ПРИЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН

7. ПРИЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН.

Причорноморський регіон включає Автономну Республіку Крим, Одеську, Миколаївську, Херсонську області та м.Севастополь. У регіоні налічується 53 міста і 120 селищ міського типу.

У степовій частині Причорномор’я сформувався зерновий пояс озимої пшениці та кукурудзи. На полях штучного зрошення, прилеглих до Північно-кримського каналу ти гирл річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідне місце займають соняшник, олійні (коріандр, троянда, лаванда), тютюн, цукрові буряки. Міжрегіональне значення мають овоче-баштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажан, кабачки, дині, кавуни). Овочівництво розміщене навколо великих міст та центрів консервної промисловості. Поширені виноградники. Вирощують кісточкові – абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові – яблука, груші.

Тваринництво має м’ясо-молочний напрям. Головні його галузі – скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Провідна галузь –вівчарство ( регіон дає 2/5 вовни України).

 Херсонська область.

Херсонська область утворена 30 березня 1944 р. за рахунок частин миколаївської і Запорізької областей. Її площу складає 28,5 тис. кв. км (4,7% від території України).

В адміністративно-територіальному відношенні є 18 адміністративними районами, 9 містами, у тому числі 3 обласними підкореннями (р. Херсон, р. Каховка, р. Нова Каховка), 30 селищами міського типу, 660 сільськими населеними пунктами.

Головне багатство області – земля. Однак, посушливий клімат, маловодність і низька залісненість мають негативний вплив на розвиток сільського господарського виробництва.

Сільське господарство області спеціалізується на молочно-м'ясному тваринництві і рослинництві зернового напряму, а також овочівництві і виноградарстві.

Головна зернова культура – озима пшениця. Вирощують також кукурудзу, ячмінь, рис, просо. основна технічна культура – соняшник. Серед овочевих найбільше значення мають помідори, перець солодкий, баклажани, кабачки. Баштанні (кавуни, дині) поширені у причорноморських районах. Провідні кормові культури: кукурудза на силос і зелений корм, люцерна, кормові коренеплоди, тощо. Однією з високорозвинених галузей є виноградарство. Значні площі займають садові насадження. Переважають кісточкові культури: абрикоси, персики, черешня, сливи. Вирощують також айву, яблуні, груші.

Серед галузей тваринництва провідне місце посідає скотарство м’ясо-молочного напрямку, свинарство тонкорунне вівчарство та птахівництво. Рибальством займаються на Чорному і Азовському морях та Дніпрі і Інгульці.

Питома вага регіону у валовій продукції сільського господарства України у 2000 р. становила 3,44% ( у 1990р. – 3,37; у 1995 р. – 3,43). Область посідає серед інших областей 16-те місце; на одного працюючого – 18-те місце. Питома вага рослинництва у загальному обсязі сільськогосподарської продукції області складає 64,7%. Характерним є те, що вона постійно зростає: у 1990р. становила 47,8 і у 1995 р. – 58,6%.

Питома вага продукції тваринництва, навпаки, зменшується. У 2000р. вона зменшилась до 37,9% у порівнянні з 1990р. – 52,3 і 1995 –47,3%.

За період 1990-2000рр. в області відбулось абсолютне скорочення валової продукції галузі за усіма категоріями господарств. У 2000р. її рівень становив 51,8% від рівня 1990р. і 92,4% від рівня 1995р.

Такий стан сільського господарства призвів до збиткових результатів у діяльності сільськогосподарських підприємств. У 2000р. збитковими в області було 246 сільськогосподарських підприємств.

 Одеська область.

Одеська область утворена 27 лютого 1932 р. Її площу складає 33,3 тис. кв. км (5,5% від території України).

Адміністративно-територіальний пристрій представлений таким чином: 26 адміністративних районів, 19 міст, у тому числі 7 обласного підкорення (Одеса, Ізмаїл, Ільічевськ, Белгород-Днестровській, Котовськ, Теплодар і Південний) і 12 міст районного підкорення, 33 селища міського типу, 1139 сільських поселень.

Регіон виділяється крупним зерновим господарством.

Враховуючи специфіку природно-кліматичних умов регіону, сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових ( озима і яра пшениця, кукурудза на зерно) і технічних ( соняшник) культур, а також овочівництві, виноградарстві й садівництві, особливо навколо великих міст. Тваринництво представлене молочно-м’ясним скотарством, свинарством, вівчарством і птахівництвом.

Область характеризується високою часткою сільськогосподарських угідь, які становлять 2590,8 тис. га (83,1% до загальної площі земель), з них ріллі – 1597,1 тис.га. Посівні площі з 1990 по 2000р. скоротились на 13%, У їх структурі основне місце займають зернові культури, частка яких становить майже 50% посівів регіону. У 2000р. усіма сільськогосподарськими підприємствами під зернові та зернобобові використовувалось 960,2 тис.га, з них під пшеницю – 498,6, цукровими буряками – 21,3, соняшником – 278,9 тисяч гектарів.

Динаміка валового сільськогосподарського виробництва показує, що кризові явища охопили цю галузь більше, ніж в Україні в цілому. Так, у 2000р. випуск валової продукції сільського господарства області складав лише 57,2% від рівня 1990р. Валові збори зерна зменшились на 40,9, овочів – на 34,9%. Урожайність зернових культур знизилась до 18,0ц/га, соняшнику – до 11,7, овочів – до 87,0 центнерів з гектара.

За останні роки суттєво скоротилися обсяги виробництва тваринницької продукції. Так, з 1990 по 2000 рік обсяги виробництва м’яса знизились на 61,8%, молока – на 46,1% яєць – на 42,9%. Основними причинами цього стало різке скорочення. поголів’я худоби, диспаритет цін на сільськогосподарського продукцію, збитковість виробництва. Незважаючи на збільшення кількості селянських фермерських господарств, поголів’я худоби з них у 2000 році значно скоротилось порівняно з 1995 роком ( з 2558 голів великої рогатої худоби).

 Республіка Крим.

Автономна республіка Крим утворена як кримська область 30 червня 1945 року, статус республіки одержала в 1991 році. Її площу складає 26,1 тис. кв. км (4,3% від території України).

В адміністративному відношенні республіка включає 14 адміністративних районів, 16 міст, у тому числі 11 міст обласного підкорення, 56 селищ міського типу, 957 сільських населених пунктів.

Сільське господарство багатогалузеве. Проте ведуча роль належить зерновому господарству. На поливних землях обробляються рис і технічні культури. Розвинене садівництво і виноградарство, вирощування эфирно-масленичных культур.

Сільськогосподарські підприємства об’єднанні у три виробничі сільськогосподарські підзони: передгірну, степову, південнобережну. Цей поділ передбачає подальше, більш детальне районування господарств, оскільки Крим з його неоднорідним кліматом і вертикально природною зональністю він є вкрай необхідним та досить складним.

Дуже поширені у всіх зонах садівництво та ягідництво: Алуштинський район є найкращим грушевим районом, поширена культура яблуні, айви, сливи, черешні персика, абрикоса, вишні, полуниці, малини, горіхоплідних.

Основні площі ефироолійних культур розміщені в передгірно-гірській зоні та в в двох районах степової зони – Нижньогірському та Радянському. Раніше більше 60% виробництва трояндової олії було зосереджено в Криму, але в останнє десятиліття воно значно впало. Виготовлення інших ефірних олій на промисловому рівні майже припинене, хоча всі кримські ефірні олії користуються високим попитом на світовому ринку і можуть забезпечити значні грошові надходження для подальшого розвитку господарства регіону.

тваринництво в природних зонах Автономної Республіки Крим різноманітне . В Степу воно має молочно-м’ясний напрям: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство. На жаль, втратило свої позиції птахівництво, хоча тут воно було високоінтенсивним, мало хорошу кормову базу та швидку реалізацію на курортах. Передгірна, гірська та південнобережна зони зараз не мають високотоварного скотарства, тут переважає вирощування овець і кіз у підсобних господарствах населення.

Місто Севастополь.

Севастополь - незамерзаючий морський торговий, рибний порт, промисловий, науково-технічний, рекреаційний і культурно-історичний центр півдня України, розташований в південно-західній частині кримського півострова на семи горбах Гераклейського півострова, місто знаходиться на одній паралелі з італійським містом Міланом і французьким містом Ліоном.

Севастополь розкидався в південно-західній частині Криму. Його ландшафт визначають численні бухти, що продовжуються глибокими балками, і рельєф Головної гряди кримських гір, що починається тут.

Севастополь разом з Києвом є самостійною адміністративно-територіальною одиницею України. Зараз Севастополь за розмірами - п'ятнадцяте місто України. Густина населення в межах міськради за рахунок високого рівня урбанизированности території достатньо висока. Крім власне міської місцевості, найбільш щільно заселені прилеглі до Севастополя і Балаклаве сільські території, а також окремі ділянки побережжя і предгірні ареали.

В межах адміністративних меж севастопольської міськради склалася самостійна система розселення, інтегрована в єдину систему розселення Криму. На території севастопольської міськради сконцентровано біля 15% населення кримського півострова. Структурний каркас севастопольської системи розселення утворюють три міста (власне Севастополь, Балаклава і Інкерман) і селище міського типа Кача. Сільське розселення представлено середніми поселеннями - центрами сільських порад, виконуючими роль локальних субцентрів, і невеликими сільськими населеними пунктами. В цілому на території міськради розташовується 29 сільських населених пунктів.

Сільське господарство територій, підлеглих севастопольській міськраді, залишаючись типовим для південної частини кримського півострова, має свої специфічні риси, зв'язані їх приміським положенням.

Миколаївська область.

Миколаївська область утворена 22 вересня 1937 р. після розукрупнення одеської області. Її площу складає 24,6 тис. кв. км (4% від території України).

Адміністративно-територіальний пристрій області: 19 адміністративних районів, 9 міст, у тому числі 5 обласного підкорення (Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ, Южноукраїнськ, Очаків), 17 селищ міського типу і 908 сільських населених пунктів.

Мережу сільського розселення складають 908 сільських населених пунктів. Основна частина - більше 500 сіл - це населені пункти з чисельністю до 30 жителів. Ці села розташовуються в основному на півночі, північному заході, півночі-сході і в центральній частині області. Найбільші поселення сільського типу (60 поселень з чисельністю більше 1500 жителів) розташовані на півдні і південному сході області. Густиною сільських поселень виділяються долини річок Кодіма, Синюха, частина долини Південного Буга.
Сільське господарство області включає рослинництво, основними культурами якого є зернові (озима пшениця, яровий ячмінь, кукурудза), технічні культури - соняшник, цукровий буряк, овочі, баштанні культури, через сприятливі кліматичні умови тут розвинені садівництво і виноградарство і тваринництво м'ясо-молочного напряму.

Провідне місце в його структурі по валовій продукції (більше 50% загального обсягу) займає рослинництво, на півночі області воно має зерново-буряковий напрямок, на півдні – зерно-олійно-плодоовочевий. Особливістю розвитку рільництва в області є те, що значна кількість його продукції вирощується на зрошуваних землях, загальна площа яких на 01.01.2001р. становила 188 тис.га.

Основними вирощуваними зерновими культурами в області є пшениця і кукурудза, а також технічні – цукрові буряки, соняшник, коноплі, соя, рицина. Розвинуте садівництво, баштанництво, виноградарство. У 2000р. площі під основними сільськогосподарськими культурами склали 1269 тис.га або 719 тис.га, (56,6%), технічними – 276 (21,7%), картоплею і овоче-баштанними культурами – 57( 4,5%), кормовими – 217 тис.га (17,1%).

Тваринництво в області має м’ясо-молочний напрям. Розвивається скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. В 2000р. поголів’я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств склало: 294,4 тис., свиней – 136,8 тис., овець та кіз – 42,5 тис.голів. Порівняно з 1990 роком ці показники скоротились більш як на 70%. Основними причинами цього були нерентабельність м’ясо-молочного виробництва, недостатнє забезпечення тваринництва кормами, медикаментами тощо.

ВИСНОВКИ.

Україна належить до найбільш землезабезпечених країн світу. Однак продуктивні землі слід використовувати ефективно та оберігати від розбазарювання і шкідливих впливів, що руйнують грунти і знижують їхню родючість, оскільки у багатьох випадках втрачені для використання в аграрному виробництві площі не відновлюються, а відтворення корисних властивостей грунтів потребує великих затрат.

Нераціональне сільськогосподарське виробництво завдає навколишньому середовищу взагалі та земельним ресурсам зокрема великої шкоди. Так, у XIX ст. розвиток землеродства в Україні здійснювався екстенсивним шляхом. У результаті маємо найвищу розораність земель в Європі, яка становить 57%. Сільськогосподарська освоєність території України зросла до 70, а в ряді районів – і до 90 – 95 відсотків. За 100 років грунти України втратили майже 25 відсотків гумусу.

За останні роки ми спостерігаємо тенденцію до зниження валового збору у виробництві сільського господарства.

Зменшення об'ємів сільськогосподарського виробництва, його криза закладалися протягом років і відобразилися в деградації сільськогосподарських угідь, переважанні на селі важкої непрестижної ручної праці, в грабіжницькій по відношенню до села цінової політики, монополізмі державної власності на землю і проведену на ній продукцію, крайньої занедбаності переробних галузей і виробничої інфраструктури, величезних диспропорціях усередині АПК і інших перетвореннях природи, в насильстві над нею.

Ще однією з важливих причин зниження показників економічної ефективності підприємств сільського господарств є відсутність господарського механізму в його організації, а також непомірно висока вартість услуг. Надзвичайно великий негативний вплив має зменшення виробництва, а отже, й пропозицій промислових засобів виробництва і предметів праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.    Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. Учебник для вузов. – М.,2000.

2.    Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. Розміщення продуктивних сил. – К., 2001.

3.    Мазур А.Г. Регіональна Економіка: проблеми відтворення і управління. – Вінниця: ВДАУ, 2000.

4.    Методологічні засади комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів. РВПС України НАН України. – К., 1998.

5.    Продуктивні сили економічних районів України / Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Горська О.В., Фащевський М.І., Антоньєва Л.С. та ін. – К.: ЗАТ Нічлава, 2000.

6.    Розміщення продуктивних сил України . Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І.Дорогунцов, Ю.І. Петюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ.2000.

7.    Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Навч. Посібник. – К.:Вікар,2001.

8.    Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. Навч. посібник. – К.: Вища школа,2000.