Україна після Б. Хмельницького

УКРАЇНА ПІСЛЯ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Вступ

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваюси при владі гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б зебезпефувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша перешкодила здійсненню планів гетьмана.

Боротьба старшинських угруповань за владу

Після смерті Б. Хмельницького гетьманом, згідно з його заповітом (ще за життя гетьмана полковники принесли в цьому присягу), мав стати молодший син Юрій. Але він був надто молодий і недосвідчений для цієї посади. Полковники обирають на своїй раді гетьманом генерального писаря Івана Виговського (1657-1659), якого пізніше затверджують на козачій раді.

Новий гетьман розпочав переговори з Річчю Посполитою. Стався розкол у козацькій верхівці. Проти Виговського виступили полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий отаман запорізьких козаків Яків Барабаш. У жорстокій міжусобиці І. Виговський за допомогою татар розбив загони Барабаша й Пушкаря, самі вони загинули.

У вересні 1658 р. у Гадячі був підписаний договір із польськими представниками, за яким Україна (в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств) переходила під протекторат Речі Посполитої. При цьому Україна зберігала свій суд, грошову систему, військо. Унія скасовувалася, православні зрівнювалися у правах з католиками, засновувались два університети. Україна втрачала право проводити власну зовнішню політику, реєстр козаків скорочувався з 60 тис. осіб до 30 тисяч. Гадяцький трактат був ратифікований польським сеймом, проте його здійснити не вдалося. Народні маси були невдоволені свавіллям польських військ та не бажали повернення до минулих часів.

Весною 1659р. спалахнув конфлікт з Росією. 100-тисячна російсь ка армія на чолі з князем Трубецьким вирушила на Україну. Під Конотопом козацькі війська під командуванням Виговського за допомо- гоютатар розгромили їх. Двоє воєвод потрапили до татарського полону. Україну продовжували роздирати (Внутрішні чвари. Полковник Іван Богун та кошовий атаман Іван Сірко не дали змоги Виговському скористатися цією перемогою. Січовиками на Запоріжжі гетьманом було обрано Юрія Хмельницького (1659-1663). Виговський був змушений зректися гетьманської булави та виїхати на територію Речі Посполитої, де йому належало Барське староство (в 1664 р. він був розстріляний нібито за підбурювання населення проти польської влади).

Ю. Хмельницький у Переяславі на переговорах з російськими представниками підписав угоду, яка обмежувала права України. У Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані розмішувались російські гарнізони з воєводами. Ю. Хмельницький не мав хисту до державної діяльності та перебував під сильним впливом більш старших та досвідченіших генеральних старшин і полковників. Уже в 1660 р. події, шо блискавично розгортаються, призводять до різких змін у політиці гетьмана. Триває війна з Польщею — російська армія була розбита польсько-татарськими військами під Чудновим. Ю. Хмельницький у цей час вичікував поблизу, в Слободишах. Після Чуднівської битви він укладає з поляками Слободишенський трактат, згідно зі статтями якого Україна розривала Переяславські статті й визнавала зверхність польського короля.

2. "Руїна"

Невдоволеними політикою Ю. Хмельницького були не лише прості козаки, але й багато полковників, які не хотіли миру з поляками. Зокрема, Яким Сомко (брат першої дружини Б. Хмельницького, дядько Юрія), Василь Золотаренко (брат третьої жінки Б. Хмельницького) теж претендували на гетьманську булаву. Вони вигнали польські загони з Лівобережжя та звернулися до царя за дозволом на обрання гетьмана. Проте Москва розраховувала на підпорядкування всієї України, а не тільки одного Лівобережжя, тому в дозволі було відмовлено. Лише після того, як Ю. Хмельницький зрікся булави, стали можливими вибори нового гетьмана.

Ще на раді в Козельці 1662 року наказним гетьманом Лівобережної України було обрано Якима Сомка. Конкурентом Сомка в боротьбі за владу став запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький, який колись служив при дворі Б.Хмельницького. На "чорній раді" у Ніжині гетьманом було обрано Брюховецького. Сомко та Золотаренко, які в останню хвилину об'єдналися, були змушені втікати до табору російського воєводи, який наглядав за виборами, але вони були ним заарештовані, пізніше засуджені та страчені.

Після зречення Ю. Хмельницького гетьманом на Правобережжі було обрано Павла Тетерю (зять Б. Хмельницького). Таким чином, Україна розділилася на дві частини: Лівобережжя і Правобережжя. Цей час постійних чвар дістав назву "Руїна".

Брюховецький прийшов до влади широко застосовуючи демагогічні прийоми, граючи на сподіваннях простих козаків. Проте вже в 1665 р. він підписав Московські статті, які обмежували права гетьманського уряду в фінансовій та адміністративній галузях. Брюховецькому цар надав титул боярина. В результаті повстання 1668 року Брюховецького було вбито. Після нього гетьманом став Дем'ян Многогрішний (1668-1672). Він та його наступник Іван Самойлович (1672-1687) були заарештовані через доноси та заслані до Сибіру.

На Правобережній Україні в 1663-1665 pp. проти політики гетьмана Тетері та повернення польських властей не раз вибухали повстання, що врешті-решт змусили Тетерю зректися булави. Гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка (внука гетьмана Михайла Дорошенка), якому довелось вступити в боротьбу з кількома претендентами на булаву. Зокрема, найдовше проти Дорошенка боровся уманський полковник Ханенко, якого польський король визнав наказним гетьманом Правобережжя.

1667 року згідно з Андрусівською угодою між Росією та Польщею було закріплено поділ України на дві частини: Правобережна Україна (за винятком Києва) мала відійти під владу польського короля, а Лівобережжя залишалось за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав.

Дорошенко намагався об'єднати всю Україну під своєю булавою. Втративши надію на порозуміння з Росією та Польщею, він уклав у 1669 р. союз з турецьким султаном та отримав від нього булаву. Це дало змогу Дорошенкові спертися на підтримку Кримського ханства та Буджацької орди й розпочати витіснення польських військ та козаків Ханенка з Правобережжя.