Соціологія молоді – як важлива складова соціології

Курсова робота

Соціологія молоді – як важлива складова соціології

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді.

1.1. Концептуальні підходи до вивчення проблем молоді у суспільстві.

1.2. Молодіжна проблематика з позиції психології, фізіології, демографії та її взаємозв’язок з соціологією.

Розділ 2. Роль соціології молоді в суспільстві

2.1. Специфіка молодіжної свідомості та поведінки.

2.2. Функції соціології молоді.

2.3. Фактори впливу суспільства на сучасні молодіжні проблеми.

2.4. Проблеми ставлення молоді до суспільства.

Висновок.

Література

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У побудові незалежної Української держави важливе місце належить молодіжній політиці. Майбутнє України залежить від того, яке молоде покоління у нас сформується. Тепер у нашій країні налічується понад 7 млн. молодих людей віком 15-25 років, або 13,5% усього населення. З якими обставинами, труднощами та проблемними ситуаціями доведеться зустрітися молоді у житті? Які способи та шляхи їх розв'язання? Спробуємо конкретніше зупинитися на цих та інших молодіжних проблемах.

Молодь традиційно розглядається в соціології як велика соціально-демографічна група, виділена на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і таких, що зумовлені тими чи іншими соціально-психологічними якостями. Ця молодь як соціально-демографічна група перебуває на стадії становлення соціальної і психофізіологічної зрілості та адаптації до виконання соціальних ролей дорослих.

До молоді належать старші школярі, учні ПТУ і всіх типів спеціальних навчальних закладів (технікумів, коледжів), студенти, аспіранти, молоді робітники і службовці, селяни, підприємці та інші. Вікові мела цієї соціально-демографічної групи найчастіше визначають як 14-25 років, а іноді розширюють до 30-35 років, що пояснюється ускладненням процесу соціально-професійної адаптації і самовизначення молоді, особливо в деяких галузях інтелектуальної праці високої кваліфікації (наприклад, у науці).

Разом з тим, незважаючи на невизначеність вікових меж молоді саме в сучасному суспільстві, молодь виокремлюється у відносно самостійну соціально-демографічну групу. Цьому сприяє розрив між віковими і соціальними характеристиками, ускладнення процесу соціалізації молоді, дедалі ширша його інституалізація, посилення вимог до навчання і кваліфікації молоді з боку суспільства, науково-технічний прогрес, який сприяє прискореному розвитку молодих людей, інформаційний бум, процес акселерації молодого покоління.

Таким чином, можна говорити про важливість дослідження і вивчення проблем соціології молоді, оскільки актуальність цієї проблеми очевидна. Процес становлення суспільства на принципово інших засадах передбачає і перебудову уявлення про роль молоді в цьому суспільстві.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є соціологія молоді.

Предметом дослідження даної курсової роботи є вивчення стану і поведінки молоді.

Метою дослідження даної курсової роботи є теоретичне обґрунтування ролі соціології молоді в соціологічному суспільстві.

Основні завдання курсової роботи:

-     дослідити теоретичні аспекти соціології молоді;

-     дослідити роль і місце молоді в соціальному розвитку суспільства;

-     вивчення тенденцій зміни її соціального обличчя, норм, цінностей, інтересів;

- виявлення і прогнозування на цій основі напрямів і динаміки розвитку молодіжних проблем і вироблення механізмів ефективної соціальної політики стосовно різних груп молоді.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді

1.1.     Концептуальні підходи до вивчення проблем молоді у

суспільстві.

Соціологія молоді в сучасній науковій літературі трактується як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально - демографічну спільноту, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та позасімейної соціалізації й адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу.

Соціологія молоді не є спеціальною соціологічною теорією, а являє собою галузь соціологічної науки, що вивчає увесь комплекс соціальних проблем молодого покоління. Тому предметом соціології молоді є вивчення цієї великої соціально - демографічної групи, її цілісності з огляду на місце і роль в соціальній структурі суспільства, форми прояву і механізми руху закономірностей соціального розвитку.

Як частина суспільства молодь є об'єктом вивчення багатьох суспільних дисциплін. На неї поширюються теорії всіх галузей соціології. Разом з тим як відносно самостійна соціально-демографічна група молодь має свою специфіку, що потребує розробки в рамках соціології молоді спеціальних концепцій і теорій середнього рівня.

Підкреслюючи відносність самостійності молоді як соціально - демографічної групи, ми маємо дві цілі: по-перше, уникнути свідомого відриву цієї групи від суспільства, частиною якого вона є; по-друге, звернути увагу дослідників на те, що характер вікових, соціально-психологічних і фізіологічних особливостей, специфічних інтересів і потреб молоді соціальне зумовлений і вони можуть бути конкретно інтерпретовані лише в ширшому суспільному контексті.

В соціології молоді широко використовують як загальносоціологічні, так і окремі концепції.

У соціологічному вивченні молоді можна виділити такі підходи:

1. Психоаналітична орієнтація, в основі якої лежить виведена з психоаналізу концепція життєвого шляху особистості. Вона базується на ідеях ортодоксальних теорій 3. Фрейда, розвинутих його учнями і послідовниками неофрейдистського спрямування (Ф. Бенедикт, Е. Еріксон). Частково дістала розвитку концепція, яка пояснює природу конфліктів між поколіннями, причини агресивності виступів молоді проти існуючого порядку, а також інші форми сублімації її енергії.

Епігенетичний принцип Е. Еріксона дав змогу уявити розвиток людини як послідовне проходження ряду станів, кожен з яких має необхідною умовою успішне подолання всіх попередніх. Р. Бенедікт показала, що в кожному стані індивід відчуває цілеспрямований вплив суспільства, яке формує у нього певний тип соціально-психологічної зрілості, тобто "соціальний характер", властивий кожному конкретному суспільству. Серед вітчизняних учених цього напряму вирізняються праці С. Голода, А. Вишняка, І. Кона, Л. Сохань, А. Петровського, В. Шорохової, В. Чорноволенка, Д. Ельконіна та ін. [7, с. 73]

Таким чином, у рамках цього підходу був сформований системний погляд на проблему розвитку особистості, особливо в перехідний період від дитинства до зрілості. Переборовши біологізм Фрейда, але дотримуючись традицій психоаналізу, прихильники неофрейдистського напряму в дослідженнях молоді змогли зрозуміти процес розвитку особистості молодої людини в безпосередній взаємодії з соціумом.

2. Структурно-функціональний підхід. Наявний практично в усіх соціальних концепціях, де виникає потреба в структурному аналізі об'єкта дослідження. До науковців, які активно застосовують цю методологію при розробці проблем молоді- належить ізраїльський соціолог Ш. Айзенштадт. Він є автором кількох книг про молодь, серед яких праця "Від покоління до покоління", що й нині вважається хрестоматійною.

Слідом за класиками структурного аналізу (Е. Дюркгеймом, Т. Парсонсом та ін.) Ш. Айзенштадт розглядає молодіжну групу як систему позицій і ролей, заповнену індивідами. Заповнення тих чи інших структурних позицій означає для індивідів набуття соціального статусу і виконання певної соціальної ролі. Кожна роль є основною одиницею структурної взаємодії, що регулює певні аспекти поведінки молодої людини.

Безумовною заслугою прихильників цього підходу в дослідженні молоді є розробка концепції взаємодії між поколіннями. Згідно з цією концепцією найважливіша мета будь-якої соціальної системи - це, насамперед, самовідтворення. Воно досягається багато в чому завдяки віковій диференціації суспільства з суворо закріпленими соціальними функціями. При цьому ролі, що їх виконує індивід на колотому етапі життя, мають бути чітко зорієнтовані стосовно однієї з головних її функцій - суб'єкта чи об'єкта соціального або культурного успадкування. Порушення процесу переходу ролей від одного покоління до іншого може призвести до серйозної деформації, а в окремих випадках і до повного розпаду всієї структури суспільних відносин.

Значну роль у розвитку цієї традиції в соціології молоді відіграли праці російських та українських соціологів В. Астахової, В. Боровика, В. Васильєва, Е. Головахи, А. Кульгіна, Л. Когана, В. Осовського, В. Патрушева, М. Сліпцова, Ю. Торсуєва, Ф. Філіпова, О. Якуби, М. Чурилова, Н. Черниш та ін. [7, с. 79].

Як бачимо, ця модель спрямована на досягнення стабільності суспільства. Зауважуючи вирішальну роль зворотної диференціації у суспільному самовідтворенні, прихильники цього підходу, як правило, не вбачають у ній джерела соціальних змін. Більше того, будь-які дії, в тому числі й дії молоді, спрямовані на здійснення соціальних змін, не вписуються в рівнозначно-інтеграційну модель суспільства, що розробляються за допомогою структурно – функціонального аналізу. Тому функціональний метод хоча й розширює можливості для системного дослідження молодіжних проблем, може застосовуватися при вивченні динаміки соціальних змін у молодіжному середовищі та прогнозуванні тенденцій його розвитку.

3. Культурологічний підхід. Для цього підходу характерний розгляд соціальних явищ, у тому числі й специфічно молодіжних, під кутом зору феноменології людської культури. Розвиваючи ідею основоположників феноменологічної соціології (П. Бергера, Т. Лукмана), соціологи прагнуть осмислити світ молоді у співвідношенні з конкретними уявленнями, ідеями, цілями І мотивами поведінки [7, с. 80].

Перелічені суб'єктивні прояви фіксуються і концептуалізуються як послідовність об'єктивних соціальних процесів, відображених у конкретних типах культури. При цьому саме поняття "культура" вживається в кількох значеннях - як ступінь засвоєння соціальних норм, як сума духовних скарбів, нагромаджених людством, і як спосіб людської діяльності.

Завдяки використанню культурологічної традиції молодіжна соціологія дістала можливість системного аналізу соціальних проблем молоді у взаємозв'язку з реальними процесами, що відбуваються в суспільстві. Класичним прикладом такого підходу є праці німецького соціолога К. Маннгейма. Досліджуючи феномен єдності поколінь, він розкрив механізм соціального успадкування.

У суспільстві, стверджує К. Маннгейм, існує нагальна потреба передавання культурної спадщини. Це означає, що нові й нові групи людей щоразу знайомляться з феноменом людської культури. "Новий контакт" молодого покоління з досягненнями цивілізації має велике значення як для усього суспільства, так і для окремого індивіда. Для суспільства це важливо, тому що "новий контакт" відкриває можливості для переоцінки культурного капіталу, переорієнтування розвитку в новому напрямку. Для індивіда це також важливий і драматичний момент, пов'язаний з радикальними змінами в житті. З погляду К. Маннгейма, потреба приходу в суспільство нових індивідів - це компенсація обмеженої і часткової природи людської свідомості.

Сам по собі факт народження людей в один день, місяць та рік ще не веде до об'єднання їх в одне покоління. Важливіше те, що люди, народжені в один час, живуть у схожих соціальних умовах, переживають ті самі події набувають однакового досвіду. Це надає їхній свідомості певної структури, яка породжує специфічні, саме їм притаманні, світовідчуття. Те, що дорослі беруть участь у тих самих подіях, що й молодь, не означає, що вони належать до одного покоління, їхня свідомість має іншу, відмінну від свідомості інших вікових груп, структуру. Це зумовлено частково й тим, що у них були інші ранні враження.

Культурологічний підхід відкрив широкі можливості для розробки великої кількості концепцій і теорій середнього рівня у західній соціології молоді. Це й ідеї нарцисизму (Е. Ноель-Нойманн), і гедонізму, і постіндустріальної свідомості (Я. Бешт, Р. Інглхарт).

Успішно застосовували і розвивали цю методологію в соціології російські та українські соціологи (Г. Головачев, С. Григор'єв, С. Іконнікова, 1. Тльїнський, В. Лисовський, В. Павлов, Л. Сохань, В. Харчева, А. Щедрик, О. Яценко та ін.).

Наявність нового стилю життя, особливості свідомості, мислення і поведінки характеризують специфічну субкультуру молоді як особливу форму організації цієї соціально - демографічної групи. У сучасній соціології домінує традиція дослідження молодіжних субкультур, пов'язана з ціннісною і світоглядною диференціацією у молодіжному середовищі (Ф. Коен, М. Брейк), деліквентною підкультурою, що функціонує як культура злочинного прошарку суспільства (А. Коен), а також відмінністю поведінки, зовнішньої атрибутики, формами доведення дозвілля, неформальними молодіжними об'єднаннями (Д. Хебдідж, Е. Ліванов) тощо [7, с. 81].

Безумовною заслугою соціологів - прихильників культурологічного підходу є їх прагнення до системного вивчення молодого покоління, що дає змогу розглядати соціальні явища в молодіжному середовищі в динаміці, а саму молодь - у розвитку. Вони зокрема, зазначали, що саме соціальні зміни визначають своєрідність способу життя поколінь, а не навпаки. Молодь впливає на суспільство і сприяє соціальним змінам. Як заважував з цього приводу Ж. Епюль, кожне соціальне явище - це еволюція. Під сутністю людини розуміється синтез її соціальної якості як діалектичної єдності родового й індивідуального, суспільного й особистого, об'єктивного і суб'єктивного (В. Шановський).

Соціологічне вивчення молоді пов'язується з тим специфічним становищем, яке вона займає в системі відтворення і розвитку суспільства, тобто функціонування і розвиток молоді як великої суспільної групи відображає становлення суб'єкта суспільного виробництва і суспільного життя.

У цій своїй соціальній якості молодь характеризується, насамперед, пікш суспільними відносинами і суспільними формами, які системно детермінують її як самостійну (відносно інших) соціально - демографічну групу. Конкретні умови буття молодих людей і визначають особливості молодіжної свідомості, на основі якої і формуються спонукально-мотиваційні сили молоді, що зумовлюють її ставлення до навколишньої дійсності, мотивацію соціальної діяльності.

Перелічені прояви соціальної самовизначеності молоді в процесі соціалізації взаємодоповнюють один одного як зовнішньо, так і внутрішньо, зумовлюють її соціальну сутність, яка реалізується через діяльність. Причому йдеться не про зростання чи стагнацію окремих показників, скажімо, її життєвого рівня чи навчання, а про зміни її суб'єктності в соціальному відтворенні. Загальна рівнодійна цієї зміни забезпечується в цілому прогресивною тенденцією здійснюваних перетворень і спрямована на формування справжнього володаря своєї долі, а для цього людина повинна володіти і розпоряджатися своєю власністю, їй необхідно гарантувати права, свободи і безпеку, надати можливість власною працею створити собі гідне життя.