Сутність і форми експертної профілактики

Сутність і форми експертної профілактики

Зміст

1. Поняття експертної профілактики, її становлення та стан наукової розробки

2. Завдання та основні принципи експертної профілактики

3. Форми і стадії методики експертної профілактики

1. Поняття експертної профілактики її становлення та стан наукової розробки

Для вивчення конкретного явища необхідно відслідкувати його джерела, генезис, та стан наукової розробки.

Перші згадки про експертну ініціативу ми зустрічаємо в Російському Статуті кримінального судочинства (РСКС), затвердженому імператорським Указом 20 листопада 1864 року. Тут в статті 333 наголошувалося: «Досвідчені особи, проводячи огляд, не повинні випускати з уваги і таких ознак, на які слідчий не звернув уваги, але дослідження яких може привести до відкриття істини».

Концептуальним тут слід визнати положення, згідно якого процесуальний закон дозволяв експертові самостійно відшукувати майбутні об'єкти дослідження. Іншими словами, досвідчені особи в своєму дослідженні не зв'язані межами завдання слідчого (суду). Зокрема, ст. 332 РСКС таким чином регламентувала порядок призначення експертизи: «Судовий слідчий зобов'язаний запропонувати досвідченим особам словесно або письмово питання, які підлягають їх вирішенню». Зрозуміло, що в тих випадках, коли питання експертові були викладені письмово, можна було визначити межі дослідження. У тих же випадках, коли вони запропоновані в усній формі, говорити про такі межі досить складно.

Це положення закону таким чином коментувалося дореволюційним російським юристом С.І. Вікторським: «Цю ухвалу треба розуміти в тому сенсі, що запропоновані слідчим питаня не ставлять для експертів рамок, вийти за які вони вже не можуть і які б, вочевидь, їх дуже ускладнювали, а є лише рівнозначними з'ясуванню мети, з якою проводиться експертиза. Звідси можна зробити висновок, що експерти мають право знайомитися з провадженням справи, а також розпитувати для з'ясування потрібних їм деталей самих обвинувачених. Такого роду розпитування особливо необхідні, коли, наприклад, багато речових ознак злочину вже зникли.»

Слід зазначити, що приведені положення колишнього Російського процесуального законодавства зробили істотний вплив на розроблені Народним комісаріатом охорони здоров'я УРСР в перші роки після Жовтневої революції інструкції про судово-медичну і судово-психіатричну експертизи. Тут, зокрема, вказувалося: «Медичний експерт набуває нині значення наукового судді фактів і для здійснення цього свого обов'язку користується правом не тільки вивчати в подробицях справу, запропоновану йому на висновок, але і вносити до неї відповідну ініціативу шляхом проведення додаткових досліджень, оглядів, опиту свідків тощо.»

КПК УРСР 1922 і 1923 рр. відмовилися від терміну «досвідчені особи» і визначили загальноприйнятий в той час в юридичній літературі термін «експерт». Експертові заборонялося збирати матеріали, які були необхідні для дослідження. На неможливість поєднання в одній особі функцій слідчого і експерта наголошував і Верховний Суд СРСР.

Здавалося б, процесуальний закон поставив крапку над «i» в спірних питаннях експертної ініціативи. Проте відомчі амбіції, бажання зайняти особливе, ключове місце в кримінальному судочинстві знову примусило Народний комісаріат охорони здоров'я УРСР в новому Положенні «Про виробництво судово-медичної експертизи» від 16 лютого 1934 року, залишитися на колишніх позиціях, необгрунтовано розширюючи права судово-медичного експерта, додаючи його висновку значення наукового вироку.

Разом з тим, по мірі все більш чіткого викристалізовування інституту судової експертизи зміст поняття експертної ініціативи почав звужуватися, не включаючи вже такі дії, як опит експертом свідків і потерпілих, пошук необхідних об'єктів дослідження. Суть експертної ініціативи все більше зводилася до можливості експерта розширити рамки сформульованих йому питань. Ухвалення вищеназваного процесуального закону зіграло важливу роль у вирішенні питань, направлених на вдосконалення виконання судових експертиз. У ньому в ст.ст.191 і 288 закріплено право експерта на прояв ініціативи при проведенні дослідження. Безумовно, це нове концептуальне положення, направлене на вдосконалення інституту судової експертизи, невідоме колишнім КПК УРСР.

Питання експертної ініціативи стали предметом обговорення на службових нарадах працівників правоохоронних органів, наукових конференціях, в численних публікаціях. При цьому виявилася значна різноманітність точок зору. Аналіз літературних джерел і експертна практика свідчили про необхідність прояву ініціативи, що пояснювалося наступними причинами:

ü   слідчі і судді недостатньо обізнані про сучасні можливості конкретних видів судових експертиз;

ü   недостатньо уважно і кваліфіковано слідчі проводять огляд об'єкту, який направляється на експертизу, що обмовлює звуження об'єму завдання експертові;

ü   питання, які підлягають вирішенню, характеризуються нечіткістю викладу (вживається неправильна термінологія, надається неточне найменування об'єкту дослідження тощо).

Понад сорок років потому А.Р. Шляхов висловив думку про те, що: «Теорія радянської криміналістичної експертизи може бути визначена як наука, яка займається розробкою методів виявлення, фіксації і експертного дослідження речових доказів з метою встановлення істотних властивостей і ідентифікації осіб, тварин, предметів і речей у зв'язку з розслідуванням і розглядом кримінальних і цивільних справ». Деякі дослідники прийшли до висновку, згідно якому вираз «експертиза є способом збирання доказів» рівнозначно наданню експерту таких прав. М.Б. Вандер, наприклад, писав, що оскільки мікрооб'єкти «...як показує практика, часто виявляються при виробництві експертиз, слід визнати неправильними теоретичні концепції, згідно яким експерти не мають права самі виявляти будь- які об'єкти». Дану точку зору у відповідній редакції висловлювали П.П. Іщенко, М.Я. Розенталь, А.Н. Коп`ева. Т.М. Волкова та інші. І.К. Шахріманьян і Л.А. Каховська вважають, що право експерта на виявлення нових об'єктів, невідомих слідчому, який призначив експертизу, витікає із змісту статті, яка передбачає право на ініціативу.

Позиція названих авторів неспроможна, оскільки веде до отримання інформації, яка не може бути визнана достовірною і припустимою. Вказані рекомендації і аналізована ними практика представляються помилковими, оскільки знаходяться в суперечності із сталими положеннями теорії судових доказів. В наявності прагнення ототожнити експерта з суб'єктом, наділеним правом збирання доказів, необгрунтоване. Представляється позиція, що експертна ініціатива може мати місце лише відносно об'єктів вказаних в ухвалі про призначення експертизи.

Необгрунтованою є позиція розглядати як експертну ініціативу запрошення фахівця для надання допомоги експертові при проведенні дослідження (С.Н. Рехсон). Така функція для фахівця законом не передбачена.

Експертна профілактика є обов’язковим елементом експертних технологій, а в літературі розглядається як наукова категорія та протягом десятиліть привертає увагу вчених: криміналістів, експертологів та процесуалістів. Але її розуміння й досі залишається суперечливим серед науковців.

Експертна профілактика, за поняттям професора Р.С. Бєлкіна, це діяльність експерта, який виявляє під час проведення експертних досліджень обставини, які сприяли (могли сприяти) здійсненню злочинів. Ф.Є. Давудов вважає, що експертно-профілактична діяльність є складовою частиною діяльності органів юстиції й прокуратури з попередження злочинів. І.А.Алієв стверджує, що експертна профілактика здійснюється у конкретних експертизах, під час узагальнення експертної практики, розробки науково-дослідницької тематики, проведення тематичної роботи й правової пропаганди, тобто пов’язана зі всіма напрямами діяльності експертних установ. Таким чином, суттєвим у цих визначеннях є власна ініціатива експерта щодо встановлення вказаних обставин, в тому числі й ознак злочину чи іншого протиправного діяння та пропонування певних заходів щодо реагування на ці обставини.

Також, Р.С. Бєлкін визначав експертну профілактику як встановлення експертом на свій розсуд фактів та обставин, які не передбачалися експертним завданням, але мають значення для справи. О.Р. Шляхов зауважує, що експертна ініціатива не зводиться тільки до встановлення таких фактів та обставин (тобто, фактів та обставин профілактичного характеру). Він вказує, що експертна ініціатива належить до системи процесуальних прав та обов’язків експерта. П.В. Вініцький та С.Л. Мірошник розвивають цю позицію та доходять висновку про експертну ініціативу як кримінально-правову категорію. Не зовсім точно висловлюються інші автори, розуміючи експертну ініціативу як право експерта вказувати та виявлені факти та обставини. Точніше сказати, що така ініціатива – це реалізація відповідного права експерта. Таким чином, експертна ініціатива – це передбачена процесуальним законом реалізація права експерта наголосити в своєму висновку на факти, які булі виявлені при проведенні експертизи, мають значення для справи й профілактики як діяльності експерта з виявлення при проведенні експертного дослідження обставин, які сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення і з приводу яких йому не були поставлені питання.

Заслуговує на увагу думка І.Л. Пєтрухіна щодо предмету експертної профілактики, до якого входять закономірності, які сприяли скоєнню злочину чи іншого соціально-небезпечного діяння, з приводу якого ведеться кримінальне розслідування, які ускладнюють вчинення злочину й, природно, будуть ускладнювати вчинення інших аналогічних злочинів, якщо їх взяти до уваги в профілактичній роботі, та закономірності запобігання злочинам (іншим соціально-небезпечним діянням) шляхом застосування спеціальних знань. Отже, предмет профілактичної діяльності експерта характеризується певною автономністю відносно предмету інших експертних досліджень.

Важливим також вважається й питання щодо об’єкта експертної профілактики. Більшість вчених, в основному, дотримуються однакової думки, що безпосередніми об’єктами експертної профілактики є обставини, чи в загальному розумінні - явища (недоліки, порушення, дефекти тощо), які сприяють вчиненню або приховуванню злочинів чи інших протиправних дій.

Таким чином, сталі зміни в структурі правоохоронної діяльності вимагають відповідного розширення арсеналу методів експертної роботи з участі в розкритті злочинів. На нашу думку, розширення профілактичної складової функціонування СЕУ відповідає вимогам наступального впливу на злочинність. У зв’язку з цим потребує уточнення поняття об’єкту експертизи, в якому слід передбачити й поширення завдань профілактичної діяльності експерта.

На думку В.Д. Арсентьєва, значно розширюється зміст поняття об’єкту судової експертизи. Це реально існуючі (або які існували в минулому) явища, на встановлення яких об’єктивно спрямована експертиза: обставини смерті, виконання тексту документа або підпису в ньому визначеною особою тощо. Матеріальні носії інформації про ці явища (труп, документи й інше) - їхня складова частина (дійсна або передбачувана). Головною відмінністю останнього визначення є те, що об’єкт експертизи розглядається як динамічна структура, комплекс інформативних елементів, який постійно змінюються і який тісно пов’язаний із подією злочину.

Щоб остаточно визначитись в цьому понятті, слід уявити, що об’єкти експертизи як системні утворення є різними за складністю своєї структури відповідно до складності структури процесів матеріального закріплення інформації про злочин чи інші протиправні діяння. Цю думку можна проілюструвати наступними прикладами.

Сьогодні суттєвим в роботі експерта стає його здатність розглядати об’єкт дослідження як єдиний інформативно-матеріальний комплекс явищ, пов’язаних із подією злочину чи іншого правопорушення, і інформація про які закріплена в різноманітних ознаках. Ці елементи об’єкту дослідження можна визначити як ознаки кримінального походження (сліди злочинного впливу). Поширення змісту об’єкту експертного дослідження тягне за собою і зміну його задач. Відповідно, головне завдання можна сформулювати як встановлення визначених розбіжностей досліджуваного об’єкту з еталоном, який повинний бути аналогом цього об’єкту, який не піддавався видозміні в результаті правопорушення.

Отже, з усього вищевикладеного, можна сформулювати поняття експертної профілактики як діяльність експерта з виявлення при проведенні експертного дослідження обставин, які сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення і формулювання змісту заходів щодо усунення визначених обставин в межах своєї компетенції. Метою профілактики може бути й виявлення ознак іншого злочину чи правопорушення, взагалі ознак кримінального походження.