Навигация
Дискусія про предмет соціальної психології
46169
знаков
0
таблиц
1
изображение
1.2 Дискусія про предмет соціальної психології
У історії радянської соціальної психології можна виділити два етапи цієї дискусії: 20-і рр. і кінець 50-х - початок 60-х рр. Обидва ці етапу мають не лише історичний інтерес, але і допомагають більш глибоко зрозуміти місце соціальної психології в системі наукового знання і сприяють виробленню точнішого визначення її предмету.
У 20-і р.р., тобто в перші роки Радянської влади, дискусія про предмет соціальної психології стимулювала двома обставинами. З одного боку, саме життя в умовах післяреволюційного суспільства висунуло завдання розробки соціально-психологічній проблематики. З іншого боку, ідейна боротьба тих років неминуче захопила і область соціально-психологічного знання. Як відомо, ця ідейна боротьба розвернулася в ті роки між матеріалістичною і ідеалістичною психологією, коли вся психологія як наука переживала період гострої ломки своїх філософських, методологічних підстав. Для долі соціальної психології особливе значення мала точка зору Г.І. Челпанова, який, захищаючи позиції ідеалістичної психології, запропонував розділити психологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Соціальна психологія, на його думку, повинна розроблятися в рамках марксизму, а власне психологія повинна залишитися емпіричною наукою, не залежною від світогляду взагалі і від марксизму зокрема (Челпанов, 1924). Така точка зору формально була за визнання права соціальної психології на існування, протее ціною відлучення від марксистських філософських основ іншої частини психології (Буділова, 1971).
Позіция Г.І. Челпанова виявилася неприйнятною для тих психологів, які приймали ідею перебудови філософських підстав всієї психології, приєднання її в систему марксистського знання (Виготський, 1982. С. 379). Заперечення Челпанову прийняли різні форми.
Перш за все була висловлена ідея про те, що, оскільки, будучи інтерпретована з погляду марксистської філософії, вся психологія стає соціальною, немає необхідності виділяти ще якусь спеціальну соціальну психологію: просто єдина психологія має бути підрозділена на психологію індивіда і психологію колективу. Ця точка зору отримала своє віддзеркалення в роботах В.А. Артемова (Артемов, 1927). Інший підхід був запропонований з точки зору тієї, що отримала в ті роки популярність реактології. Тут, також всупереч Челпанову, пропонувалося збереження єдності психології, але в даному випадку шляхом поширення на поведінку людини в колективі методу реактології. Конкретно це означало, що колектив розумівся лише як єдина реакція його членів на єдиний подразник, а завданням соціальної психології був вимір швидкості, сили і динамізму цих колективних реакцій. Методологія реактології була розвинена К.Н. Корніловим, відповідно ньому ж належить і реактологічний підхід до соціальної психології (Корнілов, 1921).
Своєрідне спростування точки зору Челпанова було запропоноване і видним психологом П.П. Блонським, який одним з перших поставило питання про необхідність аналізу ролі соціального середовища при характеристиці психіки людини. Для нього "соціальність" розглядувалася як особлива діяльність людей, пов'язана з іншими людьми. Під таке розуміння соціальності личила і "діяльність" тварин. Тому пропозиція Блонського полягала в тому, щоб включити психологію як біологічну науку в коло соціальних проблем. Протиріччя між соціальною і який-небудь іншою психологією тут також знімалося (Блонський, 1921). [5]
Ще одне заперечення Челпанову виходило від видатного радянського фізіолога В.М. Бехтерева. Як відомо, Бехтерев виступав із пропозицією створити особливу науку - рефлексологію. Певну галузь її він запропонував використовувати для вирішення соціально-психологічних проблем. Цю галузь Бехтерев назвав "колективною рефлексологією" і вважав, що її предмет - це поведінка колективів, поведінка особистості в колективі, умови виникнення соціальних об'єднань, особливості їх діяльності, взаємовідношення їх членів. Для Бехтерева таке розуміння колективної рефлексології представлялося подоланням суб'єктивістської соціальної психології. Це подолання він бачив в тому, що всі проблеми колективів тлумачилися як співвідношення зовнішніх впливів з руховими і мимико-соматичними реакціями їх членів. Соціально-психологічний підхід мав бути забезпечений з'єднанням принципів рефлексології (механізми об'єднання людей в колективи) і соціології (особливості колективів і їх відношення із умовами життя і класової боротьби в суспільстві). Зрештою предмет колективної рефлексології визначався таким чином: "вивчення виникнення, розвитку і діяльності зібрань і зборищ..., що проявляють свою соборну співвідносну діяльність як ціле, завдяки взаємному спілкуванню один із одним вхідних в них індивідів" (Бехтерев, 1994. С. 40). [5]
Хоча в такому підході і містилася корисна ідея, що стверджує, що колектив є щось ціле, в якому виникають нові якості і властивості, можливі лише при взаємодії людей, спільна методологічна платформа виявлялася вельми уразливою. Всупереч задуму, ці особливі якості і властивості інтерпретувалися як що розвиваються за тими ж законами, що і якості індивідів. Це було данню механіцизму, який пронизував всю систему рефлексології: хоча особистість і оголошувалася продуктом суспільства, але при конкретному її розгляді в основу були покладені її біологічні особливості і, передусім соціальні інстинкти. Більш того, при аналізі соціальних зв'язків особистості для їх пояснення по суті допускалися закони неорганічного світу (закон тяжіння, закон зберігання енергії), хоча сама ідея такої редукції і піддалася критиці. Тому, незважаючи на окремих, таких, що мають велике значення для розвитку соціальної психології знахідки, загалом рефлексологічна концепція Бехтерева не стала основою достовірно наукової соціальної психології. [5]
Особливо радикальними виявилися ті пропозиції, які були висловлені відносно перебудови соціальної психології у зв'язку з дискусією, що розвернулася в ті роки з приводу розуміння ідеології. М.А. Рейснер, наприклад, пропонував побудувати марксистську соціальну психологію шляхом прямого співвідношення з історичним матеріалізмом ряду психологічних і фізіологічних теорій. Але, оскільки сама психологія повинна будуватися на вченні про умовні рефлекси, в соціально-психологічній сфері допускалося пряме ототожнення умовних рефлексів, наприклад, з надбудовою, а безумовних - з системою виробничих стосунків. Зрештою соціальна психологія оголошувалася наукою про соціальні подразники різних видів і типів (Рейснер, 1925).
Таким чином, незважаючи на суб'єктивне бажання багатьох психологів створити марксистську соціальну психологію, таке завдання в 20-і р.р. не було виконане. Хоча відсіч точці зору Челпанова і був зроблений достатньо рішучий, ключові методологічні проблеми психології не були вирішені. Прагнучи протистояти ідеалістичному підходу, дослідники часто-густо опинялися в полоні позитивістської філософії, конкретним і специфічним проявом якої з'явився механіцизм. Крім того, не було чіткості і щодо предмету соціальної психології: по суті бувальщини змішано дві проблеми, або два різне розуміння предмету соціальної психології. З одного боку, соціальна психологія ототожнювалася із вченням про соціальну детерміацію психічних процесів; з іншого боку, передбачалося дослідження особливого класу явищ, що породжуються спільною діяльністю людей і перш за все явищ, пов'язаних з колективом. Ті, які приймали перше трактування (і лише її), справедливо стверджували, що результатом перебудови всієї психології на марксистській матеріалістичній основі має бути перетворення всієї психології на соціальну. Тоді жодна особлива соціальна психологія не потрібна. Це вирішення добре узгоджувалося і з критикою позиції Челпанова. Ті ж, хто бачили друге завдання соціальної психології - дослідження поведінки особистості в колективі і самих колективів, - не змогли запропонувати адекватне вирішення проблем, використовуючи як методологічні основи марксистську філософію.
Результатом цієї боротьби думок з'явився той факт, що лише перша із позначених трактувань предмету соціальної психології отримала права громадянства - як вчення про соціальну детерміацію психіки. Оскільки в цьому розумінні жодного самостійного статусу для соціальної психології не передбачався, спроби побудови її як особливої дисципліни (або хоч би як особливій частині психологічної науки) припинилися на досить тривалий термін. Соціологія ж в ці роки взагалі опинилася під ударом, тому про існування соціальної психології в її рамках питання взагалі не піднімалося. Більш того, той факт, що соціальна психологія в той же час продовжувала розвиватися на Заході, притому в рамках немарксистської традиції, привів деяких психологів до ототожнення соціальної психології взагалі лише з її "буржуазним" варіантом, виключивши саму можливість існування соціальної психології в нашій країні. Само поняття "Соціальна психологія" почало інтерпретуватися як синонім реакційної дисципліни, як атрибут лише буржуазного світогляду.
Саме у цьому змісті і говорять про "перерву", що настала на тривалий період, в розвитку соціальної психології. Протее термін цей може бути використаний лише у відносному значенні. Дійсно, мала місце перерва в самостійному існуванні соціальної психології в нашій країні, що не виключало реального існування окремих досліджень, що є по своєму предмету суворо соціально-психологічними. Ці дослідження були продиктовані потребами суспільної практики, передусім педагогічної.
Похожие работы
... ія» - рівень суспільної свідомості, характерний для окремих соціальних груп, насамперед класів, і «соціальна психологія» - наука про цю ж суспільну психологію). Другий підхід, навпаки, бачить основним предметом дослідження соціальної психології особистість. Відтінки тут проявлялися лише в тому, в якому контексті передбачалося дослідження особистості. З однієї сторони, великий акцент робився на ...
... мотиваційних сил, але і створює свої, організаційно-ментальні форми, що якісно відрізняються від суми узагальнених індивідуальних проявів. Це породжує одну з найбільш складних проблем соціальної психології організацій – переходу або трансформації мотиваційних комплексів особистості в організаційні (колективні) форми як параметри організаційного клімату та формування особистіших «мотиваційних пол ...
... ефективна тактика бесіди насправді викликає до неї тільки неприязнь тих, хто намагається довірити їй свої проблеми. В широкому розумінні слова під соціально-психологічним тренінгом (СПТ) розуміється практика психологічного впливу, яка базується на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням і технікам в сфері спілкування, ді ...
... соціальної й психологічної стабільності як окремих людей, так і суспільства в цілому. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСНОВИ Й ЗАСТОСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ 1.1 Загальна характеристика Соціально-психологічні методи призначені для впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Вони базуються переважно на неформальних факторах, інтересах особистості й ...
0 комментариев