Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом

4.    Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом

1) Звільнення України від німецько-фашистських загарбників почалося наприкінці грудня 1942 р. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В. Кузнєцова, що 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із с. Півневка Миловського району на Луганщині. У цей же день від ворога був звільнений ще ряд населених пунктів України. Жорстокі бої розгорнулися за перший районний центр на українській землі - Милово. Успішний наступ радянських військ на сході України продовжувався до лютого 1943 р. і закінчився звільненням Харкова. Але 19 лютого 1943 р. ворожі війська, використовуючи помилки радянського командування, почали могутній контрнаступ. Північно-східні райони Донбасу і м.Харків були втрачені. Однак стратегічна ініціатива залишалася на стороні Червоної армії. Після перемоги в Курській битві війська Степового фронту 23 серпня 1943 р. цілком звільнили м. Харків. Цей успіх дозволив радянській Ставці розробити оперативний план звільнення Лівобережжя.

2) Битву за звільнення від гітлерівців Лівобережної України можна умовно розділити на два етапи. У ході першого етапу (серпень - вересень 1943 р.) була проведена Донбаська операція (13 серпня - 22 вересня 1943 р.). 8 вересня 1943 р. радянські війська звільнили Сталіну (Донецьк) - центр Донбасу. Гітлерівці сподівалися зупинити Червону армію на «Східному валі» - могутньої лінії оборонних споруджень уздовж Дніпра. У ніч на 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму радянських воїнів. До кінця вересня перший етап битви за Дніпро був виграний - радянські війська захопили більш 20 плацдармів. Початок другого етапу битви за звільнення Лівобережжя (жовтень -грудень 1943 р.) ознаменувався ліквідацією Запорізького плацдарму гітлерівців і звільненням 14 жовтня 1943р. м. Запоріжжя. В жовтні 1943 р. дії Червоної армії були сковані запеклим опором супротивника. Але, передислокувавши війська з Букринського плацдарму на Лютежський, радянські війська перейшли в новий наступ і 6 листопада 1943 р. звільнили столицю України - м.Київ. Київська наступальна операція завершила докорінний перелом війни на радянсько-німецькому фронті й істотно вплинула на хід усієї Другої світової війни. Зупинивши контрнаступ супротивника, радянські частини опанували стратегічним плацдармом на правому березі Дніпра площею близько 500 км², розірвали стратегічний зв'язок між гітлерівськими групами армій «Центр» і «Південь» і одержали можливість для успішних бойових дій у Правобережній Україні.

3) Звільнення Правобережної України і Криму.

Перший етап звільнення Правобережної України (січень – лютий 1944 р.). 24 січня 1944 р. війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в настання на Корсунь-Шевченківському виступі. 28 січня більш 80 тис. гітлерівських солдатів і офіцерів були оточені. Переборюючи запеклий опір супротивника і спроби прориву оточення танковими частинами Манштейна, у лютому 1944 р. радянські війська остаточно розгромили супротивника. Допомогу радянським військам здійснили партизанські з'єднання Сабурова, Федорова, Бегми й ін. 2 лютого 1944 р. були звільнені від окупантів Луцьк і Рівне, потім - Проскурів, Тернопіль, Вінниця. 30 - 31 січня 1944р. війська 8 лютого був звільнений Нікополь, 22-го - Кривої Ріг. Таким чином, у ході боїв січня - лютого 1944 р. гітлерівці були відкинуті від дніпровських рубежів на 80-350 км. Радянські війська готувалися до наступу, який повинен був цілком очистити Правобережну Україну від окупантів.

Другий етап звільнення Правобережної України і звільнення Криму (березень - травень 1944 р.). 5 березня - 17 квітня 1944 р. війська 2-го Українського фронту в ході Умансько-Ботошанської операції розгромили 8-у німецьку армію, вийшли 26 березня 1944 р. до державного кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Румунії - держави-сателіта нацистської Німеччини.. 28 березня звільнили Миколаїв, а 10 квітня - Одесу. Воїни 4-го Українського фронту. Приморської армії і Чорноморського флоту в квітні 1944 р. почали бій за звільнення Криму. 11 квітня була звільнена Керч, 13 квітня - Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських зміцнень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапуну-Горі. 9 травня 1944р. Севастополь був звільнений. 12 травня весь Крим був цілком очищений від фашистів.

4) Заключний етап звільнення України від німецько-фашистських загарбників (липень - жовтень 1944 р.). 13-14 липня 1944 р. почалися бої проти угруповання гітлерівських армій «Північна Україна». У результаті могутнього наступу значні сили гітлерівських військ були оточені під Бродами (Львівська область). У боях було знищено більш 38 тис. гітлерівців, більш 17 тис. узято в полон. У жовтні 1944 р. у ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося звільнення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а 28 жовтня - інші населені пункти Закарпатської України.

Важка й кровопролитна війна Радянського Союзу з Німеччиною, що він вів у складі антигітлерівської коаліції, переможно завершилася 9 травня 1945р. У цій війні положення українського народу було особливо трагічним. Єдиний у своєму прагненні перемогти нацизм, він виявився розколотим у питанні про майбутнє України: частина українців з розгромом фашизму зв'язувала відновлення довоєнного статусу України в складі Радянського Союзу, інша прагнула скористатися війною для відродження незалежної української держави. У спільну боротьбу з Німеччиною і її союзниками Україна внесла величезний вклад. На фронтах і у фашистському тилу загинув кожний п'ятий житель республіки. Серед вищих офіцерів, командуючих фронтами й арміями було чимало українців. Найвідоміші з них - А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Маліновський, Н.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко й інші. Ратний подвиг багатьох українців відзначений вищими нагородами. Серед них - 2072 визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. З 115 двічі Героїв Радянського Союзу - 32 українця. Із 7 мільйонів орденів і медалей, вручених офіцерам і солдатам Червоної Армії, 2,5 мільйони одержали жителі України.

Висновок

Вже 61 рік відокремлює нас від Великої Перемоги над фашистською Німеччиною. І сьогодні ми знову, як і всі попередні роки, схиляємо голови перед подвигом радянського солдата. Його кров'ю й потом добута перемога над сильним ворогом. Він умів прямо дивитися в очі смертельної небезпеки, виявив військову доблесть і героїзм. Немає меж величі його подвигу в ім'я Батьківщини.

Велич історичної перемоги нашої країни з фашистською Німеччиною полягає в тому, що радянський народ відстояв не тільки свою державу, він самовіддано боровся за рятування народів Європи від фашизму.

Україна як складова Радянського Союзу стала однією з переможниць у війні. У серцях багатьох радянських українців радість перемоги поєднувалася з почуттям надії, про яке у 1945р. один радянський офіцер сказав : „Уся атмосфера була сповнена надії на щось нове, на щось чудове і славне. Ніхто з нас не мав жодних сумнівів щодо нашого світлого майбутнього”.

Ні з чим не порівняти втрати й руйнування, які принесла нам війна. Важка була гіркота втрат. Але поруч із нею в душі кожної людини жило й живе радісне почуття - почуття перемоги.

Список використаної літератури

1.         Орест Субтельний Україна Історія. Київ. „Либідь”. 1993

2.         Андріанов В.Н. Участь чекістів у партизанській боротьбі в роки Великої Вітчизняної війни. М., 1990;

3.         Коровін В.В. Радянська розвідка і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни. М., 1998;

4.          Мищенко Г.П., Мигрин Г.П. Задача особливої важливості. Київ, 1985;

5.         Кисельов В.К. Партизанська розвідка, Мінськ, 1980.

6.         Олександр Алфьоров. Стаття „Нариси діяльності гетьманців у рядах Руху опору Другої Світової війни на теренах України”.

7.         Україна: друга половина XX ст. Нариси історії. Київ, “Либідь” 1997.

8.         Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. Мюнхен: «Ціцеро», 1953.

9.         Советская историческая энциклопедия. — Т. 7. — М.: И-во «Советская энциклопедия», 1965.