Соціальні процеси як основа і джерело існування суспільства

2. Соціальні процеси як основа і джерело існування суспільства.

Одне з актуальних методологічних завдань сучасної соціологічної науки полягає у відображенні в логічних схемах розвитку суспільного організму як цілісної складноорганізованої системи. Вихідним у розумінні суті процесів соціальних змін є положення про те, що людське життя і суспільство – вищий продукт і результат саморозвитку природи на одній із планет, яка належить до складної мережі відносин з космосом. Оскільки однією з головних умов існування всієї природи є рух, то процесуальність - головна ознака постійно рухомої, змінної і водночас такої, яка зберігає свою певну постійність, соціальне організованої природи. Навіть поверховий погляд на суспільство і окремі його елементи дозволяють зрозуміти, що в соціальній сфері немає абсолютно статичних об’єктів і суб’єктів. Змінюються культурні комплекси, склад груп, взаємовідносини. Це в свою чергу впливає на зміни суспільства, сфер соціального життя.

Слово процес походить від лат. procesus - проходження, просування.

Соціальний процес - послідовна зміна стану або руху елементів соціальної системи та її підсистеми, будь-якого соціального об’єкта. Соціальні процеси здійснюються під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, характеризуються сталим порядком взаємодії компонентів, його складових, протяжністю у часі і направленістю до того чи іншого стану соціального об’єкта. Основним джерелом виникнення та розвитку соціального процесу є суперечності усередині соціальних систем, які потребують вирішення.

Кожний соціальний процес складається із декількох стадій, які різняться за змістом і механізмами, тобто способами взаємозв'язку його компонентів, який визначає його направленість і темпи на даній стадії.

Основні закономірності соціального процесу:

- цілеспрямованість та доцільність змін;

- стадіальність та обов’язкова завершеність кожної стадії;

- послідовність змін стадій і становищ;

- залежність змін стадій і становищ від впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

За видами прояву соціальні процеси класифікуються на:

- свідомі та стихійні;

- прості та складні;

- керовані та некеровані;

- розвитку та функціонування;

- прогресивні та регресивні;

- еволюційні та революційні;

Із всієї багатоманітності соціальних процесів американські соціологи Р.Парк і Е.Берджес у свій час виділили такі: кооперації, конкуренції (суперництва), пристосування, конфлікти, асиміляції, амальгамізації. До них звичайно приєднують два інших соціальних процеси, які проявляються лише в групах: підтримка кордонів і систематичні зв’язки.

Кооперація - узгодження дії і досягнення спільної мети. Вона може відбуватися в діадах (групах з двох індивідів), малих групах, а також у великих групах (в організаціях, соціальній верстві або суспільстві). Для кооперації необхідні такі елементи поведінки, як взаємопорозуміння узгодженість дій, встановлення правил співробітництва. Головний смисл кооперації полягає в обопільній користі.

Конкуренція - це боротьба між індивідами, групами або суспільствами за володіння цінностями, запаси яких обмежені і нерівне розподілені між індивідами або групами. Конкуренція заснована на тому факті, що люди ніколи не можуть задовольнити свої бажання.

Пристосування - прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей і еталонів дій нового середовища, коли форми і цінності, засвоєні в старому середовищі, не ведуть до задоволення потреб, не створюють прийнятної поведінки. Процеси пристосування можуть бути короткочасовими або тривалими.

Асиміляція - процес взаємного культурного проникнення, через який особистість і групи приходять до культури, яку поділяють всі учасники процесу.

Амальгамізація - біологічне змішування двох або більше етнічних груп або народів, після чого вони стають однією групою або народом.

Підтримання кордонів - процес збереження формально чи неформально існуючих соціальних кордонів груп, які відділяють їх членів від всієї решти суспільства. Для багатьох груп такими кордонами може слугувати мова (діалект, жаргон), уніформа.

Створення системи зв’язків - процес, за допомогою якого елементи принаймні двох соціальних систем сполучаються таким чином, що в деякому відношенні і в деяких випадках вони виглядають як єдина система.

Основні специфічні особливості і відмінні риси соціальних процесів:

- масовий характер, що означає, що одиничні дії людей або події соціального життя не можуть називатися соціальними процесами;

- суспільний зміст, джерела і результати соціальних процесів, тобто соціальні процеси не можуть здійснюватися поза суспільством і їх зміст - це діяльність, поведінка і дії людей відносно один одного або до всього того, що їх оточує. Соціальні процеси породжуються соціальними проблемами і направлені на їх зняття;

- сталість соціальних процесів. Це означає, що якщо в серії явищ не спостерігається сталий, причинно-наслідковий взаємозв'язок, то таку серію явищ не можна розглядати як соціальний процес;

- самодіяльність учасників соціальних процесів. Ця риса вказує, що соціальний процес є результатом суспільної ініціативи, а не проявом дій суб’єктів за командою зверху.

За рівнем соціальної системи розрізняються процеси:

- внутрішньо особистісні (соціалізація, самоосвіта, самовизначення);

- міжособистісні (внутрішньо сімейні відносини, кохання);

- внутрішньо групові (взаємовідносини в колективах і т.д.);

- міжгрупові і міжспільностні (протистояння двох конфесій,...);

- соцієтальні (які охоплюють суспільство в цілому).

Соціальна зміна - найбільш загальна форма буття всіх матеріальних об’єктів і духовних явищ, яка пов’язана з частковим або повним перетворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об’єктів, їх місцеперебуванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу.

- природні зміни (або зміни в природі), що відіграють неабияку роль в суспільному розвитку;

- демографічні зміни, які можуть мати приватний, локальний, глобальний характер і суттєво впливати на природу і соціальне середовище;

- зміни, що відбуваються у виробничій сфері (від примітивного до індустріального і постіндустріального суспільства), які слугують суспільному прогресу;

- зміни ,що відбуваються в системі управління (від елементарних форм в сім’ї до сучасних державних і міжнародних структур);

- зміни в межах соціальної організації (вдосконалюються традиційні зв’язки, виникають, завдяки інформації і комунікації, нові зв’язки, нові організації);

- зміни в межах соціальної структури (зміни в сім’ї, .етнічних, соціально-класових, політичних і т.д. системах);

- зміни, які відбуваються ]в духовній сфері соціального об’єкта.

Отже, зміни пронизують всю структуру суспільства, всі його рівні і слугують передумовою соціального розвитку.

Важливий вплив на соціальні, соціокультурні зміни здійснюють наукові відкриття та винаходи, або їх симбіоз - "інновація".

Найчастіше соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - розповсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільства, так і між ними. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільством розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється.

Практично всі соціальні зміни завжди повинні долати опір специфічних установок і цінностей, опір деяких соціальних груп, впроваджуватись через владні структури і нерідко через жорсткий примус.

В прийнятті соціальних змін важливу роль відіграє їх сумісність з існуючою культу рою. Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливі декілька наслідків:

- інновація просто відкидається суспільством або соціальною групою,

- інновація приймається разом з конфліктними рисами, але ці риси час від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким,

- інновація приймається, і закладені в ній конфлікти з існуючою культурою є прихованими і важко усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не направлену на дану інновацію.

Соціальний рух - сукупність форм колективної дії, яка направлена на реорганізацію суспільства. Соціальним рухам в цілому не притаманне висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протесту, який базується на специфічних або ж широко поширених причинах для незадоволення.

Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв’язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріальних, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами.

Не існує двох соціальних рухів, які повністю співпадали б за всіма характеристиками. Однак зазвичай рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації. Більшість соціологів вважає, що соціальних рух закінчується стадією інституціоналізації. Але в дійсності для багатьох соціальних рухів це не остаточний етап. Треба пам’ятати, що рух може припинитися на будь-якій стадії свого розвитку. Під впливом зовнішніх умов внутрішніх сил або після досягнення поставлених цілей багато рухів розпадаються або перетворюються в соціальні інститути або організації.

Основні умови, сприятливі для появи і розвитку соціальних рухів:

- культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведінки людей;

- соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність;

- соціальна незадоволеність.

Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни можуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціальних сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соціальні рухи здатні сконцентрувати такі сили.

Соціальне відтворення - втілює тенденції зміни соціальної структури, притаманні соціально-економічній організації суспільства. Воно включає в себе як відтворення раніше існуючих елементів соціальної структури і відносин, так і виникнення і розширення відтворення нових елементів і відносин - в ході цього процесу формується індивід, який змінюється і розвивається.

Категорія "^оцігипде відтвргіетія" акцентує увагуна здатності творчої діяльності людини виробляти не лише якийсь результат, але й постійно зберігати, відновлювати, підтримувати, відтворювати умови, засоби і цілі життєдіяльності людей, всю систему соціальних відносин. Саме поняття “відтворення” означає, що якийсь об’єкт (явище) успішно відтворюється і розвивається за рахунок зв’язків і обміну із зовнішнім середовищем. Процес виробництва є безперервним, тобто він періодично знову й знову відбувається в одній і тій же стадії. Тому будь-який суспільний процес виробництва, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення. Оскільки середовище може бути відносно незмінним, або змінюватися, то й відтворення може здійснюватися або як інваріантне, або як перетворююче об’єкт від циклу до циклу, аж до зміни його сутнісних властивостей.

Діяльність індивіда об’єктивно і суб’єктивно сфокусована у двох напрямках: відтворення самого себе як особистості і відтворення суспільних відносин. Вона є невід’ємною від процесу демографічного відтворення і приймає форму соціально-демографічного відтворення, яке забезпечує підготовку нових поколінь до виконання суспільне необхідних економічних та інших функцій. Тому в ньому виділяють такі складові, як демографічне, професійно-кваліфікаційне, статусне, культурне і т.п. відтворення.

Фактори соціального відтворення( три групи):

- фактори впливу макросередовища - розвиток інституціональної структури (інститути освіти, виховання, професійної підготовки, охорони здоров’я, побутового обслуговування), інститути накопичення, відтворення і передачі інформації, які забезпечують діяльність членів суспільства інформацією, що дозволяє здійснювати самовідтворення нових поколінь;

- фактори впливу мезосередовища – (система робочих місць і соціальна інфраструктура міста, система місцевого управління і т.д.), тобто це територіальне середовище безпосереднього відтворення індивіда;

- фактори впливу мікросередовища-, тобто ті, які безпосередньо визначають життєвий шлях сім’ї, сусідство, дружні контакти та інші асоціації.

Типи соціального відтворення:

- деструктивне;

- просте (статичне);

- інтенсивне.

Для простого (статичного) відтворення характерне зростання відповідальності за відтворення цілого, тобто зростаюча увага людини до себе як до суб’єкта відповідальності, кваліфікації, напруженого суспільного відтворення.

Для деструктивного відтворення характерно відставання особистісної культури індивіда від зростання складності суспільного відтворення.

Перехід від простого і деструктивного відтворення в інтенсивне не відбувається автоматично, але вимагає постійної напруги суб’єкта відтворення, досягнення прогресивних інновацій.

Соціальна трансформація - процес внутрішніх змін суспільства, внаслідок яких долається втрата ним рівноваги, межа крайньої соціальної напруги, досягається новий, більш диференційований і більш високий рівень впорядкованості і організованості у всіх основних сферах життєдіяльності.

Саме ці ознаки трансформації і відрізняють її від реформ, які завжди є. оновленням або зміною становища без принципового зламу. Реформи, що відносяться, як правило, до часткових змін суспільства і мають справу головним чином з процесами на технічному, соціально-технічному і в меншій мірі на рівні суспільних проблем, які стосуються життя суспільства в цілому.

Трансформаційний процес, включає в себе ряд стадій:

- соціальну діагностику(тобто об'єктивну характеристику дійсності, її коренів в минулому, можливостей і шляхів її виходу із кризової ситуації);

- переоцінку існуючого стану суспільства як кризового і оцінку сутності, змісту і масштабів кризи, яка має системний характер;

- демонтаж старої системи, ліквідація її наявних невідповідностей існуючому рівню суспільного розвитку і його тенденціям;

- нове самовизначення суспільства, висування і обґрунтування шляхів подальшого розвитку.

Трансформаційний процес охоплює всі сфери суспільного життя -економіку, політику, соціальну структуру, культуру, в той же час розпадається на ряд послідовних трансформаційних станів, кожний з яких являє собою реально досягнуті переміни в конкретний відрізок часу.

- зміни політичної і державної системи (відмова від монополії однієї партії, деетатизація суспільного життя, створення парламентсько-президентської республіки західного типу, загальна демократизація суспільних відносин);

- оновлення економічних основ суспільної системи (відхід від централізованої економіки з її розподільчими функціями, перехід до економіки ринкового типу в ході роздержавлення власності і приватизації і введення "вільних цін");

- відмова від соціалістичної "всезагальності праці", ліквідація системи "соціального утриманства" з одночасним проголошенням соціальних ліберально-демократичних свобод, зміна духовно-церковних орієнтирів суспільного розвитку;

- слідування вимогам світового ринку, що передбачає пошук нових форм зовнішньоекономічної діяльності, переструктурування економіки (в тому числі й проведення конверсії).

Складність процесу трансформації полягає в тому, що відсутня якась оптимальна модель(технологія) трансформаційних змін. Існує декілька підходів до подолання старої системи і входження в нову. Тож не випадково країна мусить сама розробляти політику перетворень, використовуючи досвід інших.

Соціальний прогрес. Під прогресом (лат. progresus - рух вперед, успіх) зазвичай розуміють тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш вдосконаленого до більш вдосконаленого.

Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементі в, структури та інших параметрів об’єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з поняттям регресу.

Нині існує декілька концепцій суспільного прогресу, кожна з яких по-своєму тлумачить його природу. В основному тут протиборствують ідеї економічного, технологічного і культурологічного детермінізму. Реалістичне уявлення і пояснення історії і суспільного прогресу передбачає діалектичне врахування всіх типів детермінізму.

Суспільний прогрес має як загальний прояв (зокрема, загальний поступ людства до його загальної мети - створення всесвітньо-цивілізованої людності), так і правові моменти такого прояву, що носять або регіональний характер (коли мова йде про конкретне суспільство деякої країни чи групи країн), або характеризують окремі сфери суспільного життя (прогрес в галузі освіти, науки).

Слід зауважити, що попередні норми суспільного життя та розвитку не зникають повністю, а якби вдруковуються в структуру сучасного суспільства і довший час співіснують.

Суспільний прогрес віддзеркалює загальну лінію розвитку суспільства, яка не виключає можливість тимчасових і часткових історичних поворотів, зламів і зигзагів, застоїв, тупикових ситуацій і навіть відступних рухів, за гибелі окремих цивілізацій і т.д.

Поняття регресу означає протилежний прогресові процес руху від вищого до нижчого, деградацію. Він, як правило, охоплює не все суспільство, а лише окремі його сфери (економічну, технічну, культурну, моральну і т.д.). Він може бути швидким або тривалим, мінливим або обов’язковим, змінювати долю людей одного покоління, або навіть декількох поколінь. Регрес, уражаючи окремі соціальні інститути, структури, не зупиняє загальний розвиток суспільства за висхідною лінією до безперервного вдосконалення своєї організації.

Соціальний розвиток. Поняття розвитку є інтегральною характеристикою всіх об'єктів, яким притаманна зміна. Це поняття стає важливою категорією багатьох наук, в тому числі і соціології. Без цього поняття практично неможливо зрозуміти і пояснити ті процеси, які відбуваються в окремих соціальних структурах, в суспільстві в цілому.

Під розвитком розуміють незворотню, закономірну, направлену зміну матеріальних і ідеальних об’єктів. Саме наявність цих трьох властивостей відрізняє процеси розвитку від всіх інших змін:

- зворотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);

- відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

- за відсутності направленості зміни не можуть нагромаджуватись, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв’язаної лінії.

В результаті розвитку виникає новий якісний стан об’єкта, який виступає як зміна його складу або структури (тобто, виникнення, трансформація або зникнення його елементів і зв’язків).

Нині немає нестатку поглядів відносно процесів соціального розвитку. Для одних історія сприймається як хаос випадкових акцій, для других - як жорстке детермінована система, в якій все визначено Богом або незворотнім законом. Для одних вирішальна роль в історії належить окремим особистостям, для других - народним масам. Одні оптимістично сповіщають всіх і вся, що саме їх теоретична схема є справжнього картиною суспільного розвитку, другі песимістично-суб’єктивістськи оцінюють процес пізнання і ставлять під сумнів можливість пізнати соціальні закони.

Нагромаджений соціологією матеріал підтверджує складний і неоднозначний характер процесів розвитку та їх механізмів. Практика соціальних рухів підтверджу є, що загальна висхідна лінія розвитку є результатом складної діалектичної взаємодії таких протилежностей, як змінне і незмінне, позитивне і негативне, раціональне і ірраціональне, прогресивне і регресивне, безперервне і перервне, стихійне і закономірне.

П. ЛІТЕРАТУРА.

1.   Вебер М. Основные социологические понятия //Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

2.   Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки //Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 5.

3.   Иванов В.Н. Социология сегодня. – М., 1989.

4.   Краткий словарь по социологии. – М., 1989.

5.   Піча В.М. Соціологія. – К., 2000.

6.   Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М., 1995.

7.   Смелзер Н. Социология. – М., 1994.

8.   Соціологія. – Київ-Харків, 1998.

9.   Соціологія. – К., 1999.

10.       Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К., 1998.

11.       Тадевосян З.В. Словарь-справочник по социологии и политологии. – М., 1996.

12.       Тощенко Ж.Т. Социлогия. – М., 1994.

13.       Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

14.       Якуба Е.А. Социология. – Харьков, 1996.