Навигация
Методологічні основи планування
51999
знаков
7
таблиц
4
изображения
2. Методологічні основи планування
Найважливішою функцією управління є планування. Планування є власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство, організація або установа передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.
Планування об'єднує структурні підрозділи спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.
За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулювання підприємство, організація або установа самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності установі означає не тільки відмову від повної регламентації «зверху» всієї його діяльності і надання установі широких прав щодо визначення та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці, а й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності нести відповідальність за кінцеві результати господарювання. Усе це має відбитися в планах діяльності установи. Відкрита система установи як його нова якість за ринкових умов і пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування зумовлюють необхідність створення системи планування та управління установою, здатної швидко й ефективно реагувати на ринкові потреби.
Поряд із загальними принципами управління та планування (оскільки останнє є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, а саме: цільова напрямленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та предмета планування.
• Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності установи. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства, організації або установи:
—господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції або надання послуг;
—виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне призначення установи;
—науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;
—соціальну — якомога більш повне забезпечення матеріальних і духовних потреб працівників установи;
—екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.
• Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від
ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності установи, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в її системі. Системний підхід треба використовувати для обґрунтування й розв'язування планових завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.
• Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістичності планування є забезпечення його безперервності. Принцип
безперервності означає:
— підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу, тривалості впливу управлінських рішень, вірогідності передбачення майбутнього;
— взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;
— своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх (регіон, економіка в цілому) та внутрішніх (усередині самого підприємства) змін умов господарювання.
• Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів установи має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних тощо.
• Важливою якісною характеристикою плану є його збалансованість, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками плану. Збалансованість — це визначальна умова обґрунтованості планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.
За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності установи, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності діяльності установи. Навіть ідеально збалансований за його складання план не гарантує, що в процесі виконання не виникне диспропорцій під впливом різноманітних чинників. Принцип збалансованості потребує також планування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.
• Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та
умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середо
вище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції та послуг установи, його виробничої та організаційної структури, технологій і факторів діяльності, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності — застосуванню поліпшених або принципово нових методів та процедур планування.
Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне й поточне.
Перспективне планування охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту планування перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.
Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку установи, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування названих рішень. Найважливішими складовими середньострокового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, що виготовляється, конкретніші інвестиційні та фінансові показники.
Середньостроковий план — це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності установи. Межа між довгостроковим і середньостроковим планами є дуже умовною і неоднозначною. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності установи, його структурної належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.
Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, тобто календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.
Планування діяльності установи здійснюється за допомогою різних методів. Вибираючи ці методи, необхідно виходити з певних вимог до
них. Методи планування мають: по-перше, бути
адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям
різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;
по-друге, якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта
планування та різноманітні засоби досягнення основної мети — збільшення прибутку; по-третє, відповідати видовим ознакам плану, що розробляється. Класифікацію найвідоміших методів планування наведено в табл. 2.
Ресурсний метод планування, виділений за ознакою «Вихідна позиція для розробки плану», із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись за монопольного становища соціальної служби або за слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вихідною позицією, початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (послуги). Установа самостійно виконує цілепокладання, визначає мету (цілі) діяльності і для її (їх) досягнення формує відповідні плани.
Залежно від позиції соціальної служби на ринку застосовуються й різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. За монопольного становища, браку загрози з боку конкурентів установа може сподіватися, що розвиток у майбутньому відбуватиметься зі збереженням тих самих тенденцій. Відтак проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначають методом екстраполяції —- на підставі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збережено в майбутньому.
Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на протилежність поступальному рухові за екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників до обчислення проміжних їхніх величин.
Таблиця 2. Загальновживана класифікація методів планування та розвитку установ.
| Класифікаційні ознаки | Методи планування |
| Вихідна позиція для розробки плану | • Ресурсний (за можливостями) • Цільовий (за потребами) |
| Принципи визначення планових показників | • Естраполяційний • Інтерполяційний |
| Спосіб розрахунку планових показників | • Експериментально-статистичний (середніх показників) • Факторний • Нормативний |
| Узгодженість ресурсів та потреб | • Балансовий • Матричний |
| Варіантність планів | • Одноваріантний (інтуїтивний) • Поліваріантний • Економіко-математичної оптимізації |
| Спосіб виконання розрахункових операцій | • Ручний • Механізований • Автоматизований |
| Форма подання планових показників | • Табличний • Лінійно-графічний • Логіко-структурний (сітьовий) |
Для визначення ступеня обґрунтованості показників важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку планових завдань.
Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин. Більш обґрунтованим є факторний метод планування, згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки (за окремими факторами) застосовуються передовсім за планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції або послуг тощо).
Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази.
Ув'язування потреб із необхідними ресурсами для їхнього задоволення найліпше забезпечується за допомогою балансового методу. Його суть полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрямки витрачання ресурсів згідно з потребами, а в другій — джерела надходження цих ресурсів. Під час опрацювання балансу треба домогтися рівності між цими двома його частинами. Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові). Матричний метод планування є дальшим розвитком балансового методу і полягає в побудові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.
За сучасних умов господарювання треба розробляти не один, а кілька варіантів плану. Показники окремих розділів (найбільш важливих) мають бути оптимізовані за допомогою економіко-математичного моделювання.
На зміну традиційному ручному методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів прийшли сучасніші — механізовані й автоматизовані з використанням настільних електронних обчислювачів, персональних комп'ютерів та складних електронно-обчислювальних машин (комплексів). Форма подання планових показників (у вигляді таблиць, рисунків, схем, сітьових графіків тощо) відбиває культуру планової діяльності підприємства.
Похожие работы
... розробки окремих розділів та підпрограм . Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад стратегічного планування економічного розвитку великого міста як інструмента підвищення ефективності його управління. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання: - уточнити поняття “стратегічне планування” і його сутність; - ...
нує наступні функції:1) бере участь у розробленні прогнозних показників і програм економічного і соціального розвитку України;2) визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, загальний рівень доходів і видатків бюджету, обсяг його фінансування для підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету України;3) готує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект ...
... суспільної системи взагалі. Саме таким усталеним елементам може бути забезпечена у цьому разі суспільна трансформація України. Можна прийняти цю логіку як один із варіантів подальшого соціального розвитку України. Але В. Парето, який теж відзначав важливу роль еліти щодо напрямків та тенденцій розвитку суспільства, разом з тим підкреслював, що бажання еліти і створені нею ідеї мають межі свого ...
... населення — потенціал живої праці, який мають регіони на певний момент часу. Їх відтворення і раціональне використання є одним з найважливіших напрямів регіональної економічної політики, дотримання якого націлює управління на вирішення таких завдань: —створення умов для повного здійснення громадянами конституційного права на працю; —забезпечення рівних можливостей у виборі професії та роду ...
0 комментариев