РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

5. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.

У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. чоловік, вони організовували підриви заводів і мостів, пускали під укіси поїзди, убивали окупантів і зрадників.

У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.

В Югославії також діяли дві групи Опору — комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла внаціональну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. нараховувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.

У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної, Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.

Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.

Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.

У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.

У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.

Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії. Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікача з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації усіх сторін життя європейських країн.