Колоніальна система імперіалізму

2. Колоніальна система імперіалізму

На рубежі ХІХ–ХХ ст. світ Азії і Африки був поділений між великими, промислово-розвинутими державами Європи. Найбільше колоній мала Велика Британія, далі йшла Франція, Німеччина, Португалія, Бельгія, Голландія, Італія, колоніальною державою була і Росія, її окраїни входили до складу імперії. Управління колоніями було пряме (Індія), непряме – домініони (ПАС, Канада, Австралія, Нова Зеландія). У прямому управлінні влада метрополій здійснювалась або через свого представника (губернатор, генерал/губернатор, віце-король і т.д.) або через місцевих вождів, підконтрольних метрополії. Ряд держав Азії і Африки зберегли формальну незалежність, хоча були обплутані низкою нерівноправних договорів (Китай, Османська імперія, Сіам, Афганістан, Іран, Ефіопія, Ліберія). Їх іще називають напівколоніями.

Головною рисою промислового етапу колоніалізму був вивіз капіталу на відміну від вивозу товарів у період торгового етапу колоніалізму. Головна форма вивозу капіталу це надання позик з значними процентами. Для цього в колоніях формуються банки та страхові товариства (Індійський банк, Корейський банк, Національний банк в Єгипті, Османський банк, Шахіншакський банк (Іран), Палестинський банк, банк Ліонський кредит, Індокитайський банк). В 1904 р. тільки Англія мала 50 колоніальних банків, а в 1910 р. вже 72, а число відділень перевищило 5 тисяч. Банки управляли фінансами (гроші), економікою залежних країн, вони визначали і політику їх урядів. На початку століття колонії стають ринком збуту фабричних товарів та джерелом дешевої сировини. Монополії за безцінь скуповували землю і організовували плантації по вирощуванню технічних культур, навіть однієї = країни = монокультур = Ассам, Цейлон, Ява = чай, Бенгалія – джут, Ірак – ячмінь, Північна Африка – оливки, В’єтнам – рис, Уганда – бавовник, Єгипет теж бавовник. Ці країни частково позбавлялися власної продовольчої бази.

Капітал вкладався також у будівництво залізниць, портів, телеграфних ліній за рахунок дешевої робочої сили місцевого населення. = Багдадська залізниця (Німеччина). Тільки в ПАС, в бельгійській і французьких колоніях було прокладено більше 7 тис. миль залізниць. Побудовано Суецький канал, будувалися заводи і фабрики.

Важливим інструментом експлуатації народів Азії і Африки було надання монополіям різних концесій – Англо-іранська нафтова компанія (Іран), Роял Датч Шел (англо-голандська, Індонезія і т.ін.). Всі корисні копалини попадали в руки іноземних монополій, контролювалась внутрішня і зовнішня торгівля = вивіз сировина = ввіз готові фабричні вироби переважно з метрополій.

3. Аграрні структури в умовах колоніально-капіталістичної економіки

Як уже відомо головною ланкою господарства на Сході було землеробство. Завдання колонізаторів тут було переведення общинного господарства на вирощування технічних культур. = Створення плантацій. Вони були великі, з відповідною інфраструктурою – залізницями, шосе, складами, будівлями для робітників, а потім сучасними підприємствами по переробці сільськогосподарської сировини.

Вирощування в залежних країнах експортних культур, які тут раніше не вирощувалися – чай (Індія), кофе і каучук (Індонезія), збільшилось вирощування місцевих культур – бавовник, джут, цукрова тростина, тютюн, кокосова і маслинична пальма, виноград, цитрусові і ін. Організовуються багатогалузеві господарства. Робітники через вербувальників привозились на великі плантації з менш розвинутих районів або країн, мізерна зарплата. Ішов процес становлення прогресивних форм капіталізму в колоніях зі всіма його недоліками.

Дрібне селянське господарство це не тільки зернові, а і садівництво, овочівництво і навіть підсобні промисли, відходництво. І на початку ХХ ст. у більшості країн Сходу в товарний обіг втягувалась все більша частина сільськогосподарської продукції. Селяни – фермери = як капіталістична форма господарювання. Купівля – продаж ставали звичним явищем на Сході – так з’являлась буржуазна форма приватної власності на землю.

Особливості становлення капіталізму у міській економіці. Злиття місцевого традиційного сектору економіки і сучасного, капіталістичного носило на Сході суперечливий характер. Руйнація ремісничого ручного виробництва. З’являлись місцеві текстильні фабрики (наприклад, в Індії де в 1911 р. фабрики, на яких працювало близько 8% загального числа зайнятих виробництвом бавовняно паперових тканин, давали більше половини продукції, яка вироблялась в країні).

В напівколоніях, де не було прямих інвестицій бачимо синтез східної ручної праці і європейського фабрично-заводського виробництва. Кустарна промисловість переважала (килими Ірану). В Китаї на 1911 р. ручне промислове виробництво поставляло на внутрішній ринок близько 80% необхідних населенню тканин. У В’єтнамі перед Другою світовою війною ремісники виробляли 84% шовкових і 75% бавовняно паперових тканин, які споживалися в країні, а на початку 30-х рр. доля фабрично-заводської і дрібної промисловості не перевищувала 6% вартості валового продукту. Поряд з колоніальним капіталом існувала місцева мануфактура та китайський капітал. Машини на Сході спочатку використовувались на транспорті.

Основна доля іноземних інвестицій на Сході в колоніальний період ХХ ст. направлялась в видобувну промисловість, сільське господарство, інфраструктуру, торгівлю, кредит і лише мала частина у промисловість. Це сприяло формуванню на Сході нових сучасних форм виробництва і зв’язків у промисловості, торгівлі, кредиті. Ці форми спочатку появились на транспорті, комунікаціях, на територіях іноземних концесій, в європейських поселеннях типу сеттльменів, в портових містах, в промисловому і цивільному будівництві, потім в гірничо видобувній, оброблювальній промисловості, а також в сільському господарстві. Якщо в кінці ХІХ ст. при безпосередній участі іноземного капіталу, науково-технічних кадрів і спеціалістів будувалися фабрики і заводи по переробці мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції, підприємства по виробництву цукру, бавовняно паперових тканин і т.д., то з початку ХХ ст. з’являються електростанції, сталеплавильні, цементні та інші заводи. Іноді це були досить великі капіталістичні підприємства, але частіше всього невеликі фабрики, заводи, майстерні, або в традиційних галузях, або в нових, які виникли під впливом Заходу або попитом світового ринку. Традиційне і сучасне ніби переплелося на Сході.