Україна - незалежна демократична правова держава

УКРАЇНА — НЕЗАЛЕЖНА ДЕМОКРАТИЧНА

ПРАВОВА ДЕРЖАВА

1.   Закріплення державного, народного й національного

суверенітету в Декларації про державний суверенітет України

1 грудня 1991 р. народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української дер­жавності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Україн­ської РСР 16 липня 1990 р.

Саме поняття «суверенітет» дослівно означає верховен­ство, найвища влада. В юридичній теорії розрізняють:

Державний суверенітет — важлива ознака держави, вер­ховенство державної влади всередині країни та її незалеж­ність у зовнішньополітичній сфері. [Це поняття Вам уже знайоме. Пригадайте, що означають такі риси державного суверенітету, як незалежність, неподільність, повнота і єдність влади.]

Народний суверенітет — повновладдя народу, тобто на­явність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади.

Національний суверенітет — повновладдя нації, її полі­тична свобода, право і реальна можливість визначати харак­тер свого національного життя, в тому числі політично самовизначатися аж до відокремлення та утворення само­стійної держави.

Ці три види суверенітету, без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави, дістали своє за­кріплення в Декларації про державний суверенітет України.

Насамперед було проголошено «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподіль­ність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Зазначено також, що «громадяни Республіки всіх націо­нальностей становлять народ України. Народ України є єди­ним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР».

Національний суверенітет було закріплено так: «Україн­ська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності україн­ського народу».

Декларація про державний суверенітет України була прийнята ще в часи перебування її у складі СРСР, коли найпопулярнішим гаслом було не створення цілковито самостійної держави, а забезпечення реального суверенітету України в межах перебудованого на нових, більш демокра­тичних засадах Союзу. Історія вибрала інший шлях. Проте в Декларації було закріплено ряд принципових положень, які згодом було включено до Конституції України (колишньої Конституції УРСР 1978 р. з відповідними змінами), а ще пізніше вони стали фундаментом Конституції України 1996 р.

До числа цих принципів, крім вищезгаданих, належать поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, рівність усіх громадян перед законом, виключне право на­роду України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвит­ку, зовнішньої і внутрішньої безпеки та міжнародних відно­син.

2. Закон про економічну самостійність України

Законом про економічну са­мостійність України від З серпня 1990 р. було визна­чено зміст економічної самостійності як необхідної умови дер­жавного суверенітету України. Проголошувалося, що Укра­їнська РСР самостійно: визначає економічний статус і стра­тегію соціально-економічного розвитку; здійснює управлін­ня економічними процесами з метою відродження і всебіч­ного розвитку соціальної та культурної сфери, задоволення потреб громадян України у матеріальних, соціальних і ду­ховних благах, охорони навколишнього середовища; визна­чає структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання та управління суспільним виробництвом; здійснює фінансо­во-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну, на­уково-технічну і зовнішньоекономічну політику.

Зазначалося, що економічна самостійність УРСР ба­зується на таких основних принципах: власності народу республіки на її національне багатство та національний дохід; різноманітності і рівноправності форм власності та їх державному захисті; децентралізації власності і роздержав­ленні економіки; повній господарській самостійності і свободі підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР; самостійності регулювання грошово­го обігу; захищеності внутрішнього ринку.

Закон визначав також основні положення організації фінансово-бюджетної, кредитної і грошової систем; загальні засади управління народним господарством, забезпечення зайнятості, соціального захисту і регулювання доходів насе­лення; економічні основи місцевого самоврядування; прин­ципи зовнішньоекономічної діяльності та міжреспублікан­ських відносин тощо. Закон у цілому було спрямовано на забезпечення еконо­мічної самостійності Української РСР у складі Союзу РСР в умовах поступового переходу до ринкової економіки. З розпадом СРСР ряд положень цього акта втратили свою актуальність, але багато норм, що стосуються внутрішніх аспектів економічної політики України, і сьогодні мають принципове значення.