Юридичні колізії та способи їх розв’язання

Юридичні колізії та способи їх розв’язання.

План.

Вступ

1. Поняття юридичної колізії

2. Причини та види юридичних колізій

3. Способи розв'язання юридичних колізій

Висновки

Вступ.

Українське законодавство - складне, багатогалузеве утворення, у якому маса всіляких різночитань, нестиковок, паралелізмів, неузгодженостей, конфліктуючих або конкуруючих норм та інститутів. Будучи за своїм характером територіально великим, воно вже в чинність цього містить у собі можливість різних підходів до вирішення одних і тих самих питань, обліку національних і регіональних особливостей, інтересів центра й місць.

У ньому одночасно діють акти різного рівня й значення, різної юридичної чинності, спрямованості, зокрема, старі, союзні, і нові, українські; протікають процеси уніфікації й диференціації, об'єднання й відокремлення, переплітаються вертикальні й горизонтальні зв'язки й тенденції. Це динамічно напружена й багато в чому споконвічно суперечлива система.

З іншого боку, у практичному житті постійно складаються такі ситуації, які відразу підпадають під дію ряду норм. Виникають небажані юридичні дилеми й альтернативи. Різні норми як би вступають один з одним у протиборство, перетинаючись в одній крапці правового простору й «претендуючи» на регулювання одного й того самого відношення.[13,465]

Проблема колізій в законодавстві України вперше обговорювалась в Україні на рівні Між народної науково-практичної конференції, що відбулася 23—24 жовтня 1995 р. в м. Києві. Її учасники обмежились обговоренням вузького кола колізійних проблем, що мають місце лише в законодавстві України. На думку одного з них (директора Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України акад. Ю.С. Шемшученка), «юридична наука тут відстає від по треб практики. У нас немає ґрунтовних теоретичних розробок цієї тематики... За цих умов практика вимушена діяти імперативним шляхом, який не завжди виявляється продуктивним».[10,19] Ю.Тихомиров у дослідженнях юридичних колізій змушений констатувати, що «проблема колізій в глобальному масштабі не ставиться і не вирішується, вона зводиться до колізійного права і колізійних норм, що приписують, які акти застосовувати, коли виникає суперечлива ситуація».[15,11]

1. Поняття юридичної колізії.

Сучасний відомий російський правознавець Ю.Тихомиров вважає «протиріччя, що виникають у всіх сферах життя громадянина, держави і суспільства в цілому»..., нашими «вічними супутниками»[15,3], а конфлікти, спори, зіткнення людей, на його думку, існували у всі часи. Він категоричний в тому, що «колізія — це сьогоднішній спільний знаменник намірів, дій, вчинків».[14,19]

Термін «колізія» (лат. — соllisiо) походить від латинського «соllіdо» —стикаюсь і означає сутичку, збіг протилежних обставин, сил та інтересів. Класичним виразом колізії є протиріччя між «існуючим» і «необхідним», а якщо взяти до уваги, що закон закріплює «існуюче», а в праві міститься «належне» чи «необхідне», то юридичні колізії в найбільш глобальному масштабі полягають у протиріччях між позитивним законом і природним правом.[10,18]

Під юридичними колізіями розуміються розбіжності або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють ті самі або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають у процесі правозастосування й здійснення компетентними органами й посадовими особами своїх повноважень.

Щоб усунути колізію, потрібні високий професіоналізм в процесі тлумачення й правозастосування, точний аналіз обставин «справи», вибір єдиного можливого або на крайній випадок найбільш доцільного варіанта рішення. Це, як правило, складне аналітичне завдання.

Зрозуміло, протиріччя можна зняти (і вони знімаються) шляхом видання нових, так званих колізійних норм. По влучному вираженню Ю.А.Тихомирова, це — норми - «арбітри», вони становлять свого роду колізійне право, що, втім, лише умовно можна вважати самостійною галуззю, тому що його норми «вкраплені» в інші акти й не існують ізольовано.[15,97]

Однак застосування колізійних норм, тобто безперервне законодавче втручання в усі спірні випадки, просто неможливо.

Юридичні колізії, безумовно, заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко ущемляють права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності й правопорядку, правосвідомості й правовій культурі суспільства. Вони створюють незручності в правозастосовній практиці, ускладнюють користування законодавством рядовими громадянами, культивують правовий нігілізм.

Коли на той самий випадок доводиться два, три й більше акти, то виконавець як би одержує легальну можливість (привід, зачіпку) не виконувати жодного. Тому попередження, локалізація цих аномалій або їхнє усунення є найважливішим завданням юридичної науки й практики.

Протиріччя існують не тільки між окремими галузями права, які в останні роки розвивалися різними темпами, але навіть між конкретними нормами усередині одного закону. Суперечливість законодавства усе більше ускладнює реалізацію прийнятих законів. Вона служить живильним середовищем для зловживань і корупції в системі державної влади.[13,466]

У радянські часи вважалося, що навіть для колізійних норм нема об'єктивних передумов, бо в разі виникнення колізій (а основною їх причиною вважалися недоліки кодифікації) вони по винні були розв'язуватись залежно від юридичної сили і субпідрядності норм або на підставі пра вил дії правових норм у часі. Дослідження вчених-юристів з цієї проблеми стримувало, мабуть, політичне «табу» на аналіз суспільних протиріч і конфліктів, що стало причиною відсутності системного підходу для їх обґрунтування та подолання.

У зв'язку з названими причинами всі поняття юридичних колізій на даний час знаходимо в енциклопедичних і словникових виданнях. Але ті терміни, що в них містяться, — колізія, колізія законів, колізія прав, колізійне право, колізійна норма, колізійна прив'язка є недостатніми для теоретичного і наукового обґрунтування проблеми.[10,19] На думку Ю.Тодики, «безконфліктна модель розвитку суспільних відносин, яка панувала у 80-х роках на пострадянському просторі, не спонукала до наукових пошуків причин появи і шляхів вирішення конфліктів у політико-правовій сфері. Визнавалось, що за соціалізму існують тільки неантагоністичні суперечності, а тому керівництво багатьох країн СНД виявилось безсилим перед розв'язанням конфліктів і, насамперед, у державно-правовій сфері».[17,58]

Колізійність українського законодавства збільшується ще й тим, що в країні одночасно діють закони СРСР, закони, прийняті Верховною Радою УРСР, Верховною Радою. У цьому ж правовому просторі обертаються укази Президента, урядові постанови й незлічена безліч відомчих і регіональних актів. Весь цей величезний «Монблан» досить далекий від гармонії й погодженості. Крім того, як відзначається в літературі, у ході проведення реформ (мається на увазі період з 1985 р.) законодавство по деяких найважливіших питаннях змінилося вже тричі.

Союзні закони повністю не скасовані, а нові, українські, в необхідному обсязі поки не створені. Акти цих двох «різних держав», що були колись єдиним утворенням, не завжди стикуються, на гранях їхнього зіткнення виникають розбіжності й невідповідності. Сформована ситуація створює враження, що нинішнє законодавство країни як би виткано з протиріч, у ньому панують анархія, перекоси, плутанина. Розбалансована синхронність правової системи, багато її складових частин погано узгоджуються одна з одною, не підпорядковуються загальній меті. Заплутаність же нормативного матеріалу дає нерідко простір для волюнтаристичних дій посадових осіб і владних структур.

Звичайно, абсолютно досконалого, ідеального законодавства ніде у світі немає. Право кожної країни неминуче містить у собі певні колізії, пробіли, протиріччя, але в нас все це набуло гіпертрофовані форми, оскільки Україна проходить етап складних соціально-економічних перетворень і суспільні відносини перебувають у стані корінного ламання, нестабільності, хаосу. Юридичні норми не встигають, а часом і не в змозі їх вчасно оформляти, закріплювати, регулювати.

Ще Гегель відзначав, що «виникнення колізій при застосуванні законів... зовсім необхідно, тому що в противному випадку ведення справи прийняло б механічний характер. Якщо деякі юристи звикли до думки, що покінчити з колізіями можна, надавши багато чого розсуду суддів, то такий висновок значно гірше, тому що рішення, прийняте тільки судом, було б сваволею».[6,249]