Навигация
Зовнішньополітичні орієнтири Чехословаччини в середині 30-х рр. ХХ ст
17225
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Зовнішньополітичні орієнтири Чехословаччини в середині 30-х рр. ХХ ст.
Прихід фашистів до влади в Німеччині ускладнив міжнародне й внутрішньополітичне положення Чехословаччина. Активізувалися виниклі в середині 20-х рр. чеські фашистські організації. Фашистсько-сепаратистські елементи взяли гору в Словацькій народній партії (заснована в 1918 р.). Прямими агентурами Гітлера в Чехословаччина стала створена в жовтні 1933 р. Судето-Німецька партія на чолі з К. Генлейном. Погроза агресії фашистської Німеччини, зростання міжнародного авторитету СРСР, тиск народних мас змусили уряд Чехословаччини в червні 1934 р. визнати СРСР де-юре, а в травні 1935 р., після підписання франко-радянського договору про взаємну допомогу, укласти аналогічний договір із СРСР. КПЧ, керуючись рішеннями 7-го конгресу Комінтерну, виступила ініціатором створення єдиного народного фронту боротьби проти настання реакції й погрози національної незалежності.
Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Зростали лави партій лівої та правої орієнтації. Так, з 1930 по 1932 рр. чисельність КПЧ збільшилася втроє. З'явилися право націоналістичні й відверто фашистські партії. Національна фашистська община, керована амбіційним генералом Р. Гайдою, тяжіла до правого крила аграріїв, а Національна ліга на чолі з колишнім лідером національно-визвольної партії І. Стршибрним — до націонал-демократів. Однак, чеський фашизм не дістав масової підтримки.
Помітно поправіли традиційні чеські політичні партії. Посилилися позиції відверто сепаратистських течій у партіях національних меншин, насамперед у найчисленнішій з них — Глінківській словацькій народній партії (ГСНП), яка робила ставку на націоналізм та войовничий клерикалізм.
Процес перегрупування політичних сил, що відбувався в середині 30-х років, спричинювався прагненням обох провідних партій — аграрної та націонал-демократичної — до авторитаризму. Країна стояла перед альтернативою: або демократичним силам удасться зберегти мир і відвернути небезпеку втрати республікою цілісності, або право радикальні сили мобілізуються, й існування республіки опиниться під загрозою.
Підсумки виборів свідчили, що праві сили переоцінили свої можливості. Аграрна партія залишалася найсильнішою серед чеських та словацьких партій. Національне об'єднання отримало 5,6% голосів виборців (17 мандатів), Національна фашистська община — 2% (6 мандатів). Судетськонімецька партія здобула 44 місця в парламенті, КПЧ — 30. У Словаччині Глінківська партія, утворивши Автономістський блок, отримала 6,9 % голосів і 22 місця в парламенті.
Президент Чехословаччини 21 листопада 1935 р. повідомив лідера аграріїв і прем'єр-міністра М. Годжу про намір подати у відставку і рекомендував на цю посаду Е. Бенеша. Незважаючи на маневри правих, 18 грудня більшістю голосів уже в першому турі президентом було обрано Е. Бенеша (1884—1948).
Реальну загрозу країнам цього регіону Європи становило прагнення Англії й Франції домовитися з Німеччиною та Італією в межах "пакту чотирьох". Запропонований італійським лідером Б. Муссоліні в березні 1933 р. пакт передбачав навіть можливість ревізії Версальської системи. Міжнародне становище Чехословаччини істотно ускладнилося.
На противагу "пакту чотирьох" СРСР на початку 1933 р. запропонував підписати загальний пакт про ненапад та конвенцію про визначення поняття агресії. В липні угода про визначення агресора була підписана між СРСР і Чехословаччиною, Югославією і Румунією.
Німеччина виступила з пропозицією укладення двосторонніх договорів із Польщею та Чехословаччиною. На відміну від Польщі, яка підписала угоду "Про мирне розв'язання суперечок", Чехословаччина не пішла на пакт із; Німеччиною. Вона підтримала висунуту Францією ідею про укладання регіонального Східноєвропейського пакту, в межах якого СРСР, Чехословаччина, Польща, Німеччина та прибалтійські країни і Франція як гарант угоди мали взяти на себе зобов'язання про взаємодопомогу у випадку вибуху війни.
В липні 1934 р. між СРСР і Чехословаччиною були встановлені дипломатичні відносини, що сприяло укладанню-договорів про торгівлю і судноплавство, а також кредитних та інших угод, які створювали передумови для істотного розширення економічних зв'язків.
У березні 1935 р. Німеччина, порушивши умови Версальського договору, запровадила загальну військову повинність. Разом із Польщею вона заблокувала підписання: Східноєвропейського пакту. Це змусило Чехословаччину слідом за Францією 16 травня 1935 р. підписати договір про взаємну допомогу з СРСР. Договір, однак, містив обмежувальне застереження, яке передбачало, що підтримка один одному буде надана лише тоді, якщо на поміч державі — жертві агресії прийде Франція. Це, звичайно, знижувало ефективність підписаного договору.
В черговий раз порушивши Версальський та Локарнський договори, 7 березня 1936 р. Німеччина ввела війська до Рейнської демілітаризованої зони під приводом укладання-двосторонніх пактів про ненапад із сусідами. Англія і Франція відмовилися від колективних дій проти нацистської Німеччини, запропонованих СРСР, і взяли курс на досягнення угоди. Дипломатія Чехословаччини, у свою чергу, стала також зондувати грунт для прямих переговорів з А. Гітлером.
Улітку 1936 р. Німеччина та Італія розпочали інтервенцію на підтримку фашистського путчу в республіканській Іспанії. Англія і Франція зайняли позицію "невтручання". Політика потурання агресору об'єктивно вела до зговору з ним, звичайно, за рахунок сусідів. Постало питання про Чехословаччину як самостійну державу. Певна частина правлячих кіл країни вбачали вихід у радикальній зміні зовнішньополітичного курсу країни, досягненні угоди з А. Гітлером.
Демократично настроєні верстви чехословацької буржуазії і їхніх політичних лідерів, у свою чергу, шукали компромісу з Німеччиною, причому навіть ціною певного відходу від принципів колективної безпеки. Слідом за приєднанням Чехословаччини до англо-французької політики невтручання Бенеш вступив восени 1936 р. у таємні переговори з емісарами Берліна про укладення двостороннього чехословацько-німецького договору. Вони не призвели до успіху, оскільки Бенеш хоча й готовий був піти на політичні й економічні поступки Німеччини, але мав намір зберегти в силі договори про взаємодопомогу, насамперед із Францією, на яку він продовжував беззастережно розраховувати, а також із СРСР. Це не влаштовувало Гітлера, що домагався якщо не розриву, то принаймні ослаблення союзницьких зобов'язань Чехословаччини. З ініціативи германської сторони на початку наступного року переговори були перервані, тому що вони могли зв'язати їй руки при здійсненні плану знищення чехословацької республіки, що конкретно розроблялося Гітлером
В умовах, коли загроза агресії проти Чехословаччини ставала дедалі реальнішою, а правлячі кола країни сподівалися передусім на підтримку своїх західних союзників, компартія рішуче виступила на захист республіки. У квітні 1936 р. на VII з'їзді КПЧ була висунута програма дій, яка передбачала задоволення основних соціально-економічних вимог трудящих, захист демократичних прав і свобод, забезпечення рівності всіх націй і народностей республіки, зміцнення співробітництва з СРСР тощо.
В 1936 р. КПЧ виступила з ініціативою об'єднання профспілкового руху, й осередки "червоних профспілок" улилися до Чехословацького профспілкового об'єднання. Комуністи обстоювали послідовне демократичне вирішення національного питання і вимагали від урядів ужиття необхідних заходів щодо забезпечення цілковитої рівноправності німецької меншини в питаннях мови, освіти, культури та ін. Була також розроблена програма соціально-економічного й культурного розвитку Словаччини.
Комуністи висунули гасло "Біля стін Мадрида йде битва за Прагу", яке дістало широку підтримку серед прогресивних сил країни. Створене Товариство друзів демократичної Іспанії координувало збирання коштів, закупівлю зброї, медикаментів, продовольства та ін. Більш ніж 2 тис. чехословацьких волонтерів билися в інтербригадах іспанської республіканської армії.
Незважаючи на невдоволення властей, чехословацька громадськість надавала значну матеріальну й моральну підтримку німецьким, австрійським, угорським, польським, румунським, югославським емігрантам найрізноманітніших політичних поглядів. Прага поряд із Парижем і Москвою стала великим центром антифашистської еміграції.
Таким чином, після приходу до влади в Німеччині в 1933 р. А. Гітлера зовнішньополітична ситуація для Чехословаччини погіршилася. Проблема Судетської області, в якій панували настрої профашистської Судетськонімецької партії, стала найголовнішим питанням в зовнішній політиці Чехословаччини. Хоча Чехословаччина підтримує зв’язки з СРСР, однак вона продовжує залежати від Франції, тому обирає політику невтручання в європейські справи.
Висновки
Таким чином, економічна залежність Чехословаччини від іноземних держав спричинила поширення світової економічної кризи на цю державу. Зовнішньоекономічна залежність призвела до негативних наслідків в економіці та справила значний вплив й на суспільно-політичне становище Чехословаччини.
Отже, в першій половині 30-х рр. ХХ ст. зовнішня політика Чехословаччини була спрямована на союз з Францією. Вплив Франції на Чехословаччину був дуже сильним. Світова економічна криза продемонструвала зовнішньоекономічну залежність Чехословаччини від Франції та Англії. Прихід до влади А. Гітлера в Німеччині призвів до створення в Судетській області профашистської партії, що більш загострило зовнішньополітичну ситуацію в Чехословаччині.
Список літератури
1. Головин Ю. Чехословаччина в 1918–1939 рр. // Історія України. – 2006. – №3. – С. 22–24.
2. Історія південних та західних слов'ян./За ред. В.А. Пономаренка. – К, 1987. – 428 с.
3. Краткая история Чехословакии: С древних времен до наших дней. – М.: Наука, 1988. – 346 с.
4. Новейшая история стран Европы и Америки. Часть 1. 1918–1939. / Под ред. Е.И. Юровской. – М., 1984. – 438 с.
5. Социальная структура и политические движения в странах Цент¬ральной и Юго-Восточной Европы. – М., 1986. – 288 с.
6. Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
Похожие работы
... перепис було проведено в 1920 році, але через бойові дії зовсім не були переписані Волинська губернія (де в основному зосереджувалась чеська національна меншина), Чигиринський, Олександрійський та Черкаський повіти Кременчуцької губернії, і ряд волостей та окремих населених пунктів України.[9] Тому простежити зміну кількості чехів на території тодішньої України (в містах), більш менш об’єктивно, ...
... хоча його неокласицизм був конформістським відбитком тенденції - штучної і тому можливої тільки як тимчасова опора на минулі традиції Розділ 2. Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття 2.1 Авангардизм у музичному мистецтві ХХ століття У нових музичних напрямах другої половини XX століття питання єдності музичного твору стоїть значно гостріше, оскільки надання ...
... грошову премію імені Василя Симиренка, яку присуджують до Дня Незалежності України діячам літератури і мистецтва за внесок до духовного розвитку нашої Батьківщини. Родина Чикаленків На початку ХХ століття Україна була помежована, поділена кордонами на підавстрійську і підросійську. До того ж обтяжена митом на перевезення, зокрема літератури. Електронних засобів зв’язку тоді не і ...
... виявляє внутрішні закономірності процесу творчості. Соціальна спрямованість твору зумовлена цілісністю його ідейно-художнього змісту, філософською та естетичною концепцією, авторським поглядом й оцінкою. Українське радянське кіно поступово утверджувалось як самостійне мистецтво, нагромаджувало творчий досвід, відкривало нові сфери художнього зображення, формувало нові естетичні засади, засновані ...
0 комментариев