Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами

14. Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами.

Складовими механізму соц управління, окрім планування, проектування, прогнозування, є також соц іол методи управління соц процесами – соц діагностика, соц технології, моделювання тощо. Метою соц технологій є практичне засвоєння, реалізація со резервів через оптимізацію управління соц процесами. Соціальна технологія – це сукупність операцій, що передбачають використання керівником чи управлінським органом чітко визначених прийомів, заходів, дій для вирішення різних проблем у трудовому колективі та управління його розвитком, тобто досягнення певного соц результату. Застосування соц тех. зв’язане з опрацюванням певних принципів розвитку, ф-ня відповідних соц процесів і використання ефективних методів впливу на них. Процедура – сук дій, операцій, за доп яких здійснюється процес, що відбиває суть технології. Класична модель соціальної технології включає такі процедури: Формування мети Прийняття рішень Організація соціальної дії Аналіз результатів

Важливим у такому підході є те, що у процесі соціального управління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові – операції, які детально описуються.

Структура соціальної технології включає три складові: 1 Характеристика мети, завдань і основних положень технології 2 Перелік технологічних операцій 3 Додаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші необхідні для реалізації технології матеріали. Розробляючи соц тех., слід дотримуватися принципів: багаторівневого аналізу, ціле визначення, комплексності, адресності.

Найбільш вагомими у вітчизняній практиці є технології з таких питань: робота з робітниками, що звільняються, управління адаптацією нових робітників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни, професійна орієнтація робітників, формування резерву і вибори керівників, організація гнучкого режиму роботи, вивчення і поліпшення міжособистих відносин у колективі та деякі інші.

15. Експеримент, його види. Призначення соц. експерименту

Соц. експеримент – метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників діяльності та поведінки працівників під впливом заданих і керованих чинників; зміна соц. дійсності з метою її дослідження. Його проводять з метою перевірки дійовості запроваджуваних форм життєдіяльності трудового колективу, перевірки нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та досвіду інших колективів стосовно конкретних виробничих умов. Соціальний експеримент як елемент дослідження й управління має дві взаємозв'язані функції: прикладну – досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну – перевірка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів. Соціальні експерименти за характером об'єкта і предмета дослідження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні. Соціальний експеримент складається з кількох етапів: збирання емпіричних даних, визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта, виявлення тенденцій його розвитку, розробка теоретичних концепцій та умов експериментування, створення експериментальної ситуації, контроль і спостереження за перебігом експериментальної ситуації, визначення й аналіз підсумків експерименту, запровадження висновків експерименту в життя. Позитивним у соціальному експерименті є те, що дослідник у ньому займає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко визначати їхній вплив на об'єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з'ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, накопичувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ. Негативним у використанні соціального експерименту є те, що спеціально створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

16. Тестування, його призначення. Види тестів

Тест – завдання стандартної форми словесного характеру чи у вигляді спеціального малюнка. Тестування – експериментальний метод психодіагностики. Обов’язкові компоненти тесту: – стандартна інструкція щодо мети і правил виконання завдання; – ключ шкалування, що вказує, яку характеристику, вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний із пунктів завдання; – ключ кодування, який визначає кількість балів за кожний варіант відповіді; ключ інтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюється результат, показаний тестованим. Мета–визначити наявність чи брак уже відомих соціально-психологічних особливостей у особистості, що досліджується. Тест має забезпечити об'єктивне порівняння між собою досліджуваних, тобто визначити, якою мірою вони відповідають установленим стандартам. Тести класифікують за різними ознаками. За цільовим призначенням їх поділяють на такі види: – проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини. Вони складаються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості; – оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей (пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності; – професійні, що виявляють ступінь готовності до певної діяльності, тобто рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності. За предметом дослідження розрізняють загальні особистісні, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних властивостей особи; спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи іншої риси, характеристики, властивості суб'єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо); групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів – рівня згуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.