Основні форми реалізації Конституції України

1.2 Основні форми реалізації Конституції України.

Після прийняття Конституції України постало питання у її реалізації. Реалізація Конституції є складним процесом, який має свої форми, зміст механізм та принципи.

Отже, “Реалізація Конституції – це перетворення, втілення конституційних норм в фактичній діяльністі організацій, органів, посадових осіб, громадян”.[3]

Поняття реалізації Конституцї не можна зводити тільки до дії її як нормативно-правового акта. Вона має також безпосередній вплив на правосвідомість. У ній закледений знпчний потенціал, який не вичерпується на протязі усього терміну її дії. Під впливом Конституції складаються переконання людей про необхідність певних дій, дотримання правовоих норм, поваги до прав та законних інтересів громадян.

Реалізація Конституції Здійснюється в таких формах: дотримання, використання, виконання та застосування.

Дотримання норм Конституції – означає “утримання від здійснення заборонених нею дій. Це особливий обов’язок усіх державних органів, посадових осіб та громадян. І юридичні, і фізичні особи мають утримуватись від дій, заборонених нормами права. Тут реалізується їх пасивний обов’язок, коли дій не треба вчиняти, а досить утримуватись від їх здійснення”[4]. Це матеріалізується в забороняючих нормах Конституції України.

Використання – це форма реалізації конституцйних норм уповноваженими суб’єктами, шляхом наданих їм прав у вигляді дозволу або правомочностей. В таких випадках реалізуються уповноважуючі норми, які закріплюють основні права і свободи громадян, повноваження державних органів тощо.

Прикладом використання конституційних норм може бути реалізація права на освіту, працю, відпочинок з використанням відповідних статей Конституції України.

Виконання конституції – це активна поведінка суб’єктів правовідносин, яка випливає з конституційних приписів. В Конституції України встановлені такі способи виконання норм:

- суб’єкти права мають виконувати положення Конституції та заклнів України;

-           держава зобов’язана виклнувати міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України;

-           громадяни повинні виконувати свої обов’язки.

Така форма реалізації Конституції притаманна як суспільству, так і державі, її уповноваженим органам.

Останньою формою реалізації Конституційних норм є застосування – це своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб’єктами та актами, які вони приймають.

Зміст застосування Конституційних норм полягає в тому, що це є такою владною організуючою діяльністю державних та інших органів, посадових осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав та обов’язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Цей вид реалізації притаманний виключно державним органам влади та особам, які представляють ці органи, і реалізується шляхом прийняття акта, який індивідуалізує і конкретизує загальнообов’язковий правовий принцип.

Без акта застосування немає такої форми реалізації конституційних норм. А неододнорідність клонституційних норм зумовлює різноманітність форм їх застосування, в інших – разом з нормами галузевого законодавства.

Всі ці форми реалізації Конституції України повинні застосовуватись та ефективно взаємодіяти між собою для повної та всебічної реалізації основного закону держави.

2.Реалізація Конституції України

2.1 Реалізація Конституції України в законодавчій діяльності.

Конституція України 1996 року зумовила прийняття нових законів незалежної Української республіки, а також внесення певних змін до чинного законодавчих актів, зокрема таких, що регулюють питання громадянства, власності, пенсійного забезпечення тощо.

Основою Реалізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що усі закони України побудовані на Конституції України, мають відповідати їй і жодне їх положення не може суперечити їй. Тобто вона є “підгрунтям нормативно-правового масиву законодавчих актів з урахуванням ієрархічного, галузевого та інших аспектів”[5]. Цей принцип закріплено в статті 8 Конституції України, в якій сказано, що “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”[6].

Взагалі, розробка та прийняття будь-якого закону обумовлюється соціальними чинниками, якіф закріплені в конституції. Так, для прикладу, можна взяти будь-який нормативно-правовий акт Української держави. Наприклад, Регламент Верховної Ради України. Він приймається у зв’язку з функціонуванням Верховної Ради Укрїни. Регламент Верховної Ради України визначає основні процедури, що здійснюються Веоховною Радою України, у тому числі і заколнодавчу, але в свою чергу цей регламент базується на Конституції України, так як саме в Конституції України визначені основні функції Верховної Ради України (стаття 85 Конституції), вона сама ВРУ визначена єдиним вищим законодавчим органом держави (стаття 75 Куонституції) тощо. Вагоме значення для розвитку законодавства України на основі Консьтитуції України має прийняття нових кодексів: цивільного, господарського, кримінального, сімейного бюджетного, процесуальних кодексів тощо.

Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів. Це закріплено в статті 9, яка говорить, що «чині міжнародні договори, згодо на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного ззаконодавства України»[7]. Таким чином, ратифікуючи міжнародний договір, Верховна Рада розширює національне законодавство, та приводить його у відповідність з міжнародними стандартами.

Також характерною рисою реадізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що закони України деталізують та розширюють значення положень Конституції.

Наприклад, розділ VІІІ Конституції України говорить про правосуддя, визначає його засади, а Закон України “Про судоустрій”, “Про статус суддів” та інші закони, конкретизують та роз’яснюють “основні правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою”[8]. Втім ці закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють це питання, не можуть виходити за межі визначені Конституцією України.

Також можна зазначити, що при прийнятті закону, Верховна Рада України також керується Конституцією України, а отже і реалізує її положення, у якому зазначено, що “Верховна Рада може приймати закони, помтанови та інші нормативно-правові акти”[9] (стаття 91 Конституції).

Тобто, прийняття законів відноситься до повноважень Верховної Ради. Сам процес та факи прийняття закону є реалізацією принципу верховенства закону, адже лише в його межахдіють усі суспільні та державні організації.