Зміст соціальної політики, її місце в соціальному управлінні

2. Зміст соціальної політики, її місце в соціальному управлінні

Попри розмаїття підходів до визначення сутності політики, що мали місце в історії політологічної думки, їх можна, узагальнюючи, звести до двох основних. Це, по-перше, розуміння політики як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільнот, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів. По-друге, це спроби вбачати у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягненню загальнозначущих цілей. Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають одна одну, не є хибною; більше того, сформувати повне, цілісне уявлення про політику можна, лише взявши до уваги обидві. Яким же чином це стає можливим?

Припущення про те, що у політичному житті суспільства точиться безперервна боротьба різних соціальних груп, верств, родів, зустрічаємо вже у Платона й Аристотеля. На протиборство аристократії та народу звертав увагу Н. Макіавеллі. Д. Віко вбачав у боротьбі патриціїв і плебеїв рушійну силу суспільного розвитку. Ще далі у цьому напрямі пішли французькі історики Гізе, Міньє, Тьєрі. Вони першими спробували пояснити природу політики як соціального явища, виходячи з поняття «класовий інтерес» , убачаючи джерело суспільного прогресу в боротьбі класів. Усе розмаїте і складне політичне життя вони зводили до суспільного і політичного планування певних класів.

На жаль, ще й досі в наслідок протиборства певних політичних сил, а також низького рівня суспільної свідомості ця сторона політичного життя суспільства, яка має сенс лише у поєднанні з протилежною, абсолютизувалася; домінувала однобічна концепція політики, згідно з якою політика є лише класовим протиборством, боротьбою за панування, насильством, примусом, встановленням зверхності одних щодо інших. Дуже поширеними стали твердження, що політика – це сукупність настанов та практичних дій, які визначаються докорінними інтересами панівних класів та інших соціальних груп, партій; що головне у політиці - завоювання і використання влади, задоволення з її допомогою якихось групових, корпоративних інтересів.

Поширюються ідеї щодо політики як суспільних відносин, в яких виражається протиборство антагоністичних класів; політичної системи як системи владарювання пануючих сил. У масовій свідомості політичний вплив ототожнюється із командно-адміністративною, бюрократичною, тоталітарною регламентацією та утиском.

Саме життя доводить необхідність подолати однобічність тлумачення такого соціального феномена, яким є політика, поєднати його з розумінням того, що в політичній боротьбі задовольняються не лише групові, а й загальні інтереси, такі що торкаються самої сутності людського життя. Слід зазначити, що досить давно склалася тенденція вбачати у політиці не лише арену протиборства, а й сферу здійснення загальних, спільних справ, спосіб управління ними, засіб захисту спільних інтересів. Тут доречно згадати, що саме слово «політика» походить від давньогрецького «politike» і означає мистецтво здійснювати спільні справи, співіснувати громадою, управляти державою.

Однак більшість суспільствознавців поділяли конфронтаційне розуміння природи політики. І лише починаючи з ХХ ст. у світовій науці формується розуміння того, що вихідною методологічною засадою політичних досліджень має стати поєднання загальнолюдського і класового начал, що здобуття і утримання влади, інтереси перемоги у політичній боротьбі не повинні домінувати щодо власне реалізації влади, її здійснення, використання, вирішення життєвих проблем, що, крім політичних амбіцій, є більш важливі речі, передусім забезпечення динамічної стабільності суспільства, за межами якої настає катастрофа, всезагальна загибель.

Отже, політика – це специфічна сфера людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; ці інтереси стикаються, протиставляються чи збігаються, відбуваються безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести до певного компромісу та узгодженості.

Соціальна диференціація, яка є неодмінним наслідком розвитку суспільства, призводить до розшарування первісної єдності і цілісності. Отже, політична взаємодія виникає як результат наслідування і розвитку цілісності суспільства, але в іншій формі, як компенсація її розпаду. Попри усе розмаїття інтересів та уподобань у суспільстві завжди існують речі, вигідні усім, - забезпечення порядку і безпеки, дотримання правил взаємодії, збереження та дотримання зв’язків, протистояння руйнівним началам, прийняття й можливе за даних умов вирішення соціальних суперечностей, а отже, здобуття знань щодо навколишнього світу, удосконалення умов життя людини.

Наведене визначення загального суспільного інтересу, звичайно, є наслідком умоглядного аналізу, і у повсякденному житті мало хто покладає його за мету власної діяльності. У реальному житті люди стурбовані люди стурбовані більш безпосередніми проблемами. Загальне ж здійснюється стихійно, як наслідок, рівнодійна багатьох різноспрямованих зусиль. Якщо у первісному суспільстві спільне і приватне існують нероздільно, то з розвитком суспільства відбувається їх розведення і певне протиставлення. Якщо попервах здійснення спільних справ було спільною турботою і не виділялося в якусь окрему галузь суспільної практики, а відповідали за здійснення публічного інтересу всі члени роду, то в наслідок соціальної диференціації, розшарування первісного суспільства на соціально значущі спільноти, прошарки тощо відбуваються «замикання» людей на суто власних, приватних інтересах. Про те ще не означає, що інтерес загальний вже не існує. Його здійснення набуває дещо іншої форми, а саме форми влади. Завдяки військовій демократії родоплемінного зразка функції суспільного управління зосереджується у руках воєначальників, племінної верхівки. Поступово формується спеціальний апарат управління як один з чинників відчуження індивідів від участі у вирішенні спільних справ.

Отже, політика як форма суспільної життєдіяльності виникла в наслідок необхідності узгоджувати, підпорядковувати приватні інтереси більш загальному інтересу – спільному і, зокрема, збереженню єдності та цілісності розшарованого суспільства.

Використана література

1.         Тощенко Ж. Т. Соціологія, общий курс 2-е узд., дополненое и переработаное. – М.: Прометей, Юрайт, 1999. – 512 с.

2.         Соціологія: Навчальний посібник. Змістовний модуль 2,4.1/ Укл.: Т.В. Кушерець – Ніжин: НДУ ім. Гоголя, 2007. – 171 с.

3.         Політологія: Підручник/ І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. - 415 с.