Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

3.1 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

На наш погляд, глави Цивільного кодексу України (далі - ЦК), присвячені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захисту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «захист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі створення, оформлення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

Відповідальністю за порушення права інтелектуальної власності можна визнати лише відшкодування збитків, завданих порушенням, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність припускає також в окремих випадках вилучення котрафактних примірників творів, а також матеріалів і устаткування, що використовувалися для їх відтворення. При цьому варто мати на увазі, що суд має право прийняти таке рішення, але не зобов'язаний. От і вся цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. Стягнення прибутку (доходу), отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків і виплати компенсації, до уваги не береться, оскільки останні є нічим іншим як різновидом відшкодування збитків.

Водночас, ст. 52 Закону передбачає, що при визначенні розмірів збитків, моральної (немайнової) шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Така постановка питання, безперечно, заслуговує на повагу, однак на практиці її застосувати вкрай важко, а інколи й неможливо.

Перше питання постає в оцінці судом суті порушення, адже тут відіграють роль кілька чинників, кожний з яких може дуже сильно вплинути на остаточне рішення:

Суб’єктивна думка кожної людини (зокрема, судді) про те, що саме вважається тяжким порушенням, а що легким, адже визначення ступеня серйозності порушення авторських та суміжних прав прямо залежить від активності адвоката в судовому процесі, ставлення суспільства до правопорушення і від особистої думки суду.

Розмір завданої моральної шкоди, який і без того є дуже спірним питанням в будь-якому судовому процесі.

Найбільш складним питанням є визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Тут очевидною є необхідність застосування відповідної категорії знань, що допоможе визначити конкретний її розмір. Тож доречним буде провести експертизу з цього питання. Однак, які питання треба поставити експерту? Про який, наприклад, стабільний прибуток може йти мова, якщо ринок інтелектуальної власності постійно змінюється і дуже сильно залежить від вподобань кожної людини окремо і суспільства загалом. [29]

Цілком резонно виникає запитання, як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності є, а збитків немає. Адже цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності настає також і за дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав (пункт "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.). Цивільну-правову відповідальність передбачено також і за порушення особистих немайнових прав авторів. Закон на посталі запитання відповіді не дає.

Відповідно до загального принципу цивільного права — немає шкоди, немає відповідальності. Але чи справедливим буде це принципове правило стосовно права інтелектуальної власності, — адже правопорушення є, а відповідальності немає?

Ми вбачаємо, що обмежувати функцію цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення означає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно за умов ринкової економіки вважати метою цивільного права — лише відновлення прав особи, чиї права порушено. Саме тому розмір відповідальності, як на мене, має відповідати розміру заподіяних збитків або завданої шкоди. Іншими словами, порушник не повинен лише повертати те, що вкрав. Адже якщо говорити про відповідальність у точному значенні цього слова, то її в такому разі немає. [27]

Позбавлення цивільного права каральної (штрафної) функції істотно обмежує його потенційні можливості. Порушник має, окрім відшкодування заподіяної шкоди або збитків, понести додаткове майнове позбавлення, "покарання". Він повинен нести додаткові невигідні майнові наслідки саме за вчинене ним правопорушення, а не тільки "виправити" те, що вдіяв за власними волею, помилкою, необачністю (провиною). Це проблеми порушника, але не відповідальність за порушення чужих прав. [50]

Щодо порушень права інтелектуальної власності, то відповідальність за них має бути саме у встановленні цих додаткових невигідних майнових наслідків, до того ж настільки суворих, щоб відбивали бажання порушувати ці права в майбутньому. Ці штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах, і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, у яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь суб'єкта права. Штраф має зростати відповідно до прогресивної шкали у разі його несвоєчасної сплати. [29]

Заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав:

- зважаючи на швидкий темп розвитку новітніх технологій, держава має оперативно реагувати виданням нормативних актів задля урегульованості сфери авторського права та суміжних прав;

- держава має забезпечити дієві заходи щодо реагування на виявлені правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав. Так, здається необхідним створити чи то окрему систему судів, що будуть займатися виключно розглядами справ щодо порушень в галузі інтелектуальної власності, у т.ч. авторського права та суміжних прав, чи то провести навчання суддів судів загальної компетенції з питань захисту порушених прав суб’єктів інтелектуальної власності й таким чином налагодити чіткий механізм розгляду даних видів судових справ;

- важливу роль у вдосконаленні цивільного законодавства відіграє приведення нормативно-правових актів у відповідність один одному шляхом усунення протиріч.

Система правового захисту права інтелектуальної власності, закладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої демократизації — вона має бути більш простою, доступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелектуальної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуванням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принципові положення:

— будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопорушеннями і спричиняють цивільно-правову відповідальність;

— для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності;

— до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; відновлення положення, що існувало до порушення права; припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; припинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання акта державного органу або органу місцевого самоврядування незаконним.

Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством. [51]

Слід зазначити, що ЦК України (п. 3 ст. 15) передбачає підстави для відмови у наданні захисту при наявності певних умов:

а) при діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах;

б) при діях, що порушують моральні засади суспільства;

в) при використанні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432):

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів захисту права інтелектуальної власності, що не суперечать чинному законодавству.

3.2 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення адміністративного та кримінального законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Вітчизняний законодавець помістив адміністративне правопорушення «Порушення прав на право інтелектуальної власності» (ст. 51-2) до глави 6 Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність». У зв’язку з цим, Г.В. Корчевний слушно зауважив, що адміністративно-правовий захист інтелектуальної власності, що здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, майже нічим не відрізняється від механізму захисту права власності. Такий підхід є методологічно невірним, тому що власність й інтелектуальна - різні правові інститути.

Аналіз ст. 51-2 КУпАПдозволяє зробити декілька висновків критичного характеру:

-           конструкція цієї статті виходить із пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності. Це може призвести до вільного тлумачення. Наприклад, вільне використання об’єктів авторського права для створення нового твору може здійснюватися у межах, що відповідають меті такого використання. Але де чіткі правові критерії таких меж? Вони або визначені не досить чітко або їх зовсім нема. Отже, є можливість притягнути до адміністративної відповідальності через довільне трактування меж вільного використання твору. Цього правозастосовуючі органи повинні уникати.

Право і особливо розгляд питання про притягнення до адміністративної відповідальності не може засновуватися на апріорних критеріях;

- статтею 51-2 КУпАПохороняються буквально всі об’єкти права інтелектуальної власності, на це вказує “тощо”. Але передбачаючи адміністративну відповідальність за порушення, необхідно чітко зазначати об’єкти. У противному разі виникає загроза підведення під “тощо” й того, що не може і не повинно захищатися через встановлення адміністративної відповідальності;

-           об’єктом правової охорони, по суті, є порушені використанням об’єкта правової охорони майнові права, а також і немайнові права. Але якщо можна погодитися із встановленими санкціями за перший вид порушення, то аж ніяк - з другими.

Так, додаткова міра покарання у вигляді конфіскації тут зовсім недоречна. Тож очевидно, що потребує чіткого розмежування відповідальність за порушення майнових прав та відповідальність за порушення особистих немайнових прав;

-           ця стаття охоплює зразу декілька інститутів права інтелектуальної власності: авторське право, суміжні права, право промислової власності, та нові об’єкти цього права. Очевидно, що правові наслідки порушення майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки. [37]

Очевидно, що адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності генезисно є ще молодим і формується на дезінтеграційних засадах. У силу цього виникає конкуренція правових норм. При виявленні правопорушення застосовувати норму Кодексу України про адміністративні правопорушення чи норми інших законів - питання не таке вже й просте. Тому різні органи можуть по-різному кваліфікувати одне й те ж правопорушення. Це не сприяє єдності практики застосування адміністративного законодавства, ні захисту прав інтелектуальної власності. То ж не дивно, що провадження у цих справах затягується, розгляд у судах по суті теж. У результаті суди приймають рішення про припинення справ у зв’язку із перебігом строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Також обсяг процесуальних гарантій при розгляді справи в адміністративному порядку значно вужчий, ніж у судовому. Так, не завжди передбачається особиста участь зацікавлених осіб чи їх представників у розгляді справи; не є обов'язковим колегіальний розгляд спору; законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, зокрема пояснення свідків, тощо; свідки та експерт, які залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих пояснень або відмову від них і т.п.

На наш погляд, істотне підвищення законодавцем розміру матеріальної шкоди у значному, великому та/або особливо великому розмірі, завданої суб’єктам авторського права та суміжних прав, на підставі положень ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, не сприяє підвищенню ефективності кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав та запобіганню вчиненню злочинних порушень авторського права і суміжних прав. Навпаки, воно фактично заохочує злочинців до вчинення даних порушень, гарантуючи їм уникнення кримінальної відповідальності, якщо розмір матеріальної шкоди, завданий зазначеними діяннями суб’єктам авторського права та (або) суміжних прав, буде складати суму, яка є меншою від необхідної для притягнення до кримінальної відповідальності. [32]

П.П. Андрушко і А.М.Коваль вважають, що родовим об’єктом злочинів, передбачених ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» та ін. щодо порушень права інтелектуальної власності є право інтелектуальної власності. С.Я. Лихова, разом із П. Берзіним, відмовилась від висловленої нею раніше думки і також визнала родовим об’єктом вказаних вище злочинів право інтелектуальної власності.

Тому, цілком логічним було б об’єднання перелічених вище злочинів у одному розділі, який можна назвати «Злочини проти інтелектуальної власності». Саме так вирішили проблему місця кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону в Естонії та Болгарії. Законодавець Боснії та Герцеговини, Колумбії взагалі помістив в окрему главу лише злочини у сфері авторського та суміжних справ. [34]

У Федеративній Республіці Німеччині норми, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, є частиною спеціального кримінального права (“Nebenstrafrecht”) і містяться в Законі про авторське право. Особливої уваги охороні авторського права і суміжних прав надають в Італії, Польщі, Португалії та Франції, також помістивши кримінально-правові норми в закони (кодекси) про авторське право і суміжні права (інтелектуальну власність).

У вітчизняній науковій літературі немає особливих заперечень щодо виділення в Особливій частині КК окремого розділу «Злочини проти права інтелектуальної власності».

Однак, прихильники вказаної реформи вітчизняного кримінального закону недостатньо активно аргументують власну позицію. Зокрема, А.М. Коваль вірно вказавши, що авторське право і суміжні права не є виборчими чи трудовими правами і свободами людини, основною причиною подібних змін, проте, вважає необхідність підкреслення високої суспільної небезпеки злочинів проти права інтелектуальної власності та уваги, яку приділяє держава боротьбі з ними.

Як вбачається з аналізу ст. 176 КК України, на наш погляд, з позицій правил законодавчої техніки вказана стаття має істотні вади.

По-перше, юридичний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, потребує вдосконалення шляхом вказівки у тексті диспозиції даної частини статті Кодексу на конкретних суб’єктів, яким повинна бути завдана матеріальна шкода у великому розмірі. Такими суб’єктами мають визнаватись відповідні суб’єкти авторського права та (або) суміжних прав.

По-друге, ст. 176 КК України однаковою мірою охороняє як авторське право, так і суміжні права. При цьому порушення авторського права не обов’язково тягне за собою порушення суміжних прав, зважаючи на що, дана стаття відповідно до правил законодавчої техніки повинна бути сформульована як «Порушення авторського права і суміжних прав».

По-третє, четверта форма вчинення даного злочину (інше умисне порушення авторського права і суміжних прав) може бути вчинена не лише шляхом активного діяння - дією, але і пасивним діянням – бездіяльністю винної особи. Останнє, наприклад, може мати місце у випадку порушення майнового права суб’єкта авторського права та (або) суміжних прав шляхом невиплати винагороди (пасивна поведінка винної особи у формі бездіяльності) за договірне використання об’єктів авторського права та (або) суміжних прав. З огляду на це слід змінити термін «дія», наведений у диспозиціях частин 2 та 3 ст. 176 КК України на більш загальний термін «діяння», що включає у себе як дію винної особи (активне діяння), так і її бездіяльність (пасивне діяння) стосовно порушення авторського права та (або) суміжних прав. Саме такий підхід вже знайшов своє застосування у ст. 146 Кримінального кодексу РФ (1996 р.). [34]

Порівняльний аналіз санкцій ст. 176 КК України з санкціями, встановленими за аналогічні порушення авторського права і суміжних прав у кримінальних законах зарубіжних країн, а також з вимогами міжнародно-правових норм дає змогу дійти висновку про необхідність посилення покарання за ст. 176 КК України.

Слід наголосити, що, виходячи зі ст.ст. 3, 41, 54 Конституції України права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні цінностей, ніж право власності, що має відзначатися і на мірах охорони даних прав, зокрема кримінально-правовими засобами.

Також слід позначити, що порушення авторського права і суміжних прав, поєднані із вчиненням інших із наведених злочинів, значно посилюють як кримінальну відповідальність винних осіб, так і їх покарання.[33]

Подальше вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав має йти шляхом посилення покарання за ст. 176 КК України та виведення даного злочину із категорії злочинів середньої тяжкості до категорії злочинів тяжких та особливо тяжких злочинів (у випадку вчинення порушення авторського права і суміжних прав організованою групою, службовою особою з використанням службових повноважень щодо підлеглої особи, завдання даними діяннями матеріальної шкоди в особливо великому розмірі). [34]

У цьому випадку винуватих осіб практично неможливо буде вже звільнити від кримінальної відповідальності та покарання, наприклад, застосувавши акт амністії чи уклавши угоду про примирення з потерпілим автором чи суб’єктом суміжних прав. Тому за таких обставин знайде своє практичне застосування найважливіший принцип кримінального права – невідворотності кримінальної відповідальності та покарання за вчинене.

З іншого боку, на наш погляд, не можна не відзначити, що така ситуація одночасно сприяє істотному зміцненню кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав і дозволяє, хоча і штучним шляхом, застосувати достатньо суворі кримінальні покарання за порушення цих прав, виправивши таким чином ситуацію із проблемою м’якості та недосконалості покарань, які наразі встановлені за порушення авторського права і суміжних прав у відповідних санкціях ст. 176 КК України. [33]

Інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав, звичайно, не повинен застосовуватись ізольовано від інших статей Кримінального закону, а за наявності для того підстав, саме у сукупності з низкою інших кримінально-правових норм. Вважаємо, що це додатково акцентуватиме увагу на непорушності авторського права і суміжних прав, неприпустимості посягань на них з боку правопорушників, і, таким чином, більш дієво охоронятиме ці права та запобігатиме вчиненню злочинів.

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Це нововведення має забезпечити ефективність виконання судових рішень й ймовірність їх виконання в повному обсязі взагалі.

ВИСНОВКИ

ХХІ ст. справедливо називають століттям інтелектуальної власності. Адже щодоби з’являються нові літературні, художні, музичні твори різноманітних жанрів та напрямів. Розпочався цей процес не сьогодні і принаймні вже понад два століття людство усвідомлює необхідність ефективної правової охорони авторського і суміжних прав.

Ще у 1886 р. з цією метою на рівні міжнародного співтовариства було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, у 1952 р. – Всесвітню конвенцію про авторське право, у 1961 р. – Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, у 1971 р. – Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Дані міжнародні акти проголошують необхідність створення національного режиму охорони прав авторів, інтересів виконавців, виробників фонограм.

В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов’язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

У період переходу нашої країни до ринкових відносин система законодавства перетерпіла кардинальні зміни. Це відноситься і до правових норм, що регулюють створення, правову охорону і використання продуктів інтелектуальної творчості, зокрема авторського права та суміжних прав.

В наш час новації складають більшу частину людського життя. Новації вже стають вигідним товаром, тому що їх можна на певних умовах передавати для використання іншим людям чи навіть продавати. Це часто призводить до виникнення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, тому вона потребує охорони та захисту.

З'являються нові об'єкти, які охороняються авторським правом або суміжними правами, що є наслідком зміни ставлення до продуктів інтелектуальної діяльності людини, вона стало більш “ринковим”, а самі продукти інтелектуальної діяльності усе більш чітко здобувають риси товару (продукту інтелектуальної праці, створеного для функціонування його на ринку).

Особливо важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права та свободи громадян, – є прозора економічна діяльність, здатність держави швидко виявляти правопорушення та злочини і приймати ефективні заходи щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських і суміжних прав, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними факторами, то зусилля держави у даній сфері повинні бути спрямовані на захист саме цього сектору економіки. Значна частина порушень зумовлена появою на ринку інтелектуальної власності нових товарів – носіїв об’єктів авторського і суміжних прав, швидким моральним старінням і наявністю швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на пострадянському просторі індустрії шоу-бізнесу зміщуються й акценти у праві інтелектуальної власності. Більшої значимості набуває авторське право і суміжні права.

Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері інтелектуальної власності реєструється саме у цій галузі. Тому виникає питання, чому, а відтак – що робити: якими правовими та організаційними заходами запобігти порушенням? Тим більше, що внаслідок поширення порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку України з боку розвинених країн світу.

В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов’язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

У відповідності зі ст.41 Закону України “Про власність” об'єктами права інтелектуальної власності є здобутки науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці [9]. Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України “Про авторське право і суміжні права”, у ст.1 в якій вказується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням досягнень науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій мас-медіа (суміжні права) [10]. Іншими словами, у законі прямо закріплений двуединий зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Конституція України гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати їх без згоди, за винятками, встановленими законом.

В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони прав інтелектуальної власності.

В силу того, що авторське право та суміжні права належать до предмета права інтелектуальної власності їхній правовий статус є таким само, як і статус будь-якого іншого права власності з притаманною йому ознакою недоторканості. Однак межі недоторканості будь-якого права інтелектуальної власності не можуть бути абсолютними. Прикладом тому є права авторів і виконавців на створені ними твори науки, літератури та мистецтва, коли автор, перебуваючи в договірних відносинах із видавництвом, театром та іншими організаціями-користувачами, припускає, що в ході підготовки твору до видання до нього будуть внесені відповідні зміни. Але редактор або режисер, довершуючи твір, не мають права без згоди автора порушувати його задум, особливості стилю тощо.

З іншого боку, недоторканість твору для автора може породжувати майнові наслідки, оскільки перекручення або спотворення театром п’єси під час постановки може знизити відвідуваність установи або призвести до виключення п’єси з репертуару театру. В свою чергу, це призведе до зменшення розміру винагороди автора або припинення її виплати. Такі умовності вносять деякі корективи в розуміння як недоторканості об’єктів авторського та суміжних прав, так і в саме поняття захисту авторських прав.

Зважаючи на вищевикладене можна дійти висновку, що об’єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом правових інститутів, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності.

Чинне законодавство України щодо інтелектуальної власності заклало досить ґрунтовні засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Проте, оцінюючи це законодавство в цілому позитивно, все ж не можна не відзначити його окремих недоліків.

Отже, цільної взаємоузгодженої системи норм про захист права інтелектуальної власності чинне законодавство України не містить. Істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності є також її занадто низька ефективність. Порушники права інтелектуальної власності не дуже бояться застосування до них встановлених чинним законодавством санкцій. Інколи доходи від неправомірного використання чужого твору чи об'єкта суміжного права перевищують встановлені санкції у сотні раз і з лихвою перекривають понесені витрати.

Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника бажання використати неправомірно твір чи об'єкт суміжного права.

Недоліками існуючої системи захисту права інтелектуальної власної є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення права інтелектуальної власності. Ще однією причиною недостатньої ефективності захисту права інтелектуальної власності є численні можливості уникнути відповідальності порушника за невиконання уже прийнятого судом рішення у справі на користь позивача, що дає йому можливість зволікати з виконанням довгі роки.

Україна відносно молода самостійна держава, тому маємо дещо неузгоджене законодавство, в якому нормативні акті, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини містять в своїх нормах протиріччя. Проте, спираючись на досвід більш «дорослих» країн та власний історичний досвід, маємо подолати ці прогалини та неузгодження й привести національне законодавство у сфері авторського права та суміжних прав у відповідність до міжнародного законодавства. Таким чином, матимемо ще один «продукт» - результат творчої діяльності, з яким, будучи законодавчо забезпеченими, зможемо вийти на міжнародний ринок.

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

На нашу думку важливим в забезпеченні авторського права та суміжних прав є своєчасне реагування законодавцем на створення нових суспільних відносин у цій галузі шляхом прийняття відповідних нормативних актів та впровадження механізму їх застосування на практиці.

Держава робить усе необхідне для надійної правової охорони інтелектуальної власності, але задовольнятися досягнутим немає найменших підстав, і законодавство надалі потребує внесення змін.

Список використаних джерел

1.       Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст.141. зі змінами та доповненнями

2.       Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.). 31 травня 1995 р. Україна приєдналася до цієї конвенції у вигляді Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979р

3.       Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. Набула чинності для України 23 грудня 1993р.

4.       Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 3794-ХІІ

5.       Всесвітня декларація з інтелектуальної власності // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2002. -№ 4. - С.14 – 18

6.       Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)

7.       Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)

8.       Закону України “Про антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 50. – Ст. 472

9.       Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 30. – Ст.379

10.    Закон України " Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. зі змінами та доповненнями

11.    Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах"

12.    Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм "

13.    Закон України „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 2, ст.16

14.    Закон України “Про приєднання України до конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного витворення їхніх фонограм” Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 32. – Ст.265

15.    Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 36. – Ст. 164

16.    Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями

17.    Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р. // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. Право интеллектуальной собственности. К., 1999. - С. 289-304; CD-ROM Компьютерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс

18.    Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм // CD-ROM Компьтерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс

19.    Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р зі змінами та доповненнями

20.    Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003р. зі змінами та доповненнями

21.    Постанова Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 N 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=index

22.     Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. В 2 и. – Свердловск, 1972. – Т.1.:Основные вопросы общей теории социалистического права. – 371 с.

23.     Базылев Б.Т. Сущность позитивной юридической ответственности // Правоведение. – 1979. – № 14.

24.     Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 640 с.

25.     Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.:Городец издат, 2001

26.     Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. В.Т. Бусел. – Ірпінь.: Перун, 2001

27.     Венедіктова І.В., Розгон О.В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права // ФП 2007-2 - http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07vivoap.pdf

28.    Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.// «ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Питання & Відповіді -http://www.patent.net.ua/intellectus/patentbureau_news/about_intellectual_property/980/ua.html

29.    Вінаєва К.Авторські та суміжні права: аспекти цивільно-правового захисту //Юридична газета №17 (101) 26 квітня 2007 року - http://www.yur-gazeta.com/article/1172/

30.    Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулиро-вание. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та‚ 1976. 198 с.

31.    Гулкевич В. Родовий об’єкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав //crime-research.ru

32.    Гулкевич В. Характеристика незаконного відтворення та розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав, як основних різновидів злочину, передбаченого ст. 176 КК України //crime-research.ru

33.    Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук. практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - Т. 1.; Право інтелектуальної власності / С.О. Довгий, В.С. Дроб'язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. М.В. Литвина, С.О.Довгого. - К., 1999. - С. 21-24.

34.    Коваль А. Порушення авторського права і суміжних прав: кримінально-правові проблеми, які потребують свого вирішення //Юридична газета №15 (51) 18 серпня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1710/

35.    Коваль А. Проблеми додаткової кваліфікації порушень авторського права і суміжних прав //Юридична газета №9 (45) 23 травня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1530/

36.    Коваль А. Соціально-політичні передумови вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав Юридичний журнал №8/2005-http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1841

37.    Коломойцев В.E. Аналітична оцінка процесу реформування форм власності в Україні.— Луганськ, 2001. — 349с.

38.    Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2002. - № 5.

39.    Корчевний Г.В. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць економіко-правового факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2002. – Т. 5.

40.    Лінет Оуен. Купівля і продаж авторських прав на літературні твори. Практичний посібник для видавництв України. - К.: "Основи", 2005. -135с.

41.    Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; Предисловие М. Федотова. - М., 2002. - С. 24-26

42.    Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2010 – 136 с.

43.    Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид.лит., 1985. – 132 с.

44.    М.А. Близниченко, З.И. Марченко. Механизм защиты авторского права на объекты интеллектуальной собственности http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pav/2008_2009/11-06.pdf

45.    Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар /Р.А.Калюжний, А.Т.Томзюк, О.О.Погрібний та ін.; - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 781 с.

46.     Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року зі змінами та доповненняями / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2010. – 1104 с.

47.     Носков Е.А. Позитивная юридическая ответственность / Под общей редакцией Р.Л. Хачатурова. – Тольятти, 2003

48.     Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник /За заг. ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін юре», 2003- 236 с.

49.    Особливості визначення форми вини при вчиненні злочину «порушення авторського права і суміжних прав» у теорії кримінального права та практичній діяльності //Юридичний журнал №10/2005 - http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1950

50.    Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні. // Електронна адреса статті - http://www.fic.kiev.ua/EventsUA/200103221.htm

51.    РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ.// Видання Державного департаменту інтелектуальної власності „СВІТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ” № 24 (61) (огляд) від 12 липня 2002 р.

52.    Середа Д.М. Деякі особливості розкриття злочинів, які пов*язані з порушенням права на інтелектуальну власність в Україні //crime-research.ru

53.    Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с. -http://www.lawbook.by.ru/theory/Skakun/cont.shtml

54.    Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001

55.    Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності: виклик для України // Інтелектуальна власность. - 2008. - № 4. – С. 10–19

56.    Якуба О.М. Административная ответственность. – М.: Юрид. лит., 1972. 152 с.