Активні (контактні) ТТД, спрямовані на подолання опору суперника;

1.             активні (контактні) ТТД, спрямовані на подолання опору суперника;

2.             підготовчі (неконтактні) ТТД, які виконуються без протидії суперника.

Для гравців різних амплуа, в тому числі, і воротаря характерні різні коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій. Найбільш значущими для крайніх захисників є відбір м’яча, перехоплення м’яча, гра головою; для заднього центрального захисника – перехоплення, відбір, довгі передачі; для переднього центрального захисника – відбір, перехоплення, гра головою; для опорного півзахисника – довгі передачі, короткі та середні передачі вперед, відбір; для крайніх півзахисників – короткі та середні передачі вперед, довгі передачі, дриблінг; для центрального півзахисника – короткі та середні передачі вперед, дриблінг, удари у площину воріт; для нападників – удари у площину воріт, дриблінг, гра головою. Для воротаря, який приймає участь у техніко-тактичних діях, що характерні для змагальної діяльності польових гравців, найбільш значущими є довгі передачі і короткі та середні передачі вперед. Дані коефіцієнти доцільно використовувати при оцінці техніко-тактичної діяльності футболістів. [2, 35–37]

Проте, часто гравці демонструють найвищі (модельні) показники за рахунок виконання прийомів (передачі впоперек-назад) в ігрових ситуаціях, що не сприяють загостренню гри і не мають великого значення для досягнення переможного результату. Інші футболісти, які виконують техніко-тактичні дії, що загострюють ігрову ситуацію, не досягають високих результатів у надійності виконання техніко-тактичних прийомів у зв’язку з частими втратами м’яча.

Тому для визначення рівня виконання модельних характеристик змагальної діяльності необхідно використовувати оцінку спеціалізації та інтегральну оцінку техніко-тактичної підготовленості футболістів, при формуванні яких треба опиратися на поняття ефективності, надійності та змагальної активності, а також враховувати коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій футболістів різних амплуа.

Результати наукових досліджень дозволили припустити, що найефективнішими засобами підвищення техніко-тактичної підготовленості футболістів можуть бути тренувальні моделі впливів, при яких враховуються особливості змагальної діяльності. [9, 128]

Для оптимізації тактичної діяльності футболістів, при підборі ігрових вправ, спрямованих на вдосконалення індивідуальних та колективних наступальних тактичних дій, потрібно виходити із вимог відповідності до структури змагальної діяльності. У вправах, що моделюють наступальні групові взаємодії, потрібно встановити суворий контроль за кількістю ходів, напрямком запропонованих комбінацій, вибором найбільш ефективних зон для останньої передачі м'яча, а також за оптимальною дистанцією результативних завершальних ударів. Значне місце посідають складні координаційно-спеціалізовані вправи, сутність яких полягає у моделюванні тактичних взаємодій у завершальній фазі атаки.

В техніко-тактичних заняттях футболістів повинні бути частими вправи, які спрямовані на вдосконалення «скритих» середніх та довгих передач м’яча різними способами. В індивідуальних та колективних вправах з виконанням завершального удару обов¢язкові завдання на точність. Вправи стереотипного характеру, без певного тактичного змісту, що не сприяє підвищенню техніко-тактичної підготовленості футболістів, мають займати найменше тренувального часу спортсменів. [10, 48]

  1.2 Індивідуальні тактичні дії футболіста

Справжнім гравцем може вважатися той, хто діє на полі прораховано, порівнює свої сили й технічне вміння з конкретною ігровою ситуацією, сильними й слабкими сторонами в підготовці суперників. От чому кожний футболіст повинен прагнути не тільки вдосконалювати технічні прийоми й розвивати фізичні якості, але також засвоювати всі тактичні премудрості футболу. Насамперед він повинен правильно й вчасно виходити на вільне місце, опікати суперника, робити точні й раціональні передачі партнерам, уміло використовувати обведення і удари по воротам, підтримувати й самому зав'язувати комбінаційну гру й т.д. Одною з головних вимог до тактичної підготовленості футболіста є його вміння підкоряти свої дії інтересам команди, командної тактики, хоча індивідуальні тактичні дії також немало важливі.

До індивідуальних тактичних дій відносяться відкривання й закривання, ведення й обведення, удари по воротам, відбір м'яча. Розучування індивідуальних тактичних дій доцільно проводити в єдності із процесом освоєння технічних прийомів. У протилежному випадку процес освоєння основних технічних прийомів буде формальним і неефективним. [13, 285]

Відкривання

Відкривання означає вихід футболіста на вільну позицію, що дає можливість звільнитися від опіки суперника, відірватися від нього й, одержавши м'яч, виконати удар по воротам. Гравець, який відкрився, може повести суперника за собою, звільняючи шлях до воріт протилежної команди одному зі своїх партнерів. Вихід на вільне місце, як правило, здійснюється на швидкості. Цьому можуть передувати імітація гравцем деякої пасивності з метою введення опікуна в оману або ж рухи, які заплутують суперника. Відкриватися можна вперед, убік, а при необхідності й назад. Причому робити це потрібно вчасно, а саме в той момент, коли партнер готовий зробити передачу на вільне місце. [13, 288]

Вправи:

1. Змагаються дві групи гравців. Вони утворюють дві зустрічні колони. Відстань між ними 8–10 кроків. Головний гравець однієї з колон внутрішньою стороною стопи виконує передачу попередустоящому гравцеві протилежної команди, а сам робить ривок за м'ячем і встає в кінець цієї колони. Гравець, що приймає м'яч, направляє м'яч назад, а сам біжить за м'ячем і встає в кінець протилежної колони.

Дану вправу можна провести у вигляді естафети. Наприклад, змагаються дві команди. Кожна утворює дві зустрічні колони. Завдання команд – швидше закінчити перебіжки, причому кожний гравець повинен виконати по три передачі.

2. Змагаються три партнери. Вони утворюють на полі трикутник зі сторонами в 8 кроків. Партнери по черзі передають м'яч один одному по ходу годинникової стрілки. Направивши м'яч убік партнера, гравець перебігає на його місце й т.д. Виконавши по 8–10 передач, гравці починають рух проти ходу годинникової стрілки.

3. Виконання вправи разом з партнером. Переміщаючись на вільне місце, потрібно виконувати поздовжні й поперечні передачі. Наприклад, зробіть із точки А передачу партнеру, який перебуває в точці Б, а самому переміститеся в точку А'. Партнер із точки Б виконує поздовжню передачу й переміщається в точку Б' і т.д.

4. На обмеженій ділянці поля займається група футболістів. Кожному дається порядковий номер. Гравці запам'ятовують їх. Завдання гравців – виконувати передачі відповідно до привласнених номерів: перший номер віддає м'яч другому, той – третьому й т.д. Останній гравець передає м'яч першому номеру. Віддавши м'яч, гравець повинен переміститися на вільне місце, пропонуючи себе для передачі. Гравець, що допустив помилку, карається одним штрафним очком. У підсумку перемагає учасник, що набрав менше штрафних очок.

5. На полі позначається площадка 15Х15 кроків. Тут розташовуються 6 гравців. Двоє з них призначаються водящими. Інші гравці починають передавати м'яч один одному, намагаючись, щоб він не потрапив до водящого і не вийшов за межі майданчика. Гравець, що допустив помилку, міняється з водящим гравцем.

Закривання

Закриванням суперника називається така дія футболіста, яка спрямована на заняття вигідної позиції, що заважає виходу суперника на вільне місце або оволодінню м'ячем. Ті, хто вміло закривають суперника, одержують сприятливу можливість вчасно вступити в боротьбу за м'яч, не дати одержати м'яч супернику й у такий спосіб зірвати атаку протилежної команди. У різних ситуаціях закривання може здійснюватися по-різному. Однак у всіх випадках незмінна позиція закриваючого гравця: він повинен зайняти місце між суперником і своїми воротами. При цьому враховується наступна вимога: чим ближче суперник розташувалася до воріт, тим ближче до нього варто перебувати. [13, 299]

Вправи:

1. На полі позначається майданчик 10Х10 кроків. Троє гравців нападу грають проти одного захисника. Хід гри пояснюється на мал. 1. Нападаючий Б займає позицію з м'ячем між партнерами А и В, показуючи руками, де вони повинні зайняти місця (а). Потім гравець Б передає м'яч гравцеві В и спрямовується убік передачі, пропонуючи себе для зворотної передачі. Гравець А також виходить на вільне місце, але тільки в іншу сторону. Гравець У с м'ячем, розставивши руки, указує партнерам нові позиції (б). Завдання гравця Г-Атакувати нападаючого, що володіє м'ячем, і примусити його виконати передачу в певну сторону (в).

Малюнок 1.

2. На майданчику розмічається квадрат 12Х12 кроків. Гра полягає в тому, що один захисник намагається перешкодити просуванню двох суперників до воріт і відняти в них м'яч. Захисник повинен прагнути зайняти таку позицію, щоб суперник з м'ячем не зміг передати м'яч убік відкритого партнера. У ході вправи гравці періодично міняються ролями.

3. Два захисники грають проти двох нападаючих. Вправа проводиться на площадці розміром 15Х15 кроків. Завдання захисників – закрити нападаючих, діючих з м'ячем. Захисник, що опікує нападаючого з м'ячем, прагне зайняти таку позицію, щоб затримати просування суперника й відбити м'яч. Його партнер, діючи проти гравця без м'яча, прагне розташуватися так, щоб перешкодити йому зайняти вигідну позицію для одержання м'яча.

4. На середині поля розміщаються четверо нападаючих з м'ячем. У воріт, що захищаються воротарем, встають чотири захисники. Нападаючі пересуваються вперед, передаючи м'яч один одному. Захисники (кожний тримає одного з нападаючих) прагнуть відібрати в них м'яч або відбити його до центра поля. Через домовлений час команди міняються ролями. Перемога дається команді, що зуміла пропустити менше м'ячів під час оборони воріт.

Ведення й обведення

Ведення й обведення – ефективні прийоми гри. Уміло використовуючи ведення м'яча різними способами й на різній швидкості в сполученні з переконливими рухами, які вводять в оману, футболіст одержує сприятливу можливість для виходу на вільне місце або для нанесення удару по воротам. У ході гри футболісти люблять використовувати й ведення м'яча, і обведення. Однак найчастіше це робиться на шкоду команді. Тому в тих випадках, коли партнер зайняв вигідну позицію, варто направити м'яч йому. Адже своєчасна й точна передача – теж грізна зброя. Проте веденню й обведення необхідно приділяти також підвищену увагу. [17, 102]

Вправи:

1. Вправа проводиться у вигляді естафети. У ній беруть участь одночасно дві або три команди. У складі кожної однакове число гравців. Команди будуються за загальною лінією старту в колони по одному. В 5 кроках від лінії старту паралельно їй проводиться лінія передачі м'яча. За сигналом головні гравці команд ведуть м'яч по прямій, обводячи по 5 стійок, які розставляються через кожні 2 кроки, і по прямій ведуть м'яч назад. Від лінії передачі вони направляють м'яч другим номерам команд, а самі займають місце наприкінці колон. Другі номери діють так само й т.д. У ході вправи кожний гравець повинен зробити по три ведення м'яча.

2. У вправі беруть участь два гравці, один з них з м'ячем. Він веде м'яч по полю на відстань 3–4 кроки й робить передачу партнерові, що рухається осторонь на відстані 4–5 кроків. Одержавши м'яч, той виконує такі ж дії й т.д. Завдання гравців без м'яча – швидко відкритися вперед, коли партнер збирається зробити передачу. Гравець із м'ячем повинен, контролюючи м'яч, помітити рух партнера.

3. Вправа для кількох гравців. Вони встають у колону по одному, дотримуючись дистанції в 2–3 кроки. Таким чином, група повільно просувається по полю. М'яч в останнього гравця. Він по черзі обходить всіх партнерів позаду, а потім, зайнявши місце поперед колони, передає м'яч тому гравцю, що йде позаду, який, у свою чергу діє так само, і т.д.

4. Вправа для двох гравців. На полі позначається коридор шириною 4 кроки. довжиною 15 кроків. Один із гравців веде м'яч по коридорі, намагаючись обвести суперника й пройти з м'ячем уперед. Другий прагне відняти м'яч. Партнери періодично міняються ролями.
5. На футбольному полі через кожні 3 кроки ставляться 5 стійок. Перед футболістами ставиться завдання обвести стійки й приблизно з 11-метрової оцінки завдати удару по воротам. Кожний повинен повторити вправу 5–6 разів.

Удари по воротам

Футболісти, які володіють різноманітними ударами й уміють наносити несподівані удари по воротам, значно підвищують атакуючий потенціал своєї команди. Удари по воротам не повинні бути прерогативою тільки гравців нападу. Цією найважливішою індивідуальною тактичною дією повинні володіти всі футболісти незалежно від займаного місця в команді. [17, 111]

Вправи:
1. Потрібно зобразити на стінці ворота. Розбите їх на квадрати. У кожному з них поставити номер. Вправа виконується разом з партнером. Потрібно наносити удари в номер, попередньо зазначений партнером. Зробивши 5 ударів по меті, потрібно помінятися з партнером ролями.

2. Вправа для кількох партнерів. Ціль вправи-точно завдати удару по воротам після передачі м'яча низом. Передачі виконуються партнерами збоку, позаду, попереду. Кожний виконує по 10–12 ударів.
3. Займаються два гравці. Один встає з м'ячем в 25 кроках від воріт. Інший займає позицію в 18 кроках від воріт. Перший робить партнерові передачу низом. Той пропускає м'яч і завдає удару по уходящому м'ячі. Партнери періодично міняються ролями.

4. Потрібно встати напроти воріт (приблизно на 11-метровій оцінці). Партнер збоку подає м'ячі так, щоб ударом на льоту футболіст міг би направляти їх у ворота.

5. Потрібно встати з м'ячем в 20 кроках від воріт. За футболістом на відстані 5–6 кроків займає позицію партнер. Зробіть ривок з м'ячем до 11-метрової оцінки, щоб завдати удару по воротам з ходу. Партнер повинен кинутися за вами, щоб перешкодити виконанню удару.

6. У вправі беруть участь одночасно три гравці. Двоє з них розташовуються в 6–7 кроках від воріт. Їхній партнер з лінії воріт посилає м'ячі так, щоб вони «опускалися» їм на голову. Один зі стоящих перед воротами прагне забити м'яч у ворота, а другий чинить йому протидію.

Відбір м'яча

Відбір м'яча – важливий тактичний прийом протидії суперникам, які володіють м'ячем. Кожний футболіст повинен пам'ятати, що відразу ж після втрати м'яча необхідно прагнути до створення суперникам перешкод з метою відбору м'яча. Безумовно, легше всього опанувати м'ячем, коли суперникові спрямована передача. Відбір також доцільно починати при прийманні м'яча суперником або під час ведення. [17, 123]

Вправи:

1. Потрібно зайняти місце у воротах, споруджених зі стійок (їхня ширина приблизно 2 кроки). Партнер повинен вести м'яч прямо на футболіста в воротах, прагнучи забити м'яч у ворота. Вибравши зручний момент, потрібно спробувати відібрати в нього м'яч.

2. Один з гравців завдає удару в стінку з відстані 6–7 кроків. Його партнер, зайнявши позицію в 2 кроках позаду й небагато збоку, після відскоку від стінки спрямовується вперед, щоб опанувати м'ячем.

3. Один з гравців накидає партнерові м'яч на голову. В 2 кроках збоку й позаду від приймаючого гравця займає позицію третій. Його завдання – встигнути вчасно зробити через спину партнера ривок і першим відіграти м'яч головою. Партнери періодично міняються ролями.

4. Вправу виконують одночасно три гравці. Двоє з них встають у потилицю один одному на відстані 4–5 кроків. Назустріч їм веде м'яч третій учасник. Якщо він зуміє обвести першого, тому на допомогу приходить гравець, який стоїть позаду, відразу ж атакуючи суперника.

5. На полі позначається коло діаметром 10 кроків. У ньому розміщаються чотири нападаючих, які передають м'яч один одному. Двоє водящих намагаються відібрати в них м'яч і вибити його з кола. Через домовлений час водящими призначаються інші гравці й т.д.

  1.3 Групові тактичні дії футболістів

До групових тактичних дій відноситься взаємодія на полі декількох гравців однієї й тієї ж команди, які прагнуть до виконання певного завдання. До них відносяться передачі й відбір м'яча за допомогою погоджених дій, тактичні комбінації. Добре відпрацьовані групові тактичні дії прикрашають гру, роблячи її більше привабливою й захоплюючою. Освоєння цих прийомів рекомендується почати в міру освоєння індивідуальних тактичних дій з найбільш простої форми – у парі з партнером. Поступово довести число гравців, які беруть участь у тій або іншій вправі до 3–5 осіб.

Передачі м'яча

Гравець, який володіє мистецтвом виконувати точні й своєчасні передачі партнерам, приносить більшу користь команді, прикрашає її дії. За допомогою передач, як правило, організується атака на ворота суперників, підготовляється момент для завершального удару по воротам. Однак правильно виконати передачу – справа непроста. Віддавати м'яч необхідно тому партнерові, що займає більш вигідну позицію. Найкраще це зробити так, щоб партнер зміг прийняти м'яч у русі й відразу продовжити атаку або завдати удару по воротам. У процесі гри потрібно урізноманітнювати виконання передач, тобто виконувати й короткі, і середні, і довгі. Чергувати треба також передачі низом і верхом, поперечні й поздовжні. Це утруднить дії суперників у захисті, не дасть їм можливості пристосуватися до гри команди суперників. [17, 136]

Вправи:

1. Вправа виконується разом з партнером. Просуваючись по прямій на відстані 4–6 кроків від партнера, потрібно виконувати поперемінно передачі один одному в одне торкання.

2. Потрібно позначите на полі коло діаметром 8–10 кроків. Встати в центр кола й передавати м'яч партнерові, який біжить у колі по ходу годинникової стрілки. Намагайтеся віддати м'яч партнерові на хід. Потім виконаєте ту ж вправу проти ходу годинникової стрілки.

3. Потрібно встати в 15–18 кроках один проти одного. Виконувати передачу м'яча партнерові, що біжить вам назустріч. В останній момент партнер може змінити напрямок руху. Потрібно намагатися вгадати напрямок ривка товариша й зробити йому передачу точно на вихід.

4. У вправі беруть участь три гравці. Вправа проводиться на половині футбольного поля. Два нападаючих просуваються до воріт, передаючи м'яч один одному, Третій гравець, уставши в 12–14 кроках від воріт, виконує оборонні функції. Нападаючі за допомогою передач прагнуть обіграти захисника й зробити удар по воротам. Удар виконується не ближче ніж з 8-метрової оцінки. Можна також провести лінію, перед якою дозволяється виконувати удар по воротам.

5. Гравці роблять діагональні й поперечні передачі в такій послідовності: гравець А передає м'яч партнерові Б, той – гравцеві В, який направляє м'яч партнеру Г, і т.д. (мал. 2). Періодично гравці міняють напрямок передач.

Малюнок 2.