Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.

Реферат на тему:

Політичний та економічний розвиток Угорщини у

1990-2005 рр.

План

 

1. Утвердження суспільно-політичного плюралізму

2. Суспільство в умовах плюралістичної демократії

3. Економічний розвиток Угорщини у 1990-2005 рр.

4. Основні вектори зовнішньої політики Угорщини на сучасному етапі. Угорсько-українські відносини.

Список літератури

1. Утвердження суспільно-політичного плюралізму

З середини 80-х років XX ст. посилилася криза в усіх сферах суспільства. Намагаючись стримати падіння життєвого рівня, уряд вдавався до зовнішніх позик, справжні розміри яких приховували від громадськості (реальна сума зовнішнього боргу до кінця 80-х років XX ст. Дорівнювала річному національному доходу). Інфляція, зниження купівельної спроможності, підвищувало невдоволеність населення, підривало довір'я до керівництва країни. Окремі партійно-державні діячі вже тоді звертали увагу на недоліки політичної системи, необхідність заміни диктаторського соціалізму демократією. Серед цих реформаторів був І. Пожгаї. Влітку 1985 р. він виступив із дискусійною доповіддю на зборах опозиційної інтелігенції. Тоді ж обговорено загальну суспільну ситуацію в країні, звернено увагу на кризові явища в економіці. Однак про цей форум влада замовчувала, а його матеріали розповсюджувалися самвидавом. По-своєму відреагувала на суспільні події Спілка письменників: у 1986 р. до її керівництва не обрали жодного члена правлячої УСРП.

Етапною подією в розвитку угорської демократії стала нарада 27 вересня 1987р. Уній взяли участь 180 провідних представників опозиційної інтелігенції - відомі в країні письменники, авторитетні економісти, вчені-гуманітарії і громадські діячі. Тоді ж було вироблено основні принципи Угорського демократичного форуму (УДФ) - першого в країні масового су¬спільно-політичного руху. Влада заборонила засобам масової інформації повідомляти результати цієї наради. Тому країна дізналася про неї та її ухвали лише через шість тижнів. УДФ, хоча і був опозиційною силою, зберігав помірковані позиції і погляди, об'єднував представників різних ідейних напрямів. У січні 1988 р. УДФ висунув вимогу провести вільні демократичні вибори до парламенту, пізніше активно критикував існуючий державно-політичний режим. Так він поступово ставав авторитетною і впливовою силою в країні.

Згодом виникла "Мережа вільних ініціатив" (1 травня 1988 р), яка, на відміну від УДФ, була крихким об'єднанням різнорідних опозиційних елементів. У листопаді 1988 р. вона організаційно оформилася в Союз вільних демократів (СВД). Серед його засновників були філософи-марксисти 70-х років XX ст., представники інтелігенції, передусім вихідці зі середовища колишніх партійних функціонерів, батьків яких у часи правління Я. Кадара відтіснили від керма влади. СВД виступив з радикальних, підкреслено антикомуністичних позицій та ідеологічно визначив себе як ліберально-демократична сила.30 березня 1988 р. створено ліберально-демократичну молодіжну опозиційну організацію - Союз молодих демократів (більше відомий за угорською абревіатурою як ФІДЕС).

Таким чином, ці три суспільно-політичні опозиційні сили стали основним рушієм демократичних перетворень. Для УДФ пріоритетними були завдання об'єднання всіх сил з метою відновлення і збереження повної незалежності, національних інтересів Угорщини. СВД акцентував увагу на захисті прав людини та цінностях парламентської демократії. ФІДЕС визначив основні вимоги партійного плюралізму, створення правової держави, відкликання депутатів чинного парламенту.

За таких умов прихильники змін у березні 1988 р. утворили в УСРП ліводемократичну коаліцію під назвою Новий березневий фронт (НБФ). Проте їх програмні установки та заклики до оновлення не отримали підтримки з боку кадарівського керівництва, а чотирьох найактивніших реформаторів (М. Біхарі, 3. Віро, 3. Кирай і Л. Лєндел) виключили з партії. Однак ці події спричинили певну корекцію політичного курсу УСРП. До її нового керівництва увійшли популярні та переконані реформатори (Р. Ньєрш, І. Пожгаї, М. Нємет), а партійним лідером став К. Грос, який зберіг посаду глави уряду.

Проте вивести країну з кризи не вдалося, партія стрімко втрачала свої позиції в політичному житті. Наприкінці 1987 р. і протягом усього 1988 р. в Угорщині пройшла серія політичних акцій, які провели альтернативні опозиційні рухи й організації. У Будапешті 27 червня 1988 р. відбувся могутній (близько 200 тис) факельний хід і мітинг протесту проти антиугорської політики румунського уряду. Масовий мітинг транслювало телебачення в прямому ефірі. На початку вересня 40 тис. маніфестантів зібралося перед будівлею парламенту, де вони виступили проти зведення на Дунаї водосховища. Активність опозиційних організацій зростала, вони набирали популярності та діставали підтримку. Це змусило партійно-державну владу змиритися з неминучістю затвердження політичного плюралізму, а парламент - зайнятися виробленням законів про статус і діяльність нових організацій.

У січні 1989 р. парламент прийняв закон про право на створення політичних партій, що усунуло правову перешкоду суспільно-політичного плюралізму. Було оприлюднено висновок комісії істориків про характер угорських подій 1956 р., які кваліфікувалися як народне повстання. Ця переоцінка фактично позбавила легітимності єдину правлячу партію і викликала велике роздратування в її консервативних колах. Наприкінці червня 1989 р. Угорщина, демонструючи свої наміри та рішучість жити в єдиній Європі, почала демонтаж укріплень на австрійському кордоні. Цим скористалося багато туристів зі східноєвропейських країн, які не бажали повертатися додому.

Знаковою подією у політичному житті став національний круглий стіл (червень-вересень 1989 р). На ньому було вироблено основні документи: про зміну конституції, діяльність політичних партій, забезпечення умов переходу до парламентарної демократії. Сторони домовилися про утворення інституту президентства, демократичні вибори до парламенту, заборону діяльності парторганізацій на підприємствах та ін.

Тим часом політичні процеси, спрямовані на кардинальну зміну державно-політичного ладу, набирали силу. Влітку 1989 р. У деяких містах пройшли довибори парламенту. Перемогу на них отримали виключно кандидати від офіційно зареєстрованих опозиційних партій і організацій. Так угорський парламент перестав бути однопартійним.

У жовтні законодавці прийняли декілька конституційних ухвал, зокрема змінено назву держави на Угорська Республіка, запроваджено посаду глави держави (президента). Черговий з'їзд УСРП схвалив нову назву партії - Угорська соціалістична партія (УСП), оголосив про відмову партії від принципів керівної ролі в суспільстві. Теоретично в другій половині 1989 р. повторилася ситуація епохи правління св. Іштвана. Фактично треба було створити нову державу, з азійського закутка вийти на шлях формування сучасного громадянського суспільства. На руїнах комуністичного режиму планувалося збудувати демократичні відносини.

Весною 1990 р. відбулися перші вільні вибори до парламенту. Найбільше голосів (42%) одержав УДФ, який опирався на християнські та національні традиції. Він утворив коаліцію з Незалежною партією дрібних селянських господарів (НПДГ) і Християнсько-демократичною народною партією (ХДНП). Ліберали в особі СВД здобули 24%, а ФІДЕС - 8,5%. Вибори показали, що вісь політичного життя різко змістилась вправо. Новий склад парламенту 2 травня 1990 р. обрав першого главу держави: ним став лідер СВД А. Гьонц.

 

2. Суспільство в умовах плюралістичної демократії

Парламентські та президентські вибори фактично завершили процес політичного переходу до плюралістичної демократії. Угорщина стала парламентською республікою. Правлячу коаліцію склали праві та центристські сили: УДФ, НПДГ ХДНП. Опозицію утворили УСП, СВД і ФІДЕС. Першим некомуністичним прем'єр-міністром став Й. Анталл.

Новий уряд провів чистку державного апарату, армії, керівництва підприємств, усунув від важливих посад комуністів, опрацював план виходу економіки з кризи на основі розвитку приватної власності (1991), прийняв закон про земельну реформу (1992). Після смерті Й. Анталла 12 грудня 1993 р. прем'єр-міністром став Петер Борошш. До середини 1994 р. остаточно зміцніла плюралістична система управління, розгорнулися глибокі демократичні перетворення, сформувалися засади ринкової економіки. Фактично змінився весь суспільно-політичний лад. Водночас влада намагалася стримати хвилю антиурядової критики, заборонила ряд передач на радіо і телебаченні. На знак протесту проти таких дій у країні відбулися великі демонстрації (жовтень, 1993 р. - 15 тис; березень, 1994 р. - ЗО тис). У 1992 р. Угорщина ратифікувала Європейську угоду про права людини, а у 1993 р. прийняла спеціальний Закон про права національних меншин та етнічних груп, в якому закріплені їх індивідуальні та колективні права щодо користування рідною мовою.

Парламентські вибори, які відбулися у травні 1994 р., показали, що "маятник" політичних симпатій хитнувся вліво: більшість виборців проголосувала за УСП (59,15% і 209 мандатів). СВД дістав 17,88% (69), УДФ - 9,84 (38), НПДГ - 6,74 (26), ХДНП - 5,7 (22), ФІДЕС - 5,18% (20). По одному мандату отримали Аграрний союз і Партія підприємців. Правоцентристські партії склали опозицію. У соціалістичному уряді ліберали (СВД) отримали три міністерства, у т. ч. внутрішніх справ. Прем'єр-міністром став лідер УСП Д. Хорн. Повернувшись до влади, соціалісти продовжили попередній політичний курс, а їх економічна політика вивела країну на провідні позиції в регіоні. На середину 1990-х років в Угорщині утвердилася традиційна європейська політична диференціація на праві, центристські та ліві політичні сили.

Треті демократичні вибори до угорського парламенту (1998) знову засвідчили про зміни політичних симпатій виборців. Тепер вони віддали перевагу правоцентристським силам в особі Союзу молодих демократів - Угорської громадянської партії (148 мандатів). Парламентськими стали також УСП (134), НПДГ (48), УДФ (17), СВД (24) і крайньо права Угорська партія справедливості і життя (14). Оскільки жодній з політичних сил не вдалося одержати абсолютної більшості мандатів, ФІДЕС - УГП, запропонувала утворити коаліційний правоцентристський кабінет. Коаліцію ззовні підтримала також Угорська партія справедливості і життя. ФІДЕС зблизився з УДФ на позиціях національно орієнтованого ліберального демократизму. Водночас, на відміну від УДФ і ХДНП, які наполягали на державному регулюванні економіки, ФІДЕС виступав за помірковане втручання держави в економічні відносини. В результаті переговорів і узгоджень між основними політичними силами уряд очолив лідер СВД В. Орбан. Президентом країни в червні 2000 р. став кандидат від правоцентристських партій Ф. Мадл. Його кандидатуру підтримали 5 із 6 парламентських фракцій (243 голоси з 386).

Таким чином, у процесі суспільно-політичної трансформації в Угорщині, завдяки розвинутій культурі політичного консенсусу та швидкого відродження структур громадянського суспільства, органічно відбувся процес суспільно-політичної структуризації. Завдяки йому в країні утвердилася стабільна сучасна європейська демократична політична система. Влітку 2000 р. угорці урочисто святкували 1000-річчя державності. Символом особливої ролі Угорщини в цивілізаційному діалозі між Заходом та Сходом стало визнання короля Іштвана (Стефана), який є католицьким святим, також православним святим.

Четверті парламентські вибори (квітень, 2002 р) відбулися в умовах гострої політичної боротьби між основними правлячими правоцентристськими й опозиційними партіями. Депутатські мандати виборювали вісім політичних партій при високій виборчій активності громадян (більше 70%). На цей раз переміг опозиційний блок лівоцентристів і лібералів, що виступали як дві окремі партії: разом з депутатами від одномандатних округів соціалісти отримали 178 мандатів, а СВД - 20. Незважаючи на те, що блок ФІДЕС - УДФ формально переміг на виборах і отримав 188 місць, у парламенті він мав меншість. Після того, як депутати від УДФ утворили окрему фракцію (22 мандати), ФІДЕС склав парламентську опозицію (164 мандати).

Принципово змінився характер правлячих угорських сил: до влади знову повернувся ліволіберальний блок. Соціалісти отримали 11 міністерських портфелів, а представники ФІДЕС і УДФ - 4. Новий коаліційний уряд, соціал-ліберальний, очолив лідер УСП П. Медьєші, який загалом продовжив попередню політику. У вересні 2004 р. відбулася зміна прем'єра: кабінет міністрів очолив соціаліст Ф. Дьюрчан.

Результати цих парламентських виборів закріпили наслідки глибоких системних перетворень за попередні роки. Найважливішим з них стало завершення в основному структуризації суспільства та формування в ньому двох великих груп: правої та лівої ідейної орієнтації. Існує також невеликий ліберально орієнтований прошарок громадян. Це сприяло усталенню більш-менш чіткої партійно-політичної структури. Домінантними стали лівоцентристська УСП та правоцентристська ФІДЕС. Потужною політичною силою залишився центристський Союз вільних демократів. Маргінальне становище на правому політичному фланзі посіла радикальна Партія угорської правди і життя.

Під час президентських виборів у червні 2005 р. гостра боротьба розгорнулася між кандидатами від соціалістів (спікер парламенту К. Сілі) і опозиції (Л. Шойом). Після третьої спроби простою більшістю голосів (185 проти 182) парламент обрав Л. Шойома главою держави на черговий п'ятирічний термін.

Чергові парламентські вибори відбулися у квітні 2006 р. Голосувало 64,34% (у першому турі - 67,84%). На цей раз перемогла правляча коаліція соціалістів і лібералів: Соціалістична партія отримала 192 мандати з 386, а Союз вільних демократів - 18. Опозиційні сили (правоконсервативний Угорський громадянський форум, ФІДЕС і Угорський демократичний форум, християнські демократи) отримали разом 175 мандатів. Угорський громадянський форум виступав під гаслами відновлення "Великої Угорщини" і перегляду європейських кордонів. Уряд знову сформував лідер соціалістів Ф. Дьюрчан.

У другій половині вересня 2006 р. в угорській столиці відбулися масові антиурядові виступи. Так 19 вересня опозиція вивела на вулиці Будапешта тисячі людей з вимогою відставки прем'єр-міністра. Безпосереднім приводом до акцій протесту стала закрита інформація глави уряду про те, що у передвиборчій агітації його партія свідомо говорила неправду, зокрема про економічну ситуацію в країні. Ці протести тривали два тижні, демонстрантів розганяли газами та водою.

На місцевих виборах, які відбулися 1 жовтня 2006 р., правляча коаліція зазнала нищівної поразки: її політичні опоненти здобули більшість в обласних органах влади (у 18 з 19) і посади мерів у 19 з 23 найбільших міст країни. Цього ж дня президент розкритикував прем'єр-міністра за використання "недозволених методів політичної боротьби, які підривають довіру до угорської демократії" і закликав депутатів винести уряду вотум недовіри. Проте парламент 6 жовтня 2006 р. більшістю голосів (270) підтримав уряд. Тоді ж Ф. Дьюрчан офіційно вибачився за висловлювання, котрі призвели до виступів протесту в країні.

 

3. Економічний розвиток Угорщини у 1990-2005 рр.

Радикальні політичні зміни на зламі 80-90-х років XX ст. створили умови для проведення системних економічних реформ. Уряд Й. Анталла вдався до "шокової терапії", скоротив видатки на оборону, ліквідував держплан, зберіг кредитоздатність угорських товарів. Для проведення необхідних реформ Світовий банк надав країні кредит на суму 1,3 млрд дол. До процесу приватизації поступово залучався іноземний, передусім німецький і американський капітал, що дало можливість провести швидкі структурні зміни в економіці. Завдяки цьому Угорщина втричі збільшила експорт у західні країни, було створено 300 тис. нових робочих місць. У 1994 р. парламент прийняв земельний закон, який обмежив максимальні володіння до 300 га і заборонив іноземцям купувати землю. З середини 90-х років XX ст.40% валового національного продукту давав приватний сектор. Урядова фінансово-економічна політика дозволяла утримувати відносно низький рівень інфляції, стабілізувала угорський форинт. Реально скоротилася заборгованість перед західними кредиторами, збільшилися пенсії та зберігалася соціальна стабільність.

З кінця 90-х років XX ст. Угорщина намагалася адаптувати господарство до вимог Євросоюзу. Значна увага приділялася торгово-економічному співробітництву, особливо в реалізації великих проектів у сфері інвестицій. У 2000 р. ВВП зріс на 6,1%, безробіття зменшилося до 9%, а інфляція становила близько 10%. У 2005 р. ВВП становив близько 162,3 млрд дол. (16,6 тис. дол. на душу населення). Власні мінеральні ресурси обмежені, економіка більше зорієнтована на обробну промисловість (у 2006 р. вона давала п'яту частину ВВП).

Соціальна структура збалансована. У 2005-2006 рр. працездатне населення було зайнято в обробній і добувній промисловості (ЗО%), транспорті (9), будівництві (6), сфері послуг (27), торгівлі (13), сільському господарстві (14%); 11% громадян як вільні підприємці не користувалися найманою працею.

Сьогодні угорська економіка конкурентоспроможна, успішно інтегрується до світової системи поділу праці. Країна експортує машинне і транспортне устаткування, одяг, взуття, хімічні продукти, ліки, вино. Серед імпорту переважають нафта і нафтопродукти, природний газ, текстиль і текстильні вироби, залізо, сталь. Експорт угорської продукції зорієнтований на країни ЄС (80%). Угорсько-український товарообіг за 2002-2005 рр. подвоївся. У 2006 р. угорський експорт в Україну становив близько 500 млн євро, а український в Угорщину - 550 млн євро.

Зовнішня політика. Важливий вплив на зовнішньополітичну стратегію Угорщини завжди мало її геополітичне розташування в центрі Європи. Протягом 1989-1991 рр. на етапі демонтажу комуністичної системи йшлося про її статус як нейтральної держави. Розпад СРСР і загострення становища в Південно-Схід-ній Європі зорієнтували Угорщину на вступ до євроатлантичних структур. На листопадовому референдумі 1997 р. (взяло участь 49,2%) 85% голосуючих підтримали ідею вступу країни до НАТО, а у квітні 1999 р. Угорщина офіційно стала членом цього блоку.

Угорщина проводить активну регіональну політику в рамках Вишеградської групи, де координує зусилля з Польщею, Чехією, Словаччиною в процесі європейської інтеграції. У рамках Центральноєвропейської ініціативи виступає за прискорення реалізації у повному обсязі Пакту стабільності для Південно-Східної Європи (1999). Під час квітневого референдуму 2003 р.83,7% громадян (взяло участь 45,6%) висловилося за вступ країни до ЄС, а у квітні 2004 р. Угорщина стала повноправним членом цього об'єднання. Європейському виміру підпорядковані й зовнішньополітичні кроки

 

4. Основні вектори зовнішньої політики Угорщини на сучасному етапі. Угорсько-українські відносини

Сучасна зовнішньополітична діяльність визначається трьома пріоритетами: інтеграція до ЄС, зміцнення стабільності в регіоні шляхом розвитку добросусідських відносин і захист прав та інтересів угорської меншини (всього за межами Угорщини проживає 5,5 млн угорців, у т. ч. близько 3 млн - в українському Закарпатті, румунській Трансильванії, сербській Воєводині та в південних районах Словаччини).15 травня 1996 р. набув чинності угорсько-словацький Договір про захист прав національних меншин. Угорсько-румунський Договір про дружбу і співробітництво підписано 16 вересня 1996 р. Він передбачав, зокрема, відкриття для угорців університету в Клужі.

Угорщина одна з перших країн світу визнала державну незалежність України і вже 3 грудня 1991 р. встановила з нею дипломатичні відносини, 6 грудня 1991 р. був укладений угорсько-український Договір про основи добросусідства та співробітництва. Сторони без жодних застережень визнали непорушність своїх кордонів, передбачили надання взаємної допомоги в разі агресії проти однієї з них третьої держави, зобов'язалися захищати етнічні, культурні, мовні та релігійні права і свободи національних меншин згідно зі стандартами міжнародного права. На сьогодні діє більше 40 міждержавних угорсько-українських угод про співпрацю у різних сферах економічного та суспільного життя. В Україні загалом є близько 300 українсько-угорських спільних підприємств.

Важливим вектором двостороннього співробітництва стала розробка перспективної стратегії розвитку прикордонних зв'язків. Зокрема, успішно реалізується проект розбудови європейського транспортного коридору Трієст - Будапешт - Київ. Уряд Угорщини надав 100 млн форинтів на створення в Ужгороді автоматизованої інформаційно-вимірювальної системи "Тиса". З метою налагодження ефективної боротьби з повінню у Закарпатській області передбачена дислокація спільного українсько-угорсько-румунського батальйону "Тиса".

Список літератури

1.         История южных и западных славян: в 2-х т. - Т.2. Новейшее время: Учебник / Под ред. Г.Ф. Матвеева и З.С. Ненашевой. - М.: Изд-во МГУ, 2001.

2.         Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ - початок ХХІ ст): Навч. посібник. - К.: Знання, 2008.

3.         Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). - К.: Либідь, 1997.

4.         Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996.