Міхновський Микола Іванович

“Міхновський Микола Іванович”

Виконав студент I курсу

Коцюрба О.І.

Науковий керівник:

Професор Горбул О.Д.

Київ-2001

Микола Іванович Міхновський з 1899 року переселився до Харкова, де заснував свою адвокатську канцелярію. Це мало величне значення на розвинення нашої національної свідомості, бо зразу ж він вступив з “Громадою” в найтісніший зв’язок та впливав на “Громаду” в напрямі скріплення наших національних постулатів та подальшого революціонізування наших думок.

Під впливом Міхновського більш активні члени “Громади” перейшли до переконання в потребі заснувати “революційну партію з гаслами українських політичних і економічних домагань засобами революційними”.

Це сталося 5 лютого 1900 року на організаційних зборах основоположників “Української Революційної Партії”. Основоположниками партії були: Дмитро Антонович, Боніфатій Камінський, Михайло Русов, Левко Мацієвич, Юрій Коллард, Олександр Коваленко та Дмитро Познанський. Ала душу в цю партію вдихнув Микола Іванович Міхновський. На різних сходинах приватного чи громадського характеру він висловлював свої погляди про “необхідність революційної акції та збройної боротьби за права українського народу”.

В протилежність всім теоріям соціалістичних гуртків, які казали, що треба спочатку соціально піднести український народ, тоді тільки можна буде говорити про питання національні. Міхновський казав, що спочатку треба досягти національного визволення засобом революційним, а вже потім тільки можна буде у всій повноті перевести соціальні реформи, потрібні для досягнення добробуту народу, бо “без національного визволення українського народу неможливе і його соціальне визволення з темряви, визиску і рабства”.

У листі до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна в 1900 році, що був видрукуваний іменем “РУП” у львівській “Молодій Україні”, з приводу заборони умістити на проектованому тоді пам’ятнику Котляревському напис по-українські, М.Міхновський сказав: ”Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захищалась ціла Росія. Мусить добути своє визволення з рабства національного і політичного, хоч би полилися ріки крові”!

М.Міхновський, хоч сам офіційно до партії “РУП” і не належав, також при утворенні самої партії, так і в її дальшій діяльності ближчої участі не брав, але всі найактивніші члени партії в перших початках утворення її, так і в її дальшій діяльності, були під його особистим впливом. Першою публікацією партії була книжечка, написана М.Міхновським під заголовком “Самостійна Україна”. Вона вийшла друком у Львові, заходом В.Старосольського та Е.Косевича. В цій брошурці гасло самостійної України було поставлено ясно - “Україна для українців”. При чому Україна розумілася, як цілісність усіх етнографічних українських земель. Цією публікацією іменем “РУП” М.Міхновський проголосив “Єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”, себто був проголошений принцип “Самостійності і Соборності України”, і це стало заповітом для тодішніх українців і їх нащадків, а сам Микола Міхновський став пророком нашого національного визволення.

Коли РУП-іці цій ідеї зрадили, то зусиллями М.Міхновського була утворена друга партія, а саме: “Українська Народна Партія”, що гасло Самостійності і Соборності доповнила соціальними вимогами. Гаслами цієї партії стали: “Самостійна Українська Республіка працюючого ладу, всесвітнє визволення поневолених націй і визволення праці від капіталу”, а в самій Україні “вся влада належить народові українському”. Своє політичне “кредо” партія “УНП” висловила у відомих 10 заповідях, написаних М.Міхновським. Восени 1905 року партія “УНП” видала часопис “Самостійна Україна”, в якому був видрукуваний проект Української Конституції, де був висунутий постулат ”націоналізації землі”, себто - соціалізація в межах українського народного господарства. Так далеко пішов М.Міхновський у соціально-економічних питаннях для українського народу.

Сумніви, втрата сил, терпіння повертають деяких назад, але є ті, хто йде до вершини, а коли сили вичерпуються, чекають на зміну, у руки якої можна передати естафету. Такою верхівкою була для нашого народу самостійність. Слова “Самостійна Україна” стали молитвою, схожою на “Отче наш”, яка дала сили вже на останніх етапах шляху нашим національним провісникам.

Саме тоді, коли з-під ніг вибивають каміння, знаходиться той, хто сильніший за попередників, хто встигає перестрибнути на нову платформу.

На рубежі століть, у важкий переломний момент Україна мала такого сміливця, який на всю країну вигукнув гасло: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”, немов передчував, бачив наперед, що це станеться, і це сталося саме у цьому столітті. Ним був Микола Міхновський.

Його ідея змусила народ повірити у те, що ми нація, яка має право на самостійне існування. Ми завжди мали це право, але вітер історії розгубив сторінки Переяславських статей, залишивши порожнє місце, яким і скористалася країна-протектор.

Міхновський бачив, що його ідея має опонентів, як, прихильників М.Драгоманова чи так званих “українофілів”, але він довів, що його ідея - це не просто одна з “пишних, святих ілюзій “, а дороговказ для нашого народу.

Доказ цього дало життя, адже через РУП, УНП, УВО знайшла українська націоналістична ідея свій вияв в ОУН у 1929році, яка діє і сьогодні.

Основна заслуга М.Міхновського полягає не лише в тому, що він висунув ідею самостійності, адже, автономна чи самостійна держава у демократичному суспільстві завжди мала б право на національний саморозвиток особистості, а в тому, що це гасло було сказане вголос і переконливо.

Його ідея мала підґрунтя, вона була пояснена. Був вказаний новий шлях розвитку, з якого наш народ звернув і прийшов до сусідів у рабство: “Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти зброю… Вперед і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати про весь народ, щоб цілий народ не згинув через його необачність”.

М.Міхновський був деякою мірою спасителем для вже зневіреної праці. Ідея самостійності не знайшла відразу практичного втілення, проте зерно було вкинуте, і через 18 років, немов людина, яка досягла повноліття, визріла і пролунала ще раз у 4-ому Універсалі Центральної Ради.