Функції та принципи державного управління

міністерство освіти і науки україни

ХМЕЛЬНИЦЬКЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ВІДДІЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ „ПРАВОЗНАВСТВО”

 

 

 

 

 

Навчальна дисципліна:

адміністративне право України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант № 10

Виконав: Тисяк Л., студент

третього курсу, група №2 ВПО

Перевірив:

Хмельницький

2007

План

 

1. Дайте характеристику державному управлінню як виду соціального  управління. Проаналізуйте функції та принципи державного управління

2. Розкрийте поняття, функції та організацію санітарно-епідеміологічного нагляду

3. Завдання

4. Нормативно-правові акти та література

1. Дайте характеристику державному управлінню як виду соціального управління. Проаналізуйте функції та принципи державного управління.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі немає за­гальновизнаного поняття державного управління, що пов'яза­но з різними підходами до розв'язання цього важливого пи­тання. Державне управління тлумачать з погляду змісту, сут­ності, форм, яких воно набуває і в яких функціонує, відмежування від інших форм (видів) державної діяльності (законодавчої, судової). Представники загально-соціологічних наукових напрямів під час дослідження проблем управління виходять з його реального змісту як специфічного виду су­спільної діяльності, спрямованої на систематичне здійснення певного впливу людей на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки, на підставі пізнання й використання властивих системі об'єктивних закономірностей і тенденцій, з метою за­безпечення її функціонування та досягнення поставлених цілей.

«В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є по­няття державного управління як самостійного виду держав­ної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (по­садових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань дер­жави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-по­літичним будівництвом»¹. Незважаючи на деякі відмінності, всі автори відзначають організуючий, виконавчо-розпорядчий характер управлінської діяльності, спрямований на виконан­ня завдань і функцій держави.

Особливості сучасного державного управління, його еволю­ція пов'язані з процесами зміни соціально-економічної та по­літичної систем. Значення держави та її управління економі­кою і соціально-культурною

¹  Адміністративне право України. (підручник для юридичних вузів і факультетів. / Ю.П, Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.); за ред.. Ю.П. Битяка. –Харків. «Право». 2000. -520с.

сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про що свідчить інтен­сивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання відносин у цих сферах. Конституція України також дозволяє державі активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси, на формування ринку й ринкових відно­син. Звичайно, діяльність держави та її органів не завжди може позитивно впливати на ринкові процеси, але органи виконав­чої влади якраз і створюють для стимулювання державою рин­кової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за резуль­татами функціонування управлінської системи, змінами в ме­тодах управління, його характері.

Зміни в соціально-економічній системі й державному ладі, перехід до ринкових відносин, місцевого самоврядування обу­мовили зміни в мотивації та методах державного управління — воно не зводиться лише до прямого управління економікою та соціально-культурною сферою, прямого управління діяльністю окремих підприємств і установ з боку вищих органів на основі принципу «влада — підкорення». Відбувається процес розроб­лення заходів, спрямованих на стимулювання самостійності в діяльності підприємств і установ, пошук напрямів заохочення такої діяльності. Владна управлінська діяльність може вияв­лятися по-різному, а державне регулювання має свої особли­вості не тільки в сферах економіки, соціальної, культурної, ад­міністративно-політичної діяльності, а й у окремих галузях.

У деяких випадках управління пов'язано з безпосереднім розпорядництвом, носить «командний характер», ґрунтується на імперативних приписах, заборонах, що обмежують са­мостійність. Проте воно дедалі більше здійснюється у формі нормативного регулювання, використання дозволів і рекомен­дацій, надання допомоги, сприяння й координації. Застосуван­ня лише жорстких варіантів управління суспільними процеса­ми суперечить заданій моделі розвитку суспільства, та й сама система вже не «дозволяє» державі втручатися в усі питання управління й практичної діяльності, як це було до проголошен­ня Україною незалежності. Державне управління і зараз охоп­лює ті самі галузі та сфери суспільства, але його роль у них стає новою, принципово змінюється вплив на здійснювані про­цеси. Превалюючого значення набуває функція державного регулювання, від якої жодна держава не може відмовитися, оскільки законодавство поширюється на всі галузі та сфери і є прерогативою держави. Однак законодавче регулювання саме значною мірою залежить від того, державними чи недержав­ними є ті чи інші об'єкти та які структури здійснюють управ­ління галуззю, сферою, об'єктом. Від цього залежить і рівень державного впливу на розв'язання питань управління й діяльності. Але в основі того, що відбувається, все ж таки лежать особливості й значення галузей і сфер, а також процеси прива­тизації, зміни форм власності, лібералізації цін, розвитку зов­нішньоекономічної діяльності тощо, які впливають на від­повідні галузі та сфери.

Система державного управління складається з повсякден­ного здійснення певних функцій. Термін «функція» застосо­вують для позначення діяльності будь-яких державних органів незалежно від їх мети. Функціонувати — значить діяти, бути в дії, виконувати обов'язки. Функція є і обов'язок, і коло діяль­ності, й призначення. Функція управління як поняття — це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спря­мованістю.

Характер завдань, пов'язаних із управлінням, впливає на сутність управлінських функцій. Завдання, що здійснюють органи державного управління, є вельми різноманітними. Кож­на управлінська акція передбачає наявність певної мети та ви­користання для її досягнення відповідних засобів. Сутність і призначення управлінських функцій обумовлено системою соціально-економічних, соціально-політичних та інших чин­ників, що існують у державі¹.

 

^1Див.: Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер'янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – с. 59.

 

Відповідно до ст. З Конституції України права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави¹.

Змістом виконавчої влади як самостійного виду державної діяльності є комплекс функцій, у яких безпосередньо вияв­ляється владно-організуючий зміст державного управління, яке здійснюють у різних процесуальних формах через пос­тійний інформаційний обмін між суб'єктом та об'єктом управління на основі прямих і зворотних зв'язків. Функція управлін­ня пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань і одержаний ре­зультат.

Функції управління — це відносно самостійні й однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив суб'єкта управління на об'єкт.

Отже, функцію державного управління можна визначити як частину управлінської діяльності держави, яку здійснюють на основі закону чи іншого правового акта органи виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань дер­жавного управління.

Особливості державного управління полягають також у тих функціях, на виконання яких його спрямовано. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної фор­ми діяльності, що має певну мету, однак запланований резуль­тат може бути досягнутий лише в разі правильного встанов­лення завдань управління, забезпечення матеріальними, люд­ськими ресурсами, законодавчою основою, об'єктивною інформацією.

Державне управління як вид соціального управління обо­в'язково містить три елементи: прийняття рішення, його вико­нання та контроль за реалізацією. Державне управління — це частина державної діяльності, що має своїм основним призна­ченням здійснення виконавчої влади. Державний

 

^{1 Див.:} Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 46

характер та­кого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення створюють спеціальні органи (встановлюють посади), які діють у рамках законів і в межах своїх повноважень.

Виконавча діяльність є основним призначенням державно­го управління й складає першу, найважливішу його сторону. Разом з тим, для безпосереднього управління економікою, со­ціально-культурним будівництвом і адміністративно-політич­ною діяльністю характерною є розпорядча діяльність, яка ста­новить інший бік державного управління. Виконавча й розпо­рядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб'єктам, що її здійснюють, юридично-владних повноважень.

Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню притаманні характерні риси, що випливають з його природи — здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень:

а) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює най­важливіші сторони життя держави й суспільства;

б) спрямованість на виконання Конституції та законів Ук­раїни (підзаконна діяльність);

в) юридично-владний, розпорядчий характер;

г) організаційний зміст, за допомогою якого досягають ре­гулювання й координації спільної праці людей;

ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об'єк­тами свого впливу галузі економічного, соціального й адміні­стративно-політичного будівництва;

д) безперервне та постійне здійснення.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління. Через їх реалізацію суб'єк­ти виконавчої влади здійснюють управлінські процеси, дося­гають поставленої мети. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність з виконан­ня намічених завдань і одержаний результат. Запланований результат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно, з урахуванням реальних можливостей (забезпечення матері­ально-фінансовими, людськими ресурсами (фахівцями), об'єк­тивною інформацією, законодавчою основою тощо) визначе­но управлінські завдання. Функції державного управління є відносно самостійними елементами виконавчої державної діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншого право­вого акта спеціальною системою органів виконавчої влади при­таманними їм методами. За мету функції управління мають ви­конання завдань держави та суспільства шляхом владно-орган­ізуючої діяльності в різних процесуальних формах.

Державне управління здійснюють відповідно до принципів (засад), закріплених Конституцією України. В сучасній юри­дичній літературі систему принципів державного управління, як правило, не розглядають. Проте слід зазначити, що будь-яка діяльність, а тим більш управлінська, має певну основу. Конституція України дозволяє віднести до принципів держав­ного управління такі: відповідальності органів виконавчої вла­ди (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і дер­жавою; верховенства права; законності; участі громадян та їх об'єднань в управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.

Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадо­вих осіб) за доручену справу перед людиною і державою випли­ває зі змісту статей 3,17,19 Конституції України тощо. Згідно зі ст. З Конституції держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи виконавчої влади відповідальні перед Президентом України, підконтрольні й підзвітні Верховній Раді України в межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, установлених законом. Рішення ви­щих органів є обов'язковим для нижчих згідно з розподілом їх повноважень. Взаємовідносини вищих і нижчих органів вико­навчої влади здійснюються на основі субординації.

Принцип верховенства права в Україні закріплений у ст. 8 Конституції. Відповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. За­кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй.

Принцип законності безпосередньо пов'язаний з принципом верховенства права і з нього випливає, а також базується на по­ложеннях Конституції України, згідно з якими Україна є суве­ренною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Органи державної влади й органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законність повинна бути реальною. Закон став в Україні основним джерелом права, прийнятим відповід­но до Конституції. Реальність законності гарантовано насампе­ред обов'язком державних органів та їх посадових осіб додер­жуватися її, відповідальністю перед народом України, а також судовим контролем (у тому числі з боку Конституційного Суду України), прокурорським наглядом, контролем з боку спеціаль­но створених органів виконавчої влади (інспекцій, адміністрацій, комісій, комітетів) і правом громадян на звернення в державні та громадські органи, в тому числі суд.

Відповідно до ст. 38 Конституції України¹ громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеук­раїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого са­моврядування. У здійсненні функцій державного управління громадяни беруть участь шляхом об'єднання в

 

^{1 Див.:} Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 4

політичні партії та громадські організації. Через такі об'єднання громадяни здійснюють захист своїх прав і свобод, задовольняють по­літичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси. Громадяни користуються рівним правом доступу до держав­ної служби, а також до служби в органах місцевого самовряду­вання. Вони мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Обмеження на участь у державному управлінні встановлюються виключно законом (засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, недієздатні).

Принцип гласності в державному управлінні пов'язано на­самперед з вільним доступом громадян до інформації про діяльність органів виконавчої влади всіх рівнів, окрім відомо­стей, які є державною таємницею або іншою захищеною зако­ном таємницею. Кожному гарантовано право вільного досту­пу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Таку інфор­мацію ніким не може бути засекречено (ст. 50 Конституції).

Кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, а недоведені є нечинними.

Стаття 32 Конституції гарантує кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шко­ди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поши­ренням такої недостовірної інформації.