Крайня необхідність: умови правомірності

14. Крайня необхідність: умови правомірності

 

Крайня необхідність – це випадок зіткнення двох інтересів, які у рівній мірі охороняються законом, проте задля збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересові. Крайня необхідність – суб’єктивне право кожної особи. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС та ін.). Крайня необхідність виключає суспільну небезпечність діяння тільки при наявності таких обов’язкових умов: загрожуюча небезпека законним інтересам є реальна і наявна, вона створює безпосередню загрозу, заподіяння шкоди вже почалося. Небезпека, що минула, або така, що може заподіяти шкоду в майбутньому, не створює стану крайньої необхідності. Небезпеку, що породжує стан крайньої необхідності, створюють: дії сил природи – повінь, пожежа, блискавка та інші лиха; фізіологічні й патологічні процеси – голод, хвороба; напад тварин – диких чи домашніх, які нападають самі, без впливу людей; дії людей – малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують. Витоки підвищеної суспільної небезпеки – автомобілі та інші транспортні засоби, отрута, радіоактивні матеріали, сильнодіючі речовини. Правомірні дії громадян та посадових осіб стану крайньої необхідності не утворюють. Умови правомірності *небезпека має бути наявною *має бути дійсною *шкода заподіюється тільки активними діями *заподіяння шкоди – єдино можливий засіб захисту від небезпеки *шкода, як правило завдається 3-ій особі *умисно заподіяна шкода має бути рівнозначною, або менш значною, ніж відвернена

15. Виконання наказу або розпорядження

Стаття 41 КК встановлює загальне правило, згідно з яким особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона заподіяла суспільне небезпечну шкоду правоохоронюваним інтересам внаслідок виконання законного наказу чи розпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності й особа, яка відмовилась виконувати явно, тобто для всіх зрозуміло, злочинний, протиправний наказ чи розпорядження. Наказ чи розпорядження визнаються незаконними, протиправними, якщо вони видані не повноважною особою, якщо вони за змістом суперечать законодавству України і поєднані з порушенням конституційних прав та свобод громадянина. Заподіяння суспільно небезпечної шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні явно злочинного наказу чи розпорядження тягне за собою відповідальність на загальних підставах. Не підлягає кримінальній відповідальності особа і в інших випадках, коли вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження і при виконанні їх заподіяла суспільне небезпечну шкоду.

16. Поняття покарання та його мета. Види покарань

 

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Ознаки покарання: 1) визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки. 2) особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3) покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. 4) покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме в цьому проявляється така властивість покарання, як кара, що робить його найгострішим заходом державного примусу. 5) в покаранні знаходять своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця.

6) особистий характер покарання - призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. 7) будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. Питання про мету покарання вирішене в ч.2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також: запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими , так і іншими особами. Наведений текст свідчить про те, що закон виходить із змішаних теорій, тому що називає метою покарання: 1) кару як відплату за вчинене; 2) виправлення засудженого; 3) попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження); 4) попередження вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження). КК передбачає 12 видів покарань.

За порядком призначення покарань покарання діляться на три групи: а) основні покарання - це покарання, що призначаються у вироку лише як самостійні покарання, вони не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин - тільки одне основне покарання. До них відносяться громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі; б) додаткові покарання - це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них відноситься: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові - це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф. До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом.

За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи (службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання.

 

Ст.201. Контрабанда

 

Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі У. Основним безпосереднім об'єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.201 КК. Додатковими об'єктами цього злочину, залежно від виду переміщуваних через митний кордон України предметів, мотивів та мети їх переміщення, можуть бути громадська безпека (при переміщенні радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів), встановлений порядок формування доходної частини бюджету (якщо метою контрабанди є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), економічні інтереси держави. Товари розуміється будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності(валюта України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах); культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Не є предметом контрабанди особисті речі, в тому числі транспортні засоби індивідуального користування. Під культурними цінностями розуміються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України. Під отруйними речовинами розуміються будь-які речовини у твердому, сипучому чи рідкому вигляді, вживання яких може призвести до смерті, а під сильнодіючими - лікарські та інші засоби, вживання яких поза призначенням або з порушенням норм дозування може спричинити шкоду організму людини. Радіоактивна речовина – речовина яка створює, або в певних умовах здатна створювати іонізуюче випромінювання. Вибухові речовини порох, динаміт, тротил та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Під зброєю слід розуміти будь-які предмети, які призначені чи можуть застосовуватись для ураження або знищення живої цілі, знищення, руйнування, пошкодження іншої цілі. Із об'єктивної сторони контрабанда виражається у 1) переміщенні через митний кордон України поза митним контролем - переміщення через митний кордон поза місцем розташування митного органу або поза часом здійснення митного оформлення або з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу; 2)з приховуванням від митного контролю предметів контрабанди - переміщення через митний кордон: із використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) або інших засобів або способів, що утруднюють їх виявлення; шляхом надання одним товарам вигляду інших; шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані. Під спеціально виготовленим сховищем (тайником) слід розуміти сховище, виготовлене з метою незаконного переміщення товарів через митний кордон України, а також обладнані і пристосовані з цією ж метою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися розбиранню, монтажу тощо. Підробленими слід вважати як фальшиві документи, так і справжні, до яких внесено неправдиві відомості чи окремі зміни, що спотворюють зміст інформації щодо фактів, які ними посвідчуються, а також документи з підробленими відбитками печаток, штампів, підписами тощо. Суб’єкт - загальний. Суб’єктивна сторона - прямий умисел. Контрабанда вважається закінченим злочином з моменту фактичного незаконного переміщення товарів та зазначених у диспозиції ч.1 ст.201 предметів через митний кордон України. Якщо предмети контрабанди виявлено під час огляду чи переогляду речей або ж особистого огляду, в тому числі й повторного, при виїзді за межі України, вчинене належить кваліфікувати як замах на контрабанду з посиланням на ч.2 чи ч.З ст.15. Кваліфікованими видами контрабанди є її вчинення 1) за попередньою змовою групою осіб або 2) особою, раніше судимою за ч.1 чи ч.2 ст.201.

 

Ст. 203-1. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування,

матриць, обладнання та сировини для їх виробництва

 

Незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізація та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, ЗУ "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування. Предметом злочину є: 1) диски для лазерних систем зчитування при його вчиненні у формі порушення законодавства, що регулює їх виробництво, експорт чи імпорт, а також 2) обладнання чи 3) сировина для виготовлення таких дисків при вчиненні злочину у формі порушення законодавства, що регулює їх експорт чи імпорт. Об'єктивна сторона: 1) виробництво дисків для лазерних систем зчитування – незаконне застосуванням технологічного процесу по переробці сировини (оптичного полікарбонату) в оптичні носії інформації у формі диска для лазерних систем зчитування, під час якого одночасно з виготовленням диска здійснюється запис на нього інформації, яка є об'єктом авторського права та/або суміжних прав, або без запису, а також іх реалізацією. Незаконно, тобто: 1) без ліцензії на такий вид діяльності; 2) без проставлення на диску ідентифікаційного коду (СІД-коду), а на кожному виготовленому диску без запису інформації - коду матриці, з якої його було виготовлено; 3) без дозволу осіб, яким належить авторське право та/або суміжні права або 4) невиконання вимог щодо вироблення дисків лише на ліцензованому обладнанні та в ліцензованих приміщеннях; 2) експорт дисків для лазерних систем зчитування обладнання чи сировини для їх виробництва; 3) імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва - слід розуміти здійснення суб'єктами господарювання діяльності, пов'язаної з експортом чи імпортом зазначених товарів, без одержання ліцензії на такі види діяльності чи з порушенням ліцензійних умов. Закінченим з моменту вчинення будь-якого із діянь за умови, якщо вартість товарів, що були предметом незаконних дій, у двадцять разів і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Суб'єктивна сторона характеризується умисною виною, вид умислу - прямий. Суб'єкт передбаченого злочину спеціальний: або 1) службова особа суб'єкта господарської діяльності - юридичної особи, або 2) фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка здійснює таку діяльність без створення юридичної особи. Діяльність фізичної особи, не зареєстрованої як суб'єкт підприємницької діяльності, по виробництву, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, а також по експорту, імпорту обладнання та сировини для їх виробництва, за наявності підстав має кваліфікуватися за ч.1 ст.202 як здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємництва, діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню. Переміщення дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене фізичною особою, яка не має ліцензії на їх експорт чи імпорт, має кваліфікуватися, за наявності підстав, як контрабанда за ст.201. Як контрабанда мають кваліфікуватися і дії службових осіб суб'єктів господарювання та фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємництва, які мають ліцензію на експорт чи імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва, якщо ними переміщуються через митний кордон України зазначені товари в обсягах, що перевищують дозволені для експорту чи імпорту, в частині, що перевищують вартість зазначених у ліцензії. Кваліфікуючі ознаки: вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або вчинені у великих розмірах(100 разів)

 

Ст. 209. Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом

 

Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання незаконного походження таких коштів або іншого майна, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Примітка. 1. Суспільно небезпечне діяння - покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком ст. 207 і 212) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність ККУ та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи. Доход (ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом») - вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів), яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній. Предметом злочину є не будь-які доходи, одержані злочинним шляхом, а лише доходи у виді коштів або іншого майна, тобто майна у його цивільно-правовому розумінні (значенні). Притягнення до кримінальної відповідальності за легалізацію коштів і майна можливе лише за умови, що зазначене походження грошових коштів і майна встановлено судом у відповідних процесуальних документах. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом - дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами, вчинені з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дії, спрямовані на приховування джерел походження таких доходів Об'єктивна сторона: 1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном - будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу (внесення або зняття депозиту; переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; страхування тощо). 2)укладення угоди із такими коштами чи майном - це укладання щодо таких коштів та майна будь-яких правочинів, тобто вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 3) вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів чи майна, чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення. 4) набуття таких коштів чи майна - це одержання таких коштів чи майна у фактичне володіння будь-яким способом, як оплатним, так і безоплатним.

5) володіння такими коштами чи майном - це фактичне правомірне чи неправомірне тримання у себе таких коштів та майна особою, яка не є їх власником, на підставі договору із їх власником чи на інших підставах. 6) використання таких коштів чи майна - це користування такими коштами або іншим майном чи розпорядження ними у цивільно-правовому розумінні (значенні), не пов'язане із вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з зазначеними коштами чи майном. Суб'єктивна сторона лише умисний злочин. Мета - приховати чи замаскувати злочинний характер одержання зазначених коштів або майна. Суб'єктом злочину може бути як особа, яка здобула злочинним шляхом грошові кошти та інше майно, так і будь-яка інша особа. При цьому така особа усвідомлює, що грошові кошти та майно, які нею легалізуються, здобуті іншою особою шляхом вчинення злочину. Кваліфіковані види: повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великому розмірі(6000); організованою групою, у особливо великих розмірах(18000). Здобуті злочинним шляхом кошти та майно використовуються при здійсненні легальної, дозволеної діяльності. Використання таких коштів у "тіньовій" економіці(при незаконному виготовленні та збуті зброї) не утворює передбаченого ст.209 злочину.

Ст. 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання

та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

 

Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. Спец. упов. органом з питань фін. монітор. є Держфінмоніторинг. Предметом злочину є інформація. Обов'язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів ДФМ з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства. Ч. 1 ст.209-1 Об'єктивна сторона: 1) повторне умисне неподання інформації про фінансові операції, яка має бути подана уповноваженому органу або одночасно уповноваженому органу та визначеним законодавством правоохоронним органам, якщо фінансова операція має ознаки, вказані у ЗУ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" - слід розуміти невиконання працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу покладеного на нього відповідно до законодавства обов'язку повідомити у встановлений законодавством строк уповноваженому органу чи одночасно уповноваженому органу та правоохоронним органам, визначеним законодавством, відомості про здійснені фінансові операції або про відмову у здійсненні фінансових операцій. 2) повторне умисне подання уповноваженому органу завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу - це направлення відповідальним працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу уповноваженому органу Повідомлення про фінансову операцію та витягу з Реєстру фінансових операцій суб'єкта первинного фінансового моніторингу, до яких внесені відомості, що повністю чи частково не відповідають дійсності. Закінчений: неподання інформації про фінансові операції - з моменту закінчення визначеного ЗУ строку, протягом якого інформація повинна бути надана (направлена, повідомлена) або уповноваженому органу; подання завідомо недостовірної інформації - з моменту фактичного повторного подання уповноваженому органу завідомо недостовірної інформації про фінансові операції. Суб'єкт - спеціальний: працівники юридичних осіб - суб'єктів первинного фінансового моніторингу та їх структурних підрозділів (філій), які призначені відповідальними за проведення фінансового моніторингу згідно ЗУ чи на яких покладені обов'язки відповідального працівника згідно із законодавством. (Суб'єктами первинного фінансового моніторингу - банки, страхові та інші фінансові установи; товарні, фондові та інші біржі; гральні заклади, ломбарди тощо)Суб'єктивна сторона лише умисною виною, вид умислу прямий. Ч. 2 ст. 209-1 Об'єктивна сторона виражається у незаконному доведенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається уповноваженому органу, а також іншої інформації з питань фінансового моніторингу, в тому числі відомостей про факт надання такої інформації, до відома будь-яких осіб, у тому числі осіб, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка, крім надання (повідомлення) такої інформації органам та особам, яким вона повинна надаватись згідно з законом. ЗУ на суб'єктів первинного фінансового моніторингу покладено обов'язок вживати заходів щодо запобігання розголошенню інформації, яка надається уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу. Суб'єктом - 1) відповідальні працівники юридичних осіб, які здійснюють фінансові операції і віднесені законом до суб'єктів первинного фінансового моніторингу; 2) працівники юридичних осіб суб'єктів первинного фінансового моніторингу, яким інформація про фінансові операції стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків і яку вони зобов'язані не розголошувати; 3) працівники ЦОВВ та НБУ, які виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій, і які зобов'язані забезпечувати зберігання інформації; 4) працівники правозастосуючих та правоохоронних органів, яким така інформація стала відома. СС – умисна вина.

 

Ст. 212. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових

платежів

 

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах. Безпосередній об'єкт — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету. Предмет - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування», під податком, збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначений у ЗУ є вичерпним. Ухилення від сплати інших платежів ст. 212 не охоплюється. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 – 1000 р і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян), у великих розмірах (ч. 2 – 3000 р) або в особливо великих розмірах (ч. 3 – 5000 р). Ухилення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об'єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів. Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду, а саме з наступного дня настання граничного строку, до якого повинно бути сплачено податкове зобов’язання Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Суб'єкт злочину — службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов'язки щодо ведення і подання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Кваліфікуючі ознаки: за попередньою змовою групою осіб, ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах; вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, призвели до фактичного ненадходження коштів в особливо великих розмірах. Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Ст. 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

 

Надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влада Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності. Об'єктом злочину є фінансова діяльність держави та суб'єктів господарської діяльності. Предметом злочину є неправдива інформація, яка надається вказаними особами зазначеним у ній органам. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями - наданням вказаними особами у будь-якій формі органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків. Дотація - вид грошової допомоги, яка надається, як правило, збитковим підприємствам з боку держави з метою покриття затрат, що не покриваються виручкою від реалізації виробленої продукції. Субсидія - підтримка, допомога, що надається без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінансового стану суб'єктів, яким вона надається. Субвенція - допомога, що надається для фінансування певних конкретних програм, проектів, що схвалюються суб'єктами, які надають допомогу. Кредит - це позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором на умовах повернення її у певний строк і, як правило, із виплатою відсотків за користування ним. Пільги щодо податків - повне чи часткове звільнення від сплати всіх чи окремих податків залежно від виду суб'єкта господарської діяльності та виду господарської діяльності (ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств"). Злочин з формальним складом і є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації, незалежно від того, чи вдалося їй у такий спосіб одержати субсидії…Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою - незаконного одержання дотацій... Коло суб'єктів злочину альтернативно визначено безпосередньо в диспозиції ст. кваліфікованих види цього злочину: 1) вчинення його повторно або 2) завдання злочином великої матеріальної шкоди (500 р і більше перевищує неоподатковуваний мінімум). Даний вид злочину вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди державі або кредиторові. При вчиненні злочину у формі одержання пільг щодо податків він вважається закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів. Несплата певних обов'язкових платежів внаслідок одержання пільг щодо них в результаті надання громадянином-підприємцем чи службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації податковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків (ст.212). При цьому склади злочинів, передбачені ч.2 ст.222 і ч.1 та ч.2 ст.212, співвідносяться між собою як спеціальний (ст.222) і загальний (ч.1 та ч.2 ст.212). Тому ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них, якщо розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500 н.м.д. громадян, але менше п'яти тисяч н.м.д. громадян, має кваліфікуватися лише за ч.2 ст.222. Якщо ж сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов'язкових платежів в п'ять тисяч і більше разів перевищує н.м.д. громадян (особливо великий розмір) дії винного мають кваліфікуватися за ч.1 ст.222 та ч.3 ст.212, оскільки злочин, передбачений ч.3 ст.212, є більш тяжким ніж злочин, передбачений ч.2 ст.222. Шахрайство з фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати від шахрайства та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Як розкрадання чи замах на заволодіння майном кредитора дії мають кваліфікуватися у разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації з метою одержання майна у особи був намір привласнити одержані кошти. Кошти чи майно, одержані суб'єктом господарської діяльності як кредити, дотації, субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб'єкта господарської діяльності, який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержаних коштів (майна) має кваліфікуватися як привласнення майна цього суб'єкта господарської діяльності чи заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Якщо з метою розкрадання кредитних коштів створюються "фіктивні" підприємства, за наявності підстав такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю зі ст.205.

 

Ст. 305. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин,

їх аналогів або прекурсорів

 

Склад цього злочину є спеціальним по відношенню до ст.201. Об’єктом є здоров’я населення, а також встановлений порядок переміщення наркотичних засобів, псих. речовин, їх аналогів та прекурсорів через митний кордон України. Предмет: (всі предмети (крім аналогів) передбачені Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який затверджений ПКМУ від 6 травня 2000 р.) наркотичні засоби - це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. Рослинного походження — похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики — це наркотики, синтезовані в хімічних лабораторіях; психотропні речовини - це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи поведінки, і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними; їх аналоги - це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі та властивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють; прекурсори - це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку. Так, до прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол. З об'єктивної сторони контрабанда — це незаконне переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. За своєю конструкцією відноситься до злочинів з формальним складом. Він є закінченим з моменту фактичного незаконного переміщення через кордон вказаних предметів. Кримінальна відповідальність настає за сам факт незаконного переміщення цих предметів через кордон, незалежно від того, чи зміг винний розпорядитися ними чи ні. З суб'єктивної сторони контрабанда вчиняється у формі прямого умислу, при якому особа усвідомлює не тільки факт переміщення предмета злочину через митний кордон, а й бажає цього. Мотиви контрабанди можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Найчастіше контрабанда здійснюється з користі, для наживи, передачі наркотиків іншим особам, з метою збуту тощо. Суб'єкт - загальний.,16років Частина 2 ст. 305 передбачає відповідальність за вчинення контрабанди повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини або наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори у великих розмірах. Назви (особливо небезпечних наркотичних засобів і психотропних речовин подані відповідно в списках № 1 і 2 Таблиці 1 зазначеного вище Переліку. Визначення невеликих, великих і особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що знаходяться в незаконному обігу, проводиться на підставі наказу Міністра охорони здоров'я України від 1 серпня 2000 р. У частині 3 ст. 305 передбачена відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, вчинену організованою групою, а також якщо предметом контрабанди були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори в особливо великих розмірах.

Ст. 306. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу

наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або

прекурсорів

 

Суспільна небезпечність дій, зазначених в цій статті, полягає насамперед у тому, що злочинна діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків набуває видимості легального підприємництва, тим самим у господарем фінансову сферу залучаються неконтрольовані кошти, що впливає на посилення інфляційних процесів та дестабілізує всю економічну систему. Крім того, використання «наркогрошей» для продовження незаконного обігу наркотичних засобів створює підвищену небезпеку для здоров'я населення. Стаття 306 КК є спеціальною щодо ст. 209 КК, яка передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Предметом цього злочину є кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів. Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів — це види діяльності, пов'язані з: культивуванням рослин, включених до Переліку; розробкою, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з території України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, включених до Переліку, які вчиняються з порушенням Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів і прекурсорів». Кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, — це гроші, які були одержані внаслідок вчинення дій, що є складовими незаконного обігу наркотиків. Якщо поряд із використанням коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, особа використовує кошти, здобуті внаслідок вчинення інших злочинів, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за статтями 306 та 209 КК. Об'єктивна сторона злочину передбачає чотири види альтернативних дій: 1) розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах або організаціях та їх підрозділах незалежно від форми власності; 2) використання таких коштів для придбання об'єктів, майна, що підлягають приватизації; 3) використання зазначених коштів для придбання обладнання для виробничих чи інших потреб; 4) використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Злочин вважається закінченим з моменту виконання хоча б однієї з дій, які становлять об'єктивну сторону даного злочину. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотивами цього злочину може бути прагнення особи легалізувати «наркогроші» або майно, придбане за такі гроші, корисливі мотиви тощо. Для перших трьох видів альтернативних дій цілі можуть бути різними, але для четвертого виду — використання «наркогрошей» та майна обов'язковою є мета: продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів. Суб'єкт злочину — загальний; особа, яка досягла 16-річного віку. Таким суб'єктом може бути не тільки особа, яка безпосередньо розміщує чи використовує «наркогроші» або придбає майно за такі гроші, а й особа, яка використовує для цього інших осіб, які не усвідомлюють, що допомагають відмивати брудні «наркогроші». Якщо суб'єктом є службова особа, яка для вчинення зазначених дій використовує свою владу чи службове становище, вона підлягає відповідальності за сукупністю злочинів, а саме: за стаття ми 306, 364 чи 365 КК. Кваліфікуючими ознаками є: (ч. 2) є: вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) у великих розмірах. Частина 2 ст. 306 КК передбачає повторність тотожних злочинів, передбачених ч. 1 цієї статті. Повторними слід вважати і такі дії особи, яка вчиняє різні дії, передбачені частинами 1 чи 2 ст. 306 КК, використовуючи доходи (кошти чи майно), здобуті від однієї незаконної операції з наркотиками (наприклад, розміщує одну частину «наркогрошей» в банку і організує іншою частиною «наркогрошей» продовження незаконного обігу наркотичних засобів). Злочин, передбачений ст. 306 КК, вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у випадку, якщо будь-які дії, передбачені ч. 1ст. 306 КК, вчинили два або більше суб'єкти цього злочину як співвиконавці або з розподілом ролей, які до початку виконання об'єктивної сторони цього злочину домовилися між собою про спільне його вчинення. Під діями, передбаченими ч. 1 ст. 306 КК, вчиненими у великих розмірах, слід розуміти розміщення чи використання «наркогрошей» у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 306 КК, якщо сума цих коштів становить двісті та більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Ст. 364. Зловживання владою або службовим становищем

 

Закон визначає зловживання владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Об’єкт – суспільні відносини, що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п,у,о, незалежно від форм власності. Об'єктивна сторона має три обов'язкових ознаки: 1) використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних діях або бездіяльності суб'єкта; 2) настання наслідків у вигляді істотної шкоди правоохоронюваним інтересам; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. Істотна шкода – поняття оціночне, на розгляд суду.

Службовим зловживанням може бути визнане лише таке діяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і було пов'язано із здійсненням нею прав і виконанням обов'язків, якими ця особа наділена відповідно до обійманої посади. Конкретні форми зловживання службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах. Суб’єктом може бути лише службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків , або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Суб'єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною або змішаною формою вини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а щодо наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 364 — вина може бути у формі умислу або необережності. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив: 1) корисливі мотиви; 2) інші особисті інтереси; 3) інтереси третіх осіб. Корисливі мотиви мають місце, коли службова особа, використовуючи своє службове становище, прагне отримати незаконну майнову вигоду від вчиненого внаслідок збагачення або позбавлення від матеріальних витрат. Службове зловживання, вчинене з корисливих мотивів і яке заподіяло майновий збиток, за характером і способом заподіяння такого збитку слід відрізняти від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Інші особисті інтереси — це прагнення одержати вигоду нематеріального характеру, зумовлене такими мотивами, як кар'єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою в розв'язанні будь-якого питання, приховати свою некомпетентність тощо. До інших особистих інтересів можуть бути також віднесені такі мотиви, як помста, заздрість, пихатість, прагнення уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки в роботі тощо. Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи протиправним шляхом догодити начальству, надати переваги або пільги чи звільнити від передбачених законом обов'язків родичів, членів сім'ї, знайомих чи будь-яких інших осіб. При кваліфікації діяння за ст. 364 досить встановити наявність хоча б одного з указаних мотивів, їх відсутність свідчить про вчинення лише службового проступку, а в окремих випадках — недбалості. У частині 2 ст. 364 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а в ч. З — за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу. Правоохоронними є органи прокуратури, ОВС, СБУ, ДМСУ, органи охорони державного кордону, ДПА, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Отже, для кваліфікації за ч. З ст. 364 необхідно, щоб: а) злочин був вчинений службовою особою; б) службова особа була працівником правоохоронних органів; в) в діянні особи були об'єктивні та суб'єктивні ознаки службового зловживання.

Ст. 365. Перевищення влади або службових повноважень

 

Перевищення влади або службових повноважень — це умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Об’єкт – суспільні відносини, що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п,у,о, незалежно від форм власності. Об'єктивна сторона полягає: 1) в перевищенні влади або службових повноважень шляхом вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) в заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом інтересам; 3) наявності причинного зв'язку між діянням та його наслідками. Обсяг прав і повноважень службової особи визначається її службовою компетенцією, яка закріплюється у різних нормативних актах. Тому, щоб вирішити питання про те, чи виходять дії службової особи за межі наданих їй повноважень, необхідно з'ясувати, яким саме нормативним актом вони регулюються, і які положення цього акту були порушені.

У судовій практиці найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень визнаються: а) вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; б) вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише за наявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, з особливого дозволу, в особливому порядку); в) вчинення дій одноосібне, тоді як вони могли бути вчинені тільки колегіальне; г) вчинення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.

Суб’єктом може бути лише службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків , або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

З суб'єктивної сторони, перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно (тобто безперечно і очевидно для неї самої) вийдуть за межі наданих їй повноважень і бажає цього. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

У частині 2 ст. 365 встановлена відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

У частині 3 ст. 365 встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Перевищення влади або службових повноважень відрізняється від зловживання владою або службовим становищем наступними моментами:При перевищенні службових повноважень або влади службова особа виходить за межі наданих їй прав чи повноважень, а в випадку зловживання владою або службовим становищем дії здійснюються в межах повноважень

1.         в випадку зловживання владою або службовим становищем обов’язковим є мотив: 1) корисливі мотиви; 2) інші особисті інтереси; 3) інтереси третіх осіб, а при перевищенні службових повноважень або влади мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають в випадку використання службовою особою влади чи службового становища вона діє всупереч інтересам служби зловживання владою або службовим становищем вчиняється тільки з прямим умислом, а перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини.

У частині 2 ст. 365 встановлена відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Насильство може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство при перевищенні влади або службових повноважень виразилося в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень або умисному заподіянні смерті, то дії винного кваліфікуються за ч. З ст. 365 як такі, що призвели до тяжких наслідків і за сукупністю з іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за ці злочини. Необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження або доведення особи до самогубства охоплюються ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації не потребують. Застосування зброї означає як фактичне використання її вражаючих властивостей для фізичного впливу на потерпілого, так і психічний вплив шляхом погрози заподіяння зброєю шкоди життю або здоров'ю, якщо у потерпілого були реальні підстави побоюватися виконання цієї погрози. Під зброєю у ч. 2 ст. 365 розуміють предмети, призначені для ураження живої цілі. Зброя може бути вогнепальною (нарізною або гладкоствольною), холодною, газовою, пневматичною, сигнальною. Під болісними слід розуміти дії, що заподіюють потерпілому особливий фізичний біль та моральні страждання. Вони можуть бути пов'язані з протиправним застосуванням спеціальних засобів (наручників, гумових палиць, сльозоточивих газів тощо), тривалим позбавленням людини їжі, питва або тепла, залишенням її у шкідливих для здоров'я умовах тощо. Під такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями розуміють умисне приниження його честі та гідності, виражене в непристойній формі. У частині 3 ст. 365 встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, які можуть виражатись в моральній, матеріальній, фізичній шкоді.

 

Ст. 366. Службове підроблення

 

Обов'язковою ознакою службового підроблення є його предмет —офіційні документи. Для того, щоб той чи інший акт був визнаний документом та мав статус офіційного, він повинен відповідати низці ознак: 1) документ повинен містити певну інформацію (відомості, дані тощо); 2) ця інформація повинна бути зафіксована у тій чи іншій формі (письмовій, цифровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншим нормативним актом; 3) інформація повинна бути зафіксована на відповідному матеріальному носії (папері, дискеті, диску, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці тощо) з метою її наступного зберігання, використання або розповсюдження; 4) документ повинен бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службовою особою від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об'єднань, а також підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності; 5) офіційним щодо ст. 366 КК є лише такий документ, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто такі, які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини. Офіційними можуть бути визнані і документи, що виходять від приватних осіб за умови, якщо вони або засвідчені від імені підприємства, установи чи організації уповноваженими на це службовими особами, або надходять на зберігання чи у відання (діловодство) юридичних осіб. Об'єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів. Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка цілком або частково не відповідає дійсності, до справжнього офіційного документа. Інше підроблення документів припускає повну або часткову зміну змісту документа чи його реквізитів, однак не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань та іншими подібними способами. Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам. Видача неправдивих документів означає надання фізичним або юридичним особам такого документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Склад злочину, описаний у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК, є формальним, і злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї з зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ. Якщо службове підроблення було вчинене службовою особою як готування до вчинення іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості) або використання документа містило ознаки замаху на вчинення іншого злочину, її дії кваліфікуються за сукупністю — як службове підроблення (ч. 1 або ч. 2 ст. 366 КК) та готування (ст. 14 КК) чи замах (ст. 15 КК) на відповідний злочин. Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, може потягти за собою відповідальність за службову недбалість. Мотиви та цілі службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. У частині 2 ст. 366 КК сформульований матеріальний склад злочину, при вчиненні якого службове підроблення заподіює тяжкі наслідки. Суб'єктивна сторона цього злочину може бути виявлена в умисній або змішаній формі вини. При цьому саме підроблення може бути вчинено тільки з прямим умислом, а психічне ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. У цілому злочин, передбачений ст. 366 КК, є умисним. Якщо встановлено, що вчинюючи підроблення документів, винний бажав спричинення тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від його волі, дії службової особи слід кваліфікувати як замах на кваліфікований склад підроблення — за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК.

 Суб'єктом службового підроблення може бути тільки службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків , або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Тому, якщо аналогічні дії вчиняє приватна особа щодо документів та інших предметів, зазначених у ст. 358 КК, а також за використання нею завідомо підробленого документа, відповідальність настає за ст. 358 КК. Якщо ж приватна особа умисно сприяє службовій особі у вчиненні службового підроблення, вона має нести відповідальність за співучасть (ст. 27 КК) у злочині, передбаченому ст. 366 КК

 

Ст. 367. Поняття та склад службової недбалості

Недбалість — це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб. Об’єкт – суспільні відносини, що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п,у,о, незалежно від форм власності. Об'єктивна сторона характеризується:

1) невиконанням (бездіяльність) або неналежним виконанням (дія) службових обов'язків через несумлінне ставлення до них службової особи; 2) настанням наслідків у вигляді істотної шкоди (ч. 1) або тяжких наслідків (ч. 2); 3) причинним зв'язком між неналежною поведінкою по службі та наслідками, що настали. Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до своїх службових обов'язків, передусім, характеризує злочинну поведінку (дію або бездіяльність) при недбалості. Вона означає, що за наявності об'єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (неякісно, неточно, неповно, поверхнево, несвоєчасно тощо) або взагалі не виконує службові обов'язки, які входять до її компетенції. Для об'єктивної сторони недбалості необхідно встановити: а) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; б) коло службових обов'язків, покладених на неї цим актом у встановленому порядку; в) яким способом і які конкретні дії суб'єкт повинен був здійснити за даних обставин; г) чи мав він реальну можливість виконати ці дії; д) в чому виразилися допущені ним порушення і е) які наслідки вони спричинили. Суб'єктивна сторона частіше за все виражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини — умисел щодо діяння і необережна форма вини щодо наслідків цього діяння. Не виключається недбалість і в тих випадках, коли умисно порушуючи свої службові обов'язки, винний передбачає і хоч не бажає, але свідомо припускає заподіяння істотної шкоди або настання тяжких наслідків (наприклад, цінний вантаж, що прибув на станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції хоч і передбачав таку можливість, але не виконав обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу має піклуватися вантажоодержувач). У таких випадках недбалість відрізняється від службового зловживання відсутністю у винного мотивів, передбачених ст. 364 КК.

Суб'єктом недбалості може бути тільки службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків , або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Однак, якщо вона порушує не службові, а суто професійні обов'язки, її дії не можуть кваліфікуватися за ст. 367 і містять (при наявності інших ознак) склад іншого злочину (статті 131, 137, 140 тощо).У частині 2 ст. 367 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, які можуть виражатись в моральній, матеріальній, фізичній шкоді.

Ст. 368. Одержання хабара

Одержання хабара — це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Об’єкт – суспільні відносини, що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п,у,о, незалежно від форм власності. Хабар як предмет — це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо).

Суб’єкт –лише службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків , або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Об'єктивна сторона вичерпується самим фактом одержання хабара. Тому не має значення, виконала або, навпаки, не виконала службова особа обіцяні нею дії (бездіяльність). Для складу цього злочину не має значення також і те, чи мала намір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає на кваліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особою зумовлених хабаром дій (бездіяльності) — так званий хабар-підкуп, або після їх вчинення — хабар-винагорода. Способи одержання і давання хабара можуть бути різними, однак можна виділити дві основні форми: 1) просту (відкриту) і 2) завуальовану (приховану).

Визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єктивної сторони є наявність тісного зв'язку між умислом одержувача хабара і того, хто дає хабар. Якщо особа, яка передає службовій особі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, що вона зобов'язана сплатити штраф), то і службова особа за одержання хабара відповідати не може. У частині 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину:1. Одержання хабара у великому розмірі. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 у двісті і більше разів перевищує н.м.д.г. Великим хабар є і тоді, коли службова особа систематично отримує хабарі дрібними сумами, але вчинене охоплюється єдиним умислом винного і, отже, являє собою продовжуваний злочин (ч. 2 ст. 32). 2. Одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище - посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. 3. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб. 4. Одержання хабара повторно повинно відповідати ознакам повторності. Одержання службовою особою одного хабара в декілька прийомів не утворює повторності, як і одержання хабара одночасно від двох або більше осіб. 5. Одержання хабара, поєднане з вимаганням. За частиною 3 ст. 368 відповідальність настає за одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (сумою, яка у п'ятсот і більше разів перевищує н.м.д.г. особи, які зазначені в частині першій ст. 9 Закону України «Про державну службу», та посади яких згідно із ст. 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій).

 

Ст. 369. Давання хабара

Давання хабара нерозривно пов'язано з його одержанням і полягає в передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища. Об’єкт – суспільні відносини, що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п,у,о, незалежно від форм власності. Хабар як предмет — це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо). Об'єктивна сторона вичерпується самим фактом передачі хабара, тому для кваліфікації не має значення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як хабар, — той, хто його дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фізичними або юридичними. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар, кваліфікуються за сукупністю. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини. Якщо запропонований хабар не прийнятий, відповідальність настає за замах на давання хабара. З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.

Суб'єктом може бути як приватна, так і службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків , або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність. У частині 3 ст. 369 сформульовані умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар. Закон називає дві таких умови: 1) якщо стосовно особи, яка дала хабар, мало місце його вимагання (п. 4 примітки до ст. 368); 2) якщо мала місце добровільна заява особи про давання нею хабара. Щодо цієї ознаки в ч. З ст. 369 зазначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Таким чином, для звільнення особи від кримінальної відповідальності тут необхідно, щоб: а) заява була зроблена до органу, наділеному правом на порушення кримінальної справи; б) заява повинна бути зроблена до порушення кримінальної справи саме щодо особи, яка дала хабар; в) заява повинна бути зроблена до моменту порушення кримінальної справи. Однак, уявляється, що законодавець мав на увазі не сам по собі факт (момент) порушення справи, а обізнаність про це того, хто дав хабар; г) заява повинна бути добровільною і може бути зроблена з будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим, що відповідним органам стало відомо про факт давання хабара; д) звільненню від відповідальності підлягає тільки той, хто дав хабар (виконавець).

Постанова ПВС “Про судову практику в справах про хабарництво” від 7 жовтня 1994 р. № 12 деталізує ст. 369 ККУ, зазначаючи, що дача і одержання хабара можуть здійснюватися і в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи та ін.). Дача хабара, одержання хабара і посередництво в хабарництві вважаються закінченими з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара.