Сучасні погляди на громадянське суспільство

3.2      Сучасні погляди на громадянське суспільство

Громадянське суспільство – система самостійних і незалежних інститутів і відносин, котрі забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, для життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер, їх відтворення і передачі з покоління в покоління.[5]

Стосовно розуміння суті та розв’язання проблем громадянського суспільства можна довго дискутувати, виходячи з наведених у розділі визначень, які засвідчують, що в науці зміст даного поняття трактується філософами, політологами, юристами, істориками по-різному; а дехто, користуючись кон’юнктурними міркуваннями, намагається маніпулювати ним. На це звернено увагу, зокрема, у статті В.Литвина «громадянське суспільство: міфи і реальність». Сама ж публікація викликала гостру полеміку і критику окремих її положень (Г. Немиря, А. Гриценко, В. Попович та ін.). Важко не відзначити те, що вельмишановний автор свідомо чи помилково до складових громадянського суспільства приписує кримінальні утворення, разом з тим звужуючи зміст самого поняття, трактуючи його ніби щось матеріальне і лише як низку неурядових організацій, пропонуючи невиправдані історичні аналогії.

На відміну від згаданої публікації, специфічний аспект громадянського суспільства висвітлюється у статті М. Дмитрієнко та О. Яся. Автори привертають увагу державних мужів і науковців до проблеми благодійництва як одного з атрибутів громадянського суспільства. Проте не можна зводити процес формування громадянського суспільства, який згадані науковці ведуть через усю історію становлення і розвитку будь-якої держави взагалі, до благодійної діяльності.

Дискусійність проблеми також полягає у тому, що деякі науковці політичні процеси виносять за межі громадянського суспільства, у тому числі державу і політичні партії. Але ж, зокрема, партії є важливим політичним інститутом громадянського суспільства. Більшість науковців схильні вважати його складовими політичні партії, молодіжні, жіночі організації, профспілки, церкву, різні асоціації, що діють на засадах самоврядування і створені «знизу», а не за наказом. До складових також відносять правову державу з її апаратом, інші структури, що засновані на єдності інтересів і діють на принципах горизонтального зв’язку. Наприклад, А.В. Одинцова правову державу вважає не інакше, як складовою громадянського суспільства. У зв’язку з цим логічно постає питання про розрізнення права і закону, аби розмежувати право і свавілля пануючих верств, яке зведене до рангу законів. У випадку їх ототожнення, державні органи зберігають видимість законності, можуть вдаватися до порушень прав людини як найважливіших елементів громадянського суспільства.[6]

У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин(А. Кочетков), інші - всі суспільні зв’язки, які виникають поза сферою політики(А. Одинцова) та розглядають його як сукупність неполітичних інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій.

Група авторів першого в Україні «Політологічного словника» вважає, що «громадянське суспільство – це сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних тощо), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів та їх асоціацій». Ю. Красін і А. Галкіна під громадянським суспільством розуміють стабільну систему горизонтальних соціальних зв’язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо з відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп.

Таким чином, на відміну від держави громадянське суспільство не структуроване по вертикалі, не передає імпульсів, що керують зверху до низу, але створює мережу інтересів, які об’єднують всіх громадян у певну спільність, забезпечують стабільність політичної системи.[7]

[1] Письменницький А.А.,Слинько Д.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник . –Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2007. - с.52

[2] Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. –с.78-79.

[3] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Сухицька Н.В. Теорія держави і права(схеми, таблиці, поняття):Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. –с.51

[4] Юридична енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т.1. – с.646-647.

[5] Лебедев В.А., Маркина Е.А. Теория государства и права: Конспект лекций. Учебное пособие. – М.: Издательство МГУ, 2003. – с.90.

[6] Громадянське суспільство у світовому та українському вимірах: Матеріали засідання Дискусійного клубу української науково-педагогічної інтелігенції 22 листопада 2002 року. – К.: УАЗТ, 2002. – с.8-9.

[7] Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с.118-119.