Перехід від родоплемінної організації первісних часів до перших державних утворень

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

«Перехід від родоплемінної організації первісних часів до перших державних утворень»

План

1.         Особливості господарської діяльності в період розкладу родового ладу.

2. Зародження релігійних вірувань первісних людей.

3. Культурні процеси та початки мови.

4.         Використана література.

Особливості господарської діяльності в період розкладу родового ладу.

Жителі Центрально-Східної Європи провадили змішане рільничо-скотарське господарство й у пошуках нових пасовищ для худоби змушені були обживати гірські райони. У структурі стада майже всюди переважала велика рогата худоба. Роль овець, кіз та свиней у постачанні населення м'ясом залишалась другорядною.

У першій половині II тис. до н. є. характерним явищем стало рільництво, хоча в деяких регіонах степової смуги Східної Європи воно могло з'явитися раніше. Рільництво було орним, що засвідчило значний крок вперед, оскільки ралом з упряжкою волів людина могла обробити великі земельні площі. У пізньому бронзовому віці піщані ґрунти пагорбів були включені в процес виробництва, ліси розчищені, а долини річок стали використовувати менше. Скорочується режим полювання, оскільки частина тварин (тур, зубр, косуля, кабан, олень) інтенсивно винищувалася ще в попередні часи. На узбережжі Балтійського моря засвідчена велика роль рибальства, трапляються зображення човнів і навіть перших суден. З'являється колісний транспорт — вози із суцільними та складеними колесами.

У II тис. до н. є. в господарстві тогочасного населення Центрально-Східної Європи зростає значення покладів мідних та олов'яних руд. Поклади міді знаходились у районах Чеських Рудних гір, Карпат та на Балканах. В останніх двох районах розробка покладів розпочалася найраніше в Європі. Від 1700—1500 рр. до н. є. виробництво міді почалося й у Східних Альпах. Техніка гірни-чогодобувних робіт II тис. до н. є. дуже добре вивчена на основі австрійських матеріалів. Копальні Мітгербер-га (поблизу Зальцбурга) були врізані в пагорб на глибину до 100м, слідуючи за шарами мідного піриту. Підраховано, що кожна з 32 копалень розроблялася протягом семи років групами по 180 робітників у кожній.

Деякі общини в добу пізньої бронзи стали спеціалізуватись у виготовленні знарядь праці. Проте кам'яні знаряддя продовжували конкурувати з бронзовими, і лише їхня форма нагадувала металеві. Тільки наприкінці II — на початку І тис. до н. є. у південних та центральних районах Європи основна маса населення стала шир­ше використовувати металеві знаряддя праці, про що свідчать знахідки поселень ремісників-металістів, наприклад Велем-Сенгвід (Угорщина).

Великого значення в цей час набув видобуток солі. Так, у Верхній Австрії та Південній Німеччині функціонував район солевидобутку, де сіль виготовлялася шляхом випарювання, а потім пресувалася та висушувалася у вигляді "соляних голів". Вона дуже часто ставала предметом обміну, так само як мідь, бронза, золото та вироби з них, фаянсові намиста, бурштин та бурштинові прикраси, морські черепашки.

У другій половині II тис. до н. є. зоною інтенсивного обміну стає Центральна Європа. Зараз доведено існуван­ня регулярної активної торгівлі через карпатські та альпійські перевали. Обмін здійснювався на общинному рівні, причому на відміну від країн Сходу та зони Середземномор'я в ньому брали участь усі члени общи­ни. Довжина торговельних шляхів вражає. Відомо, що в деяких шахтових могилах Мікен знаходили прибалтійський бурштин.

Воєнні сутички в племінному середовищі Центральної та Східної Європи не тільки мали на меті господарські інтереси (крадіжка та захист худоби, джерел харчування та сировини), а й прискорювали формування елементів соціального розвитку (зміцнення влади військового вождя та поява військової аристократії).

Специфічними районами за доби бронзи були степові терени Східної Європи. У першій половині II тис. до н. є. тут поширилась катакомбна культурно-історична спільнота, яка мала характерну особливість поховального обряду: небіжчиків ховали в особливих камерах-катакомбах, виритих в одній зі стінок могильної ями. Катакомбна спільнота займала значну територію від Дністра до Волги. На півдні її кордонами були передгір'я Кавказу (Кубань та зона Тереку). Скотарство та рільництво примушували людей цієї спільноти вести на­півкочовий спосіб життя. Існували металургія та металообробка (біля Артемівська). Вироби із золота тут були рідкісними, проте виділення військової аристократії простежується на матеріалах курганних поховань, декотрі з яких досягали висоти 8м та діаметра 75м. У них є сліди насильницького вбивства при похованні вождя та його дружини. В окремих похованнях виявлені рештки коня, що свідчить про високе становище похованого.

У пізній період бронзи з'являються пам'ятки зрубної культури, яка існувала в зоні степових районів Східної Європи. Для поховань цієї культурно-історичної спільноти характерним було поховання в яма (нажнеться, що катакомбна та зрубна культури Оули продовженням традицій ямної культури. Деякі дослідники стверджують, що катакомбна культура виникла внаслідок міграції, а зрубна являла собою залишки автохтонних мешканців. Дослідники поховань зрубної культури виділяють сліди соціальної диференціації, зокрема "поховання родових старійшин".

Роль племені як єдиної сили, здатної вберегти населення від нападів сусідів, підсилювалася можливо­стями освоєння нових територій. Племінна організація прискорила кризу кровноспоріднених відносин і стимулювала виникнення нових форм територіальних зв'язків.