Афіно-римський шлях. Веде до формування рабовласницької держави

2.         Афіно-римський шлях. Веде до формування рабовласницької держави.

3.         Західноєвропейський шлях. Веде до формування феодальної держави.

Виникнення права.

Щодо виникнення права, то, як уже згадувалося, соціальними нормами первісного суспільства були мононорми (звичаї і табу).

Велика регулятивна роль в ньому належала обрядам, ритуалам і міфам – набору прикладів гарної та поганої поведінки.

При переході від привласнюючої економіки до виробляючої і появі держави, відбувається розчленовування мононорм на норми права і норми моралі. Норми права – указівки, що обов'язково робити («повинне»), що заборонено робити («не можна»), що байдуже для суспільства (можна поступати за власним розсудом).

У своєму розвитку право пройшло два етапи:

Кулачне право – мононорми скасовувалися і знову вводилися за допомогою насильства. Ця чехарда мононорм, які то мали чинність закону, то ні, вела до дестабілізації ситуації в суспільстві. Це і привело до наступного етапу.

Писане право. Проходить дві стадії.

·     Фіксовані звичаї і прецеденти. На цій стадії звичаї, традиції, прецеденти починають фіксуватися в актах. Це призводить до подолання чехарди в законодавстві, характерної для кулачного права. На цій стадії були створені Закони Ману, Хаммурапі, Руська Правда і т.п. Поступово з них виростають національні правові системи.

·     Формування національних правових систем.

6. Філософія права

У сучасній юридичній науці виділяються два основні напрямки концепцій теорії права.

Теорії права з точки зору їх походження.

Юридичний позитивізм (один з основоположників Габриель Шершеневич). Основні риси:

Ця концепція визнає лише офіційне право, яке вона називає позитивним, а все інше право (у т.ч. природне) – є ні що інше, як моральна оцінка діючого права.

Ця концепція замикається на сукупність юридичних норм. При цьому правові норми – винятково державні творіння, а не наслідок соціально-економічного стану суспільства.

Більш того, ці норми самі створюють суспільні відносини.

Природне право (основоположники – Жан-Жак Руссо, Ш.-Л. Монтеск’є та ін.). Основні положення:

Право є не встановлення держави, а система природних, від самого народження невідчужуваних прав людини (право на життя).

Закони держави повинні відповідати такому розумінню права. Звідси – розрізнення права і закону.

Права і свободи людини не даруються, не відчужуються державою або монархом, а належать їй від народження і тому повинні безперешкодно здійснюватися. Держава не створює право, а всього лише бере під охорону вже існуючі в суспільстві природні права.

Теорії права з точки зору змісту права.

Солідаристська (основоположник Леон Дюгі). Основні риси:

1.   Суспільство існує завдяки взаємопідтримці та солідарності людей.

2.   Ця солідарність висловлюється в різних нормах права, служить його вираженням і захистом.

3.   Тому сутність права полягає у вираженні суспільної солідарності і, в зв'язку з цим, якщо ця сутність розходиться з нормами права, встановленими державою, конкретну справу треба вирішувати не на основі цих норм, згідно з «юридичною совістю епохи».

Нормативістська (основоположник – австрійський юрист Ганс Кельзен). Основні положення:

1.    Теорія права повинна бути вільною від ідеологічних і ціннісних характеристик і не відображати нічиїх інтересів.

2.    Право повинно бути створене із самого права. Право співвідноситься з навколишнім світом як «належна суть». Право, як система належної поведінки, не залежить від умов життя.

3.    Першоджерело права – т.зв. «основна норма», тобто усувається можливість пошуків основ права поза самого права.

Психологічна (основоположник – Лев Петражицький). Основні риси:

1.    Ця концепція поділяє право на позитивне й інтуїтивне. Позитивне право – сукупність нормативно-правових актів держави, а інтуїтивне – чисто психологічне явище, стан душі людини, що охоплює його ставлення до існуючого права.

2.    Інтуїтивне право є не тільки в окремої людини, але й в окремого класу, родини, гуртка, у дітей, у злочинців тощо. Це право виробляється на основі спілкування і викликаних ним емоцій.

3.    Ця концепція вбачає в психології і навіть у корисній уяві хворих споконвічне джерело правовідносин, що і породжує реальні права й обов'язки.

Соціологічна (основоположник – американський юрист Роско Паунд). Основні положення:

1.   Ця теорія вимагає підходу до права не з формально-юридичного боку, а з позицій реального життя. Джерело права – не держава, а реальне життя. Але під життям ця концепція розуміє сугубо практичні відносини, тобто так зване «живе право».

2.   Право, у дійсності, не стільки система офіційних норм, скільки фактичний уклад життя, відбиток вражень людини.

3.   Якщо офіційний закон розходиться з життям, то треба застосовувати закон за вільним розсудом, тобто застосовувати «живе право».

7. Філософія держави

В даний час існує 5 основних груп теорій розуміння держави: про походження, сутність, цілі і завдання, засоби і методи діяльності, а також про шляхи і перспективи подальшого розвитку держави.

Теорії про походження держави.

Патріархальна теорія. Основоположником теорії є Аристотель. Ці ідеї також поділяв Конфуцій. Теорія припускає виникнення держави з родини, що розрослася із покоління в покоління. При цьому глава родини (патріарх) стає главою держави (монархом).

Теорія насильства. Її прибічниками були Карл Каутський, Євгеній Дюринг та ін. Теорія припускає виникнення держави за допомогою чинників військово-політичного характеру: одне плем'я завойовується іншим.

Теологічна теорія. Основоположником теорії визнано Хому Аквінського. Теорія припускає виникнення держави за допомогою божественної волі. Теорію поки не можна довести, але не можна і спростувати.

В даний час теологічна теорія здобула другий шанс в рамках теорії космічної експансії. Її розроблювачами були Е. фон Деникен, Алан Ф. Елфорд, З. Ситчин, К. Е. Ціолковський, М. К. Реріх та ін. Відповідно до їхніх поглядів держава була дарована людству прибульцями з космосу. Однак у даний час теорія не доказова.

Теорія суспільного договору. Її прихильниками були Жан-Жак Руссо, О. Радищев, С. Оріховський та ін. Теорія припускає виникнення держави для забезпечення нормального життя за допомогою укладеного між людьми договору про державотворення, відповідно до якого люди добровільно передавали державі частину своїх прав.

Історико-матеріалістична теорія. Її прихильниками були Л. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, І. Франко й ін. Теорія припускає, що держава виникла, як результат природного розвитку первісного суспільства. Це, насамперед, економічний розвиток, що, поряд із забезпеченням матеріальних умов виникнення держави і права, визначає соціальні зміни в суспільстві. Останні також є важливими умовами і причинами виникнення держави і права. Найбільш повно ця теорія була розроблена в марксизмі.

Теорії про сутність держави.

Теорія еліт. Її основоположниками були В. Парето, Г. Моска, Д. Сартори, Х. Лассуел, Т. Дай та ін. Суть даної теорії полягає в тому, що народ не здатний управляти державою і тому управління здійснюється верхівкою суспільства – його елітою. Принцип формування еліт різноманітний: здібності, досвід, освіта, походження тощо. При цьому поповнення еліт можливо за рахунок найбільш здібних представників мас. Сучасні прихильники даної теорії вважають, що існує декілька еліт, між якими йде боротьба за владу; народ же контролює їхню діяльність за допомогою виборчого права.

Технократична теорія. Її прихильниками були Т. Веблен, Д. Барнхейм, Г. Саймон, Д. Белл та ін. Розвиваючи теорію еліт, вони вважали, що управляти суспільством повинні фахівці – керівники, менеджери, що здатні визначати дійсні потреби означеного суспільства, оптимальні шляхи його розвитку, а також необхідні засоби. В результаті управління стає науковим і тим самим забезпечується прогресивний розвиток суспільства.

Теорія плюралістичної демократії. Її представниками були Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Даль та ін. Зміст теорії полягає в тому, що в сучасному суспільстві, по суті, класи перестали існувати і тому влада втратила класовий характер. Суспільство є сукупністю соціальних об'єднань людей (страт), утворених за різними ознаками: коло інтересів, місце проживання, професія, вік тощо. Таким чином, в наявності є страти юнаків і старих, пивоварів і спортсменів тощо. Кожен індивід одночасно входить у багато страт. На їхній основі формуються різні політичні і громадські організації, що тиснуть на органи держави, спрямовуючи тим самим державну політику. Таким чином, кожен індивід, будь-яке об'єднання має частку державної влади, бере участь в управлінні державою, а держава, у свою чергу, стає виразником інтересів усього суспільства, його загальної волі.

Теорії про цілі та завдання держави.

Теорія держави загального благоденства. Її основи були сформульовані в 30-і роки Д. Кейнсом і згодом розвинені в працях Д. Мюрдаля, А. Пигу, К. Боулдинга, В. Мунда й ін. Зміст даної теорії полягає в тому, що держава стала надкласовою, виражає інтереси всього населення, забезпечує благоденство усім. Базою цієї теорії послужили безумовні успіхи розвинутих країн у здійсненні великих державних програм у культурній, соціальній та інших сферах, у забезпеченні високого рівня життя населення. Теорія підкреслювала цінність кожної людської особистості і ставила її інтереси в основу діяльності держави. Однак «загальне благоденство» забезпечувалося за рахунок нещадної експлуатації колоній.

Теорія правової держави. Суть теорії зводилася до того, що вся діяльність держави повинна здійснюватися в правових цілях, на основі права і правовими засобами. В розвиток ідеї правової держави свій внесок зробили такі філософи, як Солон, Аристотель і Цицерон. Потужний внесок в теорію правової держави зробили Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, І. Кант, Т. Джефферсон та інші. Сам же термін «правова держава» з’являється у працях німецьких юристів (Роберт фон Моль та інші). Правова держава діє за наступними принципами: панування закону у всіх сферах життя; зв'язаність законом держави та її органів; непорушність свободи особи, її правова захищеність; взаємна відповідальність держави й особи; наявність ефективних форм контролю за реалізацією законів; поділ влади, наявність системи стримань і противаг; верховенство і пряма дія конституційного закону; правова організація системи органів державної влади; єдність прав і обов'язків громадянина; наявність розвинутого громадянського суспільства; відповідність внутрішнього законодавства принципам і нормам міжнародного права.

Теорії про засоби і методи діяльності держави.

Теорія «техногенної держави». Її прихильниками були Г. Кан, П. Холл, М. Ришоньє, Е. Тоффлер й ін. Основу цієї теорії визначили успіхи багатьох країн світу в освоєнні та використанні технічних засобів, у т.ч. радіоелектроніки. Її прихильники вважають, що подальший розвиток техніки дозволить по-новому вирішувати багато завдань державного управління: наприклад, можна буде проводити опитування громадян або голосування (референдум) із використанням радіотелевізійної техніки, комп'ютери ж дадуть можливість приймати рішення, незалежно від волі окремих осіб і тому справедливі й оптимальні.

Теорії про шляхи і перспективи подальшого розвитку держави.

Теорія конвергенції. Їй присвячені роботи Д. Гелбрейта, Р. Арона, П.О. Сорокіна, А.Д. Сахарова й ін. Дана теорія розглядала взаємний вплив держав двох систем – СРСР і інших країн соціалістичного табору і США, Великобританії й інших країн капіталістичного світу. У результаті робився висновок про те, що відбувається «обмін» (конвергенція) між цими державами. При цьому кожна група запозичає краще. Внаслідок цього відбувається зближення держав за їх сутністю, формах діяльності, організацією тощо. Це повинно привести до того, що через деякий час відмінності втратяться і виникне «постіндустріальна держава» єдиного типу, що буде державою «загального благоденства».

Список литератури

1.         Абрамова А.И., Боголюбов С.А., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С., Путило Н.В. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов / Институт ЗСП при Правительстве РФ / А.С. Пиголкин (общ.ред.). – М. : ОАО "Издательский Дом "Городец", 2003. – 540с.

2.         Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С., Притченко Р.С., Труба В.І. Теорія права і держави: підручник. – Х. : Одіссей, 2007. – 447с.

3.         Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук (ред.), Н.М. Оніщенко (ред.). – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 688c.

4.         Иванов В.В. Общая теория договора: [монография] / Институт государства и права РАН. – М. : Юристъ, 2006. – 237с.

5.          Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – О. : Астропринт, 2006. – 261с.

6.         Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій. – К. : Четверта хвиля, 2008. – 464с.

7.         Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / Институт государства и права РАН. Академический правовой ин-т. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 539с.

8.         Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Вид. 9-е, зі змін. – Л. : Край, 2007. – 188с.

9.         Трофимова З.В. Теория государства и права: Учеб. пособие для студ. и учащихся. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2004. – 176с.

10.      Якушев А.В. Теория государства и права: Конспект лекций. – М. : ПРИОР, 2001. – 189 с.