Навигация
Система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин
22861
знак
0
таблиц
0
изображений
3. Система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин
Погодження інтересів найманих працівників з роботодавцями у сфері соціально-трудових відношень здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод. Система колективних договорів і угод – це основна форма реалізації соціального партнерства.
Регулювання соціально-трудових відносин в Україні регламентується законом «Про колективні договори і угоди». Колективній договір або угода складається на базі діючого законодавства, прийнятих сторонами обов’язків з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин і узгодження інтересів, найманих робітників, роботодавців і уповноважених їми органів.
Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.
На національному рівні укладаються генеральні угоди, вона регулює основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. Генеральна угода спрямована на удосконалення колективно-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців. Положення Угоди поширюються на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Зобов’язання і домовленості, передбачені Угодою, є обов’язковими для виконання сторонами, що її уклали. Її положення є бов’язковими при веденні колективних переговорів і укладанні колективних договорів і угод на галузевому і регіональному рівнях.
Генеральна угода укладається між профспілками, (які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди) і власниками або уповноваженими ними органами.
Предметом генеральної угоди є такі питання:
диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;
єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;
єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців за загальними професіями і посадами;
максимальна тривалість робочого тижня;
мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;
зобов'язання сторін з питань зайнятості;
соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
зобов'язання відносно поетапного підвищення соціальних гарантій;
реалізація державних соціально-економічних програм;
охорона праці та довкілля;
задоволення духовних потреб населення;
взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.
Галузева угода укладається між власниками (об’єднаннями власників або уповноважених ними органів) і профспілками (об’єднаннями профспілок або представниками організацій трудящих, які мають відповідні повноваження).
Регіональна угода укладається між місцевими органами державної влади і об’єднанням профспілок.
Предметом галузевої та регіональної угоди можуть бути:
єдині для підприємств відповідної галузі, території тарифна сітка робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина галузева і територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;
єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних галузей, територій;
вимоги до організації та нормування праці;
зобов'язання сторін з питань зайнятості;
вимоги до умов і охорони праці;
система контролю за виконанням угод;
порядок і терміни укладання колективних угод;
відповідальність сторін за невиконання угод.
Колективний договір на підприємствах укладається між власником (або уповноваженим ним органом) і трудовим колективом.
Колективний договір укладається на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Предметом колективного договору на рівні підприємства можуть бути взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
зміни в організації виробництва та праці;
регулювання зайнятості;
режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;
умови й охорона праці;
форми та системи оплати праці;
розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників;
види й розмір доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, умов їхнього надання;
умови оплати праці за понадурочну роботу; за час простою не з вини робітника і т.п.;
житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення та відпочинку працівників;
взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.
Предметом генеральної, галузевої, регіональної угоди, колективного договору можуть бути також інші питання оплати праці, соціальних гарантій, пільг окремим категоріям працівників.
Основною метою соціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального блага, яке виражається такими показниками:
зростання продуктивності праці має перевищувати зростання середньої заробітної плати;
збільшення валового національного продукту на душу населення;
удосконалення техніки, технології виробництва, науково-технічний прогрес;
підвищення рівня життя населення.
Досягнення зазначеної мети можливе за умови залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління; посилення мотивації до співробітництва у забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя; усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної із сторін; досягнення взаємного прагнення до утвердження в суспільстві соціального миру і злагоди.
Література
1. Батяев А.А. Идеальный персонал – профессиональная подготовка, переподготовка, повышение квалификации. Изд.: Альфа-Пресс, 2007. – 176c.
2. Маршалл А. Принципы экономической нации. – М.: Прогресс, 1993. – 360 с.
3. Миль Дж. Основы политической экономии. – М.: Недра, 1980. т. 3. – 300 с.
4. Новиков Е.В., Колбачева Т.А., Новик Е.В., Колбачев Е.Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. – 224c.
5. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник / Київ. Нац. Екон. ун-т. – К.: КНЕУ, 1999. – 287 с.
6. Рофе А.И., Лавров А.С., Галаева Е.В., Стрейко В.Т. ЭКОНОМИКА ТРУДА учебник для вузов, высш. Уч. Издательство: МИК, 2007. – 304c.
7. Экономика труда: (социально-трудовые отношения). Под. ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. – М.: «Экзамен», 2002. – 736 с.
Похожие работы
... конфліктів, попереджувати загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування. Суб’єкти соціального партнерства, що належать до перших двох груп, реалізуючи первинні або делеговані їм повноваження, є сторонами переговорів, угоди (договору), колективного чи індивідуального ...
... ів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях. Як конкретний приклад зарубіжного досвіду соціального партнерства розглянемо систему соціального партнерства у Австрії, Німеччині та Угорщині. Австрія З 1945 року на австрійську систему соціально-трудових відносин, що будується на засадах трипартизму ...
... основних критеріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб'єктів соціально-трудових відносин; • формування й удосконалення механізмів і інститутів, що сприяють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях; • створення відповідних органів для вирішення завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин; • сприяння розширенню ...
... » [11, с.773]. Отже, завершуючи огляд наукових джерел, видається можливим стверджувати, що, незважаючи на розробку у зазначених працях окремих ас-пектів формування й розвитку соціальної держави, ці проблеми залишаються недостатньо опрацьованими у рамках загальнотеоретичного державознавства і правознавства. А відтак — потребують подальших досліджень. 1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності ...
0 комментариев