Всебічна допомога соціалістичним країнам

1.   Всебічна допомога соціалістичним країнам.

2.   Підтримка національно-визвольного руху.

Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй формах, застосовуючи у своїй діяльності різні методи.

Розрізняються наступні форми реалізації функцій держави:

Правова форма – відображає зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону.

а) Правотворча діяльність – підготовка і створення нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.

б) Правовиконавча діяльність – від неї залежить: чи будуть закони й інші нормативно-правові акти реалізовані чи вони залишаться лише на папері.

в) Правоохоронна діяльність – владна оперативна і правозастосовча діяльність по охороні правопорядку, прав і свобод громадян тощо.

Договірна форма. Це можуть бути конституційні й міжнародні договори.

Неправова форма – організаційно оформлена робота в процесі здійснення функцій держави (ознайомлення з заявами громадян).

Методи здійснення функцій держави різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу.

Механізм держави.

Зв'язок між функціями держави та її механізмом нерозривна і пряма. Адже якщо механізм створюється саме для виконання функцій держави, то останнім у зв'язку з цим належить визначальна роль. Органи й установи держави змушені підбудовуватися до його функцій, що змінюються. Якщо, наприклад, у суспільстві беруть верх функції, що випливають із національних або класових протиріч, то після цього неминуче виходять на перший план, такі елементи механізму держави, як органи примусу і насильства.

Механізм держави – це цілісна ієрархічна система державних органів і установ, що практично здійснюють державну владу, завдання і функції держави.

Структура механізму держави мінлива і різноманітна. На наш погляд, в механізм держави включаються: державні підприємства (господарчі суб'єкти, що забезпечують економічну основу державної влади), державні установи (структури, що не мають владних повноважень, але виконують загальносоціальні функції в сфері науки, охорони здоров'я, освіти, економіки тощо. Наприклад, державна школа) і державні органи, що складаються з органів управління і органів примусу.

До органів управління відносяться: вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо).

До органів примусу відносяться: органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення вищих органів держави, використовуючи, в тому числі, методи примусу.

Бюрократія і бюрократизм у механізмі держави.

Іноді механізм держави ототожнюють з бюрократією. Більше того, бюрократію та бюрократизм вважають однозначними явищами. Але це не зовсім так.

Бюрократія – це система державних інститутів і посад, а також осіб, професійно зайнятих управлінською діяльністю. Як соціальна група, бюрократія персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства і має певні характерні ознаки, що прямо залежать від конкретного політико-державного режиму. В умовах бюрократії усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація перетворюється в гарантію проти недоліків державних чиновників і можливості зловживань, у гаранта стабільності в суспільстві. На Заході бюрократію розуміють як формальну модель організації, “раціональну” форму державної організації та управління суспільством, що забезпечує максимум продуктивності та ефективності дії управлінських структур. Таким чином, можна дати наступне визначення бюрократії:

Бюрократія – це раціональна організація державного управління, діяльності державного апарату на основі панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує.

На відміну від бюрократії, бюрократизм – хвороба суспільства, що означає влада «бюро», тобто письмового столу, контори, «конторовладдя», інакше кажучи, – владу апарату, відірваного від народу.

Цим терміном позначається сукупність негативних явищ в діяльності державного механізму. – неуважного ставлення до інтересів і потреб простих людей, канцелярських методів роботи, тяганини, кар’єризму, формалізму, прагнення до привілеїв тощо.

Якщо чітку бюрократію можна вітати, то з бюрократизмом потрібно боротися. Методи боротьби різні (наприклад, критика).

Механізм держави часто ототожнюють з апаратом держави. Однак це уявляється не зовсім вірним. Апарат держави – це, скоріше, сукупність державних органів. Державні установи та підприємства до нього не включаються.

5. Державний орган

Державний орган – це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у здійсненні функцій держави і наділений для цього владними повноваженнями.

Ознаки державного органу:

1.   Орган держави – частина єдиного механізму держави, міцно пов'язана з іншими.

2.   Орган держави складається з державних службовців.

3.   Орган держави має внутрішню структуру: управління, відділи тощо.

4.   У органа держави є компетенція – владні повноваження певного змісту та об'єму. Владні повноваження означають сукупність прав і обов'язків, яка дозволяє державним органам виконувати функції держави.

5.   Орган держави видає обов'язкові щодо виконання правові акти і забезпечує їх виконання.

6.   Для здійснення своєї компетенції орган держави має свою матеріальну базу фінансується з бюджету.

7.   Орган держави активно бере участь у реалізації функцій держави.

Класифікація органів держави:

За способом виникнення.

1.  Первинні – виникають у порядку спадкування або обираються (представницькі органи, глава держави).

2.  Похідні – створюються первинними органами (прокуратура, уряд).

За об'ємом владних повноважень.

Вищі – державна влада загалом поширюється на територію всієї держави.

Центральні – державна влада поширюється на територію всієї держави у певній сфері.

Місцеві – державна влада поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (виконком).

Міжтериторіальні – територія, на якій здійснюються владні повноваження, не співпадає з адміністративно-територіальними одиницями (митниця, управління залізниць тощо).

За широтою компетенції.

1.     Органи загальної компетенції – правомочні вирішувати широке коло питань.

2.     Органи спеціальної компетенції – спеціалізуються на виконанні якоїсь однієї функції.

За способом формування.

1.    Виборні (парламент)

2.    Призначувані (прокурор).

За принципом поділу влади.

Законодавчі органи – організують прийняття законодавчих актів (парламент).

Виконавчі органи – організують виконання законів (уряд).

Органи правосуддя (суд).

Глава держави (монарх, президент).

За порядком прийняття рішення.

Колегіальні (парламент).

Одноособові (президент).

Список литератури

1.         Абрамова А.И., Боголюбов С.А., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С., Путило Н.В. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов / Институт ЗСП при Правительстве РФ / А.С. Пиголкин (общ.ред.). – М. : ОАО "Издательский Дом "Городец", 2003. – 540с.

2.         Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С., Притченко Р.С., Труба В.І. Теорія права і держави: підручник. – Х. : Одіссей, 2007. – 447с.

3.         Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук (ред.), Н.М. Оніщенко (ред.). – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 688c.

4.         Иванов В.В. Общая теория договора: [монография] / Институт государства и права РАН. – М. : Юристъ, 2006. – 237с.

5.          Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – О. : Астропринт, 2006. – 261с.

6.         Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій. – К. : Четверта хвиля, 2008. – 464с.

7.         Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / Институт государства и права РАН. Академический правовой ин-т. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 539с.

8.         Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Вид. 9-е, зі змін. – Л. : Край, 2007. – 188с.

9.         Трофимова З.В. Теория государства и права: Учеб. пособие для студ. и учащихся. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2004. – 176с.

10.      Якушев А.В. Теория государства и права: Конспект лекций. – М. : ПРИОР, 2001. – 189 с.