Вплив реформування АПК на основні галузі економіки Правобережної України

3. Вплив реформування АПК на основні галузі економіки Правобережної України.

Важливе значення має аналіз змін, що відбулися у цей період у двох головних галузях сільського господарства Правобережної України — землеробстві і тваринництві. Помітні зрушення відбувались в першу чергу у землеробстві, яке в умовах подальшого розвитку ринкових відносин набувало головного значення у селянських господарствах. Насамперед це стосувалося площі засівів. Так, наприклад, у Волинській губернії загальна площа засівів зернових з 1905 по 1914 рр. зросла з 1,7 млн. дес. до 2, і млн. дес. В цілому по правобережній Україні площі засівів під зерновими зросли з 3,94 млн. дес. у 1905 р. до 4,01 млн. дес. у 1913 р. Крім зернових культур, які займали переважну більшість у загальній структурі засівів, зростало значення технічних культур, особливо з цукрового буряку. На Правобережній Україні, де засіви цукрових буряків були особливо поширені, у період з 1906-1907 рр. до 1911-1912 рр. їхня площа зросла з 297,91 тис. дес. до 401,2 тис. дес. Поступово зростало значення селянських цукробурякових плантацій у процесі виробництва цукросировини: з 1906 до 1910 рр. - з 18 до 22,4% . Потреба селян у кредиті для поліпшення умов життя все частіше стимулювала їх здійснювати розширення своїх засівів під технічними культурами, які давали певний прибуток.

У зв'язку із загальним зменшенням розмірів поміщицького землеволодіння, про що вже згадувалося вище, напередодні першої світової війни відсоток поміщицьких засівів до загальної площі зменшився порівняно з 1906 р. і становив: на Волині - 18,5%, Поділлі — 32,2%, у Київській губернії — 28,2%, селянські ж засіви відповідно поступово зростали. Отже, поміщицьке землеволодіння поступово зменшувалось еволюційним шляхом, особливо там, де виявлялася неспроможність пристосуватись до нових економічних умов. Відчуження поміщицьких земель могло дати лише тимчасовий ефект зняття соціальної напруги. Так, при середній земельній забезпеченості селян Поділля у 3,77 дес. на двір (станом на 1 січня 1913 р. ) після передачі їм усіх поміщицьких та інших земель наділи зросли б до 6,35 дес, а з поправкою на приріст населення у 6,03 дес. Значний приріст населення Російської імперії на початку XX от. ставив проблему раціонального використання землі, що найбільш ефективно можна було б зробити в умовах приватної власності на землю.

Дискусійним є питання про вплив столипінської аграрної реформи на рух урожайності сільськогосподарських культур. Відомо, що у цей період збільшуються їх врожаї, особливо зернових. Середньозважені збори зернових хлібів з 1 дес. зросли у 1907-1914 рр. порівняно з 1899-1906 рр. на Правобережній Україні — з 65,2 до 69,1 пуд.. Лівобережжі — з 48,9 до 55,7 пуд., у Степу — з 41,7 до 49,5 пуд. Розглядаючи середній збір зернових з 1 дес. у поміщицьких та селянських господарствах України у 1906-1914 рр., зазначимо, що поміщики мали ширші можливості у застосуванні засобів для підвищення врожайності своїх полів, а тому у них були порівняно вищі збори зернових, ніж у селян: жито 103 пуд./дес. проти 75, озима пшениця — 102 проти 80, ярова пшениця — 68 проти 58, овес — 96 проти 71. По Волинській губернії, наприклад, у 1911-1913 рр. середні врожаї в економіях поміщиків та у селян були такими (в пуд./дес. ): озиме жито - 73 проти 64, ячмінь — 77 проти 68, гречка — 52 проти 46.* Одним із завдань, які переслідувала реформа, було зробити врожайність у селянських господарствах захищеною і менш залежною від погоди. Технічне оснащення у сільському господарстві, покращення технології вирощування сільгоспкультур, підвищення агрономічної освіченості селян через відповідні курси, школи, брошури сприяли тому, що поступово врожайність у селянських господарствах зростала. Зокрема, в "Известиях Главного Управления Землеустройства и Земледелия" у 1914 р. констатувалося про збільшення середніх врожаїв у селян (місцями навіть удвічі) на земле впорядкованих ділянках порівняно з наділами, які знаходились у черезсмужному користуванні. Відомий у той час журнал "Хуторянин" писав, що поступове зростання урожайності у селян та поміщиків в останнє передвоєнне десятиріччя є прямим наслідком покращення землеробської культури.''

У тваринництві в розглядуваний період відбувається скорочення тих галузей, які вимагали при екстенсивній формі їх ведення наявності великих випасів та вигонів (вівчарство, велика рогата худоба). Внаслідок цього, селяни були змушені переорієнтовувати свої господарства на потреби ринку. Особливо значного розвитку набувають промислове молочне господарство, промислове птахівництво, в основному в заможних селянських господарствах. Селяни у ці роки почали розводити поліпшені породи молочної худоби, розширювати площу травосіяння, вирощувати кормові рослини для зміцнення кормової бази тощо. Аналізуючи розвиток тваринництва по окремих губерніях, необхідно виділити діяльність губернських управ та земств (створені на Правобережжі на засадах закону 14 березня 1911 р.), за допомогою яких у сільському господарстві поширились заходи щодо кількісного та особливо якісного розвитку тваринництва (надання позик селянам для купівлі худоби, придбання її поліпшених порід, організація спарувальних пунктів, виставок тощо). Так, у Київській губернії, де земські заходи щодо поліпшення тваринництва розпочались у 1908 р, кількість спарувальних пунктів зросла з 1909 р. по 1910 р. з 14 до 19. На заходи по молочному господарству та маслоробству губернське земство асигнувало на 1911 р. 4450 крб., на поліпшення птахівництва — 1200 крб. У 1912 р. київські губернські земські збори поставили питання про необхідність організації обласної дослідної станції, в т. ч. з відділом тваринництва. Проблемам тваринництва приділялась значна увага і на сільськогосподарському з'їзді у Києві (вересень 1913 р. ), де було заслухано 21 доповідь.' По кількісних показниках відчутних змін не відбулося.