Боротьба з ворогом в тилу

4. Боротьба з ворогом в тилу

У 1943 р. підпільно-партизанська боротьба в Україні досягла найвищої напруги. На кінець цього року загальна кількість радянських партизан досягла майже 60 тис. чоловік.

В 1943 р. партизани провели масові рейди по Правобережній Україні. Найвідоміший з них - рейд з'єднання С Ковпака «від Путивля до Карпат» (чернень-жовтень 1943 р.). У серпні-вересні 1943 р. партизани здійснили широкомасштабну операцію під назвою «Рейкова війна»: партизани висадили у повітря сотні кілометрів залізниці, зірвавши тим самим план допомоги німецьким військам на Курській дузі. Це стало відчутною допомогою регулярним частинам Червоної армії, які вели виснажливі бої з гітлерівцями. У радянських партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників, котрі добували цінну інформацію про розташування і чисельність ворожих військ, штабів, аеродромів. 29 учасників радянського підпілля і партизанського руху нагороджені званням Героя Радянського Союзу.

На території Східної Галичини і Волині продовжували бойові операції бійці У ПА. На жаль, бойові дії велися не тільки проти гітлерівців, а й проти польських загонів руху Опору, які намагалися взяти під контроль ці регіони. У міжусобній боротьбі гинули тисячі українців і поляків.

21-25 серпня 1943 р. відбувся ІІІ-й Надзвичайний збір ОУН. Під впливом Р. Шухевича ця організація відійшла від тоталітарних принципів, на яких будувалася. Було визнано за можливе існування інших політичних партій, проголошено, що Українська повстанська армія є військо не лише ОУН, а й всього українського народу. Було сформульовано головне завдання УПА - боротьба проти обох тоталітарних режимів (гітлерівського та сталінського).

Навесні 1943 р. Гітлер дав згоду на формування дивізії з українців. Активну участь у її створенні зіграли мельниківці, бандерівці виступили проти. З 18 тисяч добровольців було утворено дивізію СС «Галичина», що у липні 1944 р. під Бродами втратила загалом 7 тис. чоловік у битві з радянськими військами. На початку травня 1945 р. бійці дивізії, що іменувалася Перша українська дивізія української національної армії, здалися в полон британським та американським військам.

5. Внесок українців у перемогу над нацизмом

Наслідки евакуації попервах здавалися жахливими й непоправними: рівень виробництва у провідних галузях промисловості різко впав. У 1941-1942 pp. національний доход СРСР зменшився загалом на 34%, промислові потужності скоротилися на 38%, вдвічі зменшилася валова продукція промисловості. Діюча армія певний час майже не отримувала танків, Літаків. Частково їх замінила техніка, яку СРСР одержував у перших партіях ленд-лізу - від союзників по Антигітлерівській коаліції - СІНА та Великої Британії. Але поступово становище змінювалося на краще. Цьому сприяли, по-перше, економічно грамотні рішення фахівців щодо розміщення евакуйованих продуктивних сил і по-друге, безпрецедентні трудові зусилля працівників тилу.

Воєнна обстановка змушувала керівників середньої та нижчої ланок частіше брати відповідальність на себе, виявляти ініціативу й самостійність під час їм і рішення нагальних питань, пов'язаних із життям і діяльністю населення тилових районів, ефективнішим використанням наявного трудового потенціалу.

Всупереч усім несприятливим обставинам (гостро бракувало всього: сировини, електроенергії, устаткування, а передусім кваліфікованої робочої сили та часу) економіку врятували самі трудівники, які працюючи неймовірно тяжко, до нестями. Без відпусток та вихідних днів, без права звільнятися з роботи разом з місцевими працівниками трудилися робітники, інженери й техніки харківських тракторного, дизельного, турбінного, київських суднобудівного «Ленінська кузня», машинобудівного «Більшовик», Криворізького металургійного та багатьох інших заводів, евакуйованих з України. Люди працювали по 12-14 годин щодня. Для багатьох рідний цех у той час став справді домівкою, оскільки там і ночували. Матеріального заохочення практично не було, а за моральне правила віра в перемогу над ворогом зовнішнім.

Гасло «Все для фронту, все для перемоги!» відбивало душевний настрій і патріотичні устремління робітництва, селянства, інтелігенції. Токар Одеського верстатобудівного заводу Г. Нежевенко згадував про роботу у Стерлітамаку: «Ставили верстати в полі й ставали до роботи, не чекаючи, поки над головою буде дах. Бувало, приходиш на світанку на роботу, а верстат обледенів, що не кажи, 50° морозу. Доторкнешся до металу пальці клякнуть. Розпалювали багаття з ганчір'я. Насилу розігрівали емульсію. І так працювали 14-16 годин на добу».

Так, люди подеколи тижнями не виходили із цехів, тут же спали, їли. Люди розуміли, що «страхітлива війна вимагає жертв». Відвідавши тилові райони, представник британської військової місії М. Макферлейн із подивом писав, що в СРСР людям «властива незвичайна здатність існувати на одному хлібі».

Історія тилу буде неповною, якщо не згадати про внесок у перемогу мільйонів тих, хто перебував у таборах ГУЛАГу. Гулагівська, переважно видобувна промисловість, набула у воєнних умовах особливого значення. Люди, які забезпечували сировиною металургію й, крім цього, спорудили майже 700 великих оборонних підприємств, ледве животіли й вмирали тисячами. Багато хто прагнув піти на фронт, але їх, «ворогів народу», в тяжких і жорстоких умовах утримували за колючим дротом.

В тилу було збудовано 3,5 тис. великих оборонних підприємств, чимало з яких обладнали устаткуванням, евакуйованим з України. У багатьох випадках на чолі цих велетнів оборонної індустрії стояли висококваліфіковані досвідчені спеціалісти з України.

Про ефективність радянської оборонної економіки тих часів свідчить порівняння її показників із воєнно-економічними здобутками Німеччини. Впродовж усієї війни Німеччина виробляла сталі, електроенергії та вугілля у 1,5 - 2 рази більше, аніж СРСР. Але на кожні 100 німецьких літаків вироблялося 170 радянських. І якщо німецька промисловість продукувала щомісяця 1450 танків, то з воріт заводів Уралу виходило за той же час 2000 бойових машин. Усього ж за роки війни радянська промисловість виробила 112 тис. літаків, 103 тис. танків, 482 тис. гармат, тобто набагато більше, аніж німецька індустрія.

Тил був цитаделлю народу-воїна. Його велетенський потенціал вдалося не тільки виявити, але й максимально повно використати в інтересах армії. Вагому роль відіграло у цьому подвижництво українців - робітників, селян, інженерів, учених, митців. Фактор віри у перемогу над ворогом надихав людей на трудову звитягу.