Схожість об'єкту вивчення (філософії, психології, культурології);

1. Схожість об'єкту вивчення (філософії, психології, культурології);

2.Близькість предмета вивчення (правознавства, політології, антропології);

3.Схожість або взаємодія методів вивчення (математики, статичної обробки, аналізу синтезу, індукції, дедукції, фізики, хімії, біології на спостереження, експеримент, психологію, тестування, соціометрію).

У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах.

Багато спільно між соціологією та філософією. Соціологія працює і на межі з економічною наукою. Соціологія тісно пов'язана з політологією. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

У процесі дослідження системи "людина — техніка" соціологія вступає в певні взаємовідносини із технічними науками.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, нетотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслю сферу і мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості відносини об'єкта дослідження.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто суспільним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Соціологія, як будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції: теоретично-пізнавальна функція; практично-перетворювальна; світоглядно-ідеологічна; гуманістична та культурна функції; описова; інформаційна; прогностична; критична; функція соціального контролю; соціального правління.

Розділ 2. Суспільство як об'єкт вивчення соціології

2.1. Уявлення про суспільство в історії соціології

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало су­спільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» за­пропонувала соціологія в середині XIX — на початку XX ст. Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали його дина­мічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здат­ність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну реальність, що засно­вана на колективних уявленнях. Для М. Вебера сус­пільство — це взаємодія людей, яка є продуктом со­ціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г.Тард розумів суспільство як продукт взаємодії ін­дивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо.

За К. Марксом, суспільство — це живий організм, су­тністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людь­ми, що формуються та історично розвиваються у про­цесі спільної діяльності.

Різні аспекти суспільства як соціологічного феноме­ну є предметом багатьох сучасних досліджень. Залеж­но від погляду на суспільство як фундаментальну кате­горію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди:

1. Кінець XVIII — початок XX ст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспіль­ства, задає принцип суспільного порядку.

2. 20-ті — кінець 60-х років XX ст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфіч­них рис, явищ, зумовлених переходом до стадії органі­зованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили як державно-монополісти­чний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство (враховуючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури.

3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній си­стемі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціаль­но-економічного розвитку людства.

Суспільство є високоабстрактною категорією, вит­вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціаль­ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкрет­ного виду суспільства з його історичними, економіч­ними, культурними особливостями (наприклад, ук­раїнське суспільство).

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

 — спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

 — цілісність і сталість (єдине ціле);

 — здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

 — певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

 — автономність та самодостатність, самовідтворен­ня, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціо­лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

 — існування його як елемента більшої системи;

 — ідентифікація з певною територією;

 — наявність власної назви та історії;

 — укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

 — поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

 — існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

 — єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль­ну систему,

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван­ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва­ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос­ті), то лінія „суспільство — природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль­ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо­дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе­редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло­гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль­ства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе­речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль­ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадиг­ма людської винятковості», сутність якої визначаєть­ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці­альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на­уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо­же обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл­ля доводить наукову неспроможність абсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — понят­тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно­шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями.

 До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

─ спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

─ цілістність і сталість;

─ здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

─ певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

─ автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким категоріям;

─ існування його як елемента більшої системи;

─ ідентифікація з певною територією;

─ наявність власної назви та історії;

─ укладання шлюбів між представниками даного суспільства;

─ існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

─ єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.