Україна на початку ХХ ст.

Входила Східна, Південна та Центральна Україна, де проживало понад 20 млн. українців.

Українські землі давали 70% вугілля, 57.2% залізної руди, 52% чавуну, 80% цукру імперії, 90% експортованої Росією пшениці.

На Україну припадало 70% усього видобутку сировини імперії та 15% її потужностей у виробництві готових товарів. Економічна криза 1900–1903 pp. найбільшої гостроти набула у важкій промисловості.

Високий рівень концентрації виробництва. Монополістичні об'єднання: синдикат цукрозаводчиків (1887), «Продамет», «Трубопродажа». «Продвагон» (1902), «Цвях» (1903), «Продвугілля» (1904). Швидко розвивається кооперативний рух, який очолював «артільний батько» М. Левитський.

Нараховувалося 130 міст (Одеса -404 тис. мешканців. Київ – 248 тис., Харків – 174 тис.). Українці становили менше третини міського населення. На селі зберігалося поміщицьке землеволодіння, яке швидко занепадало. Поглибилася соціальна диференціація селянства.

Малоземелля штовхало селян до міграції у східні райони Імперії.

Царський уряд переслідував українську мову, культуру

Входила Східна Галичина, Буковина, Закарпаття. Проживало близько 5 млн. українців.

Ці землі були одними з найубогіших у Європі, їх називали «коморою економічних абсурдів». У промисловості» переважали дрібні підприємства. Найбільш розвинуті галузі промисловості: нафтова (давала 5% світового видобутку нафти), деревопереробна, горілчана, видобуток солі, гірського воску.

Виникають монополістичні об'єднанні: «Галицько-Карпатське товариство», «Галичина», «Мундус», «Сольва».

У 1904 р. засновано Ревізійний союз українських кооперативів (РСУК), що став організаційно-ідейним центром українських кооперативів. На початку XX ст. пряшівський єпископ Ю. Фірцак започаткував «Верховинську акцію» (так назвали ряд заходів щодо поліпшення становища селян), засновувалися кооперативи, ощадні каси, господарські та промислові спілки.

Найбільші міста: Львів (200 тис. мешканців); Чернівці, Мукачеве. Українці становили 25–30% міських жителів. Поляки – понад 30%, євреї – більше 40%.

Продовжувало зберігатися поміщицьке землеволодіння (понад 40% орних земель належало 2400 великим землевласникам).

Безземелля селян зумовило велику еміграцію за океан

Основні форми: страйки, демонстрації.

Початок рухові поклала перша в Російській імперії велика маївка 1 травня 1900 р. в Харкові (взяло участь 10 тис. чоловік, розігнана військами, 150 чоловік заарештовано).

1901–1902 pp. страйки і демонстрації пройшли в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві. В липні-серпні 1903 р. до загальнополітичного страйку приєдналися робітники Одеси, Києва, Миколаєва, Єлисаветграда, Катеринослава, Житомира, Донбасу, Чернігова, Севастополя

Спрямований проти поміщиків, за ліквідацію поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами. У 1900–1904 pp. на Україні сталося понад 1000 селянських виступів, що охопили 1300 сіл. Кількість активних учасників становила понад 800 тис. чоловік.

Широкого розмаху селянські виступи набрали в Полтавській, Харківській губерніях весною 1902 р. Вони охопили 337 сіл з населенням 160 тис. чоловік. Селяни розгромили 105 маєтків. Виступи були придушені військами. Понад 1 тис. чол. було віддано під суд. На селян накладено грошовий штраф у 800 тис. крб.

У червні-серпні 1902 р. відбувся масовий страйковий рух селян Західної України, в якому взяло участь понад 100 тис. чол. Був придушений військами. Поміщики пішли на поступки

Активізації руху сприяли «Тимчасові правила про відбування військової повинності вихованцями вищих навчальних закладів, яких виганяють з цих закладів за вчинення гуртом безпорядків», затверджені в 1899 р.

У червні 1900 р. в Одесі пройшов нелегальний Всеросійський з'їзд студентів. Поліція заарештувала делегатів.

У січні 1901 р. за розпорядженням властей 183 студентів Київського університету за революційну діяльність було віддано у солдати. У січні-лютому 1902 р. пройшов загальноросійський студентський страйк, в якому взяло участь 30 тис. студентів 35 вищих навчальних закладів.

У 1901 р. активізувався студентсько-учнівський рух у Галичині. Його очолили студенти Львівського університету. Вимагали скасування обмежень на культурний розвиток українського народу, створення українського університету

Центрами ліберального руху стають земства.

У 1901 р. у Полтаві представники земств чотирьох лівобережний губерній України провели з'їзд. У його роботі активну участь брав В.Г. Короленко. З'їзд ухвалив резолюцій з вимогою заборонити тілесні покарання.

У 1904 р. земський ліберальний рух вилився у «земську» і «бенкетну» кампанії, На своїх зборах, з'їздах, бенкетах, у петиціях земці-ліберали зверталися до царського уряду з проханням провести реформи зверху

Кінець ХІХ – початок ХХ ст.

1896 р.

1896 р.

1899 р.

1900 р.

Травень 1900 р.

Боротьба українців за загальне виборче право

Молодий радикал Юліан Бачинський написав працю, в якій висунув ідею українського іредентизму

І. Франко написав рецензію на книгу Ю. Бачинського

Народовці Ю. Романчик і К. Левицький, радикали М. Грушевський і І. Франко заснували Українську національно – демократичну партію (УНДП)

Ліві радикали і українські соціал-демократи заснували Українську соціал-демократичну партію (УСДП)

Кирило Трильовський, адвокат, один із провідних діячів Галицької радикальної партії, заснував у с. Заволя на Станіславщині перший осередок «Січі»

Скасовано систему курія і запроваджено загальне виборче право (1907 р.)

Доводив необхідність створення власної Української соборної держави

Обстоював ідею політичної незалежності України

Стояла на ліберальній платформі. Найближча мета – здобуття автономії Галичини в складі Австро-Угорської імперії. Довготривала мета – здобуття Україною незалежності. Була найбільшою українською партією Галичини

Центральним органом стала газета «Воля», а лідерами – М. Ганкевич, С. Вітик. УСДП визнавала лише легальні форми боротьби, вважала, що капіталізм можна замінити соціалізмом тільки шляхом реформ, визнавала теорію «культурно-національної автономії»

Масова молодіжна організація, діяльність якої була спрямована на фізичне загартування і виховання молодих українців у дусі козацького лицарства Запорозької Січі

Січень

1900 р.

З РУП вийшла група, яка
утворила Українську народну партію (УНП)

Група діячів вийшла з
РУП і утворила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»)

Осінь

1904 р.

У 1903 р. в Полтаві відбулося відкриття пам'ятника І. Котляревському, яке перетворилося в справжнє «свято українського слова». На нього з'їхалися представники з Наддніпрянської України, з Галичини, Буковини. Зокрема: І. Карпенко-Карий, М. Коцюбинський, М Кропивницький, М. Лисенко, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, П. Саксаганський, Леся Українка та ін. У 1903 р. в Києві українська інтелігенція влаштувала урочисте вшанування композитора М. Лисенка з нагоди 35-річчя його музичної діяльності.

В 1904 р. культурна громадськість урочисто відзначила в Києві 35-річчя літературної діяльності письменника І. Нечуя-Левицького. Ці події мали велике значення для піднесення масової української національної свідомості

Археологічні з'їзди (XI відбувся в 1899 р. у Києві, ХІІ – 1902 р. в Харкові, XIII -1905 р. у Катеринославі, XIV – 1908 р. у Чернігові) привернули увагу вчених усього світу до української науки, культури.

У 1904 р. вийшов у світ «Нарис історії українського народу». Ця праця стала однією з найбільш популярних робіт М. Грушевського. Вона відіграла значну роль у формуванні інтересу українського народу до своєї історії.

Ряд українських земств і міських дум ухвалили постанови про потребу запровадити в школах навчання українською мовою. Аналогічні постанови виносять різні з'їзди – агрономічні, технічні та ін.

Як наслідок, Синод, який півстоліття не дозволяв українського слова в церковному житті, дав благословення українському перекладу Євангелія і видав його своїм коштом.

У кінці 1904 р. Рада міністрів Росії
поставила питання про скасування цензурних заборон українського слова

У січні-березні 1905 р. страйковий рух охопив 170 тис. робітників Києва, Харкова, Катеринослава, Бердичева, Житомира та ін. міст.

В жовтні 1905 р. понад 120 тис. робітників промислових центрів України взяли участь у Всеросійському політичному страйкові. В Харкові, Катеринославі, Одесі відбулися збройні сутички з військами. В Катеринославі створено першу на Україні Раду робітничих депутатів (в грудні 1905 р. їх нараховувалося 81). Робітники стали об'єднуватися в професійні спілки (в 1907 р. їх нараховувалося на Україні 280).

У жовтні-листопаді 1905 р. у Києві, Катеринославі, Одесі, на Донбасі відбулися поліцейсько-чорносотенні погроми, які тривали декілька днів.

9–18 грудня 1905 р. в Харкові, Олександрії, Катеринославі, на Донбасі відбулися збройні повстання. Придушені військами.

У 1905 р. на Україні страйкувало понад 100 тис. чол. У 1907 р. – майже 55 тис. чол.

У січні-березні в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях відбулося близько 140 селянських виступів. На вересень-грудень 1905 р. припало 1900 виступів, розгромлено 600 маєтків, в 61 селі відбулися сутички з військами. Виникають масові безпартійні організації – селянські спілки. Наприкінці 1905 р. існувало 7 губернських, 12 повітових комітетів і понад 120 сільських і волосних організацій спілки. Вплив в них мали есери і українські соціал-демократи.

У жовтні 1905 р. в с. Вихвостові на Чернігівщині заможні селяни організували самосуд над 15 учасниками анти поміщицького виступу і вбили їх («Вихвостівська трагедія»).

18–22 грудня 1905 р. жителі с. Великі Сорочинці на Полтавщині захопили владу і обрали революційний селянський комітет. Війська зайняли соло і влаштували розправу. Ці події описав В. Короленко в документальному нарисі «Сорочинська трагедія».

У 1906 р. на Україні відбулося 2194 селянських виступи, у 1907 р. – 641.

У червні 1905 р. відбулося повстання на броненосці «Потьомкін». Очолював його матрос Г. Вакуленчук (родом із бідної селянської родини села В. Коровинці (тепер Чуднівський р-н Житомирської обл.).

11–16 листопада 1905 р. вибухнуло повстання матросів на 12 кораблях Чорноморського флоту. Керував ним лейтенант П. Шмідт. Повстання зазнало поразки. П. Шмідт і три його помічники були страчені. 18 листопада 1905 р. в Києві виступило 1 тис. саперів. Очолив їх підпоручик Б. Жаданівський. Повстання було придушено. Жаданівського засудили до страти, яку замінили довічною каторгою

У січні-лютому у Львові, Чернівцях, Тернополі, Дрогобичі, Станіславі, Коломиї прокотилася хвиля мітингів, демонстрацій, зборів солідарності з трудящими Наддніпрянщини.

У 1905 р. число підприємств, охоплених страйками, зросло проти 1900 р. в 4 рази, а кількість страйкарів – більш як у 3 рази. Протягом 1905–1907 pp. у Східній Галичині відбулося понад 220 страйків, у яких взяли участь 40 тис. робітників. Революційне піднесення змусило австрійський уряд 4 листопада 1905 р. заявити про введення загального виборчого права

У грудні 1905 р. відбулася реорганізація РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Лідери – В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш. Робили ставку на перемогу пролетарської, революції. В національному питанні виступала за автономію України в складі Російське! держави.

У 1905 р. на базі УДП і УРП було створено Українську, демократично-радикальну партію. Лідери – Б. Грінченко, С. Єфремов, Д. Дорошенко. Виступала за автономію України та земельну реформу.

У 1906 р. на Буковині було засновано Соціал-демократичну партію. Лідер – О. Безпалих Мала своїм гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У 1906 р. там же було засновано Радикальну партію. Лідери – Т. Галіп, І. та О. Попович. Вимагала економічних та культурних змін. Лояльно ставилася до австрійського уряду.

У 1907 р. на Буковині створено Національно-демократичну партію. Лідери – С. Смаль-Стоцький, М. Василько.

Від українських губерній до І і ІІ Думи було обрано по 102 депутати. Частина депутатів-українців створила в Думі українську фракцію – Українську думську громаду під керівництвом Іллі Шрага. В І Думі
вона нараховувала 44 депутати, в ІІ – 47. Головним гаслом цієї громади була автономія України. Думською фракцією були розроблені законопроекти про місцеве самоврядування, про права української мови в школі, суді, з земельних питань, охорони праці. Велику допомогу надавав М Грушевський, який сприяв заснуванню в Петербурзі друкованих органів «Вільна Україна», «Рідна справа», «Вісті з Думи».

З червня 1907 р. розігнано II Державну думу. 19 серпня 1907 р. на Україні почали діяти військово-польові суди. Почалося переслідування людей, які брали участь в революційних виступах. У грудні 1908 р. в Катеринославі пройшов судовий процес над учасниками грудневого збройного повстання 1905 р. у Донбасі. Було засуджено 123 чол. до тривалих строків ув'язнення, 1 чол. до страти.

У Ш Державну думу від українських губерній було обрано 111 депутатів (64 поміщики, 13 священиків, 20 селян). У травні 1908 р. Дума відхилила внесений 37 депутатами законопроект про використання української мови у початкових школах та судових установах України. У 1908 р. створено Товариство українських поступовців (ГУП) – міжпартійний політичний блок. Очолювали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко.

У 1908 р. в Києві було засновано «Клуб русских националистов», що ставив перед собою мету «вести суспільну й культурну війну проти українського руху на захист основ Російської держави на Україно». У 1910 р. було прийнято циркуляр про заборону будь-яких українських організацій. У 1911 р. Столипін обгрунтував цю заборону в рапорті до сенату. В ньому зазначалося: «Історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, що містить у собі ідею відродження старої України». 13 вересня 1911 р. в приміщенні Київського міського театру есер Д. Богров смертельно поранив П. Столипіна. 18 вересня П. Столипін помер. Похований на території Києво-Печерської лаври

Указ царського уряду про вільний вихід селян із общини від 9 листопада 1906 р. поклав початок столипінській аграрній реформі. 14 червня 1910 р. він був затверджений Державною думою. Реформа передбачала: руйнування общини й закріплення за селянами землі у приватну власність; організація на селі хутірського і відрубного господарства; переселення селян.

З 1906 по 1916 pp. в семи губерніях України (без Волині і Поділля) з общини вийшло 468 тис. селянських дворів, їх земельні наділи становили 30,2% общинної надільної землі. З 1906 по 1916 рр. на Україні створено близько 440 тис. хутірських і відрубних господарств, що становило 13% за – гальної кількості селянських дворів.

Столипінська аграрна реформа на Україні мала найбільший, порівняно з усіма іншими регіонами Російської імперії успіх: якщо в губерніях Європейської Росії 24% господарств вийшло з общини, то на Україні – 33%; з 2,5 млн чол., які виїхали на Схід, 1 млн. були з України

Листопад 1912 –

лютий 1917 рр.

Склад депутатів від українських губерній не дозволив організувати українську фракцію. Головою Думи обрано октябриста, великоросійського шовініста, катеринославського поміщика М. Родзинка

Напередодні Першої світової війни Західна Україна переживала тяжкі соціальні ускладнення. Залишалася сировинним і аграрним придатком Австро-Угорщини. Більша частина землі належала поміщикам, як правило, іноземним (полякам у Галичині, румунам у Буковині, угорцям у Закарпатті). Зростала диференціація села. В 1908 р. в Галичині нараховувалося 5% заможних селян. Водночас 614 тис. селянських господарств не забезпечували прожиткового мінімуму.

Відбувається піднесення кооперативного руху. У 1911 р. створено сільськогосподарський крайовий союз торговельних спілок. У 1914 р. засновано крайовий ревізійний Союз, який об'єднав 609 кооперативів. Промисловість запишалася відсталою. Розвивався Дрогобицько-Бориславський нафтовий район.

Багато добуваюся гірського воску, солі. Усі промисли, за невеликим винятком, знаходилися в руках іноземного капіталу (німецького, французького, англійського)

Національний рух мав регіональні особливості в орієнтації: Східна Галичина на Австро-Угорщину, Північна Буковина і Закарпаття на Росію.

Провідником українського національного культурно-освітнього житія Східної Галичини був митрополит А. Шептицький. Він дбав про школи, заснував науковий інститут при Богословській академії та «Академічний дім» у Львові. За свої кошти посилав людей для навчання за кордон, заснував українську лікарню у Львові.

У 1913 р. організував у Львові національний музей. 12 квітня 1908 р. український студент М. Січинський вбив Галицького намісника П. Потоцького. Цим він хотів привернути увагу світової громадськості до долі українського народу.

У 1913 р. на Західній Україні виходило 80 українських періодичних видань. Діяли «Просвіти».

У 1914 р. на Галичині діяло майже 900 «Соколів» і понад 1 тис. «Січей».

У 1911 р. учні львівських шкіл (Р. Сушко, І Чмола, син І. Франка П. Франко) заснували перший таємний гурток – «Пласт»

Нова хвиля масової української еміграції спрямовувалася переважно на Американський континент (Канада, США, країни Латинської Америки). Вважають, що до 1914 р. до Канади виїхало 170 тис. українців; до США – майже 200 тис.

У 1903 р. у Вінніпезі (Канада) було відкрито читальню ім. Т.Г. Шевченка. З'являються товариства «Просвіта».

У 1903 р. почала виходити перша в Канаді газета українською мовою «Канадійський фермер».

З 1912 р. українців регулярно починають обирати до провінційних законодавчих органів Канади. Українські емігранти створили Федерацію Української соціал-демократичної партії в Канаді (ФУСДП), що була автономною частиною соціалістичної партії Канади