Характеристика планів військово-політичних сил, учасники війни

1.1. Характеристика планів військово-політичних сил, учасники війни

Зазнавши нищівної поразки у війні, в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися, майже через двадцять місяців після падіння Російської. Намагаючись збудувати в Східній Галичині на руїнах імперії українську державу й долаючи запеклий опір, західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їх співвітчизники на сході.

Як і можна було сподіватися, поляки теж претендували на Східну Галиччину. Внаслідок виник конфлікт двох народів за територію, а не, як на сході, за “серця й думки людей” [26, 427].

Польща виступила головною ударною силою і у новій війні Радянської Росії з Антантою, організатором якої були імперіалістичні США, Англія і Франція. Польські поміщики і буржуазія були дуже зацікавлені у поваленні радянської влади в Росії. Вони мріяли захопити Литву, Білорусь і Україну й розширити свої території “від моря до моря”. Окрім того, правлячі кола Польщі сподівалися, що перемога над Радянською республікою зміцнить господарство поміщиків і капіталістів в середині країни, допоможе їм придушити революційні рухи польських робітників в середині країни і селян. Все це враховували імперіалісти Антанти, підштовхуючи Польщу до війни з Радянською Росією.

Посол США у Варшаві Х. Гібсон надсилав до Вашингтону одну телеграму за іншою з провокаційними повідомленнями про існуючу “загрозу” нападу більшовиків на Польщу. В одній і з телеграм він писав, що польська армія терміново потребує одяг і взуття, військове обладнання і продовольство, і в той же час підкреслював, що у “випадку відмови подати ефективну і термінову допомогу польське правління серйозно намірене заключити мир з більшовиками” [14; 267]. Питання бути чи не бути війні повністю залежали від імперіалістичних США, Англії та Франції. Без підтримки країнами Антанти правлячі кола буржуазно-поміщицької Польщі не змогли б вести війну проти Радянської Росії.

28 січня Раднарком РРФСР передав по радіо повідомлення про радянську політику стосовно Польщі. Польща, говорилося у повідомленні, стоїть перед рішенням, яке може змінити ситуацію в світі і мати найтяжчі наслідки. Всі дані свідчать про те, що імперіалістичні кола країн Антанти підштовхують Польщу на безпричинну і підступну війну з Радянською Росією. Намагаючись попередити цю війну, Раднарком підтвердив своє визнання незалежності Польщі і бажання заключити з нею мир. Радянське керівництво йшло на значні територіальні поступки. Але ці пропозиції, надзвичайно вигідні для Польщі, не були прийняті. Антанта і польське керівництво розцінювали миролюбство Радянської республіки як прояв її слабкості.

Намагаючись встановити мирні стосунки з Польщею, радянське керівництво вживало заходи щодо укріплення безпеки західних кордонів країни. У лютому 1920 р. В. І. Ленін вимагав від Реввійському Західного фронту доповіді про ситуацію на фронті і стан радянських військ. 23 лютого Реввійськом Західного фронту повідомив про збільшення війська противника і про наміри, які прийняло командування фронтом на випадок їх наступу.

В той же час із США, Франції та Англії до Польщі направляється зброя, боєприпаси, спорядження, продовольство. У Франції була зібрана польська армія під командуванням генерала Галлера, яка налічувала два корпуси. У 1919 р. вона була перекинута в Польщу. Окрім того, в 1920 р., із Франції до Польщі було передано різне спорядження і зброя для десяти дивізій.

З допомогою Антанти буржуазно-поміщицька Польща до весни 1920 р. створила сильну і добре оснащену армію чисельністю біля 740 тис. чоловік.

Поряд з підготовкою Польщі до війни з Радянською Росією активно готувалася білогвардійська армія із залишків військ Денікіна, які сховалися у Криму. У квітні ці війська були об’єднані під командуванням генерала Врангеля. 11 квітня міністр закордонних справ Англії лорд Керзон направив ноту Радянському керівництву з вимогою зупинити наступ Червоної Армії на Кримському фронті. У другій ноті Керзона від 18 квітня уже містився натяк загрози. В ній повідомлялось, що керівництво Великобританії готове “дать наказ суднам його величності у Чорному морі надати все можливий захист армії Криму, попередивши вторгнення радянських військ” [20; 363].

На суднах Англії та Франції перевозилися білогвардійські війська із Кавказу в Крим, направлялися зброя і військове спорядження. До початку бойових дій кримської білогвардійської армії її чисельність нараховувала 125-150 тис. чоловік. Це була добре підготовлена і технічно оснащена армія.

“Допомога” Врангелю надавалася далеко не безкорисно. Так, між Врангелем і керівництвом Франції був заключний таємний договір, за яким Врангель підтверджував всі обов’язки царської Росії перед Францією. Окрім того, Франції передавалися права на експлуатацію всіх залізничних доріг Європейської Росії, вилучення таможної і портової данини у всіх портах Чорного і Азовського морів, їй надавалися надлишки хліба на Україні і Кубанської області, три чверті видобутку нафти і чверть видобутку вугілля в Донецькій області.

Одночасно з підготовкою армії буржуазної Польщі і Врангеля імперіалістами Антанти були вжиті заходи щодо посилення антирадянської інтервенції на Далекому Сході. За задумом Антанти збройні сили буржуазно-поміщицької Польщі, Врангеля і Японії повинні були згуртовано діяти на заході, півдні і на Далекому Сході. Антанта намагалася втягнути у війну також Грузію, Азербайджан, Вірменію, які в той час знаходилися під владою буржуазних націоналістів.

Однак народи Закавказзя не допустили участі цих країн у новій антирадянській війні.

Чисельність сил інтервентів і білогвардійців, які виступили у 1920 році проти Радянської Росії, перевищувала 1 млн. чоловік. План польського головнокомандування, схвалений Антантою, передбачав на першому етапі воєнних дій розгром 12-ої і 14-ої радянських армій і захоплення України.

До початку наступу польські війська були зведені у шість армій. На їх східному фронті було зосереджено 148,5 тис. штиків і шаблів, 4157 кулеметів, 894 снарядів.

Інтервентам протистояли радянські війська Західного (командир В. М. Гіттіс, член Реввійському І. С. Ушлихт) і Південно-Західного (командир А. І. Єгоров, член Реввійському Р. І. Берзін) фронтів загальною кількістю 65,2 тис чоловік з 3208 кулеметами і 666 снарядами.

На цих фронтах польських військ було зосереджено в 2 рази більше, ніж радянських. На Україні, де ворог готувався нанести головний удар, його сили перевищували радянській війська більше, ніж в чотири рази.

З ціллю створити більш сприятливі умови для наступу на Україні, противники на початку березня провели локальні наступи у Білорусії. Війська Пілсудського зайняли Мозур, Калиновичі і Овруч, перерізавши залізницю, яка з’эднувала Західний і Південно-Західний фронти Червоної Армії.