МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
«Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області»
Виконала:
студентка I курсу
заочного відділення
історико-соціального факультету
групи ІЮ-12
Рівне – 2006
ПЛАН
1. З історії Дубровиччнини.
2. Історія виникнення села Бережки.
3. Легенди виникнення села Бережки.
4. За часів громадянської війни.
5. Побудова колгоспу.
6. Часи Великої Вітчизняної Війни.
7. Перші керівники колгоспів.
8. За часів мирного життя.
9. Історія школи.
10. Усна народна творчість.
Висновок
1. З історії Дубровиччнини
Багато хто з скептиків може покепкувати: «Дубровіцо – веліка століца», - і тепер кажуть на Поліссі. Чому? Судіть самі. Минулого року районний центр Дубровиця відзначила своє тисячоліття – і це офіційна дата. У ті часи містечко дійсно було центром удільного князівства у складі Турово-Пінської землі, котре відігравало політичну роль у відстоюванні незалежності руської землі від різних нападників, а також багатьма ниточками – торговими, культурними і навіть родинними – пов’язувалося через головну транспортну артерію Борисфен – Прип’ять – Горинь з іншими центрами європейської цивілізації, утверджуючи європейський вибір наших пращурів.
Інший факт перекинувся містечком від сивої давнини і ще раз ілюструє правдивість поліського прислів’я, бо ж єдиний лауреат Нобелівської премії українець – народився саме в Дубровиця – це знаний фізик Жорж Шарпак, який очолив кафедру Вищого училища фізики та індустріальної хімії у Парижі і зробив великий внесок у створення нових моделей для реєстрації елементарних частинок.
Але не сповнює гордістю той факт, що зараз новообраний Президент складає клятву на вірність народу України, покладаючи праву руку на Пересопницьке Євангеліє – уперше перекладене на нашу мову Святе письмо, що було здійснено у середині XVI ст.. піклуванням княжни Анастасії Юріївни Гольшанської, уродженої Дубровицької.
Археологічні знахідки кам’яних знарядь праці та зброї, рештки глиняного посуду з характерним орнаментом, скам’янілі дерев’яні човни вказують на проживання на цих землях людей ще задовго до нової ери і датуються віком, старшим за славнозвісну Трипільську культуру.
Відгомін сивої давнини – і в назвах, які збереглися тут та й повертають нас у дохристиянські часи та й доперунові часи: слово «Дубровиця» означає «священний дубовий ліс».
Про те, що в давнину росли тут дуби, свідчить і той факт, що і до тепер на берегах річки Случ і поблизу Бережан, можна побачити велетенські дубові плоди. З розповідей старожилів можна довідатись, що на берегах р. Случ росли прекрасні дубові гаї, які скріплювали береги річки.
2. Історія виникнення села Бережки
Розташоване на лівому березі річки Случ, що за 4 км від залізничної станції Дубровиця і за 7 км від районного центру.
Перша історична згадка про село відноситься до часів розквіту феодалізму на Русі. У письмових переказах, датованих 1580 р., село згадується під назвою Бережків. У І-й половині XVI ст.. воно належало князям Острожецьким, було «имением княгини Марии Юрьевны», яка заповідала це село своєму сину Андрію Леонтальту.
У 1594 р. власником села стає Микола Семашко. Змінювались власники: князі, пани, навіть держави, - до 1939 р.
Дослідженню істориків представлені віднайдені найдавніші орнаменти поліських вишивок, а серед них вражаючі своєю одвічністю елегантністю сорочки «білим по білому», у яких зашифровані уявлення про гармонію навколишнього світу та місце людини в ньому.
3. Легенди виникнення села Бережки
Легенда
про виникнення села Бережки
На березі чарівної річки розкинулось село. Село, як село, та особливим було воно. Місцевість, на якій проживали люди, славилась вродою і силою жінки. Щасливий був той обранець, якому судилося з'єднати свою долю з місцевою красунею. Скрізь давала лад жінка. Подорожні зупинялися тут перепочити, а дехто зупинявся, щоб подивитися на саму місцевість та на дівчат. Дивувалися вони моторності української дівчини. Був серед проїжджаючих і багач Омелько, якому чогось як забажається, то враз так і повинно бути. Прогулюючись одного разу по березі, зустрів він чарівну дівчину. Глянув - остовпів. Очі - як числі річкові води, волосся - як могутні хвилі очеретів вздовж берега, а усмішка так і прикувала немов міцними ланцюгами. Схопив Омелько дівчину за руку і забажав тут же забрати її з собою. Але не врахував, що сільські дівчата не терплять сваволі і примусу. Вирвалась гордячка - і тільки блискавка майнула в блакитних очах. Подався сердитий зайда до іншого берега, але не захотів відступатись. На другий день наказав своїм слугам привести на берег негайно дівчину. Що відбувалося між нею і Омельком, ми не знаємо. Чужак покинув село над вечір, а дівчина ... Бачили люди, як до схід сонця стояла русокоса красуня на крутому березі і тихо щось шепотіла вранішнім зорям. А потім зникла, зникла назавжди. На місці сповіді дівчини зазеленів прутик, який згодом виріс у струнку березу. Селяни ж не могли залишитися байдужими. Вшановуючи пам'ять красуні, вони назвали село Бережки, оскільки дівчина загинула на одному із крутих берегів, а її саму бережчанкою. Цю назву село носить і досі.
Записано Костючок II. ученицею 11-го кл. від
Лущик Ольги Трахимівни, 1935р.н., пенсіонерки
в с.Бережки Дубровицького району Рівненської області.
Легенда
про походження назви села (друга)
За нашим селом в сторону села Любиковичі стоїть колгоспна ферма. На місці цієї ферми, за переказами моєї прабабусі, стояв колись панський маєток. Там жив пан на прізвище Березовський. Від прізвища цього пана пішла назва села Березка. А потім з часом, "з" помінялася на ""ж" і стала назва Бережки.
Легенда
про походження назви сала (третя)
Виходимо з села у бік Узлісся (село) і здалеку подивимось на нього. Старе русло річки Случ огинало село так, що здавалося воно стоїть на трьох бережках. Звідси пішла назва Бережки.
Записано Рудичиком О., учнем 7-Б кп.,
від Костючок Марії Петрівни 1930 р.н., пенсіонерки,
в с.Бзрежки Дубровицького району Рівненської області.
Легенда
про походження назви села (перша)
Існує легенда про походження назви села Бережки. Виникло село дуже давно на лівому березі Случі, що є притокою річки Горинь. Маленька групка людей приїхала ловити рибу, облюбувала місце на крутому схилі і тут же на березі поселилася жити. Трохи пізніше до них почали приєднуватись все нові і нові люди. Селились на самому березі, щоб річка була близенько і непотрібно було далеко десь іти, щоб випрати одяг, напувати худобу або ж набрати води.
Приваблювали також широкі заливні луги, де дуже зручно випасати худобу. З'явились чепурні хатки, місця всім було вдосталь, і навіть ті рибалки, що тимчасово приїхали сюди, не хотіли полишати місце.
Про цих людей почали говорити, як про бережчан, тому що вони жили на березі. І так виникла назва Бережки, в якій потім із причин нам невідомих, було змінено наголос на Бережки.
Записано Кривець Оксаною, ученицею 10 - го кл.
від Коваль Тетяни Ардріївни, 1942р.н., пенсіонерки
в с.Бережки Дубровицького району Рівненської області.
0 комментариев