробили спробу застосувати до регулювання реорганізації більш досконалі європейські правові концепції, які не знають узагальнюючого поняття для визначення цього інституту. Замість одного терміну ”реорганізація” в законодавстві більшості європейських країн при формулювані відповідних норм використовують назви окремих форм реорганізації.
Та реорганізація юридичних осіб є одним з найменш досліджуваних у науці цивільного права напрямів, незважаючи на те, що за останні роки процес реорганізації підприємницьких юридичних осіб відбувався дуже інтенсивно. Це пов’язано перш за все з процесами приватизації та корпоратизації, які привели до масового перетворення державних та комунальних підприємств у господарські товариства. Процеси реорганізації торкнулися й інших організаційно-правових форм юридичних осіб. В одних випадках це було викликано необхідністю переходу до сучасних організаційно-правових форм підприємництва. В інших випадках – або не можливістю спільного ведення бізнесу, що призводило до виділення чи поділу юридичних осіб, або протилежною необхідністю – прагненням спільного ведення бізнесу і проведення реорганізації шляхом приєднання чи злиття. Крім того проведення реорганізації можливе й за рішенням органу державної влади (наприклад, рішенням Антимонопольного комітету України з метою забезпечення здорового конкурентного середовища).
Чинне законодавство оперує поняттям припинення юридичної особи (ст. 104 ЦК України [5]), припинення діяльності суб’єкта господарювання (ст. 59 ГК України [2]). Які розділяють процедуру припинення на реорганізацію та на ліквідацію юридичної особи. Основною відмінністю між цими двома поняттями є те, що при реорганізації виникає правонаступництво, а при ліквідації його не виникає.
Головне питання щодо якого точаться суперечки це – чи всі форми реорганізації є припиненням юридичної особи. Д. Степанов [ ] зазначає, що будь яка реорганізація веде до вибуття з цивільного обігу як мінімум однієї особи – суб’єкта права чи суттєвим змінам майнового положення юридичної особи і в зв’язку з цим постає питання про перехід прав та обов’язків до іншої юридичної особи, при цьому припинення діяльності однієї юридичної особи виступає не як ціль реорганізації, а лише як супутнє реорганізаційне явище. Інші вважають, що не всі форми реорганізації є припиненням юридичної особи.
Аналізуючи статтю 59 ГК України [2] можна виділити певні прорахунки. Так ч. 1 ст.59 стверджує, що припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду. Так законодавцем було упущено такий вид реорганізації як виділ. Крім того є певний прорахунок у формулюванні назви та положенях статті. Так назва статті звучить як ”припинення діяльності суб’єкта господарюванн”, зміст даного поняття не є тотожним понятю ”припинення суб’єкта господарської діяльності” чи припинення юридичної особи, оскільки припинення діяльності не завжди веде до припинення існування юридичної особи. Так, наприклад, юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, може прийняти рішення про тимчасове припинення своєї діяльності з подальшим її відновленням без проведення ліквідації чи реорганізації. Крім того, у разі виділу припинення суб’єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб’єкт господарювання продовжує свою діяльність на рівні з новим, що виділився з нього. Можна зробити висновок стосовно невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК [2], присвяченої припиненню діяльності суб’єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [19].
Отже, виходячи із норм чинного законодавства в сфері господарювання суб’єктів підприємництва можна стверджувати, що під терміном «реорганізація» суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи є припинення його діяльності шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступним переходом до новостворених юридичних осіб усіх майнових прав та обов’язків колишнього суб’єкта підприємницької діяльності. Тобто, в результаті реорганізації суб’ктів господарювання суб’єктивні права та обов’язки, які належали йому до цього, переходять до новоствореного суб’єкта, настає повне правонаступництво. Суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів, що припинили своє існування, стають правами та обов’язками нових чи оновлених утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі.
Формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення суб’єкта підприємницької діяльності.
Оскільки норми ЦК України та ГК України регулюють загальний порядок припинення діяльності юридичної особи не виділяючи особливих організаційно-правових форм функціонування останньої, в тому числі і шляхом реорганізації, то розглянемо особливості реорганізації приватного підприємства на підставі норм викладених в ст.ст. 106-109 ЦК України [5].
Як уже зазначалося вище, реорганізація приватного підприємства є одним із видів припинення його існування як суб’єкта господарювання.
Цивільний кодекс України дає визначення окремим видам реорганізації та порядку їх проведення. Тож розглянемо їх по порядку.
Злиття двох або більше приватних підприємств передбачає перехід усіх майнових прав та обов’язків кожного з учасників до новоствореного суб’єкта господарювання, що утворився в наслідок злиття, в результаті новостворене підприємство може бути корпоративним приватним підприємством або товариством з іншою організаційно-правовою формою. Як правило, злиття підприємств проводять з метою оптимізації зусиль з приводу завоювання певного ринку, збільшення капіталу та виробничих потужностей, зменшення конкуренції. Тому в певних випадках злиття підприємств можливе лише за позитивного висновку Антимонопольного комітету України. Ст. 22 Закону України ”Про захист економічної конкуренції” [17] передбачає випадок отримання висновку Антимонопольного комітету у разі концентрації суб’єктів господарювання. Порядок отримання згоди Антимонопольного комітету міститься в Положенні про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання. Ця вимога стосується і приєднання.
Приєднання характеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого зі втратою юридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов’язки реорганізованого підприємства. Тобто основна відмінність від злиття є те, що всі майнові права й обов’язки стають правами й обов’язками не нового суб’єкта, а того, що вже раніше існував і який продовжує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб’єктів, утворених внаслідок приєднання. Приєднуватись може як одне приватне підприємство до іншого приватного підприємства так і приватне підприємство до підприємства з іншою організаційно-правовою формою. Стосовно організаційно-правової форми нового суб’єкта господарювання, що утворився в результаті приєднання то воно може залишитися приватним підприємством, якщо це відповідає вимогам законодавства або отримати іншу організаційно-правову форму.
Щодо законодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання то стосовно реорганізації приватного підприємства окремих норм законодавства не існує.
При поділі припиняється один суб’єкт господарювання, та на його майновій базі утворюється два чи кілька нових суб’єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов’язків суб’єкта, що реорганізовується. При поділі діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб’єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов’язань, що перейшли до нього разом з частиною зобов’язань. Обсяг прав та обов’язків кожного з новоутворених суб’єктів фіксується в розподільчому акті. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується та відбувається на власний розсуд засновників.
Поділ підприємства може відбуватися добровільно за рішенням засновника (засновників) приватного підприємства так і за рішенням державних органів, наприклад Антимонопольного комітету.
Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.
У разі незгоди з цією постановою підприємство, об’єднання, господарське товариство вправі відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального Кодексу України звернутися до Господарського суду із заявою про визнання її недійсною [28].
При виділі юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб’єкт, зі складу якого відбувся виділ. До новоствореного підприємства переходять права та обов’язки відповідно до розподільчого акту.
Перетворення – це припинення суб’єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.
Якщо з процесами злиття, приєднання, виділення приватних підприємств ситуація дещо зрозуміла, хоча й у цих процесах існує ряд особливостей то процес перетворення приватного підприємства в іншу організаційну форму здається цікавішим. В силу того, що приватні підприємства можуть бути унітарними та корпоративними розглянемо деякі особливості реорганізації унітарного приватного підприємства.
Розглянемо перетворення приватного підприємства з одним засновником на приватне товариство [41; c.83]. Тут постає питання чи може бути одна фізична особа засновником товариства? Відповідь на це питання містить ст. 114 ЦК України [5] яка закріплює можливість створення господарського товариства, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдиним учасником. Виключенням є акціонерні товариства, засновником яких виступає держава. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однією особою, яка стає його єдиним учасником. Встановлюється лише обмеження (141 Цивільного кодексу [5]), що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (відповідно до статті 151 Цивільного кодексу [5] до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом). Подібну норму містить також стаття 153, яка встановлює, що акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.
Така конструкція називається "компанія однієї особи". Виділяють два способи створення господарських товариств з одним учасником (акціонером): прямий і непрямий. У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення господарського товариства однією особою дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції, США. Непряме визнання компаній однієї особи полягає в тому, що існує заборона утворення господарського товариства одним засновником, але допускається його функціонування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник. Зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія.
Таким чином, в Україні можливе створення компаній однієї особи. Проте як компанії однієї особи не можна створювати повні і командитні товариства, що пояснюється договірною природою їх створення. Адже вони створюються і діють на підставі засновницького договору (ст. 120, 134 Цивільного кодексу [5]), який може бути укладено лише кількома особами. Слід зазначити, що можливість створення господарських товариств однією особою сприймається неоднозначно: хто підтримує, а хто заперечує. На мою думку, така зміна має багато позитивних моментів. Зокрема, підприємці матимуть право вибору ще однієї форми організації своєї діяльності, яка забезпечуватиме відокремленість майна засновника і господарського товариства, що ним створюється, тим самим обмежуючи ризик втрати власного майна. Крім того, полегшується вступ чи вихід учасників товариства, наприклад, у порівнянні з унітарним підприємством, в якому для цього необхідно провести його реорганізацію.
Крім дозволу створювати господарське товариство однією особою, законодавець передбачає встановлення для товариства з обмеженою відповідальністю максимальної кількості учасників. А саме відповідно до статті 141 Цивільного кодексу [5] максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі впливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Слід зазначити, що в інших державах ця кількість коливається від 30 до 50 членів.
Отже, відповідь на поставлене питання є ствердною – приватне підприємство з одним засновником може бути перетворене на товариство.
Законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України [5] товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив, тобто товариство з обмеженою відповідальністю не може бути перетворено у приватне підприємство. Стаття 10 Закону України ”Про благодійництво та благодійні організації” [14] встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.
Моментом переходу прав та обов’язків до суб’єктів господарювання – правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.
Ст. 107 ЦК України [5] регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов’язання. ЦК України не уточнює, які саме зобов’язання повинні за такими вимогами бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується виконання як грошових зобов’язань, так і інших договрів.
Кредитор зобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з реорганізації у строк, визначений у повідомлені про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовільняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, в тому числі спірні зобов’язання. Даний акт затверджується засновником або іншим органом, що прийняв рішення про реорганізацію.
Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.
У разі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи правонаступника (ч. 3. ст.34 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” [19]).
При вирішенні майнових спорів, пов’язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати таке.
У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов’язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.
Якщо в розподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.
Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов’язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов’язань.
Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов’язує перехід майнових прав та обов’язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов’язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов’язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.
Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв’язку з цим нового (або нових).
Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв’язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов’язковою для позивача-правонаступника.
Похожие работы
... капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законом порядку, інші джерела. Розділ 3 Актуальні проблеми правового статусу приватного підприємства сьогодення: проблеми та шляхи їх вирішення. 3.1 Правове регулювання правового статусу унітарних та корпоративних приватних підприємств Прийняття ГК ...
... [20, с. 55]. Таким чином, різниця між цими двома формами полягає перш за все в наявності або відсутності правонаступництва після припинення існування юридичної особи. ЦК виділяє різні форми реорганізації: злиття, приєднання та поділ. Раніше в теорії цивільного права виділялися також такі форми реорганізації як виділ та перетворення [15, с. 66]. На даний час цивільне законодавство відмовилось від ...
... Оскільки показники діяльності товариства свідчать, що в разі кризи воно може стати банкрутом, а вкладники втратити свої заощадження. 2.2 Дослідження стану формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності Розглядаючи прибуток ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» як джерело фінансування зростання підприємства доцільно детальніше зупинитися на проблемах аналізу його розпод ...
... , що відображається і на кількості робочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризують фінансовий стан підприємства, його економічний потенціал. 2.2 Оцінка стану рівня управлінської культури в організації Планування людських ресурсів на ПП "Конекс", визначення потреби в кадрах, вибір джерел їх задоволення, розроблення стратегічної політики керівництва персоналом. Оцінка ...
0 комментариев