Антинімецькі збройні акції УПА

3. Антинімецькі збройні акції УПА

17-21 лютого 1943 р. біля Одеська (Львівська обл.) відбулася 3 конференція ОУН(Б). Рішення з військового питання не збереглося, але свідчення учасників конференції вказують на те, що ОУН(Б)остаточно визначилися з необхідністю збройного виступу. Проте українські націоналісти ще не визначилися остаточно, проти кого у першу чергу спрямувати зброю. Вони мали перед собою три ворожі сили.

Безжальними були дії німецької окупаційної адміністрації. Вона грабувала населення, забирала молодь на примусові роботи в Німеччину, а вразі саботажу спалювала села і знищувала заручників. Населення чекало захисту і не розуміло бездіяльності оунівських боївок.

З лютого 1943р. Український штаб партизанського руху (УШПР) розпочав переміщення в район білорусько-українського Полісся з’єднань сумських і чернігівських партизанів. Незабаром тут зосередилися сили, здатні виконувати оперативно-стратегічні завдання в тилу вермахту.

На 3 конференції висловлювалися різні думки з приводу стратегії боротьби. Крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях М. Степаняк пропонував розгорнути проти німців широке збройне повстання, вигнати окупаційну адміністрацію, створити національний уряд і домогтися його визнання західним союзником СРСР. Крайовий провідник ОУН на північно-західних українських землях Д. Клячківський і військовий референт проводу ОУН Р. Шухевич вважали, що збройна боротьба повинна спрямовуватися не проти німців, котрі вже зазнають поразок на фронтах світової війни, а проти червоних партизанів і поляків. На їхню думку, боротьба проти німців повинна була носити характер самооборони народу.

7 лютого 1943р. сотня І. Перегійняка напала на бараки німецької поліції у містечку Володимирець (Рівненська обл.). Виконуючи наказ проводу ОУН(Б), в середині березня українська поліція покинула казарми і зі зброєю відійшла в лісові масиви.

Провід ОУН(Б) швидкими темпами розбудовував УПА, включаючи до її складу загони Т. Боровця-Бульби і ОУН(М). Була створена головна команда УПА, керівництво якою здійснював військовий референт проводу ОУН на північно-західних українських землях В. Івахів. Після його загибелі в бою з німцями 13 травня 1943р. головним командиром УПА став крайовий керівник на ПЗУЗ Д.Клячківський.

У травні 1943р. до керівництва головним проводом ОУН(Б) прийшов Роман Шухевич. Він підготував проведення в серпні 1943р. 3-го надзвичайно великого збору ОУН(Б), що відбувся в Тернопільській області. Збір висунув гасло «боротьби проти імперіалізмів Берліна і Москви»[32].

Починаючи з весни 1943р., загони УПА почали планомірно опановувати північно-західний регіон України. В рейхскомісаріаті «Україна» виникли націоналістичні і комуністичні партизанські краї і зони. У німецьких зведеннях вони характеризувалися як «заражені бандами райони».

Партизанська тактика, якої дотримувалися комуністи і націоналісти, мала різне концептуальне походження, а звідси й різні завдання. Керівництво СРСР розглядало бойові дії партизанів у тилу німецьких військ як форму допомоги Червоній армії, цілком підпорядковану подіям на фронті. Головним завданням партизанів вважалися диверсії на комунікаціях і удари по воєнних об’єктах окупантів, які працювали на потреби фронту.

Для націоналістів партизанська боротьба була формою збройної самооборони українського населення на окупованій території. Метою її був захист запілля, накопичення сил і ресурсів для підготовки збройного повстання в слушний час, тобто після виснаження вермахту і Червоної армії у взаємній боротьбі. Тому поза увагою українських повстанців залишалися залізниці, військові комендатури, штаби, місця зосередження і базування бойової техніки. 24 квітня 1943р. командир партизанського з’єднання І. Шитов доповідав Українському штабу партизанського руху: “Диверсійною діяльністю націоналісти не займаються.ю в бій з німцями вступають тільки там, де німці знущаються з українського населення, і коли німці нападають на них”[33].

Керівництву УПА вдалося істотно ускладнити бойову діяльність радянських партизанів у багатьох районах Волині і Полісся, перешкодити їм в диверсіях. Причина «захисту» німецьких комунікацій була очевидною: кожна диверсія оберталася трагедією для навколишнього населення:німці спалювали села та нищили їх мешканців.

Керівництво ОУН(Б) заборонило командирам загонів УПА вступати в контакт з окупантами, бо ”мости на дорозі до переговорів з німцями спалені“. У відповідь на пропозиції пропонувалося звертатися до німців ”до переговорів з провідником С.Бандерою, який ув’язнений в Берліні“[34]. Але зимою 1943-1944р. керівництво ОУН і УПА взяло курс на фактичне уникнення боїв з німцями. Це пояснювалося наближенням лінії фронту.

Наказом від 22 серпня 1944р. по групі УПА «Захід-Карпати» проти німецький фронт ОУН і УПА остаточно згортався. В наказі зазначалося, що ”німці з опущенням української території перестають бути для нас окупантом і головним ворогом“. Внаслідок цього наказувалося ”оминати усякі зудари з німцями, так і з мадьярами“[35].

 

Висновки

Як бачимо, в ході Другої світової війни відбувся перехід українських націоналістів на антинамецькі позиції. Важливим моментом було виявлення негативного ставлення гітлерівської військової адміністрації до націоналістичних партизанських загонів. Зазвичай, після опанування німцями того чи іншого терену, діючі на ньому партизанські групи розпускались або перебували на напівлегальному становищі, не отримавши визнання як частини союзної української армії чи допоміжної міліції. На територіях, котрі контролювалися партизанськими націоналістичними відділами, проводилася робота зі створення української адміністрації та проголошувалося відновлення української державності відповідно до "Акту" від 30 червня 1941р.(див. дод. 3). А це створювало небезпечний для Німеччини прецедент, наслідком якого було те, що керівники ОУН(Б) впродовж літа 1941 р. сприймали вермахт лише як ситуативного союзника, а не як окупанта-господаря, вважаючи, що німці не мають жодного права створювати в Україні політико-адміністративні структури, бо вони, мовляв, уже формуються українцями без сторонньої допомоги. У цій площині, головним чином, містилися й причини суперечностей між Революційним проводом ОУН(Б) та окупаційною владою, які стали основою майбутнього оунівсько-нацистського конфлікту, що до кінця 1942 р. проходив без активної збройної боротьби, а з жовтня 1942 р. переріс у серйозне збройне протистояння.

Таким чином, час від серпня 1941р. по грудень 1942р. слід розглядати як період роздумів і вагань у визначенні позиції ОУН(Б) щодо Німеччини та виробленні такої політики і стратегії, яка б дала змогу бандерівській організації утримати головні позиції в національно-визвольному русі. Впродовж цього часу ОУН(Б) переглянула свої позиції стосовно Німеччини і виробила таку політичну лінію, яка започаткувала рішучий перехід бандерівської ОУН від співробітництва до опозиції німецькій владі, а згодом і до збройної боротьби з Третім рейхом у тих формах, які вважалися доцільними з погляду інтересів націоналістичного руху.

Також слід зауважити, що націоналістичний рух опору впродовж 1942р. хоч і набув анти німецької спрямованості, але не виявлявся в активних формах, які б створили реальну загрозу німецькому окупаційному режиму. Ця діяльність мала переважно характер підготовчих заходів до майбутнього виступу та широкої пропаганди своїх політичних цілей і намірів.

А протинімецькі збройні акції УПА, які тривали від початку 1943р. до середини 1944р., не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом. Вони лише обмежували діяльність німецької окупаційної адміністрації стосовно економічної експлуатації території Волині-Полісся, де містилася матеріальна база українського визвольного руху.

[1] Кентій А.В. Нарис історії Організфції українських націоналістів (1941-1942).- К., 1998.- С. 7-8.

[2] Кентій А.В. Нарис історії Організфції українських націоналістів (1941-1942).- К., 1998.- С. 7-8.

[3] Там само.- С.7.

[4] ДА СбУ, фонд друкованих видань, спр. 372,т. 24, арк. 7.

[5] ЦДАГО України, ф. 1,оп. 23, спр. 75, арк. 37.

[6] ЦДАГО України, ф. 1,оп. 23, спр. 75, арк. 37.

[7] Нюрнбергский процесс. Сборник документов в семи томах. Под редакцией Р.А. Руденко - М.: Госюриздат, 1957. - Т. 3. - С. 531.

[8]ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 116, арк. 1

[9] Волков А., Славин С. Адмирал Канарис - "железный" адмирал. - Москва - Смоленск, 1999.-С. 426.

[10] Коваль М.В. ОУН-УПА: між "третім рейхом" і сталінським тоталітаризмом // Український Історичний Журнал. - 1994. - № 2-3 - С. 95.

[11] ЦДАВО України, ф 3833, оп. 1,спр. 20, арк. 11.

[12] ЦДАВО України, ф 3833, оп. 1,спр. 20, арк. 11.

[13] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр.1, арк.11.

[14] Літопис УПА.- Т. 21.- С.177, 178.

[15] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 39, арк.. 1-10.

[16] ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 1, арк..7.

[17] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 95, арк. 136.

[18] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 20, арк. 18

[19] Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя.-К., 1995.- С. 96.

[20] Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942рр. –К., 1999- С. 93.

[21] ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 2, арк. 101,102.

[22] Сергійчик В. ОУН-УПА в роки війни: Нові документи і матеріали. – К., 1996.- С. 174-178.

[23] ЦДАГО України, ф. 1, оп. 22, спр. 476, арк. 17-27.

[24] Мірчук П. Українська повстанська армія 1942-1953.- Львів, 1991.- С. 24.

[25] Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942рр. – К., 1999.- С. 160.

[26] Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942рр. – К., 1999.- С. 136.

[27] Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942рр. – К., 1999.- С.162, 163.

[28] Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941-1942рр. – К., 1999.- С.130.

[29] Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні.- С. 589,593.

[30] Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні.- С.342-345.

[31] Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні.- С.593-596.

[32] Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН іУПА. Історія України/вкладка №7.,К.-2006.,С.-20.

[33] Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН іУПА. Історія України/вкладка №7.,К.-2006.,С.-21.

[34] Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН іУПА. Історія України/вкладка №7.,К.-2006.,С.-22.

[35] Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН іУПА. Історія України/вкладка №7.,К.-2006.,С.-22.