Навигация
Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
25529
знаков
0
таблиц
0
изображений
Реферат на тему:
Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993–2005 рр.
План
Вступ
1. Суспільно-політичний розвиток Словаччини у 1993 – 2005 рр.
2. Соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993 – 2005 рр.
3. Основні вектори зовнішньої політики Словакії у 1993 – 2005 рр. . Російсько-словацькі й українсько-словацькі відносини
Висновки
Список літератури
Вступ
Словацька Республіка як суверенна держава існує з 1 січня 1993 р. Першим її президентом парламент обрав М. Ковача. З того часу Словаччина стала на самостійний економічний розвиток, обрала пріоритетні напрямки зовнішніх відносин.
В 1993 – 2000 рр. проходили різні події, що змінили історичну сцену в країні: перші вибори у федеральний і національний парламенти, що привели до влади демократичні сили, економічні реформи на шляху до інтеграції держави до Європейського Союзу, що покращили економічне становище Словаччини.
1. Суспільно-політичний розвиток Словаччини у 1903 – 2005 рр.
Словацька Республіка як суверенна держава існує з 1 січня 1993 р. Першим її президентом парламент обрав М. Ковача. Перед політичними силами постало питання розбудови національної державності. Специфіку партійно-політичної структуризації країни в перші роки незалежності обумовлювали своєрідні соціально-політичні наслідки сповільнення політичних та економічних реформ. Унаслідок того, що стара соціальна структура була розвалена, а нова формувалася повільно, інтереси суспільства та соціальних груп, крім національно-патріотичної державницької ідеї, залишалися маловизначеними, ідейно-суперечливими. Більшість словацьких партійно-політичних сил мали еклектичну ідейну платформу і спрощену внутрішню організаційну структуру. В країні склалася характерна тримірна розстановка політичних сил: праві (консерватори), центристи (ліберали) і ліві (соціалізуючі). Провідні політичні сили постійно еволюціонізували та трансформувалися.
Партіями правого спрямування були Християнсько-демократичний рух і частково — Словацька національна партія. Лівий спектр представляли Партія демократичної лівиці та соціал-демократи. Ліберальний центр (Демократична унія) знаходився на етапі становлення. Усі традиційні та новостворені партії проголошували себе поміркованими центристами. За таких умов Рух за демократичну Словаччину намагався набути іміджу національно-соціально орієнтованої та політично всеохоплюючої організації.
Водночас виникли гострі суперечності між президентом і главою уряду щодо питань демократизації внутрішнього життя, економічних реформ та основних напрямків зовнішньої політики. У Русі за демократичну Словаччину стався розкол, частина членів якого створила Демократичну унію Словаччини. Від Християнсько-демократичного руху відокремилася національно орієнтована Християнська соціальна унія, а від Словацької національної партії — помірковані націоналісти.
У березні 1994 р. президент зумів об'єднати опозиційні сили у парламенті, котрі висловили недовіру урядові. За таких умов кабінет міністрів В. Мечіара подав у відставку. Новий уряд упродовж березня-жовтня 1994 р. очолював Й. Моравчик. Наприкінці вересня 1994 р. відбулися дострокові парламентські вибори, на яких найбільшу кількість голосів (35 % і 61 мандат) здобув Рух за демократичну Словаччину. Він разом із Словацькою національною партією (5,4 % і 9 мандатів) та Об'єднанням робітників Словаччини (7,3 % і 13 мандатів) утворив на початку листопада парламентську більшість. В опозиції опинилися соціал-демократи (18 мандатів), християнські демократи (17 мандатів), партія угорської меншини (17 мандатів) і демократи (15 мандатів), які не отримали жодних комітетів. За результатами цих виборів сформувалася нова (національна, ліва, популістська) правляча коаліція. Упродовж 1994—1995 рр. завершився проміжний етап партійно-політичної структуризації словацького суспільства і становлення нової політичної системи у країні.
Політичний реванш партій національного та популістського спрямування призвів до появи елементів авторитаризму й ігнорування демократичної парламентської опозиції. Рух за демократичну Словаччину інтенсивно еволюціонізував у "партію вождя". Політична відданість цій партії стала невід'ємною умовою отримання посади в державному апараті та багатьох сферах суспільного життя. Урядова коаліція не була ідейно близьким політичним союзом. Партнерів об'єднувала лише боротьба проти парламентської опозиції, розподіл місць у владних структурах та "політична приватизація".
У стосунках між коаліційними партнерами часто застосовували методи відкритого шантажу та тиску. Домінування Руху за демократичну Словаччину сприяло формуванню авторитарного стилю правління В. Мечіара. Все це спричинило невдоволення значної частини суспільства. Опозиційні партії почали гуртуватися на платформі створення широкої антимечіарівської коаліції.
Водночас загострилися національні відносини, особливо на півдні країни, де компактно проживає угорська меншина. Вона активізувала свою діяльність особливо після того, як у 1995 р. парламент прийняв закон про словацьку державну мову.
У травні 1995 р. парламент голосував за відставку президента М. Ковача, але його супротивники не змогли набрати необхідних 3/5 голосів. Повноваження
президента закінчилися 2 березня 1998 р. На другий термін він не висував свою кандидатуру і, згідно з конституцією, обов'язки глави держави тимчасово перебрав прем'єр-міністр В. Мечіар. Проте його авторитарний стиль керівництва викликав шквал критики, зокрема й з боку західних держав, передовсім членів Європейського Союзу. Обмеження демократичних свобод у країні спричинило навіть припинення переговорів щодо можливого вступу Словаччини у Євросоюз.
25—26 вересня 1998 р. у країні відбулися чергові вибори до Національної ради, у яких взяли участь 17 політичних партій. Опозиційні сили об'єдналися у Словацьку демократичну коаліцію (християнські демократи, Партія зелених, соціалісти, Словацька угорська партія, Партія громадянського порозуміння), яку очолив Мікулаш Дзюринда. Тоді була зафіксована висока громадська активність: проголосувало 84,24 % громадян. Результати виборів показали радикальну зміну в розстановці політичних сил. Об'єднана опозиція зуміла набрати 67,1 % і забезпечила собі 93 парламентських мандати із 150. Серед політичних партій мандати розподілилися так: Християнські демократи (М. Дзюринда) — 26,3 % і 42 мандати; Демократична партія (ліва) — 14,6 % і 23 мандати; Словацька угорська партія — 9,1% і 15 мандатів; Партія громадянського порозуміння (Р. Шустер) — 8,1 % і 13 мандатів; Словацька національна партія — 9 % і 14 мандатів. Словацька демократична коаліція разом з партіями демократичної лівиці та мадярської коаліції сформувала конституційну більшість. Рух за демократичну Словаччину хоч і залишився найсильнішою політичною силою (здобуті 27 % голосів забезпечили йому 43 місця в парламенті), до урядового кабінету не увійшов. 29 жовтня сформовано новий кабінет міністрів, який очолив М. Дзюринда. Цей уряд дещо активізував політичні та ринкові реформи.
Вибори президента не дали позитивного результату, що спричинило політичну кризу. Новий склад Національної ради у січні 1999 р. прийняв поправку до конституції про проведення прямих президентських виборів.
Зазнавши поразки на парламентських виборах у вересні 1998 р., В. Мечіар заявив про свій відхід із великої політики, але після того, як законодавчий орган ухвалив проведення прямих всенародних виборів глави держави, він вирішив балотуватися на цю посаду. Його опорою стала парламентська опозиція, передовсім Рух за демократичну Словаччину, що набрав найбільшу кількість голосів (приблизно 500 тис. з 3 млн. виборців). Вибори президента проходили у травні 1999 р. Основним опонентом В. Мечіара став кандидат урядової коаліції, голова Партії громадянського порозуміння Рудольф Шустер. Він переміг у другому турі, набравши 57% голосів виборців.
Вибори президента зміцнили позиції парламентської більшості, а також посилили прозахідний курс країни у зовнішній політиці. Уряд підтримав НАТО під час проведення воєнних дій проти Союзної Республіки Югославії, надавши свої аеродроми та транспортні комунікації. Президент і уряд взяли курс на завершення приватизації, прискорення інтеграції країни до європейських структур, широке залучення іноземних інвестицій для реструктуризації та модернізації економіки. До 2002 р. було виконано необхідні умови та створено сприятливий політичний фон для вступу Словацької республіки в НАТО і ЄС. Європейська комісія у жовтні 2002 р. у своєму річному звіті оцінила Словаччину як правову і демократичну державу. У листопаді її офіційно було запрошено в ЄС. У Словаччині 16—17 травня 2003 р. проходив референдум з приводу вступу До ЄС (при явці 52 % громадян позитивно висловилися 92%).
У період між виборами 1998 і 2002 рр. конфігурація партійної системи суттєво змінилася. Сили правоцентристів поповнилися Словацьким демократичним і християнським союзом (утворений на основі фракцій Словацької демократичної коаліції на початку 2000 р.). У 2001 р. медіамагнат Павол Руско заснував партію Альянс нового громадянина (абревіатура АКО по-словацьки означає "Так"). Лівоцентристською стала партія Смер ("Курс"), яку очолив Роберт Фіцо.
У вересні 2002 р. у країні відбулися чергові вибори до законодавчого органу. У них взяло участь 70,06 % громадян. Проте з 26 політичних партій та об'єднань лише сім стали парламентськими. На цей раз найбільше голосів здобув Рух за демократичну Словаччину, очолюваний В. Мечіаром (19,5 % і 36 мандатів). Словацький демократичний і християнський союз набрав 15,09 % та 28 мандатів. На третьому місці опинився Смер — 13,46 % і 25 мандатів. Партія угорської коаліції виборола 11,16 % і 20 мандатів. По 15 мандатів отримали Християнсько-демократичний рух (8,25 %) і Альянс нового громадянина (8,01%). Уперше в історії Словацької Республіки досягнули успіху комуністи, які здобули 11 мандатів (6,32%). Кабінет міністрів знову очолив М. Дзюринда, голова Словацького демократичного і християнського союзу. Перед новим уря¬дом постали серйозні проблеми щодо проведення реформ соціальної політики, системи охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення, судочинства.
У квітні 2004 р. відбулися другі прямі президентські вибори. За посаду глави держави у першому турі змагалися 11 кандидатів (у т. ч. Р. Шустер, колишні спікер парламенту І. Гашпарович і прем'єр-міністр В. Мечіар, міністр закордонних справ Е. Кукан та ін.). Проте жоден з них не набрав необхідної кількості голосів. Найбільшу підтримку мали В. Мечіар (32,7 %) та І. Гашпарович (22,3%). Третім виявився проурядовий кандидат Е. Кукан. Одночасно з президентськими виборами проходив референдум з приводу дострокових парламентських виборів. Його зініціювали профспілки та підтримали опозиційні сили. Однак цей референдум був зірваний, оскільки на виборчі дільниці з'явилося близько 40 % виборців.
Другий тур відбувся 18 квітня також за низької явки виборців (44 %). Він приніс перемогу І. Гашпаровичу, лідеру Руху за демократію — близько 1,794 млн або 59,9 % . В. Мечіара, лідера Руху за демократичну Словаччину, найпотужнішої опозиційної сили, підтримали майже 722,3 тис. виборців, що становило 40,1 % усіх голосів. До речі, для проведення своєї виборчої кампанії І. Гашпарович витратив лише 100 тис. крон, а В. Мечі-ар — 500 тис. крон.
В останні роки помітно збільшився вплив римо-католицької церкви у суспільному житті країни, зокрема у передвиборчих перегонах. У вересні 2002 р. єпископи опублікували спільне пастирське послання щодо парламентських виборів. Висловлювалися вони за інтеграцію Словаччини до Євросоюзу, проти торгівлі в неділю тощо. Архієпископ Ян Сокол в особистому посланні закликав віруючих не голосувати за партії, котрими керують ліберали, атеїсти і колишні комуністи. Особливо дісталося Смеру й Альянсу нового громадянина, лідери яких дуже болісно сприйняли ці заклики і критику змісту передвиборчих агіток.
Уряд М. Дзюринди у 2003—2005 рр. втілював жорсткі економічні реформи, внаслідок чого тимчасово погіршилося соціальне становище. Через службові зловживання посаду міністра фінансів змушений був залишити П. Руско. На початку 2006 р. урядову коаліцію покинули християнські демократи. Так вони не погодилися з прем'єр-міністром, який не висунув на обговорення питання про угоду з Ватиканом, за якою віруючі могли відмовлятися від виконання професійних обов'язків з огляду на свої переконання. У березні країною прокотилася хвиля протестів медичних працівників з приводу підписання нових контрактів про роботу. За таких умов 17 червня 2006 р. відбулися позачергові вибори до Національної ради. На 150 парламентських мандатів претендувала 21 політична сила, представлена 2343 особами. Виборча активність була порівняно низькою — 54,67 %. Найбільшу підтримку здобула опозиційна "Смер — соціал-демократія" (29,4 %) і 50 мандатів. Партія влади — Словацький демократичний і християнський союз опинилася на другому місці — 18,3 % (31 мандат). По 20 мандатів дістали Словацька національна партія (11,73 %) і Партія угорської коаліцїі (11,68 %). Парламентськими стали також Народ на партія — Рух за демократичну Словаччину (8,79 % і 15 мандатів) та Християнсько демократичний рух (8,31 % і 14 мандатів). Отже, право на формування коаліційного уряду отримали лівоцентристи. Програма їхньої діяльності передбачає гнучкіші економічні реформи та звернення більшої уваги на вирішення соціальних питань.
Похожие работы
... тичні сили мали по 100 мандатів. Після тривалих переговорів і узгоджень прем'єр-міністром країни було затверджено лідера Громадянської демократичної партії М. Тополанека. 2. Соціально-економічний розвиток Чехії у 1990 – 2005 рр. Після розпаду Федерації Чеській Республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична та ...
... 2006 р. більшістю голосів (270) підтримав уряд. Тоді ж Ф. Дьюрчан офіційно вибачився за висловлювання, котрі призвели до виступів протесту в країні. 3. Економічний розвиток Угорщини у 1990-2005 рр. Радикальні політичні зміни на зламі 80-90-х років XX ст. створили умови для проведення системних економічних реформ. Уряд Й. Анталла вдався до "шокової терапії", скоротив видатки на оборону, ...
... опозиція в парламенті звинуватила президента в зловживанні владою, порушенні конституції, корупції, розпалюванні конфліктів між політичними силами і 332 голосами проти 108 усунула його з посади. Проте на травневому референдумі 74% виборців висловилися за підтримку дій президента. 2. Економічний розвиток Румунії у 1900 - 2005 рр. Сучасна Румунія належать до індустріально-аграрних країн з ...
... підвищення рівня соціально-медичного забезпечення, освітнього рівня, покращення законодавчої бази, тощо. Але аби ефективно діяла система соціального захисту населення має бути на належному рівні теоретико-методологічне обґрунтування. Список використаної літератури 1. Конституція України. 2. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 р.”(05.10.2000). 3. Закон України “Про ...
0 комментариев