Навигация
Стратегії комбінованого (проміжного) втручання
16350
знаков
0
таблиц
0
изображений
4. Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.
Їх метою є налагодження контактів між клієнтами і системами, з якими вони взаємодіють і які надають їм ресурси, послуги, можливості. До них належать: фасилітація, вулична робота, активізація/мобілізація, представництво і захист інтересів, консультування, допомога іншим фахівцям.
Фасилітація. Передбачає надання соціальними працівниками допомоги групам у вираженні своєї потреби, ідентифікації (з'ясуванні) своїх проблем, розробленні і реалізації стратегії їх розв'язання. Фасилітатор допомагає об'єднаним у групи клієнтам виробити у собі здатність ефективно долати проблеми, розвинути навички лідерства і розуміння інших, зміцнити впевненість у собі.
Цю стратегію втручання використовують у роботі з громадою за необхідності допомогти людям організувати допомогу самим собі. Орієнтуючись на концепцію «людина в оточенні» (в якій значна увага приділяється соціальному середовищу клієнта та його праву «унікально» жити, якщо воно не порушує прав інших людей), соціальні працівники допомагають клієнту «навчитися жити» у громаді, прилаштовуватися до її соціальної інфраструктури та можливостей.
Вулична робота. Спрямована на встановлення контакту з клієнтами, які не є користувачами існуючих служб, послуг, з певних причин важкодоступні для соціальних служб, закладів системи охорони здоров'я. Вона полягає в донесенні профілактичної інформації до потенційних клієнтів у місця, в яких вони збираються, проводять час. Найефективнішою її формою є робота за принципом «рівний — рівному» (залучення наставників одного віку і однакового походження для передавання просвітницьких послань цільовій групі), що сприяє використанню індивідуального досвіду, формуванню індивідуального підходу до кожного клієнта програми.
Активізація/мобілізація. Має на меті залучення людей до дій щодо розв'язання соціальних проблем певної вразливої групи чи громади. Йдеться про соціальні дії і лобіювання інтересів — техніки, яку найчастіше використовують під час роботи у громаді. Важливими складовими цієї стратегії є організація груп само- та взаємодопомоги, навчальних гуртків, освітніх товариств, які є ефективними засобами підвищення свідомості.
Представництво і захист інтересів клієнтів. Ці стратегії поширені в індивідуальній соціальній роботі. Вони передбачають цілеспрямовану діяльність щодо представництва прав та інтересів клієнта або групи громадян, участь у переговорах від їхнього імені, захист їхніх юридичних інтересів, в т. ч. в суді, якщо в цьому є необхідність. До них вдаються, якщо існуючі служби або інституції не зацікавлені у наданні послуг і вирішенні питань клієнта, демонструють негативне ставлення до нього.
Консультування. Є комбінованою стратегією, реалізовуючи яку експерт допомагає консультованому (іншому соціальному працівнику) ефективніше надавати послуги клієнтові завдяки збагаченню, модифікації знань, навичок, ставлень, поведінки. Консультант забезпечує керівництво, управління агенціями та організаціями своїми порадами, пропозиціями щодо підвищення ефективності роботи служб, надання послуг.
Допомога іншим фахівцям. Це стратегія, за якої соціальні працівники консультують не тільки своїх менш кваліфікованих колег, а й представників інших професій. Наприклад, у Великобританії вони консультують суддів і слідчих під час оцінювання соціального функціонування правопорушника і соціально-корекційних можливостей конкретного різновиду нев'язничого покарання.
Стратеги втручання, спрямовані на зміну системи. Стратегії цього типу зосереджуються на системах, з якими клієнти вступають у взаємодію. Вони передбачають підтримку і вдосконалення системи соціального захисту, забезпечення ефективного і гуманного надання соціальних послуг. Соціальні працівники, чия діяльність пов'язана з аналізом політики і розвитком систем, покликані ініціювати зміни у статутах соціальних служб і соціальній політиці. До стратегій цього типу відносять планування, адміністрування соціальних закладів, збирання даних і управління ними, оцінювання/дослідження.
Планування. Воно є невід'ємною складовою всіх стратегій. Відповідальні за його здійснення соціальні працівники більшість свого робочого часу витрачають на дослідження, моніторинг, оцінювання програм діяльності. У невеликих соціальних службах до планування можуть бути залучені усі співробітники.
Адміністрування соціальних закладів. Здійснюють його досвідчені керівники, які аналізують ефективність, оперативність (своєчасність) надання послуг, контролюють працівників, надаючи їм професійну підтримку. Цю стратегію може використовувати кожен працівник, який відповідає за реалізацію конкретної соціальної програми. Навіть якщо програму буде спрямовано на обмежене коло клієнтів, її виконання потребуватиме написання звітів, підтримання ділового листування, організації роботи, навчання персоналу, підтримання приміщення в належному стані тощо.
Збирання даних та управління ними. Ця стратегія необхідна для оптимального консультування клієнтів, представництва їхніх інтересів, використання інших стратегій втручання. Робота може полягати у відстеженні змін до законів і письмовій інтерпретації складних юридичних норм; підготовці інформаційних роздаткових матеріалів, які б розкривали, наприклад, права клієнтів на отримання послуг чи допомоги; веденні бази даних організацій, які можуть надавати послуги клієнтам; веденні інформаційної веб-сторінки.
Оцінювання/дослідження. У практиці соціальної роботи воно передбачає вивчення літератури за певною тематикою, оцінювання результатів здійсненого втручання, визначення якості соціальних програм, вивчення суспільних потреб у запровадженні конкретних соціальних послуг. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб є доволі значним, він відіграє важливу роль у плануванні роботи, наданні послуг, використанні ресурсів. Навіть формально не залученим до дослідження соціальним працівникам доводиться збирати статистичні дані, інтерв'ювати клієнтів, писати звіти про надані послуги.
На практиці часто трапляється, що кожна соціальна служба чи система соціальних закладів на власний розсуд обирає й називає свої стратегії. Наприклад, стратегію догляду іноді називають «соціальним патронажем», «доглядом на дому», «соціальним супроводом», «медико-соціальним обслуговуванням» тощо. Поширеною є практика, за якою соціальні працівники спеціалізуються на одній із стратегій (вуличній роботі, оцінюванні та дослідженнях тощо). Проте працівник може застосовувати в своїй роботі різні стратегії, «переключатися» з одного типу на інший. Наприклад, соціальний працівник, який відповідає за роботу зі студентами з обмеженими функціональними можливостями, може впродовж дня:
—відвідати гуртожиток, вивчити потрібні документи й зустрітися з проектантом нової системи сигналізації в гуртожитку, де мешкають такі студенти (стратегія планування);
—переглянути результати опитування студентів стосовно взаємодії з викладачами під час занять і провести дискусію з новими викладачами щодо особливостей навчання студентів із обмеженими функціональними можливостями (фасилітація, сприяння роботі групи);
—обговорити зі студентом, у якого погіршився стан здоров'я, доцільність припинення навчання в університеті (соціально-психологічне консультування).
Вибір стратегії втручання залежить від загального підходу, якого дотримується соціальна служба, та індивідуальної ситуації клієнта. Лише ретельне виявлення проблем, потреб та очікувань клієнтів, обставин, що спричинили їх, є передумовою концентрації на найактуальніших завданнях і вибору найпродуктивнішої для конкретної ситуації стратегії.
Попри те що стратегії мають різне призначення, у межах кожної з них соціальним працівникам доводиться: збирати, зберігати та поширювати інформацію; вести переговорити, укладати контракти (угоди), оцінювати проблеми; налагоджувати довірливі стосунки; відпрацьовувати і впроваджувати плани дій; оцінювати результати роботи. Послідовність цих етапів залежно від обставин може змінюватися, однак зацікавлений у результативній діяльності соціальний працівник не зможе прогнозувати їх.
Виникнення нових стратегій (методів, технологій) соціальної роботи зумовлене змінами соціальних відносин, які в кожному суспільстві відображають конкретно-історичну специфіку його розвитку. А різні тлумачення прийомів і способів діяльності соціальних працівників (методів, технологій, рівнів, стратегій) свідчать про незавершеність їх наукового осмислення і структуризації, що потребує подальших спеціальних досліджень, інтегрування їх результатів у цілісну методологію соціальної роботи.
Використана література.
1. Арнольдов А. И., Бочарова В. Г., Вульфов Б. 3. и др. Социальная педагогика: вопросы теории и практики. Методические материалы. — М.: Центр социальной педагогики РАО и АСОП.Р РФ, 1994.
2. Григорьев С. И., Гуслякова Л. Г., Ельчанинов В. А. Теория и методология социальной работы. — М.: Наука, 1994.
3. Гуслякова Л. Г., Холостова Е. И. Основы теории социальной работы. — М.: Ин-т социальной работы, 1997.
4. Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. — К.: УДЦССМ, 2001.
5. Лукашевич М. П., Мигович 1.1. Теорія і методи соціальної роботи. — К.: МАУП, 2002.
Похожие работы
... нта і його оточення). Вибір методів залежить від специфіки роботи соціальних служб. Здебільшого вони використовують комплекс методів, хоча можливе надання переваги якомусь одному з них. У практичній соціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група послуг». Наприклад, служба соціальної підтримки сім'ї може надавати їй матеріальну допомогу (забезпечення дітей харчуванням, належних умов у ...
... цілей і альтернатив, він орієнтує на поміркованість, поступові зміни з урахуванням ситуації, що склалася, досягнення на кожному етапі компромісу, домовленості між суб'єктами соціальної роботи. Покроковий підхід є інтерактивним, що передбачає взаємодію багатьох елементів. Його використовують у зосередженій на завданні моделі соціальної роботи. 3. Практичний підхід. Його засадничою основою є ді ...
... визначену, погоджену стратегію втручання. 3. Професійна мораль соціальних працівників. Безперечно, моральні засади людських відносин є основоположними у соціальній роботі. її фахівці спираються як на загальнолюдські моральні принципи й норми, так і на професійну деонтологію (грец. deon — потрібне, необхідне) — систему моральних норм, вироблених у межах професійного співтовариства. Особливість ...
... поведінки інших людей може спричинити помилки. Тому у соціальних працівників емпатійність тренують за допомогою спеціальних методик. Необхідним елементом професійного спілкування у соціальній роботі є емпатійне слухання — взаємодія соціального працівника-консультанта з клієнтом, яка охоплює всі види відчуттів, інтуїцію, відображення, співпереживання його емоційного стану. За таких умов психі ...
0 комментариев