3. Окремі тенденції речового права
Першою такою негативною ознакою нашого часу є відсутність логічної, послідовної, збалансованої правової політики. Це явище насамперед зумовлено різними чинниками, основним із яких є відсутність чіткої економічно політики в державі. Крім цього, наявність цього явища призводить до відсутності елементарного порядку в нормотворчій діяльності. У свою чергу цей стан призводить до такої небезпечної тенденції, яку б ми назвали "кодексна перфектизація", що проявляється у нескінченному внесенні змін та доповнень до існуючих кодифікованих нормативно-правових актів. Її прикладом може стати історія внесення змін та доповнень до Цивільного кодексу України. Адже вступивши в силу лише 1.01.2004 року, щодо вдосконалення цього кодифікаційного акта цивільного законодавства вже було внесено на розгляд до Верховної Ради України більше 130 (!) законопроектів, 29 із яких на сьогодні прийняті та діють як чинні зміни і доповнення. Виникає запитання: чи справді такий вже поганий наш Цивільний кодекс, що трішки більш ніж за п’ять років у ньому вже знайдено більше сотні "дір", які підлягають терміновому "латанню"? відповідь очевидна. Звичайно ж, ні. Адже якщо окремі із положень і справді усувають певні неточності, які були допущені на стаді прийняття нового Цивільного кодексу України, то велика кількість положень сповнена просто елементарним нерозумінням сутності цивільного законодавства [11, 58-59].
Так, наприклад, необхідно критично поставитися до передчасного введення в систему приватного права України конструкції довірчої власності як особливого виду права власності (ч. 2 ст. 316 Цивільного кодексу України). При цьому ніде більше в законодавстві не відображено поняття, зміст, особливості здійснення та захисту цього виду власності.
Професор Майданик Р.А. з цього приводу вказує, що юридична наука не завжди встигає за вимогами практики, яка нерідко створює малодосліджені сучасною юридичною наукою юридичні конструкції. Подібна ситуація виникла з інститутом довірчої власності [9, 47].
Закріплене у ч. 2 ст. 1029 Цивільного кодексу України положення про право довірчо власності управителя майном є новим для цивілістики України і переважної більшості країн континентального права, в законодавстві яких за відсутності загального поняття цього правового інституту використовуються лише окремі його різновиди (зокрема, забезпечувальне право власності, що ґрунтується на угодах з передачі майна у власність як спосіб забезпечення виконання зобов’язання).
Відповідно до ч. 2 ст. 316 Цивільного кодексу України право довірчої власності є особливим видом права власності, що виникає внаслідок закону або договору управління майном. Особливості права довірчої власності полягають: у здійсненні його особисто довірчим власником виключно для досягнення мети управління майном, визначеної установником, а також у наявності інших обмежень здійснення цього права, які можуть бути встановлені установником у договорі управління майном або передбачені законом.
За своєю юридичною природою довірча власність є належними довірчому власнику речовим правом, обтяженим зобов’язанням діяти в чужому інтересі [3, 693].
На думку професора Р. Стефанчука, не зовсім юридично виваженим видається доповнення частиною другою статтю 190 Цивільного кодексу України, відповідно до якого між поняттям "майнове право" та "речове право" ставиться знак тотожності, ігноруючи при цьому такі різновиди майнових прав, як зобов’язальні, корпоративні, виключні та інші цивільні права. Але це все належить до категорії "маємо те, що маємо". Хоча із такими узаконеними недолугостями" треба боротися [11, 59].
У якості виходу із такої ситуації професором Р. Стефанчуком пропонується дотримання ідеї системності Цивільного кодексу України, під якою слід розуміти забезпечення доктринальної структурованості та непорушності принципів побудови Цивільного кодексу України. В цьому контексті є приклад Російської Федерації, в якій створено такий орган, як кодифікаційна рада, яка буде давати висновки, як той чи інший законопроект впливає на системну єдність кодифікованого акта [11, 60].
Як говорить стародавня приказка: "Все нове – це добре забуте старе". Так зокрема сталося із одним із інститутів речового права, а саме із інститутом речових прав на чуже майно, який знайшов своє закріплення в чинному Цивільному кодексі України.
За часів Стародавнього Риму, римського приватного права паралельно з цивільно-правовим інститутом "право власності" виник, розвивався і існує у сучасний період інститут "речові права на чуже майно". За радянських часів цей інститут не визнавався, хоча фактично існували цивільні відносини подібні до тих, що складаються за цим інститутом.
Речові права на чуже майно виникають на основі права власності. Інститут речових прав на чуже майно як окремий, незалежний від права власності, об’єкт цивільного права існувати не може. Про такий зв'язок із правом власності свідчить сама назва цього інституту [2, 663].
Однак речові права на чуже майно є самостійним об’єктом цивільного права, який обтяжує право власності. Відродження інституту речових прав на чуже майно пов’язано із ускладненням цивільного обороту, потреби якого вимагають ефективного використанням майна. Оскільки власник далеко не завжди спроможний забезпечити ефективність використання свого майна, то він змушений передати іншій особі речове право на свою власність (емфітевзис та суперфіцій) або надати право обмеженого використання свого майна для досягнення ефективності використання чужого майна (сервітут).
... системою регіональних центральних банків може бути Західно-африканська валютна спілка (зона франка). Виходячи із завдань забезпечення прискореного розвитку економіки комерційні банки країн Третього світу повинні відігравати набагато активнішу роль у підтримці нових виробництв і фінансуванні існуючих, ніж банки в розвинених країнах. Вони повинні бути джерелом капіталу й одночасно нагромаджувати ...
... появу в Україні не лише орієнтованих на економічні та бізнесові професії приватні ВНЗ, але й теологічних ВНЗ ІІІ -ІV рівнів акредитації, Соломонового університету та ін. Отже, вищевикладене дає підставу виділити такі загальні для європейського регіону тенденції розвитку вищої освіти: перетворення елітарної вищої освіти на загальну, кількісне зростання контингенту студентів та їх мобільності, ...
... . На 1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на 229,0 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів. 3. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль ...
... каційних мереж багатофункціонального призначення. Крім того, має розпочатися трансляція з України програми на зарубіжжя через український супутник зв'язку. 2. Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов 2.1 Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні обумовлює необхідність державної пі ...
0 комментариев