Основні функції тлумачення норм права

3.3. Основні функції тлумачення норм права.

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.

У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.

Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти —це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.

Оскільки інтерпретаційні акти — акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.

Реалізація права неможлива без з'ясування змісту правових норм, з'ясування волі законодавця, укладеної у них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці й практиці визначається поняттям “тлумачення права”.

Тлумачення права є встановлення змісту, що об'єктивно виражене у словесній формулі нормативного акта.

Ряд учених вважають, що тлумачення містить у собі два самостійних компонента : з'ясування й роз'яснення права. Інші виправдують такий поділ тільки в методичних цілях.

З'ясування правових актів досягається різними прийомами тлумачення. Прийоми тлумачення – це відносно відособлена сукупність

способів аналізу норм права. Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне, телеологічне і функціональне тлумачення.

Граматичне тлумачення – це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичної структури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції.

Логічне тлумачення припускає використання законів і правил логіки для з'ясування справжнього змісту правової норми, що іноді не збігається з її буквальним зображенням.

Систематичне тлумачення – це дослідження правового акта з погляду його зв'язку з іншими нормами.

Історико-політичне тлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання норми, соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили створення акта.

Спеціально-юридичне тлумачення, зв'язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт і прийомів вираження волі законодавця.

Телеологічне (цільове) тлумачення, спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.

Функціональне тлумачення досліджує фактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма.

Прийоми тлумачення повинні використовуватися всі разом, а не кожний окремо.

Результатом використання різних прийомів з'ясування змісту тексту нормативних актів є висновок про обсяг їхнього застосування до даного випадку. Тлумачення по обсязі є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. По обсязі тлумачення підрозділяється на адекватне, обмежувальне і поширювальне.

 Звичайно, норми права тлумачаться адекватно (буквально). Обмежувальне і поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту (змісту) тлумачний норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила.

Види роз'яснень правових актів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), або органом, уповноваженому на те законом (легальне).Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами ; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями) ; доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку.

У залежності від сфери дії актів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення має абстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.

Функції тлумачення норм права бувають: пізнавальна функція - вона випливає із самого змісту; конкретизаційна функція - при тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин; регламентуюча функція - тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин; правозабеспечувальна функція - деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики; сигнализаторськая функція - тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру.

У кінцевому рахунку тлумачення норм права як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання.

1. Громадянський кодекс Російської Федерації від 30.11.1994 року № 51-ФЗ

2.Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР

3. Кримінальний кодекс Російської Федерації від 13.06.1996 № 63-ФЗ

4.Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997..

 5. Алексеев С.С. “Теория права. - 2-е изд., переработка и доброботка.” - М.: БЕК.

 6. Брайнин Я.М. “ Карний закон і його застосування.” М.: Юридична література, 1967.

 7. БабкинаО.В, ВолинкаК.Г “Теория государства и права.”“Городець”, 1997.

 8. Боннер А.Т. Примітка нормативних актів у цивільному процесі. М.: Юридична література.

 9. Васьковский Е.В. “Керівництво до тлумачення і застосування законів.” М: Юридичне бюро.

 10. Вопленко Н.Н. “Официальное толкование норм права.” М.. 1976. 8. “Теорія держави і права.” М.: Видавництво “Зерцало”, 1998

 11. Котюк В.О. “Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів.” - К.: Вентурі, 199610. “Теорія права і держави.” М.: Видавництво БЕК, 1995.

12.Лазарєв В.В.”Применения советского права..” Казань: видавництво Казанського університету, 1972. .

13. Лівшиць Р.З. “Теорія права.” М.: Видавництво БЕК, 1994.

14. Насырова Т.Я. “Телеологічне (цільове) тлумачення радянського закону.” Казань: Видавництво Казанського університету, 1988

15. Мушинский В.О. “Правовое государство и правопонимание // Сов. государство и право.” 1990. №2.

16. “Общая теория права.” Курс лекций (под ред. В.К.Бабаева). Нижний Новгород, 1993.

17.Пиголкин А.С. “Толкование нормативных актов в СССР.”, М., 1962 .

18.Спасов Б.П. “Закон и его толкование.” М., 1986. 19. Тепловой Н.А., Малинковича.В.М. “Закон и право.”,М. ЮНИТИ, 1997

19. Разумович Н.Н. “Источники и формьі права // Сов. государство и право.” 1988. №4.

20. “Теория права и государства. Учебник для вузов.” Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.

21. Теплова Н.А.,Малинкович В.М.“Право: Учебник для вузов.” ; Под ред.

22. “Теория государства и права.” М.: 1998

23. Черданцев А.Ф. “Вопрос толкования советского права.” Свердловськ, 1972

24. Черданцев А.Ф. “Толкования советского права.” .” М.: Юридична література, 1979.

 [1] Черданцев А. Ф. Толкование советского права, М., 1979. - С. 5-6.

 [2] Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. М.. 1976. - С.5.

 [3] Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР, М., 1962, С. 25

 [4] Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР, М., 1962. - С. 8.

 [5] Спасов Б.П. Закон и его толкование, М., 1986. - С. 169.