Історія документування в Давньому Вавилоні. Месопотамія

ПВНЗ

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності

З дисципліни «Керування документацією»

на тему:

“Історія документування в Давньому Вавилоні. Месопотамія”

Виконала:

Студентка V курсу

Групи 254

Нічик Тетяна

Київ 2010

Зміст

Вступ

1.       Перші каміння, документи, договори

2.       Культура документування

3.       Засоби - інструменти, за допомогою яких документують інформацію

4.       Юридичні документи Месопотамії

5.       Закони Хаммурапі

6.       Документи, клинописи, таблетки і т. д. Месопотамії

Список літератури

Вступ

Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність.

Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавілона, про столицю Асірії – Ніневію – “велику блудницю”, про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавілона – такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу “висячі сади Семіраміди”. Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.

Особливість найдавнішої політичної історії Месопотамії полягає в тому, що тут існувала не одна, а декілька держав, які почергово домагалися переваги в регіоні. У кінці IV – на початку III тисячоліття до н.е. на півдні Дворіччя виникли міста–держави Ур, Урук, Лагаш, об'єднані істориками збірною назвою Шумер (на ім'я народу, що жив там). Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання царство Аккад. У III тисячолітті до н.е. велика частина Месопотамії потрапляє під владу Вавілонського царства. Потім, з XVI ст. до н.е., посилюється міць Асірії (її столиця – місто Ніневія). Після нового недовгого піднесення Вавілона в VI ст. до н.е. Межиріччя було завойоване північним сусідом – Персією (Іраном).

Культура цих держав мала певні відмінності, але чітко простежується її спадкоємність, спільні риси. Месопотамію часто називають колискою людської цивілізації. Багато що з того, що становить сучасну культуру і оточує нас в повсякденному житті, виникло саме там.

1. Перші каміння, документи, договори

У фундамент світової урбаністичної цивілізації були закладені на давньому Близькому Сході, в долині декількох великих родючих рік. Приблизно у VIII-VI тисячоліттях до н.е. землероби близькосхідних передгір’їв, які вже освоїли досягнення неолітичної революції і які з кожним поколінням зростали кількісно, стали виходити на рівнину і активно заселяти родючі долини цих рік, в першу чергу Тигра і Євфрата. Приблизно на рубежі V-IV тисячоліть до н.е. на території Південного Межиріччя з’являються шумери, з іменем і діяльністю яких пов’язують виникнення найдавнішого світового осередку цивілізації та державності. Загадка шумерів до сьогодні не розгадана. Їх власні легенди вказують на південь (приморські райони Персидської затоки) в якості прабатьківщини; фахівці вбачають її то на сході, то на півночі. Ясно одне: шумерська мова значно відрізнялася від групи семитських мов, поширених серед більшості давнього населення близькосхідної зони. Швидше за все, прибульці-шумери, які з’явилися в зоні проживання представників культури Убайд (так звана протошумерська культура), швидко й енергійно запозичили всі досягнення їх культури, і можливо, відіграли важливу роль зовнішнього поштовху у прискоренні поступового її розвитку – нині вже на їх, шумерській, етнічній основі.

Приблизно з середини IV тисячоліття до н.е. у Південному Межиріччі з’являються перші надобщинні політичні структури у формі міст-держав. Протодержави давнього Межиріччя розвивалися швидко й енергійно. Наприкінці IV тис. до н. е. тут існували численні незалежні держави-громади, які прагнули до гегемонії над сусідами та жили в постійних сутичках одна з одною. Вони воювали за родючі смуги землі, за канали, за накопичені багатства, за можливість розпоряджатися людськими ресурсами. Серед держав, правителі яких претендували на панування, найважливішими були цар Кіш на півночі Нижньої Месопотамії та Ур, Урук, Умма й Лагаш на півдні. Період шумерської історії до об’єднання Шумера в XXIV ст. до н.е. Саргоном Аккадським прийнято називати ранньодинастичним. Це була епоха жорстокої боротьби сусідніх протодержав за політичну гегемонію, а їх правителів – за посилення і зміцнення своєї влади, її розширення за рахунок сусідів. Військо кожної з таких протодержав за звичай складалося з невеликого загону важкоозброєнних воїнів; допоміжною силою були примітивні колісниці на суцільних колесах, запряжені, мабуть, онаграми (кулан) або віслюками і пристосовані для кидання дротиків.

Спочатку, у XXVIII-XXVII ст. до н.е., успіх був на боці Кіша, правителі якого першими прийняли титул лугаля, намагаючись тим самим наголосити на своїй першості серед інших. Потім піднявся Урук, ім’я правителя якого, Ґільґамеша, з часом стало легендарним і виявилося в центрі шумерського епоса. Уру за Ґільґамеша підкорив собі, хоча ще й не дуже міцно, ряд сусідів – Лагаш, Ніппур та ін. У XXV ст. верховенства і титула лугаля добилися правителі Ура, чиї царські гробниці, розкопані англійським археологом Л. Вуллі, були наповнені багатими прикрасами, коштовностями, повозками і десятками співзахоронених, покликаних супроводжувати на той світ повелителя. На рубежі XXV-XXIV ст. на авансцену шумерської історії вийшов Лагаш.

Спочатку його правитель Еанатум приєднав ряд сусідніх центрів – Кіш, Урук, Ларсу та ін., що призвело до посилення його військової та політичної могутності.

Найдавнішим з донині відомих міждержавних документів Давнього Межиріччя є договір між правителями міст Лагаша й Умми, укладений близько 2500 р. до н. е. Текст договору було написано шумерською мовою та вирізьблено на кам'яній стелі. Договір підтверджував кордон, що існував між містами-державами, встановлював недоторканність прикордонних знаків. Обидві сторони зобов'язувалися вирішувати спори мирним шляхом на основі арбітражу. Виконання договорів гарантувалося присягами та зверненням до богів.

«Піктографія - це недосконала система, яка поступово упорядкувала,майже повністю змінилася тільки під впливом прогресу людського розуму свій характер і утворила ... ієрогліфічне письмо »

З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з'ясовуємо особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідносин між суспільством і державою, між окремими особами, Знайомимося з культурою становлення письмового мовлення.

До появи письма для оформлення міжплемінних договірних відносин, а також, для полегшення запам'ятовування, предки використовували палиці ізкарбами. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад, записки про взятий борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували впродовж того періоду, доки не віддавався борг. Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу половинки складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконували примітивними інструментальними знаряддями (кам'яними сокирами, довбня) на рівних кам'яних голився.

З появою писемності виникає необхідність складати документи.
Вважається, що необхідність в укладанні різноманітних документів (угоди,договори, тестамент) і зумовила появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації. Так, знайдені під час розкопок білая м. Сузі в 1901р. французькими вченими на поверхні кам'яного стовпа клінопісні тексти були законами, що належали вавилонського цареві
Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750р. до н.е. Фігура бога сонця Шамашанад текстом начебто затверджувала закони і дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Всьго було близько трьох сотень законів і всі вони, за заявою Хаммурапі, захищали слабкого від сильного.