Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра всесвітньої історії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 «Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі»

Виконала:

студент ІІІ курсу

історико-соціологічного

факультету

групи ІЮ – 31

Климчук О.А.

Перевірив:

проф. Постоловській Р.М.

Рівне – 2006

Зміст

Розділ І. Життєвий шлях Сергія Радонежського

1.1.  Походження Преподобного Сергія

1.2.  Шлях до чернецтва

Розділ ІІ. Лавра в перші роки свого існування

2.1. Чудесне зцілення у стінах Лаври

2.2. Паломництво до Лаври

Розділ ІІІ. Благословіння Сергія Радонежського…

Розділ ІV. Троїце-Сергієва лавра – пам’ятник російської культури.

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі. Ця тема моєї курсової роботи, на мою думку, є досить актуальною в наш час. Це справді так, адже сама велика і страшка зневіра на землі це невіра в Бога, нашого Творця і Заступника. Навіть люди, які жили і спілкувались і Ісусом Христом, не вірили в його Божественне походження і його Божу силу. Але ж сліпі прозрівали, каліки починали ходити, мертві воскресали. Велику силу і віру в бога ми бачимо з життя і подвигів Преподобного Сергія, який навчав і закликав до православної віри.

Об’єктом мого наукового дослідження буде життя Сергія Радонежського, а також його вплив на хід Куликової битви.

Предметом мого дослідження буде розкриття ролі Сергія Радонежського у духовному, політичному піднесенні Середньовічної Русі. Хронологічні рамки моєї курсової роботи охоплюють 1319 – 1391 роки. В першому розділі я спробую описати життєвий шлях Сергія Радонежського, аж до сану ченця. А також, стан душі і відданості Сергія Богу.

Дана праця не є детальним науковим дослідженням обраної теми. Мета моєї роботи по обраній темі – узагальнюючий аналіз дослідження по даній проблемі.

Для досягнення поставленої мети слід виконати наступні завдання:

-     з’ясувати, що стало покликом Сергія до чернецтва;

-     простежити результат благословення Дмитрія Донського Сергієм.

-     Визначити вплив Троїце-Сергієвої лаври на російську культуру.

Джерельна база з даного питання порівняно мала. Фундаментальною працею по цій проблемі є праця «Життя преподобного Сергія Радонежського», а також Нефедов А.Н. « На древнем Маковце: «Троице-Сергиева Лавра: легенды и реальности». Ця проблема широко розкривається в церковних періодичних газетах і журналах. До таких можна віднести «Церковна», «Спасите наши души» та інші. Є дещо в мережі Інтернет, проте майже вся ця інформація використана з вище наведеної літератури.

Зміст даної роботи складається із чотирьох розділів. Перший розділ складається з двох пунктів, які я коротко розкрию, щоб показати шлях спокуси Сергія Радонежського до чернецтва. Другий розділ містить в собі життя братії у стінах Лаври. Третій розділ – благословення Сергія Радонежського на бій проти татар. Четвертий розділ – Троїте-Сергієва лавра – пам’ятник російської культури.

У вступі поставлені три основні завдання роботи, на які я у висновку дам характеристику про їх виконання чи не виконання.

Розділ І. Життєвий шлях Сергія Радонежського

1.1. Походження Преподобного Сергія

Верст чотири від славного Ростова Великого, на рівній відкритій місцевості на шляху в Ярослав знаходиться невелика обитель на честь Пресвятої Троїці. По давньому переказу майже 6 років тому, тут була «весь», ім’я якої забулося в історії, але яка завжди була знаменита і дорога серцю православних Руських людей, тому що «весь» ця була благословенною землею великого печальника і заступника Руської землі, Преподобного і Богоносного отця нашого Сергія, Ігумена Радонежського і всія Росії Чудотворця. Тут було помістя його батьків, благородних і знатних бояр Ростовських Кирила і Марії, тут був їх дім, тут і жили вони. Кирил був на службі в Ростовського князя Костянтина ІІ Борисовича, а потім у Костянтина ІІІ Васильовича; він не раз супроводжував його в орду, як один із самих близьких до нього людей; володів достатнім по своєму положенні майном.

Кирило і Марія були люди добрі і богоугодні. І праведність їх була відома не одному Богу, але і людям.

Кирило і Марія мали уже сина Стефана, коли Бог подарував їх другого сина – майбутнього засновника Троїцької Лаври, красу Церкви Православної. Задовго до його народження, дивний Промисел Божий уже дав про нього знак, що це буде великий вибранець Божий.

Завжди віддані волі Божій, Кирило і Марія зрозуміли знак Божого Промислу і, згідно з цим знаком, повинні були вести виховання дитяти. Праведна мати тепер відчувала особливу потребу серця в молитві, тому вона часто віддалялась від людського ока і в тиші із сльозами виливала перед Богом свою гарячу материнську молитву про майбутню долю свого сина. «Господи! – говорила вона тоді – спаси и сохрани меня, убогую рабу Твою, спаси и соблюди и сего младенца, носимого во утробе моей, Ты бое си-храняй младенцы Господь (Псал.114,5), да будетъ воля Твоя, Господи, на насъ, и буди имя Твое благословенно во веки!».

Преподобна Марія, разом із своїм чоловіком дала таку обіцянку: якщо Бог дасть їм сина, то посвятять його службі Божій. Це означало, що вони зроблять з своєї сторони все, що зможуть, щоб на їх майбутнє дитя виконалась воля Божа.

3 травня 1319 року в домі боярина Кирила була радість: Марії Бог дав сина. На сороковий день по народженні принесли дитя до церкви, щоб здійснити над ним таїнство хрещення. Іерей, по імені Михаїл, назвав дитя під час хрещення Варфоломієм. Благословивши дитя і його батьків, служитель вівтаря Христового відпустив їх з миром.

Коли Варфоломію виповнилось сім років, батьки віддали його вчитись грамоті. Разом з Варфоломієм вчились і його два брати: старший Стефан і молодший Петро. Брати навчались успішно, а Варфоломій відставав від них. Учитель наказував його, товариші докоряли і, навіть, сміялися над ним; та й і сам він зосереджував усі сили свого дитячого розуму, проводив ніч над книжками.

Одного разу батько послав його в поле шукати лошат. Тут і відбулась зустріч Варфоломія з незнайомим старим ченцем. Поклонившись йому, скромний отрок відійшов у сторону, не бажаючи переривати його розмови з Богом, і ставши поблизу, чекав закінчення молитви. Чинець, закінчивши молитву, люблячі подивився на добре дитя, ласкаво покликав його до себе, благословив, по батьківські поцілував і спитав: «Что тебе надобно, чадо?» - «Меня отдали учиться грамоте – сказав крізь сльози Варфоломій – и больше всего желала бы душа моя научиться читать слово Божие, но вот сколько ни стараюсь, никак не могу выучиться, не понимаю, что мне толкуют и очень печалюсь о том; помолись за меня Богу, отче святый, попроси у Господа, чтобы Онъ открылъ мне учение книжное: я верю, что Богъ примет твои молитвы».

О, яка пилка булла ця молитва таємного старця під відкритим небом, під тінню дуба, і з яким трепетом надії з’єднував з нею свою чисту дитячу молитву блаженний Варфоломій! Закінчивши молитву святими словами «Амінь» і бережно вийняв із-за пазухи невеликий ковчег. Відкривши його, взяв звідти малу частину проскурки і, благословляючи нею Варфоломія, промовив: «возьми сие, чадо, и снеждъ; сие дается тебе въ знамение благодати Божией и разумения Святого Писания. Не смотри на то, что частица святого хлеба так мала: велика сладость вкушения отъ нея».

Як говорив чернець, так і збулося. Коли Варфоломій відкривав будь-яку книгу – одразу ж починав читати її без зусилля та труднощів, розуміючи і зміст того, що прочитав.

Всією душею Варфоломій полюбив Богослужіння церковне і не пропускав жодної служби церковної. Святий отрок накладає на себе строгій піст: по середах і п’ятницях він не дозволяє собі нічого їсти, а в інші дні харчується лише хлібом і водою. Про яке0небудь інше пиття, не кажучи вже про вино, він не дозволяв собі і подумати все своє життя.

Блаженний Епіфаній говорить: «Ніхто, ніколи не бачив його усміхненим, а якщо і з’являлась іноді посмішка на його красивому обличчі, то і вона була стриманою; а частіше лице його було задумливе і серйозне, на очах часто були помітні сльози. Завжди тихий і мовчазний, лагідний і амурний, ні на кого не сердився, від усіх з любов’ю сприймаю різні неприємності. Ходив він в поганій одежі, а якщо зустрічав бідняка, то з радістю віддавав йому свою одежу».

Особливо любив він молитись вночі, іноді зовсім проводив усю ніч без сну.

З роками Варфоломій ставав юнаком і, підростаючи роками, підростав і в благочесті. І само собою зароджувалось в нього бажання чернечого подвигу і з кожним днем все більше і більше росло і визрівало це бажання, доки, нарешті, не перетворилось у потребу душі.