Памятки культури Стародавньої Персії

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Тема:

«Пам’ятки культури Стародавньої Персії»

Вінниця

2006

План

Вступ

1. Барельєф царя Дарія

2. Величний Персеполь

3. Золоті посудини

4. Скарб у Зівії

Висновок

Вступ

 

Держава Ахеменідів, чи Перська імперія, з'явилася на історичній карті порівняно пізно й проіснувала лише два століття, проте вироблені в ній соціально-економічні й політичні інститути та культурні традиції залишили глибокий слід у світовій історії, її історія, по суті, стала історією також Середньої Азії і всього стародавнього Близького Сходу.

Персія перебувала між двома вогнищами світової культури — між Сходом і Заходом, тому зазнавала і східного, й західного впливу, однак не стала епігоном, створила свою самобутню культуру, навіть навчила дечому своїх учителів (персидське мистецтво геральдики перекочувало в герби Візантії, середньовічних держав Європи; фресковий живопис Персії вплинув на християнські церковно-монастирські фрески; персидський стиль в архітектурі поширився далеко на захід і схід, те ж саме можна сказати про іранську релігію та міфологію тощо).

В історичній літературі культура Персії нерідко недооцінюється, трактується як консервативна, відстала. Ще частіше дослідники протиставляють східно-іранську (середньоазіатську) культуру західноіранській, вважаючи, що кочівники Туранського світу своїми набігами на Персію підривали культурний розвиток тамтешнього землеробського населення, робили його грубішим. Така точка зору є, щонайменше, спірною, адже вона ігнорує той факт, що осіле населення існувало й у Персії, і в Турані, що й там, і там не всі порвали з кочовим способом життя, що розходження між культурами цих регіонів «були розходженнями всередині однієї культури, всередині єдиного світогляду».

Про політику, соціально-економічний стан та культуру Персії можна написати ще багато, але метою моєї роботи являється дослідження саме пам’яток культури, хоча все це взаємопов’язане і становить окремі складові частини загального розвитку країни.

1. Барельєф царя Дарія

 

Цар царів Дараявуш, цар персів, владика багатьох народів, якого вороги (греки) називали Дарієм, вирішив ще за життя поставити собі пам’ятник. Тому що хоч він і вірив в свою державу, але наслідникам не довіряв. Він вибрав для пам’ятника місце, краще якого годі було і шукати. Дарій задумав поставити пам’ятник неповторний та вічний. І це вдалося йому краще багатьох правителів, що були до і після нього.

Дарій вступив на престол у 522 р. до н. е. після важкої боротьби з дев’ятьма іншими претендентами. Він жорстоко розправився з суперниками і став після бога Ахурамазди другим за могутністю у всьому всесвіті. Ось цю боротьбу за престол Дарій і наказав відобразити в монументі.

В священому з давніх часів районі Бехистуна поряд зі старою торгівельною дорогою піднімається до неба стрімка двоголова гора. На її відвісній стіні близько 2500 років тому персидський цар Дарій наказав висікти напис і рельєф, які повинні були прославляти і возвеличувати його діяння, його перемоги та його самого. Спочатку на цій частині гори витесали великий рівний прямокутник. Від його нижнього краю до землі – 105 метрів, і тому монумент можна роздивлятися тільки здалеку. Після того як скульптори Дарія прибрали всі стройові ліси, до монументу на протязі всього часу спорудження ніхто не наближався.

На кам’яному полотні вирубаний барельєф – кілька чоловічих фігур в повний зріст: вони не доторкаються до стіни. Вище всіх і сам Дарій: скульптори намагалися вгодити царю. Високо над дорогою піднімається недоступна ні для чиєї руки фігура великого правителя. У нього великі очі і брови дугою, борода його завита, а на голові воєнна корона, вирізана дуже тонко: Дарій вимагав точності в самих малих деталях. Корона була із золота і всипана овальним дорогоцінним камінням. Дарій підняв до крилатого бога, що зображений над ним, руку, а ногою попирав головного свого ворога Гаумату, чарівника і мага, що підняв повстання проти Дарія. Нога царя важко надушила на живіт Гаумати, і він скорчився від болі і приниження.

Позаду царя стоять два знатних перса, вони озброєні луками та списами, позаду у них сагайдаки зі стрілами. Лицем до царя, переможені та понурі, вистроїлись інші вісім злополучних претендентів. Руки їх зв’язані, а шиї стягнуті однією мотузкою.

Дарій був завбачливий і, можливо, міркував, що без надпису значення гордої картини потомкам буде не зрозумілим. І він наказав іншу частину стіни заповнити написом на трьох мовах: на староперсидській – мові царя і двору, на вавилонській – мові держави, і на еламській.

Як тільки скульптори закінчили роботу, каліграфи вибили довгий напис, і в цей час Дарій повернувся із воєнного походу, перемігши вождя сакського племені тиграхауда. За цим послідував новий наказ: добавити до розбитих царів і фігуру сакського вождя.

Працівники почали метушитися, через те, що не було місця щоб помістити сакського царя. Все вільне місце було заповнене написами. Прийшлось зрубати еламський текст, і на його місці останнім серед царів помістити нового вождя. Частково еламський текст був відновлений в другому місці.

Цар обдивився монумент і нагородив відповідальних за проведення робіт та скульпторів. У написі зустрічалися слова, що забороняли пошкодження монумента під страхом смерті.

Об’являє цар Дараявуш:

«Ти, котрий в майбутні дні

Побачиш цей надпис,

Що я звелів вигравіювати на горі,

І ці зображення людей,

Нічого не руйнуй і не чіпай;

Потурбуйся, поки у тебе є сім’я,

Зберегти їх в цілості».

Але для того, щоб пошкодити монумент, до нього треба було спочатку дістатися, а це було надлюдських сил. Знизу ж напис прочитати було не можливо. І навіть не можна було дізнатися, що пошкоджувати його не дозволяє сам цар царів – Дарій.

Але солдата і спортсмена Раулінсона не злякали ті 105 метрів, що відділяли напис від підніжжя гори. В 1837 році він, майор англійської армії, спустився за допомогою блоків з цієї гори і, висячи на паморочливій висоті, скопіював давньоперсидський варіант тексту. За вавилонським він насмілився повернутися тільки через кілька років – для цього потрібні були «велетенські драбини, морський канат і «кішки», а їх було дуже важко сюди доправити» І все таки в 1846 році він представив Лондонській королівській азіатській спілці не тільки першу точну копію знаменитого напису, а й і її повний переклад.

Більше ста років продовжувалось вивчення Бехистунського «манускрипту» Треба віддати належне царю Дарію – він задав вченим нелегку задачу. Але і вони віднеслися з великою повагою до його просьби: ніяких намагань пошкодити гордий напис, що сповіщає нас про перемоги древнього царя, не було...