Судак

1.1.5 Судак

Судак – хижа теплолюбна; риба, яка живе у прісній і солонуватій воді басейнів Балтійського, Чорного, Азовського, Каспійського і Аральського морів. Акліматизований на Уралі, в Середній Азії, Сибіру і на Далекому Сході. Утворює напівпрохідну і прісноводну форми. Досягає довжини 120 см і маси 12 кг. У промислі переважають особини масою 2–4 кг при довжині 60–70 см. Статева зрілість настає на 3–4-му році життя.[2]

У природних умовах самець турбується про потомство, що виражається у будівництві гнізда на глибині 0,5–0,8 м і охороні ікри, відкладеної на кореневу систему рослин. Плодючість судака коливається від 82 до 1185 тис. ікринок, що залежить від маси і лінійних розмірів окремих самок. Судак нереститься у прісній воді на чистих ділянках з твердим піщаним дном, з рослинністю і добрим кисневим режимом. Нерестові температури – 8–18 °С [15,17]. Клейка ікра судака розвивається на субстраті 6-10 днів. Можливі відхилення у бік збільшення чи зменшення.

1.1.6 Щука

Щука звичайна – хижа теплюлюбна прісноводна риба. Віддає перевагу водотокам з уповільненою течією, заливам річок і заплавним водоймам озерного типу. Статевої зрілості досягає на третьому-четвертому році життя. [2]

Щука росте швидко, особливо у перші роки життя до настання статевої зрілості. В озерах, річках часто зустрічаються цьоголітки масою до 100 г, дволітки – до 1, трилітки – до 1,5–2 кг.

Цінність щуки як об'єкта ставової.культури полягає не| лише в тому, що вона дає добре м'ясо, а й у тому, що вона як біологічний меліоратор підвищує рибопродуктивність по коропу, карасю та інших рибах, яких розводять, за рахунок знищення їх конкурентів у живленні. Одержуваний при цьому приріст нерідко буває вищим від приросту самої щуки. Нереститься щука ранньою весною при температурі 3-6 °С, ікру відкладає на минулорічну відмерлу рослинність. Плодючість варіює у значних межах від 17,5 до 215 тис. ікринок [20,2].

1.2 Вимоги до зовнішнього середовища при вирощуванні риби

Середовищем існування риб є вода тому фізико - хімічні властивості води являють собою один із найважливіших факторів середовища, який впливає на їх життєдіяльність. Вода повинна: відповідати нормам, у основі яких лежить відповідати біологічним потребам риби, яку вирощують; забезпечувати необхідний рівень природної кормової бази тому для отримання екологічно чистої якісної продукції підійде вода далеко не з кожного джерела водопостачання. Оцінку придатності поверхневих вод для використання у рибопромислових цілях визначають згідно вимогам стандарту. При вирощуванні різних видів риб в ставах в першу чергу слід звертати увагу на підтримання сприятливої концентрації розчиненого у воді кисню, оптимальний вміст 5 -7мг/л. Зменшення концентрації кисню до 3мг/л, особливо в умовах підвищених температур води, може викликати пригнічення дихання риб, що негативно позначається на життєдіяльності, живленні та рості. [7] Порогові величини даного показника для коропа, білого амура та білого товстолоба становить близько 2 мг/л. Оптимальний для активної життєдіяльності та росту цьоголіток і старших вікових груп коропа діапазон температур води наближається до +22 - +27 °С, для білого амура та білого товстолоба +25 -+30 °С . [5] Не менш важливою вимогою є величина водневого показника (рН)для коропових риб він є слабко лужним і становить 6,5-8,5 (допустимі норми 6-8,5). Перманганатна окислювальність води не повинна перевищувати 10 мг/л. Абсолютно недопустима наявність у воді сірководню, метану та вільного хлору [8].Наявність будь якого з цих компонентів у воді навіть у не значних концентра ціях здатна викликати загибель риби тому слід вжити всіх заходів щоб не допустити їх потрапляння у водойму і постійно контролювати якість води. Водообмін є фактором, що дає змогу збільшити виробництво риби з одиниці площі на 40-50%. При водообміні 2-6 діб спостерігається значне пригнічення розвитку в ставах фіто- і зоопланктону. Оптимальним за відсутності аерації вважається 10-12-добовий обмін.

1.3 Класиікація кормів

1.3.1 Природні корми

Природні корми включають в себе різні групи гідробіонтів рослинного і тваринного походження, які є їжею відповідних видів риб і визначають приріст рибної продукції, тобто створюють природну рибопродуктивність .

За характером живлення риб умовно поділяють на три головні групи: фітофаги, зоофаги і зоофітофаги, яких, у свою чергу, поділяють на дрібніші угруповання. Останнім властиве домінування відповідних природних кормових компонентів у харчовому спектрі.

У складі харчової грудки фітопланктофагів домінує фітопланктон, до якого віднесено всю сукупність завислих, вільно плаваючих дрібних водоростей, які розвиваються у шарі води, куди надходить сонячна енергія (евфотична зона) і відбувається фотосинтез. Планктонні водорості мають спеціальні пристосування для існування у завислому стані: вирости і придатки (шипи, ОСТІ, щетинки, перетинки, рогоподібні відростки), порожнинні і сплощені колонії, виділення рясного слизу, накопичення у тілі речовин з низькою густиною (краплини жиру, газові вакуолі). Фітопланктон є головним, а іноді і єдиним первісним продуцентом органічної речовини, за рахунок якої існує все живе у водоймах.

До поширених і найбільш розвинених у водоймах належать водорості з груп діатомових, зелених, синьозелених. Менше значення мають лірофітові, евгленові, золотисті, жовтозелені водорості. [5,17]

Добрі харчові властивості мають зелені водорості класу протококових, які за біохімічним складом особливо привабливі як кормовий об'єкт фітопланктофагів. Деяких представників цієї групи (хлорела, сценедесмус) використовують для масового штучного культивування. Суха речовина цих водоростей містить від 36,7 до 59,6 % білків, серед яких добре засвоювані рослиноїдними рибами всі незамінні амінокислоти, від 10,5 до 51,2 % жирів, у складі яких виявлено до 80 % ненасичених жирних кислот, від 26,0 до 52,1 % вуглеводів. Протококові водорості продукують майже всі відомі вітаміни, енергетична цінність їх сухої речовини варіює від 18,8 до 28,0 кДж/г

За харчовими властивостями зелені водорості поступаються лише евгленовим, які, на жаль, не дуже розвинені у рибогосподарських водоймах.

Досить важливим природним кормом, значення якого часто недооцінюють, є детрит - дрібні органічні часточки (рештки відмерлих і розкладених водних тварин і рослин разом з наявними в них бактеріями), що осіли нг дно водойми або зависли в товщі води у придонному шарі. Він відіграє важливу роль у колообігу органічної речовини, є основним кормовим ком-понент.ом у раціоні риб-детритофагів, додатковою, замінною або вимуше ною їжею для риб-планктофагів і бентофагів. Детрит розрізняють за походженням (фіто-, зоо- та міксодетрит) і ступенем розкладання, що відповідне впливає на його біохімічний склад Слід зазначити, що поживна цінність детриту рослинного походження вища, ніж самих рослин, з яких він утворений. Навпаки, якісні показники детриту, сформованого з решток зоопланктону, значно нижчі, ніж тварин, з решток яких він утворений. Це пов'язано з інтенсивнішим його розкладанням. [11]

Ступінь розкладання детриту істотно впливає на його біохімічні показники. Наприклад, у перші дні після відмирання детрит з фітопланктону містить менше білків і жирів, ніж через 20-30 діб після початку розкладання. Це пояснюють наявністю і життєдіяльністю бактерій. В міру подальшого розкладання органічних решток водоростей і відмирання бактерій (через 1,5- 2 міс) вміст білка і жиру різко зменшується. Детрит із зоопланктону повністю розкладається упродовж 15-20 діб. Важливе місце у раціоні багатьох видів риб, а особливо білого амура займає – вища водна рослинність молоді пагони якої є чудовим кормом для риб. Звичайно риба поїдає не тільки молоду рослинність. Як показує практика заростання водойм вищою водною рослинністю є не тільки не шкідливим, а й навіть корисним. Звичайно це не означає що водойма має повністю бути зарослою для корисного ефекту необхідно аби рослинністю було вкрито всього 15% території ставу.

Особливо важливе значення природні корми мають при використанні напівінтенсивної системи ведення рибництва коли більшу частку раціону вирощуваних риб становлять саме природні корми. Також вони цінні тим, що вони містять у собі велику кількість вітамінів мікро та макро елементів які необхідні для нормальної життєдіяльності риб і це компенсує їх порівняно меншу з штучними кормами поживність. Їх використання дозволяє знижувати собі вартість виробленої продукції та сприяє отриманню якісної екологічно чистої продукції. [14]