Культурний розвиток України протягом 17-18 століть

2. Культурний розвиток України протягом 17-18 століть

Розвиток української культури проходив за складних історичних умов, що характеризувалися втратою автономії та русифікаторським наступом на Україну, відтоком кращих національних інтелектуальних сил до Росії. Проте розвиток української культури не припинився.

В особливо складних умовах розвивалась культура на західноукраїнських землях. Продовжувався початий ще значно раніше процес полонізації і онімечування в Галичині, мадяризації на Закарпатті, румунізації місцевого українського населення на Буковині.

Головним гаслом Гетьманської держави була боротьба за віру православну. Православна церква століттями виступала центром та рушійною силою культурного життя України. В боротьбі з польським католицизмом саме вона стала втіленням української самобутності. Однак на сцені української історії з’являється Російська імперія в ролі захисниці всіх православних, в тому числі українців, і церква в ролі духовної берегині українства відразу відійшла на другий план. Відбулось це майже в той самий час, коли українська церква перестала існувати окреме ціле.

Поглинання української церкви імперської владою відбувалось паралельно з ліквідацією автономії Гетьманщини. Перехід української церкви під юрисдикцію московського патріарха відбувся в 1686 році. Деякий час після цього православна церква в Україні процвітала. Її школи були кращими в усій імперії. Високо освічених українських священиків запрошували по всій єпархії Росії. На сам кінець, завдяки піклування Івана Мазепи зміцнилась економічна база церкви. Але одночасно з’являються ознаки, які не передбачають нічого втішного. Вже в 1686 році Чернігівська єпархія з-під юрисдикції київського митрополита перейшла в підпорядкування Москви. Пізніше те ж саме відбулося і з Переяславською єпархією. Наприкінці 18 століття більшість українських церковних ієрархів були російськими або, у будь-якому випадку, русифікованими. Втрачались традиції і відмінні ознаки української православної церкви, її особиста, більш „західна” орієнтація. Тепер вона стала просто ще одним засобом розповсюдження імперської культури. І можна з впевненістю сказати, що політичний розлад напряму був пов’язаний з розладом церковним, оскільки на той час в Україні одночасно було два митрополити: на Правобережжі – і „місцеблюститель” на Лівобережжі.

Освітній рівень в Гетьманщині був досить високий – в будь-якому випадку в порівнянні з Росією. Згідно даних, зібраних в семи із десяти полкових округів, в 1740-ти роки існувало 866 шкіл, в яких за три роки навчали основам читання та письма. До речі, така система освіти досить різко відрізняла Лівобережжя і від Правобережжя, де більшість шкіл контролювались ієзуітами, а польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Це було однією з причин тієї незначної ролі, яку відіграло Правобережжя в культурному житті України тієї епохи.

В області середньої освіти Лівобережжя могло похвалитися кількома колегіями, такими як Чернігівська, Переяславська та Харківська. Вищим закладом була Києво-Могилянська академія, яка отримала цей титул в 1701 році. Завдяки щедрим субсидіям Івана Мазепи вона стала однією з найкращих шкіл в усьому православному світі, і в якій щорічно вчилися 2 тисячі студентів. Серед викладачів академії були такі світила, як Иосафат Крюковський, Стефан Яв орський, Феофан Прокопович. Ті, хто осилив сувору 12-річну програму навчання в академії, користувався повагою у всій імперії, і самі імператори залюбки вербували академічних викладачів і випускників на вищі церковні та урядові посади.

Приблизно з середини 17 і до кінця 18 століття художня та інтелектуальна творчість українців була так чи інакше обумовлена розвитком стилю бароко. Поява цього стилю тісно пов’язано з тією дивовижною епохою та її зворушуючи події, і сам він допомагав краще відобразити і підняти дух епохи. Задовольняючи смаки знаті, барочний стиль підкреслював велич та розкіш, підносив життя як захоплююче театральне дійство, а талановито розіграний в розкішних декораціях спектакль міг перетворити в живе життя. Змісту він віддавав перевагу формі, простоті – складності, новітності – синтезу.

Всі ці особливості барочного стилю відобразились і творчості так званих „перелітних птахів” – українців, які отримали освіту в польських або західноєвропейських університетах, а потім повернувшихся до Києва та викладавши в академії. Особливо відомими були Феофан Прокопович, Стефан Яв орський, Дмитро Туптало, Симеон Полоцький.

Оригінальним жанром літератури тієї доби були проповіді, які завжди в Україні мали велике значення. В 17 столітті були славетні проповідники: Кирило Ставровецький, Петро Могила, Мелетій Смотрицький та інші. Найбільш самобутнім інтелектуалом того часу був Григорій Сковорода.

Улюбленим видом літератури 17-18 століть була драма, яка зародилась на Україні під впливом польських шкіл і була пов’язана з Київською Колегією: професори писали п’єси, а „Спудеї” виступали як дійові особи.

Другу половину 17 століття вважають золотим віком українського мистецтва. В Україні відтворюється своєрідний стиль, що постав із сполуки українських тринавних церков із західноєвропейською базилікою і пізніше дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю – пишного, урочистого – була доба Мазепи, великого мецената і фундатора низки пишних храмів.

В 17-18 століттях різьба на дереві досягла в Україні виняткової краси. Стиль бароко з його пишними орнаментами вимагав високої досконалості майстрів. Вікна, двері храмів та житлових будинків прикрашалися складними орнаментами з каменю та глини.

Малярство досягло в 17-18 століттях високого рівня. Наприкінці 17 століття шириться новий стиль церковного розпису: священні події подаються на тлі детально розробленого краєвиду, з тваринами, птахами. На іконах часто відображують постаті осіб, що офірують ікони. Розвивається світське малювання, особливо портретне.

Високого ступеня досконалості досягло в Україні граверство, осередком якого був Київ.

В 17 столітті розвивається в Україні музикальне життя, чому в значній мірі сприяли братства та спеціальні музичні цехи в Києві, Львові, Чернігові, Харкові. Основою хорового співу в Україні був „партесний” спів – поділ на голоси. Осередком музичного життя була Київська Академія.

Важливим музичним осередком України був двір К. Розумовського в Глухові, де плекали італійську музику, ставили італійські опери. Бібліотека Розумовського була одною з найстарших та найбільших на Сході Європи. З його школи вийшли видатні композитори: Артем Ведель, М. Березовський і Д. Бортнянський.

Таким чином, в 17-18 століттях настало певне оживлення культурного життя.

ВИСНОВОК

Існування Гетьманської держави охоплює короткий час – з 1648 року до 1781 року і являє собою винятково цікаву картину швидкого політичного і культурного зросту країни, звільненої від польського панування. Не зважаючи на війну, на татарські напади, на величезні втрати людей, країна розвивалась. На чолі Гетьманської держави стояли видатні діячі з широкою освітою, здобутою в європейських університетах, з багатим політичним досвідом, набутим в Польській Державі. Під проводом Богдана Хмельницького та його найближчих дорадників Україна здобула видатне місце серед держав Східної Європи.

З середини 17 століття Україна потрапляє в орбіту Москви, і тоді починається вперта боротьба між Україною та Москвою. Поступово, рік за роком, обмежувалась суверенність Української держави, а далі – її автономія. Однак Україна відіграла величезну роль в історії Московського царства: вона стала мостом, який сполучав Москву з Західною Європою, стала посередницею між двома культурами – європейською і московською.

Однак Україна не дивлячись на всі негаразди, здобула великий авторитет, як педагоги, українські письменники познайомили Росію з силабічною поезією та тонічним розміром; багато українців працювало як перекладачі в різних установах Росії, бо серед них було багато знавців грецької, латинської, німецької, французької, польської, італійської, турецьких мов.

Україна, крок за кроком, втрачаючи свої права, незалежність свій устрій, церковну автокефалію, навіть своє ім’я, зберігала ідею незалежності, прагнення суверенності. Ця ідея не згасала в найтяжчі часи, її успадкували українські діячі 19 століття і вона лягла підвалиною Відродження України 20 століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до XX століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996.-616с.

2.Вииниченко В. Відродження нації. Репринтне відтворення видання 1920 року. – К.: Видавництво політичної літератури, 1990.

3.Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку XX століття. Курс лекцій. Навчальний посібник. – К.: Видавництво КСУ, 2004.-524с.

4.Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2т. – К.: Либідь, 1992.-608с.

5.Шморгун О.О. Україна: шлях відродження (економіка, політика, культура).-Київ, 1994.- 208с.