Цивільно-правовий договір

Вступ

1.         Поняття та значення цивільно-правового договору.

2.         Види договорів у цивільному праві.

3.         Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення.

4.         Укладення цивільно-правового договору.

5.         Зміна та розірвання цивільно-правового договору.

6.         Свобода договору у цивільному праві.

Вступ

У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір (далі – договір).

Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.

 Цивільний кодекс України (надалі – ЦК) у ст. 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно ст. 627 ЦК встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору, а ст. 628 ЦК передбачає можливість укладення змішаних договорів, що складаються з елементів різних договорів.

1.         Поняття та значення цивільно-правового договору

У вітчизняній цивілістиці значення цивільно-правового договору прийнято розкривати щонайменше з двох точок зору:

1) його місця у структурі цивільного правовідношення (правової природи);

2) його функцій.

Щодо місця договору у структурі цивільного правовідношення у науці цивільного права склалося декілька підходів:

- договір розглядається як різновид правочину, тобто юридичний факт, на підставі якого виникає договірне правовідношення (Красавчиков Октябрь Олексійович, Луць В.В.)

Згідно з цією позицією договір відрізняється від правочину двома особливостями:

1)         договір представляє собою різні, але узгоджені дії двох або більше учасників цивільних відносин (сторін), які мають як правило протилежні інтереси, однак виражають їх взаємне волевиявлення (цим він відрізняється від одностороннього правочину);

2)         договір спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків саме його сторін, а не інших осіб (договором в окремих випадках можуть встановлюватися права інших осіб, однак ним не можуть покладатися обов’язки на учасників цивільних відносин, які не є його сторонами).

- договір ототожнюють із цивільним правовідношенням, яке виникає на підставі правочину (Р.О. Халфіна), оскільки в поняття договору не достатньо включати узгодженість воль двох або більше сторін; він не може існувати без їх взаємних прав та обов’язків.

- договір пропонують розглядати як різноаспектне явище, яке поєднує в собі юридичний факт (правочину), і цивільне (зобов’язальне) правовідношення (Брагінський М.І., Вітрянський В.В.).

- договір в деяких випадках розуміється також як документ, який фіксує акт виникнення зобов’язання з волі його учасників (Іоффе О.С.).

В основу положень Цивільного кодексу України покладено третій підхід, згідно з яким договір розглядається одночасно і як юридичний факт (правочин), і як цивільне (зобов’язальне правовідношення).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Із цього визначення випливає, що договір трактується як юридичний факт – різновид правочину, в якому бере участь дві або більше сторін.

Водночас у ст.ст. 651-653 ЦК України вживаються терміни «зміна» та «розірвання», які прийнято вживати щодо правовідносин, а не юридичних фактів.

Систему функцій цивільно-правового договору було розроблено ще у 1980 р. професором Красавчиковим О.О.), до яких, зокрема, були віднесені:

1) Ініціативна;

2) Прграмно-координаційна;

3) Інформаційна;

4) Гарантійна;

5) Охоронна (захисна).

Регулятивна функція цивільно-правового договору.

Відмінність договору від правового акта:

1) договір виражає волю сторін, а правовий акт – органа, який його прийняв (видав);

2) договір поширюється на відносини його сторін, правовий акт створю права та обов’язки для невизначеного кола осіб, тобто має загальний характер.