Достатні /здійснення яких спричиняє за собою настання цього явища/;
Людина живе в суспільстві, предметом розгляду права є не просто сам факт заподіяння якогось результату, а суспільна значимість цього заподіяння
Злочини, закінчений склад яких має місце у випадках, коли зроблені істотні-небезпечні дії і наступили визначені, що випливають із закону, наслідки;
Взаємозв'язок ланок причинного ланцюга підлягає дослідженню і науковому аналізу
Причина в часі завжди передує наслідкам. Не може бути причиною те явище, яке відбулося після наслідків
Навигация
Достатні /здійснення яких спричиняє за собою настання цього явища/;
Причинний зв'язок в кримінальному праві
94494
знака
0
таблиц
0
изображений
2. достатні /здійснення яких спричиняє за собою настання цього явища/;
3. супутні /під ними розуміються, головним чином, обставини місця і часу, але, що не чинять прямого впливу на що відбувається.
"Вони утворюють загальний фон подій і явищ, на якому дане явище існує".[3] Слідство, будучи результатом його причини , що породила, залежить від даних супутніх умов місця і часу, при яких ця причина діє. Це підтверджує такі особливості причинного зв'язку, як її мінливість і відносність, що підтверджуються тим, що: -визначене явище може бути наслідком одного з декількох різноманітних явищ; - те саме явище може призводити до різноманітних слідств/.
Варто погодитися з німецьким філософом Г.Кребером, що вважає, що в основі розходження причин і умов лежать два аспекти: генетичний і діалектичний. Генетичний: причина породжує, слідство, а умова цьому лише сприяє, забезпечуючи можливість дії причини. Діалектичний аспект: причина протилежна умовам по своїй мінливості, тобто усталеності. Але, на жаль, зазначений критерій можна використати лише в тих випадках, коли причиною є саме активно в них діючий чинник. Коли ж зштовхуємося з випадками пасивних явищ, то розходження між специфічною причиною й умовою зникає. У цьому випадку можна говорити лише про головну причину. Прямуючи до можливо більш чіткого розмежування причин і умов, А.П.Шептулин підкреслює, що в сукупності чинників, необхідних для виникнення того або іншого явища, не повинна розчинятися причина, і головне, що відрізняє її від умов і складає найважливішу частину категорії причини, - це саме момент активності, те, що причина є рушійною силою, викликає відповідні зміни в речах, явищах.[4]
"Момент активності, що характеризує поняття причини, є істотним для відмінності причини від умови, але він не може бути абсолютизований. Тому тут треба враховувати й інше твердження, із котрим не можна не погодитися. Воно зводиться до того, що розходження між причиною й умовою носить не абсолютний, а відносний характер і виявляється, як значиме, лише стосовно до конкретних явищ.
Іноді, виходячи з розходження причини й умови, роблять висновок про те, що в кожного слідства є лише одна причина, а не багато.
/ Наприклад, як вважають О.Яхот, И.Д.Панцхава/. Варто погодитися з точкою зору Л.В.Воробйова, що пише з даного приводу:
"Висновок може бути лише двоїстим: причин у того самого слідства багато, і причина одна причин багато тому, що не можна знайти на одного такого явища, що викликалося б до життя одною єдиною обставиною. Але причина одна тому, що всі обставини що викликають дане слідство, лише об¢єднались у своїй дії".[5]
На підставі вищевикладеного можна зробити такий висновок: у філософській науці існує струнке вчення про причинність, розглянуте і вивчене з позиції діалектичного матеріалізму. Основними положеннями вчення про причинність є:
1. причинність - частина загального зв'язку, взаємозумовленості явищ;
2. причинність - частина загального об'єктивно-реального зв'язку;
3. причина і слідство знаходяться в стані універсальної взаємодії;
4. щоб пізнати причинний зв'язок яких-небудь явищ, треба ізолювати їх від загального взаємозв'язку;
5. нерівноцінність причин.
Основними елементами причинності є:
1. Послідовність причини і слідства в часі: причина завжди передує слідству по часу;
2. необхідний характер причинно-слідчого зв'язку, що знаходить своє вираження: а/ в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини, б/ у відображенні структури причини в структурі слідства;
3. генетичний зв'язок явищ: причина породжує слідство;
4. залежність характеру причиною зв'язку від супровідних обставин /тобто умов/.
Дані елементи причинності і складають її поняття. У філософської науці рахується що причинність - є необхідний генетичний зв'язок явищ, із яких одне /наз. причиною/ обумовлює інше /наз.слідством/
Під причиною розуміється явище, дія якого викликає, визначає, змінює, робить або спричиняє за собою інше явище /слідство/.
Необхідно зауважити, що таке розуміння причинності існувало не завжди. Проблема причинності була і є однієї з центральних проблем філософії, навколо якої з стародавніх часів велася запекла боротьба різноманітних напрямків. І це зрозуміло: у проблемі причинного зв'язку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх один до одного, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу і т.п.
Розглянуте нами діалектичний напрямок дослідження проблеми причинності виходить із того, що визнає вирішальну роль практики в процесі пізнання.
Поняття причинності виникнуло на основі практичного досвіду, початкових уявлень про, конкретних фактах причинної залежності, пов'язаних саме з діяльністю людини. Як тільки діяльність людини почала носити пізнаний характер, причинні відношення стали відбитися у свідомості. Повне усвідомлення причинного зв'язку можливим стало лише на рівні теоретичного мислення, що виділяє причинність з інших видів зв'язків і аналізує її.
Протилежним діалектичному напрямку є метафізичне /ідеалістичне/. Метафізики виходили з того, що первісний індивід міркував про несподівані явища і релігійно витлумачував їх. Тим самим цілком ігнорувалася людська практична діяльність і досвід. Це є загальні корені всіх плинів, що утворилися усередині даного напрямку. Основними з них є:
I. Кантіанці і неокантіанці: основоположник його Иммануіл Кант - родоначальник німецького класичного ідеалізму. Представники даної течії розглядають причинність як апріорне поняття, що має відношення лише до світу явищ. Заперечують значення причинності і пропонують зовсім усунути з науки слово "причина".
2.Юмісти: основоположник його - Давид Юм - англійський філософ-ідеаліст. Розглядають причинність як вираження віри, що спочиває на навичці спостерігати одноманітну послідовність явищ.
3.Махісти, позитивісти, неопозитивісти, логічні позитивісти - основоположник його - Эрнст Мах - австрійський суб'єктивний ідеаліст. Вважають, що поняття причинності є гальмом наукового пізнання, а тому має значення лише в пізнавальній сфері.
4.Об'єктивні ідеалісти: основоположник його Георг Вільгельм Фрідріх Гегель - німецький філософ, представник німецької класичної філософії. Повідомляють причинний зв'язок є результатом діяльності абсолютного духу або надприродної істоти.
Таким чином, категорія причинності формувалася протягом всієї історії філософської науки. У залежності від того, який зміст вкладає філософія в поняття причинності, конкретна наука і досліджуємо дану проблему. Як-от: положення .діалектичного матеріалізму надають науці кримінального права струнке і логічно досконале вчення про причинність. Ідеалістичний підхід вносить лише плутанину і безсистемність, тим самим створюючи в ній анархічність, що веде до появи практично неспроможних теорій.
§ 2. Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві
Наука кримінального права України в основі своєї має вчення про причинний зв'язок, заснований на діалектичному матеріалізмі. Наука кримінального права України не створює ніякого особливого, "юридичного", "свого", "незалежно" поняття причинного зв'язку, відмінного від розуміння причинності в діалектичному матеріалізмі, вона тільки конкретизує його стосовно тим подіям і явищам, що вивчаються кримінальним правом.
Не викликає сумніву, що людина і його поняття повною мірою, підпорядковуються загальному закону причинності. Звичайно, на цій підставі не можна робити висновок, що в проблемі причинності в праві немає ніяких особливостей, ніякої специфіки в порівнянні з проблемою причинності в інших галузях науки, і не можна ставити знак рівності між причинною обумовленістю поведінку людини, з одного боку, і причинними зв'язками, що спостерігаються в області фізичних або біологічних процесів - з іншого. У відмінності від останніх, у праві розглядається відношення між людьми. Коли ми досліджуємо причинний зв'язок у праві, то предметом дослідження є такі зміни /події/ в оточуючому нас світі, коли однієї з причин зміни, що наступила, /події/ було поведінка людини, а одним із наслідків такої зміни /події/ був суспільно небезпечний результат. Коли говорять про причинний зв'язок у праві, то обов'язково мають на увазі такий відрізок ланцюга причинного зв'язку, у якому одною ланкою цього ланцюга є поведінка людини, що має свої особливості.
Які ж ці особливості?
I. Людина виступає як розумна істота: вона спроможна пізнавати взаємозв'язок між явищами і предметами, спроможна втручатися в процес розвитку причинного зв'язку між явищами. Під дією людини, що виступає в якості причини, треба розуміти не просто рух тіла, а усвідомлену дію. Тому, говорячи про поведінку людини, як про причину якого-небудь явища, треба обов'язково бачити не тільки те, що він зробив, але і те, що він, діючи, мислив.
Похожие работы
... іх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно ...
... . Дійсною ж причиною загибелі потерпілого було порушення правил дорожнього руху, допущене водієм вантажного автомобіля, що і повинно знайти відображення в кваліфікації дій винного. Питання про причинний зв'язок у кримінальному праві, крім того, завжди вирішується з урахуванням категорій можливості і дійсності. Причиною шкідливого наслідку визнається тільки таке діяння, яке містило в собі реальну ...
... -правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права. Кримінальне право як галузь права виступає для науки предметом вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної ...
... принципом він буде керуватися і в подальшому, в процесі розробки і прийняття інших кримінально-правових норм. В юридичній літературі були зроблені спроби систематизувати принципи кримінального права на загальноправові на специфічні. Так, підручник за редакцією Бовсуновського В.М. містить дворівневу систему принципів кримінального права: загальні та галузеві принципи[1]. Подібний підхід пропонує ...
0 комментариев