Правотлумачна діяльність

Дипломна робота

На тему:

“Загальнотеоретична характеристика правотлумачної діяльності”

Львів – 2003

План

Вступ

1.   Тлумачення права як вид юридичної діяльності

2.   Доктринальне тлумачення права

3.   Теоретичні і практичні погляди на тлумачення Конституційним Судом України норм законодавства

Висновки

Джерела

Вступ

З часу здобуття незалежності перед Україною постало завдання розбудови соціально орієнтованої, економічно розвинутої і правової держави, яка має посісти належне місце в світовому соціумі. Саме на досягнення цієї мети спрямовані ті структурні перетворення, що відбуваються в Україні останнім часом. У перші роки незалежності України було ухвалено чимало нормативних актів, спрямованих на встановлення нових відносин у суспільстві. З пошуком державою свого шляху розвитку, продовженням реформ, інтенсивність розвитку українського законодавства постійно зростає. Реалізація цього правового матеріалу потребує, насамперед, усвідомлення змісту норм права, що містяться у прийнятих актах. Без глибокого розуміння змісту норм права неможлива їх ефективна реалізація, систематизація, формування правової культури та правосвідомості, розроблення та прийняття нових норм. Проте з'ясування дійсного змісту правової норми лише простим ознайомленням з її текстом є неможливим. Це зумовлено особливостями самих норм права, формами їх функціонування та зовнішнього виразу. Дослідження цих особливостей і форм, а також розкриття змісту норми обов'язково вимагає використання засобів тлумачення норм права. Саме тлумачення забезпечує процес і результати з'ясування та роз'яснення змісту правових норм. Важливе значення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що відбивається на стані законності в державі і досягається завдяки тлумаченню. Зазначеного можна досягти шляхом роз'яснення суб'єктам дійсного змісту норм права, тих ідей і понять, що закладені законодавцем.

Крім того, значущість проблеми тлумачення норм права за сучасних умов підвищується додатковими підставами зовнішнього і внутрішнього характеру. Неймовірно малою здається кількість у системі сучасного законодавства систематизованих нормативно-правових актів. Це свідчить, насамперед, про суттєву деструктурованість та неузгодженість законодавства України. Структурна недовершеність законодавства підсилюється якісними недоліками української правової системи. В першу чергу, це стосується низького рівня законодавчої техніки. Верховній Раді України з постійно зростаючими вимогами до правотворчої роботи не завжди вдається ефективно врегульовувати суспільні відносини, що динамічно розвиваються. Вади законодавчої техніки, помножені на недостатню розмежованість функцій і повноважень органів державної влади, зумовлюють прийняття і дію надмірної кількості підзаконних нормативних актів, які часто вносять у правове регулювання зайві суперечності, ускладнення, неясності тощо. З'ясування і реалізація норм права ще більш ускладнюється низьким рівнем правової культури і правовим нігілізмом українського суспільства.

Недосконалість правової надбудови українського суспільства разом з її класичними ознаками та особливостями підносять актуальність проблеми тлумачення норм права на якісно новий рівень. Саме використання тлумачення, його методології й принципів дозволяє адекватно усвідомлювати зміст правових норм, забезпечує їх ефективну реалізацію, зміцнює законність, стає своєрідним містком до впровадження нової правової системи, культури у суспільстві та побудови правової держави. Отже, актуалізація місця і ролі тлумачення в правовій дійсності, його поширення на всі правовідносини, що виникають у державі вимагають ретельного комплексного дослідження цього явища, надання йому змістовного наукового характеру.

У роботі ставляться наступні завдання:

- наукове визначення поняття “тлумачення норм права”;

- визначення місця тлумачення в правовій діяльності;

- визначення понять офіційного та доктринального тлумачення;

- тлумачення норм права в Україні.

1. Тлумачення права як вид юридичної діяльності

Серед різних видів юридичної діяльності тлумачення права має, безсумнівно, ключове значення. Це обумовлено тим, що необхідність у тлумаченні права виникає як при створенні нових норм права, так і при практичному застосуванні вже діючих правових норм. Від правильності тлумачення права прямо залежить якість правотворчих та правозастосовчих рішень. Як переконливо свідчить правотворча та правозастосовча практика, значна частина помилок, що допускаються в ході правотворчості і правозастосування, зв'язана саме з невірним тлумаченням діючого права і його окремих норм. Тому вкрай важливо, щоб особи, які здійснюють правотворчість і правозастосування, повною мірою усвідомлювали важливу роль тлумачення права і володіли сучасною технологією здійснення цієї дії.

Значення правильного тлумачення права особливо збільшується зараз, коли юридична практика поступово відходить від традиційних для нашого суспільства уявлень про право як настанови держави й у юридичній літературі все більш наполегливо пропагується думка про необхідність розрізнення “правових” і “не правових” законів, про доцільність закріплення в законодавчих актах різноманітних механізмів, які дозволяють блокувати дію “застарілих”, “несправедливих”, “абсурдних” законів. Такі механізми вже передбачений нашим законодавством. Воно, зокрема, установлює пряму дію Конституції України, передбачає втрату юридичної чинності деяких актів за рішенням органів судової влади. У цих умовах тлумачення права стає дуже ефективним інструментом, що допомагає проводити досить чітку грань між “правовими” і “неправовими” законами і приймати завдяки цьому правильні правотворчі та правозастосовчі рішення.

На жаль, незважаючи на велику наукову і практичну значимість теми тлумачення права, вона дотепер не одержала належного висвітлення в юридичній літературі. Правда, дана проблематика зачіпається (як правило, у дуже короткому, усіченому вигляді) у навчальних виданнях по теорії права. Спеціальні ж дослідження питань тлумачення права дуже нечисленні. Причому найчастіше вони носять академічний характер, а тому мало що можуть дати юридичній практиці. Не зайвим буде помітити і те, що ці дослідження стали зараз бібліографічною рідкістю, а значить фактично можуть бути доступні тільки самому вузькому колу фахівців, а не тим, хто навчається юридичної професії і безпосередньо на практиці займається тлумаченням права. З цих причин здійснюючі правотворчість і правозастосування особи керуються не стільки науково обґрунтованою методикою тлумачення права, скільки звичайним здоровим глуздом, що, звичайно ж, робить негативний вплив як на правотворчість, так і на правозастосування. Тому існує необхідність у докладній науковій розробці теми тлумачення права, у створенні добре продуманої методики тлумачення права, що враховує сучасні правові реалії.

Варто звернути увагу на те, що слабкий інтерес дослідників до теми тлумачення права обумовлений дуже розповсюдженими в юридичній науці і практиці оманами, зв'язаними з тлумаченням права. Одна з них, на яку вказував російський юрист Є.В. Васьковський[1] , полягає в тому, що для правильного тлумачення права нібито досить тільки одного звичайного здорового глузду. Досить послідовно відстоював таку ж позицію представник історичної школи права Г. Пухта. По його твердженню, “від крайностей повинні охороняти юриста здоровий юридичний такт і глузд; зовнішні ж правила корисні тільки слабким головам, рятуючи їх від самостійного мислення, але таким осособам краще зовсім не братися за тлумачення”[2] .

Наступна омана, яку проповідував інший відомий російський юрист Н.С. Таганцев[3] , полягає в тому, що тлумачення має значення тільки у випадку недосконалості закону. Гарний же закон, відповідно до цього судження, тлумачення не потребує. Таким чином, у тлумаченні права бачиться лише спосіб подолання помилок законодавця, з чим навряд чи можна погодитися.

Прихильники поглядів такого роду стверджують, що юристу зовсім не обов'язково знати теорію тлумачення права, освоювати вироблені нею прийоми і правила інтерпретації юридичних текстів. Звідси і дуже прохолодне відношення багатьох юристів-практиків до теоретичних пошуків у даній області що, у свою чергу, не могло не підривати бажання юристів-вчених досліджувати проблему тлумачення права.

Тим часом, як переконливо підтверджує правозастосовча практика, одного лише здорового глузду виявляється явно недостатньо для правильного тлумачення права. Потрібні ще і великі знання й уміння в даній області. Не володіючий ними юрист (навіть той, який має великий практичний досвід тлумачення права) не застрахований від помилок у ході інтерпретації правових документів.

Що ж стосується судження про те, що грамотно складений текст правового акта не вимагає свого тлумачення, то справа обстоїть саме навпаки: чим досконаліша мова права, як справедливо затверджував Н.С. Таганцев, тим “більше значення одержують для правильності його застосування наукові прийоми тлумачення законів”[4] .

У світлі сказаного стає ще більш очевидним, що проблеми тлумачення права мають потребу в наукових дослідженнях. Причому важливість рішення теоретичних проблем тлумачення права в українській юридичній науці особливо чітко видна зараз, коли правозастосовча практика зштовхнулася з цілою низкою питань, на які поки немає ясних і чітких відповідей. Це такі проблеми, як, зокрема, проблема виконання роз'яснень Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду України із питань судової практики, у випадках, коли останні виходять за межі своїх повноважень і, власне кажучи, створюють у ході тлумачення права нові норми права, проблема юридичної природи актів тлумачення Конституції України і інших законів Конституційним Судом України. Знайти відповіді на ці й інші подібні питання без проведення відповідних досліджень в області тлумачення права просто неможливо.

Характеризуючи тлумачення права як вид юридичної діяльності, не можна не сказати про те, а що, власне, позначає собою термін “тлумачення права”.

Почнемо розкривати зміст цього терміна з констатації того, що слово “тлумачення” – і це насамперед загальвживане слово, що входить у сучасну літературну мову і використовується в повсякденній мові. Разом з тим воно позначає і визначене наукове поняття.

Щоб зрозуміти значення слова “тлумачення” у мові юриспруденції потрібно спочатку усвідомити його зміст як наукового поняття взагалі.

Як науковий термін слово “тлумачення” означає процес сприйняття людиною предметів матеріального світу і духовних об'єктів (законів природи і суспільного розвитку, продуктів творчої діяльності, об'єктів письмової мови й ін.).

У правознавстві використання слова “тлумачення” зв'язано із встановленням змісту текстів індивідуальних і нормативних юридичних документів.

Тлумачення індивідуальних документів залишається за межами даного дослідження. Тому обмежимося розглядом поняття тлумачення нормативних юридичних документів, тобто тлумачення права.

У рамках розуміння тлумачення права як установлення змісту нормативних юридичних актів існують різні представлення про те, що ж конкретно охоплює собою даний термін. Зробимо огляд точок зору про значення терміна “тлумачення права” у юридичній науці.

За твердженням А.Ф. Черданцева, тлумачення права — це і “визначений розумовий процес, спрямований на встановлення змісту норм права”, і “результат зазначеного розумового процесу, виражений у сукупності суджень (граматичних пропозицій), у яких розкривається зміст тлумачуваних норм”[5] . Таким чином, А.Ф. Черданцев виходить з того, що термін “тлумачення права” позначає два хоч і взаємозалежних, але все-таки різні поняття.

Іншої позиції дотримується С.С. Алексєєв. На його думку, “тлумачення (інтерпретація) — це не саме пізнання, а діяльність по встановленню змісту нормативних приписів”[6] . Причому ця діяльність, як вважає С.С. Алексєєв, охоплює собою і з'ясування, і роз'яснення змісту нормативних приписів.

Розуміючи, як і С.С. Алексєєв, тлумачення права як діяльність по з'ясуванню і роз'ясненню змісту правової норми, С.А. Комарів разом з тим спеціально виділяє ще одне значення цього терміна. Він пише, що “тлумаченням також називається інтерпретація, тобто з'ясування співвідношення обсягу правової норми, яка тлумачиться з обсягом (буквальним значенням) її тексту”[7] .

Деякі автори, зокрема А.С. Піголкін, вказуючи на два аспекти тлумачення правових норм, своєрідно розуміють перший з них. В А.С. Піголкіна перший аспект тлумачення являє собою “з'ясування змісту норми і його пояснення”[8] . Для нього це “необхідний підготовчий етап, передумова для правильного рішення конкретної справи, для проведення кодифікаційних робіт, для видання актів — роз'яснень норм права”[9] . Другий же аспект тлумачення полягає, за твердженням А.С. Піголкіна, у роз'ясненні змісту правової норми. Це вже діяльність визначених органів і посадових осіб, що має самостійне і спеціальне значення. Результати такої діяльності, як вважає А.С. Піголкін, повинні бути певним чином зафіксовані[10] .

Отже, термін “тлумачення права” трактується в літературі як багатозначний термін. При цьому різні автори позначають ним неоднакові явища, що створює труднощі при здійсненні тлумачення права на практиці. Тому існує нагальна потреба в подоланні розбіжностей по проблемі поняття тлумачення права і виробленню чітких уявлень про те, що ж практикуючий юрист повинен розуміти під тлумаченням права.

Вважається, що тлумачення права — це визначений вид юридичної діяльності, зв'язаний з реалізацією правових розпоряджень (обов'язковий етап реалізації права в цілому і його застосування зокрема). Без тлумачення права неможлива глибоко усвідомлена реалізація норм права. Зрозуміло, що в ході тлумачення відбуваються визначені розумові операції. Однак пізнання норм права в ході їхнього тлумачення не є єдиною метою. Інтерпретатор, як правило, проникає в суть правових розпоряджень винятково з метою їхнього практичного застосування зараз чи у майбутньому ним самим чи іншою особою. Тому все-таки тлумачення права це не просто пізнання, а, як справедливо затверджує С.С. Алексєєв, саме діяльність, що складає необхідний етап реалізації права.

Як вид юридичної діяльності тлумачення завжди має два аспекти – і з'ясування і роз'яснення норми права. І от чому. Будь-який суб'єкт реалізації права ніколи не обмежується тільки з'ясуванням змісту правових норм. Він у тій чи іншій формі обов'язково доводить їхній зміст до інших осіб. Так, укладаючись який-небудь договір, суб'єкт права так чи інакше завжди доводить до відома контрагента своє розуміння відповідних норм права. Державний же орган, приймаючи правозастосовче рішення, роз'ясняє зміст використаних норм права у своєму рішенні. Тому навряд чи буде правильним бачити в роз'ясненні правових розпоряджень якийсь факультативний етап тлумачення права.

Дане судження не може похитнути і той факт, що іноді далі, ніж з'ясування змісту правових приписів справа не доходить (ознайомившись зі змістом приналежного йому права, його носій, припустимо, відмовляється від його реалізації). У подібних випадках процес тлумачення виявляється незавершеним, оскільки суб'єкт тлумачення не виразив своє бачення тих чи інших правових розпоряджень зовні. Це, однак, не говорить про факультативність стадії роз'яснення права. Адже припинення кримінальної справи по яких-небудь обставинах до розгляду його в суді не означає, що судовий розгляд є факультативною стадією карного процесу. До неї просто не доходить справа. Точно так і реалізація права, по суті справи, завжди припускає і з'ясування, і роз'яснення реалізованих правових приписів.

Що ж стосується міркувань А.С. Піголкіна про те, що в рамках першого етапу тлумачення крім власне з'ясування варто ще розрізняти і пояснення норми права, то навряд чи це виправдано, оскільки така дія при тлумаченні права не відбувається. Не можна погодитися і з думкою С.А. Комарова, що одним зі значень терміна “тлумачення права” є з'ясування співвідношення обсягу норми права яка тлумачиться з буквальним значенням її тексту. Тлумачення правової норми по обсягу, — це один з аспектів з'ясування норми права, а не якийсь її самостійний етап.

Підводячи підсумок усьому сказаному про поняття тлумачення права, сформулюємо його визначення. Тлумачення права — це визначений вид юридичної діяльності, що є обов'язковим етапом реалізації права, спрямований на з'ясування змісту підмета реалізації правового розпорядження, а також роз'яснення його змісту.

Тепер дамо загальну характеристику цієї діяльності.

Дати загальну характеристику якої-небудь діяльності значить відповісти на наступні питання:

1. На що спрямована розглянута діяльність?

2. Чим вона викликана?

3. Що складає специфіку цієї діяльності?

Відповідаючи на перше з питань стосовно тлумачення права, варто сказати, що кінцева мета тлумачення правового припису — це встановлення його істинного змісту, тобто виявлення того, що сказав законодавець у тексті нормативного акту, у якому міститься тлумачувана норма права, чи можливо застосувати її до тих чи інших осіб та життєвих ситуацій. Таким чином, інтерпретатор повинний правильно зрозуміти правовий припис, що витлумачується ним, і на основі цього вирішити питання про можливість його реалізації у визначеному випадку.

Що стосується необхідності тлумачення права, то дана діяльність обумовлена багатьма важливими причинами.

По-перше, вона викликана тим, що мова права є особливою мовою. З його допомогою формулюються загальні правила поведінки, які завжди абстрактні по своєму змісту. Відповідно всі норми права мають загальний і абстрактний характер. Їхня дія поширюється на всі ті випадки, коли виникають ситуації, на які дані норми розраховані. Однак передбачити в нормі права всі можливі життєві випадки не реально. Конкретний випадок завжди індивідуальний. У ньому неминуче присутні обставини, які безпосередньо нормою права не передбачені. Більш того, прагнути до максимального наближення норми права до можливих життєвих ситуацій і не потрібно. У цьому і полягає специфіка мови права. Суб'єктам реалізації права дається можливість самим вирішити питання про те, при наявності яких конкретних життєвих обставин можуть діяти ті чи інші норми права. Наближення ж змісту правової норми до конкретних життєвих випадків саме і досягається в процесі її тлумачення.

По-друге, необхідність тлумачення права зв'язана також з тим, що, формулюючи правила поведінки, суб'єкт правотворчості використовує різноманітні засоби юридичної техніки (юридичні терміни і конструкції, загальномовні засоби й ін.). Зрозуміти зміст правових приписів у цих умовах знов-таки неможливо без їхнього тлумачення.

По-третє, потреба в тлумаченні права обумовлена також і тим, що право має таку властивість як системність, а значить норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано один від одного, а спільно. Тому правильно реалізувати будь-яку норму права не можна поза її зв'язком з іншими правовими нормами. Виявлення ж цього зв'язку можливо тільки в ході тлумачення права.

По-четверте, тлумачити право необхідне ще і тому, що в текстах нормативних актів нерідко зустрічаються неточності, протиріччя й інші правотворчі помилки, перебороти які теж неможливо без тлумачення.

Таким чином, судження про необхідність тлумачення права спирається на дуже вагомі аргументи. Причому дана діяльність викликана не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними причинами. Тому удосконалювання законодавства, усунення правотворчих помилок не спричиняє втрату ролі тлумачення права в процесі його реалізації. Більш того, чим досконаліше діюче законодавство, тим більш вдумливим повинне бути тлумачення його розпоряджень. Адже закон завжди має дуже високий ступінь абстрактності закріплених у ньому правил поведінки.

Ну а тепер про те, які ж особливості тлумачення права як специфічної діяльності.

Однією з її особливостей є те, що здійснюване в ході тлумачення пізнання норм права не є єдиною метою. Пізнання норм права здійснюється винятково для того, щоб застосувати (пристосувати) правові норми до конкретних життєвих ситуацій. Таким чином, пізнання правових норм виробляється не заради їхнього пізнання, а для їхнього застосування. Звідси і коло тих задач, що зважуються в ході тлумачення.

Інша особливість тлумачення права полягає в тому, що інтерпретатор має справу зі своєрідним об'єктом свого дослідження. У тексті, який тлумачиться міститься думка законодавця, яку потрібно правильно зрозуміти.

Нарешті, ще одна важлива особливість тлумачення права полягає в тому, що воно не може здійснюватися довільно (як здумається інтерпретатору правових розпоряджень), а повинно протікати (у всякому разі коли тлумачення права здійснюється державними органами і посадовими особами) у визначених рамках, обкреслених законом. Правда, чинним законодавством правова регламентація тлумачення права здійснюється недостатньо повно. Однак це ненормально, а значить процедура тлумачення повинна бути регламентована більш ретельно. Необхідність цього важлива тим, що внаслідок неправильного тлумачення закону суспільству може бути заподіяна велика шкода. Тому вкрай важливо, щоб законом були встановлені такі рамки тлумачення, які б у максимально запобігали можливості неправильного тлумачення правових норм.

Такі основні характеристики тлумачення права як виду юридичної діяльності.