Органи Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни здійснюють: 1) призначення та виплату соціальної допомо­ги, встановленої законодавством;

6. Органи Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни здійснюють: 1) призначення та виплату соціальної допомо­ги, встановленої законодавством;

2) надання субсидій та відшко­дування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, при­дбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутово­го палива; 3) компенсаційні виплати інвалідам на бензин, тех­нічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне об­слуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортно­го лікування; 4) матеріально-побутове обслуговування інва­лідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортне лікуван­ня, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідів транспортними засобами у встановленому порядку; 5) влаштування до будинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів; 6) соціальне обслуговування за місцем проживання пенсіонерів та інвалідів у соціальних уста­новах системи тощо.

7. Державна служба зайнятості (центри зайнятості): 1)забезпечує працевлаштування безробітних, у тому числі, за бажанням, направляє їх на сезонні та оплачувані громадські роботи; 2) виплачує допомогу у зв'язку з безробіттям, матеріальну допомогу, в разі безробіття; 3) надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їхньому утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення ква­ліфікації за направленням державної служби зайнятості; 4) надає безпроцентні позики безробітним для організації підприємницькою діяльністю.

8. Органи Міністерства освіти і науки України здійснюють навчання і виховання дітей з особливими потребами в спеціаль­них загальноосвітніх школах-інтернатах, загальноосвітніх са­наторних школах-інтернатах, навчально-реабілітаційних цен­трах та інших закладах.

У правовій літературі розмежовуються два терміни: "об'єкти права соціального забезпечення" і "об'єкти соціально-забезпе­чувальних правовідносин". До перших належать суспільні відносини матеріального і процедурного характеру, що вини­кають у зв'язку з розподілом частини валового внутрішнього продукту через систему соціального забезпечення. До других — матеріальні й нематеріальні блага у сфері соціального забез­печення, з приводу яких фізичні особи ініціюють соціально-забезпечувальні правовідносини з метою реалізації належних їм суб'єктивних прав. Об'єкти виступають візуальним класифікатором правовідносин у сфері соціального забезпечення за­лежно від його виду.

Об'єкт правовідносин у сфері соціального захисту - це те, заради чого суб'єкти права вступають у юридичні зв'язки, або те, на що спрямовані, суб'єктивні права і юридичні обов'язки його учасників, чи те, що хоче отримати особа. Цей об'єкт існує зовні по відношенню до суб'єкта, зв'язок між ними непрямий, він завжди знаходиться у сфері дії норм права соціального забезпечення. Стосовно об'єктів соціально-забезпе­чувальних правовідносин встановлюються юридичні права й обов'язки суб'єктів цих відносин. Без об'єкта не буває прав і обов'язків.

Отже, розглянемо детальніше окремі об'єкти соціальних правовідносин.

1. Пенсія є найбільш поширеним видом соціального забезпе­чення. Це щомісячна грошова виплата фізичним особам зі спе­ціально створених для цього пенсійних фондів на умовах і в порядку, передбачених чинними нормативними актами й дого­ворами. Об'єктом пенсійних правовідносин є пенсія (страхова, трудова, дострокова, додаткова). Саме на пенсію спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів пенсійних пра­вовідносин.

Виплачуються пенсії у грошовій формі. Виплата пенсії натурою (продуктами, товарами) є порушенням прав людини і має розцінюватися як незаконна.

За системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування можливі такі виплати: 1) солідарна система: а) пен­сія за віком; б) пенсія у зв'язку з інвалідністю внаслідок загаль­ного захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з ро­ботою, інвалідності з дитинства);1 в) пенсія у зв'язку з втратою годувальника; г) допомога на поховання пенсіонера; 2) нако­пичувальна система: а) довічна пенсія з установленим періо­дом; б) довічна обумовлена пенсія; в) довічна пенсія подруж­жя; г) одноразова виплата.

Передбачено два види виплат: а) пенсії у зв'язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; б) пенсії у зв'яз­ку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного ви­падку на виробництві або професійного захворювання.

В Україні поступово складається недержавна пенсійна сис­тема.1 Відповідним законом визначається, зокрема, виплата пенсії на визначений термін та одноразова пенсійна виплата. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: 1) пенсій­ними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів; 2) страховими організаціями шляхом укладання договорів стра­хування довічної пенсії та страхування ризику настання інва­лідності або смерті; 3) банківськими установами шляхом укла­дання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визна­ченої для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

2. Допомоги серед видів матеріального забезпечення посіда­ють друге місце після пенсій. Одні фахівці під ними розуміють усі види соціального, забезпечення, крім пенсій, інші — певні грошові виплати. Допомоги — це короткотермінові, щомісячні, періодичні чи одноразові грошові виплати, що призначаються фізичним, особам за рахунок страхових фондів чи бюджетних коштів з метою заміщення втраченого доходу або надання со­ціальної підтримки у, складних життєвих обставинах, що ма­ють тимчасовий характер.

Між допомогами і пенсіями є суттєві відмінності. Допомоги: 1) встановлюються законами й підзаконними актами на загальнодержавному і місцевому рівнях, підстави надання та перелік їх не є вичерпними; 2) метою надання є повна або часткова компенсація тимчасово втраченого не зі своєї вини заробітку (доходу) та понесених додаткових витрат; 3) належать до ко­роткотермінових чи одноразових виплат; 4) підставою надання є складні життєві обставини,які людина не може подолати самостійно;

5) розраховані як на працюючих, так і на непрацюючих осіб. З іншого боку, пенсії: 1) встановлюються лише законами на загальнодержавному рівні, підстави надання та перелік їх є вичерпними; 2) метою надання є заміщення втраченого основного джерела існування; 3) нале­жать до довгострокових виплат; 4) підставою призначення є по­стійна чи довгострокова непрацездатність тих, хто вже або ще не працює; 5) розраховані, як правило, на непрацюючих.

У правовій літературі допомоги мають різні назви: соціаль­на допомога, соціальні виплати, матеріальна допомога, дер­жавна допомога, державна соціальна допомога, грошові випла­ти тощо.

Залежно від джерела надходження коштів, за рахунок яких
виділяються допомоги, розрізняються страхові соціальні допо­моги та державні соціальні допомоги.

Страхові соціальні допомоги — це короткотермінові чи ра­зові оплатно-нееквівалентні грошові виплати, що призначаються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове держав: не соціальне страхування особам за рахунок страхових фондів з метою відшкодування їм втраченого заробітку (трудового до­ходу) або часткової компенсації понесених додаткових витрат у передбачених законом випадках.

Державні соціальні допомоги — це щомісячні, періодичні чи разові грошові виплати, що безплатно надаються за рахунок, бюджетних коштів фізичним особам, які перебувають у скрут­ному матеріальному становищі на умовах і порядку, передба­чених правовими актами.[1] Ними є: 1) державні допомоги сім'ям з дітьми (у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; на дітей одиноким матерям);2)державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; 3) допомога на поховання; 4) державна соціальна допомога інва­лідам з дитинства та дітям-інвалідам; 5) одноразова грошова допомога біженцям на придбання товарів першої необхідності; 7) щомісячна державна допомога дітям віком до 16 років, інфікованим віру­сом імунодефіциту людини або хворим на СНІД; 9) допомога особам, які потер­піли від стихійного лиха й техногенних катастроф (за окреми­ми постановами Кабінету Міністрів України); 10) одноразові до­помоги найбільш вразливим категоріям осіб, що надаються з нагоди державних, місцевих і релігійних свят за рішенням місцевих органів влади тощо.

3.Субсидія - де цільова, безповоротна матеріальна допомога для відшкодування витрат на оплату послуг чи придбання життєво необхідних споживчих товарів у переліку та обсягах, визначених законодавством. Зараз встановлені субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг і придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового палива. Термін субсидія вводився для визначення адресної безготівкової допомоги населенню на оплату окремих видів, послуг, що надаються йому житлово-комуналь­ними органами. З 1 січня 2002 р. готівковою надаються субсидії на придбання скрапленого газу та твердого пічного побутового палива. [1]

4. Компенсація — це грошова виплата, що має на меті відшкодування громадянам проведених ними витрат або за нестриману соціальну послугу у випадках, зазначених у зако­нодавстві. Ним, зокрема, передбачені: 1) виплата інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування авто­мобілів та на транспортне обслуговування; 2) грошові компен­сації вартості санаторно-курортного лікування деяким катего­ріям громадян; 3) витрати, пов'язані з проїздом дитини, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, й особи, яка супроводжує дитину, до спеціалізованих медичних та оздоровчих закладів на всіх видах транспорту (крім таксі) в ме­жах України; 4) компенсація громадянам втрати частини до­ходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (пенсій, со­ціальної виплати, стипендії, заробітної плати та ін.).

5. Соціальні пільги — це закріплені законодавством перева­ги, додаткові права і гарантії для окремих категорій осіб у сфері соціального забезпечення відповідно до принципів рівноправ­ності громадян та соціальної справедливості з метою полегшен­ня умов їхньої життєдіяльності. Пільги встановлюються, у пер­шу чергу, для найбільш вразливих верств населення, громадян, які мають заслуги перед Батьківщиною, осіб, які виконують у суспільстві особливі функції. Вони є елементом спеціального правового статусу окремих категорій громадян: пенсіонерів, інвалідів, дітей, молоді, жінок, сімей з дітьми, малозабезпечених сімей та ін. З їхньою допомогою створюються рівні можли­вості для розвитку осіб, які перебувають у нерівних умовах уна­слідок біологічних чи соціальних причин. Пільги, таким чином, виконують компенсаційну та стимулятивну функції.

Пільги слід відрізняти від соціальних привілеїв, які часто встановлюються всупереч принципам рівноправності, й соціальної справедливості.

До найбільш поширених пільг належать: 1) безплатне кори­стування внутрішньоміським транспортом (трамваєм, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами, автобу­сом) і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості-автобусами внутрішньообласних ліній; 2) безплатний проїзд один раз на рік чи на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом; 3) підвищення чи надбавки до пенсії або щомісячного довічно­го грошового утримання, що виплачується замість пенсії; 4) звільнення повністю чи частково від квартплати незалежно від форм власності житлового фонду, від сплати комунальних послуг; 5) безплатне користування домашнім телефоном; 6) безплатне чи зі зниж­кою отримання ліків за рецептами лікарів; 7) безплатне зубопротезування, забезпечення протезами, слуховими апаратами; 8) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залучен­ням необхідних спеціалістів; 9) безплатне чи зі знижкою на­дання, соціальних послуг тощо.

6. Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних, освітніх, психологічних, методичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи інвалідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребу­ють сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Вони, у свою чергу, поділяються на такі види:

—        соціально-побутові послуги — забезпечення продукта­ми харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим хар­чуванням, транспортними послугами, засобами легкої механі­зації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

—        психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з навколишнім соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спря­мованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологіч­ної реабілітації, надання методичних порад;

—        соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприян­ня розвитку різнобічних інтересів і потреб, осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуаль­ного навчального, виховного та корекційного процесів, дозві­лля, спортивно-оздоровчої, технічної та, художньої діяльності тощо, а також залучення до, роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

—        соціально-медичні послуги — консультації щодо запобі­гання виникнення та розвитку можливих органічних розладів у особи, збереження, підтримка таохорона її здоров’я, здійснення профілактичних лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

—        юридичні послуги — надання консультацій з питань чин­ного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відпо­відальності осіб, які вдаються до протиправних дій (оформлення правових документів, адвокатська допомо­га, особи тощо);

—        послуги з працевлаштування — пошук підходящої ро­боти, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводжен­ня працевлаштування особи;

—        інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для розв'язання складної життєвої ситуації (довідкові послу­ги); поширення просвітницьких та культурно-освітніх знань (про освітні послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг.

 

Зміст правовідносин у сфері соціального захисту

Компонентами змісту соціального-забезпечувальних право­відносин є:

1) суб'єктивні права у сфері соціального забезпе­чення;

2) суб'єктивні юридичні обов'язки учасників правових відносин у сфері соціального забезпечення;

3) реальні дії (пове­дінка, вчинки) суб'єктів цих правовідносин при реалізації на­лежних їм прав і дотриманні покладених на них обов'язків. З огляду на це, під змістом правовідносин у сфері соціального забезпечення слід розуміти сукупність конкретних суб'єктив­них прав і обов'язків та реальних дій суб'єктів соціально-за­безпечувальних правовідносин.

Суб'єктивне право у сфері соціального захисту — це ви­знана або надана законом та гарантована державою міра (норма) дозволеної поведінки суб'єктів соціально-забезпечувальних пра­вовідносин у зв'язку з наявністю конкретних юридичних фактів.

Найбільш характерні ознаки суб'єктивного юридичного права у сфері соціального забезпечення:

1. Виникають на підставі норм права соціального забезпе­чення і ними обумовлене. Норми права визначають вид і міру дозволеної поведінки суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин. Особа вправі діяти у межах, окреслених право­вою нормою.

2. Здійснюється з метою задоволення інтересів правомоч­ного. Ці інтереси стосуються матеріального забезпечення в разі непрацездатності чи настання іншого соціального випадку, отримання компенсації чи певних пільг, взяття на соціальне обслуговування тощо. Вони й спонукають особу до реалізації належного їй суб'єктивного права.

3. Персоніфікує і конкретизує об'єктивне право. Об'єктив­не і суб'єктивне право співвідносяться як абстрактне і конкретне. У диспозиції норми права соціального забезпечення деталізується зміст суб'єктивного права, наповнюється певною конкретикою відповідно до визначеного (персоніфікованого) суб’єкта соціально-забезпечувального право відношення.

4. Виникає за наявності конкретних юридичних фактів. Дії і події, зазначені в гіпотезі норми права, у разі вчинення чи настання їх дають можливість реалізувати належне особі пра­во, стимулюють її до активних дій. Закріплене у правовій нормі право перетворюється в суб'єктивне право, яким правомочна особа може скористатися.

5. Існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах. Як правило, норма права реалізується у правовідношенні, коли є конкретні його учасники, визначені їхні суб'єктивні права й обов'язки, є всі необхідні юридичні факти та встановлений об'єкт, з приводу якого виникає правовідношення. Поза правовідношенням суб'єктивне право не може бути здійснене. У правовідношенні об'єктивне право оживає, дістає всі ознаки су­б'єктивного права.

6. Забезпечене заходами державного примусу в разі його порушення. Санкція норми права соціального забезпечення перед­бачає наслідки невиконання обов'язків учасниками соціально–захисних правовідносин, тобто юридичну відповідаль­ність. Право соціального забезпечення встановлює певну систе­му гарантій прав людини у сфері соціального забезпечення.

7. Можливість його використання правомочною особою на свій розсуд. Диспозиція норми права у встановлених межах дозволяє особі різні варіанти дій щодо належного суб'єктивно­го права у сфері соціального забезпечення. Вона може його ре­алізувати негайно чи відкласти реалізацію на невизначений час або зовсім не скористатися ним.

Суб'єктивне право у сфері соціального захисту поділяється на складові, що називаються правочинами. До них належить такі:

1. Правона свої дії (право використання). Спрямоване на використання корисних властивостей об'єкта права соціального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації, субсидії та ін.). Фактична поведінка спрямована на виникнення процедурних юридичних фактів (подання заяви, прийняття бажаного рішен­ня), які ведуть до призначення конкретного виду соціального забезпечення. Правомірна поведінка пов'язана з позитивними діями правомочної особи. Право на свої дії має не тільки фізич­на особа, а й орган соціального захисту населення.

2. Право на чужі дії. Означає можливість вимоги відповід­ної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто вчинення на її користь відповідних юридичних дій чи прийняття певних юри­дичних рішень. Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних, а це означає, що інтереси правомочної особи задовольняються через дії зобов'язаної особи. Фізична особа подає в орган соціального забезпечення заяву про надан­ня соціального забезпечення і тим самим ставить перед ним вимогу розглянути її та прийняти відповідне рішення.

3. Право на примусове виконання обов'язку (право дома­гання, право на захист суб'єктивного права з боку держави). У нормах права соціального забезпечення подано не лише бажані правила поведінки, а й можливі заходи державного впливу на правопорушників. Правозахист означає можливість правомоч­ної особи звернутися до вищого органу соціального захисту із заявою про порушення її прав чи оскаржити ці дії в суді. У разі незаконного отримання конкретного виду, матеріального забезпечення орган соціального захисту населення може стягнути з фізичної особи незаконно отримані суми або добитися відшко­дування винним завданої державі шкоди. Суб'єкт правовідно­син у сфері соціального забезпечення в разі правомірної пове­дінки завжди перебуває під захистом державного апарату.

Другим компонентом змісту соціально-забезпечувальних пра­вовідносин є суб'єктивні юридичні обов'язки у цій сфері, що виступають зворотним боком суб'єктивного права. Суб'єктивні юридичні права й обов'язки не можуть існувати одне без одного.

Суб'єктивний юридичний обов'язок у сфері соціального захисту — це передбачена нормами права соціального забезпечення при наявності відповідних юридичних фактів міра належної поведінки правозобов'язаної особи по відношенню до правомочної, яка забезпечена можливістю примусу (негатив­них наслідків) з боку держави. Цей обов'язок характеризуєть­ся такими рисами:

1. Виникає на підставі норм права соціального забезпе­чення та конкретних юридичних фактів. У нормі права чітко виписана належна поведінка одного учасника правовідношення при реалізації суб'єктивного права іншим учасником. Така поведінка здійснюється у рам­ках норми права за наявності зазначених у правовій нормі юридичних фактів.

2. Встановлюється в інтересах правомочної особи. У праві соціального забезпечення правомочна особа може реалізувати наявне суб'єктивне право при вчиненні активних дій у відповідь зобов'язаною особою. Так, орган соціального захисту населен­ня зобов'язаний призначити пенсію чи допомогу, надати со­ціальну послугу, визначити, які пільги має певна особа тощо. Фізична особа в разі потреби повинна подати документи, які вимагає орган соціального забезпечення.

3. У зобов'язано'ігособи немає вибору щодо виконання обо­в'язку. Передбачений нормою права соціального забезпечення обов'язок має бути без будь-яких попередніх умов виконаний. Тут варіантів належної поведінки набагато менше, ніж при дозволеній поведінці. Невиконання суб'єктивного юридичного обов'язку є порушенням правової норми.

4. Існує у правовідношенні й лише відповідно до суб'єктивного юридичного права. Будь-яке право передбачає відповідний обов'язок. ІІраво на конкретний вид соціального забезпе­чення кореспондує, обоз'язок перевірити наявність умов для його надання та_: прийняття відповідного рішення. Виконується обов'язок тільки в конкретному соціально-забезпечувальному правовідношенні.

5. Забезпечується (гарантується) державою. Невиконан­ня або несумлінне виконання юридичного обов'язку веде до вжиття санкцій з боку держави, передбачених правовою нормою.

Структуру суб’єктивного юридичного обов’язку у сфері соціального захисту складають два елементи: здійснення прававозобов’язаною особою певних дій або утримання від них та своєчасне реагування правозобов’язаної особи на законні вимоги правомочної особи. Суб’єктивні юридичні права та обов’язки органів соціального захисту населення виражаються через їх повноваження.

Третім компонентом змісту соціального забезпечення правовідносин виступають реальні дії суб’єктів цих правовідносин. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок - це те, що дозволено, або те, що слід вчинити. Вони приводяться в дію через фактичну поведінку учасників соціальних правовідносин. Лише в результаті конкретних дій (подання заяви, прийняття рішення) і виникають правовідношення у сфері соціального захисту.

ВИСНОВОК

При написанні курсової роботи, проаналізувавши положення нормативних актів та дослідивши наукову літературу автор дійшов наступних висновків.

Актуальність теми, яка визначена у вступі підтверджується результатами висвітлення даного питання у курсовій роботі.

У роботі автор намагався якнайповніше розкрити поставлені завдання, а саме: проаналізувати наукові дослідження з даної проблематики, розкрити поняття джерел трудового права, їх особливості та види;

Сучасні економічні умови розвитку суспільства здійснюють істотний вплив на формування трудового права. Фактично спостерігається створення нової моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права.

Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі й безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, за допомогою яких здійснюється правове регулювання трудових відносин.

Варто зазначити, що джерела трудового права розглядаються у матеріальному і формальному розумінні. Крім того джерела трудового права мають свої особливості, які відрізняють їх від джерел інших галузей права України:

• у трудовому праві , крім актів, виданих на державному рівні, широко застосовуються локально-правові акти;

• значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики України;

• для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер;

• трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин.

Джерела трудового права України класифікуються за різними підставами. Безперечно визначальне значення для розвитку трудового законодавства має Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Конституція України забороняє використання примусової праці, визначає за громадянами право на безпечні та нешкідливі умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також право на відпочинок. Усім працюючим Конституція гарантує захист від незаконного звільнення.

Важливе значення для регулювання трудових відносин мають також КЗпП України, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти.

Особливістю трудового права є диференціація у правовому регулюванні трудових відносин. Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності, оскільки встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов’язків працівників та роботодавців мають своєю метою не створення привілеїв відповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм трудового права особливостям трудових відносин. Диференціація дозволяє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю, яке поширюється на всіх працюючих.

Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження джерел трудового права є необхідним і досить актуальним. З розвитком ринкової економіки виникають нові трудові відносини, які вимагають детального правового регуулювання. А це в свою чергу призводить до необхідності прийняття нормативно-правових актів, а також внесення змін до чинних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

1.         Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.

2.         Цивільний кодекс України / від 16січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – С.356.

3.         Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № № 49-51 – С. 376.

4.         Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48 –С. 372

5.         Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – С. 668

6.         Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року N 1533-III (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 22, ст.171 )

7.         Закон України «Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року N 1282-XII» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 42, ст.551)

8.         Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року N 2109-III ( Відомості Верховної Ради, 2001, N 1, ст.2 )

9.         Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року N 2811-XII ( Відомості Верховної Ради, 1993, N 5, ст.21 )

10.       Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №37 –С. 308

11.        Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування від 13 січня 2005 року N 2342-IV(Відомості Верховної Ради -2005, N 6, ст.147 )

12.       Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року N 1727-IV ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 33-34, ст. 404)

13.       Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від 22 травня 1997року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №27 –С. 181

14.       Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №1 –С. 1

15.       Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002р. №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій організації Пенсійного фонду»

16.       Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям»

17.       Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1998 р. N 119 «Про розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива у разі надання житлової субсидії»

18.       Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»